11.09.2019 року м.Дніпро Справа № 904/8484/16
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)
суддів: Чередка А.Є., Білецької Л.М.,
cекретар судового засідання Колесник Д.А.
представники сторін:
від Акціонерного товариства "Мегабанк": Дідик Степан Євгенійович, довіреність №13-442/18д від 26.12.2018 р., адвокат;
від ТОВ "Відродження К": Венська Оксана Олександрівна, довіреність №б/н від 21.01.2019 р., адвокат;
від ПАТ "Профі-Пак": Кириченко Олександр Павлович, довіреність №б/н від 11.01.2019 р., адвокат;
інші представники сторін у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Мегабанк" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 16.05.2019 року у справі № 904/8484/16 (суддя Примак С.А.)
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження К", м.Дніпро
до боржника Приватного акціонерного товариства "Профі-Пак", м.Дніпро
про визнання банкрутом,-
26.12.2018 року Акціонерне товариство "Мегабанк" звернулось до господарського суду з позовною заявою, в якій просило суд визнати недійсним договір уступки вимоги (цесії) від 07.04.2016 року, укладений між ТОВ "Відродження К" (код ЄДРПОУ 40397593) та ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Позивач зазначав, що оспорюваний ним договір є недійсним, оскільки він суперечить вимогам ч. 5 ст. 203, ч. 1,3 ст. 215 Цивільного кодексу України.
На думку АТ "Мегабанк" фіктивність оскаржуваного правочину є в тому, що спірний договір не створив для його сторін жодних правових наслідків та був укладений лише з метою штучного нарощування кредиторської заборгованості ПрАТ "Профі-Пак" перед ТОВ "Відродження К".
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.05.2019 року у справі № 904/8484/16 в задоволенні позову відмовлено.
Відкладено розгляд клопотання ТОВ "Відродження К" про введення процедури санації стосовно ПАТ "Профі-Пак".
Ухвала мотивована недоведеністю позовних вимог.
Суд зазначив, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2016 року у справі №904/3543/16 встановлено обставини надання грошових коштів за договорами позики від 02.04.2004 року на суму 460 000,00 доларів США та від 05.04.2004 року на суму 2 495 000,00 доларів США, прийняття цих коштів, неналежного виконання обов'язку щодо повернення грошових коштів, відступлення ОСОБА_1 і набуття ТОВ "Відродження К" права вимоги повернення коштів та прийнято рішення про стягнення заборгованості в розмірі 75 732 523,93 грн.
Суд в оскаржуваній ухвалі дійшов висновку, що:
- оспорюваний договір відступлення права вимоги був укладений сторонами для досягнення саме тих правових наслідків, які передбачені законом для цього типу договорів;
- він був виконаний сторонами, адже ТОВ "Відродження К" набуло право вимоги до ПАТ "Профі-Пак" і стягнув заборгованість у судовому порядку;
- рішення суду про стягнення заборгованості в розмірі 75 732 523,93 грн. стало підставою для порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ "Профі-Пак";
- законність договору уступки права вимоги від 07.04.2016 року, який укладено між ОСОБА_1 та ТОВ "Відродження К" і який оспорює АТ "Мегабанк" у даній справі, встановлена рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2016 року у справі №904/3543/16, яке набрало законної сили.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, АТ "Мегабанк" оскаржило її в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі скаржник зазначає на неповне з'ясування обставин справи, порушення судом норм процесуального права.
Зокрема, апенлянт вказує на відсутність у ТОВ "Відродження К" необхідного обсягу цивільної (господарської) дієздатності на вчинення оскаржуваного правочину, суперечність змісту правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства. Вважає, що оспорюваний договір є договором факторингу за своїм змістом, оскільки передбачає отримання винагороди.
Також апелянт вказує, що рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2016 року по справі №904/3543/16 за позовом ТОВ "Відродження К" до ПАТ "Профі-Пак" про стягнення з останнього 75 732 523,93 грн. та судового збору в розмірі 206 700,0 грн., не може слугувати підтвердженням дійсності та правомірності укладення договору уступки вимоги (цесії) від 07.04.2016 року між ТОВ "Відродження К" та ОСОБА_1 , оскільки предметом спору у справі №904/3543/16, в якій не брало участі АТ "Мегабанк", є стягнення заборгованості з ПАТ "Профі-Пак", тоді як предметом спору у справі №904/8484/16 за позовом АТ "Мегабанк" є визнання недійсним договору уступки вимоги (цесії) від 07.04.2016 року, що був укладений між ТОВ "Відродження К" та ОСОБА_1
Тому апелянт вважає безпідставним висновок суду про те, що оскаржувані у даній справі обставини встановлені рішенням суду по іншій справі.
Просить ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 16.05.2019 року у справі №904/8484/16 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовну заяву АТ "Мегабанк" в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Відродження К" спростовує доводи скаржника. Вважає, що суд першої інстанції виніс обґрунтоване та законне рішення в дотриманням норм матеріального та процесуального права. Просить залишити оскаржувану ухвалу без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення.
АТ "Мегабанк" надав відповідь на відзив на апеляційну скаргу та просив врахувати його при вирішенні спору. Також скаржник подав заяву, в якій просив Протокол розбіжностей від 08.04.2016 року до додатку до договору цесії від 07.04.2016 року виключити з числа доказів, оскільки даний документ відсутній в матеріалах справи, отже посилання на нього є безпідставним.
Інші сторони по справі відзиви на апеляційну скаргу не надали, участь своїх представників у судове засідання не забезпечили.
Відповідно до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України).
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
З матеріалів справи вбачається, що провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Профі-Пак" порушено за заявою ТОВ "Відродження К" і наразі перебуває на стадії розпорядження майном.
АТ "Мегабанк", звернувшись з позовом про визнання недійсним договору уступки вимоги (цесії) від 07.04.2016 року, який укладений між ТОВ "Відродження К" (код ЄДРПОУ 40397593) та ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), зазначав, що:
- спірний договір не створив для його сторін жодних правових наслідків та був укладений лише з метою штучного нарощування кредиторської заборгованості ПрАТ "Профі-Пак" перед ТОВ "Відродження К";
- ні ОСОБА_1 , ні ТОВ "Відродження К" не надано до справи жодних належних доказів виникнення зобов'язань за договором уступки вимоги (цесії), підтвердження заборгованості ОСОБА_5 перед ОСОБА_1 на момент укладення договору уступки вимоги (цесії) від 07.04.2016 року, підтвердження виконання ТОВ "Відродження К" своїх зобов'язань щодо компенсації відступного права вимоги на користь ОСОБА_1 ;
- договір є недійсним, оскільки він суперечить вимогам ч. 5 ст. 203, ч. 1,3 ст. 215 Цивільного кодексу України і за своєю суттю є договором факторингу.
При вирішенні спору встановлено, що 02.04.2004 року між ОСОБА_5 (позичальник) та ОСОБА_1 (позикодавець) було укладено договір безвідсоткової позики, за умовами якого позикодавець на умовах безвідсоткової позики передає у власність позичальникові грошові кошти у розмірі 500 000,00 доларів США, що в валютному еквіваленті на час укладання даного договору згідно офіційного курсу валют НБУ складає 2 664 650,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві вказану суму позики.
Згідно п. 2.1 договору позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до п.4.1, договір вступає в дію з моменту підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
В забезпечення виконання зобов'язань за договором безвідсоткової позики від 02.04.2004 року між ТОВ "Веста-Пак" (поручитель), правонаступником всіх прав та обов'язків якого є Приватне акціонерне товариство "Профі-Пак", та ОСОБА_1 (кредитор) було укладено договір поруки від 02.04.2004 року, за яким поручитель поручається перед кредитором щодо виконання зобов'язань ОСОБА_5 (позичальником) за договором безвідсоткової позики від 02.04.2004 року.
Згідно п. 4.1 цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печаткою поручителя і діє до моменту припинення поруки на підставах, визначених ст.559 Цивільного кодексу України.
Додатковою угодою від 07.04.2004 року п. 4.1 договору викладений у наступній редакції: "Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.17. Дія договору припиняється на підставах, визначених ст.559 ЦК України".
За договором безвідсоткової вимоги від 02.04.2004 року частина коштів в розмірі 40 000,00 доларів США ОСОБА_5 були повернуті. Залишок позики складає 460 000,00 доларів США.
Також, 05.04.2004 року між ОСОБА_5 (позичальник) та ОСОБА_6 (позикодавець) було укладено договір безвідсоткової позики, за умовами якого позикодавець на умовах безвідсоткової позики передає у власність позичальникові грошові кошти у розмірі 2 700 00,00 доларів США, що в валютному еквіваленті на час укладання даного договору згідно офіційного курсу валют НБУ складає 14 389 110,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві вказану суму позики.
Згідно п. 2.1 договору позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до п.4.1, договір вступає в дію з моменту підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
За договором безвідсоткової вимоги від 05.04.2004 року частина коштів в розмірі 205 000,00 доларів США ОСОБА_5 були повернуті. Залишок позики складає 2 495 000,00 доларів США.
В забезпечення виконання зобов'язань за договором безвідсоткової позики від 05.04.2004 року між ТОВ "Веста-Пак" (поручитель) повним правонаступником всіх прав та обов'язків якого є Закрите акціонерне товариство "Профі-Пак" (наразі - Приватне акціонерне товариство "Профі-Пак") та ОСОБА_6 (кредитор) було укладено договір поруки від 05.04.2004 року, за яким поручитель поручається перед кредитором щодо виконання зобов'язань ОСОБА_5 (позичальником) за договором безвідсоткової позики від 05.04.2004 року.
Згідно п. 4.1 цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печаткою поручителя і діє до моменту припинення поруки на підставах, визначених ст.559 Цивільного кодексу України.
Додатковою угодою від 07.04.2004 року п. 4.1 викладений у наступній редакції: "Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.17. Дія договору припиняється на підставах, визначених ст.559 ЦК України".
01.04.2011 року між ОСОБА_6 (цедент) та ОСОБА_1 (цесіонарій) було укладено договір уступки вимоги (цесії) із змінами та доповненнями від 04.04.2011 року, за яким ОСОБА_6 передає ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 набуває право вимоги, належне ОСОБА_6 , і стає кредитором за договором позики від 05.04.2004 року та кредитором за договором поруки від 05.04.2004 року.
07.04.2016 року між ОСОБА_1 (цедент) та ТОВ "Відродження К" (цесіонарій) було укладено договір уступки вимоги. Згідно цього договору, ОСОБА_1 передав ТОВ "Відродження К" право вимоги до ОСОБА_5 за договором позики від 02.04.2004 року на суму 460 000,00 доларів США та за договором позики від 05.04.2004 року на суму 2495000,00 доларів США.
До договору уступки вимоги, сторонами укладено додаткову угоду від 08.04.2016 року, згідно якої ОСОБА_1 (цедент) передав ТОВ "Відродження К" право вимоги до поручителя - ПАТ "Профі-Пак".
Таким чином, ТОВ "Відродження К" набуло права вимагати від ПАТ "Профі-Пак" виконання останнім своїх зобов'язань - зобов'язань поручителя за договором позики від 02.04.2004 року на суму 460 000,00 доларів США та за договором позики від 05.04.2004 року на суму 2 495 000,00 доларів США. Всього, за двома договорами розмір вимог складає 2 955 000,00 доларів США.
Вказані обставини були встановлені рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2016 року у справі № 904/3543/16, яким було стягнуто з ПАТ "Профі-Пак" (49049, м. Дніпропетровськ, вул. Далека, б.2, код 31792911) на користь ТОВ "Відродження К" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Писаржевського,б.11, к.30, код 40397593) основну суму заборгованості в розмірі 75 732 523,93 грн.
На виконання зазначеного рішення 24.06.2016 року господарським судом було видано наказ та 24.06.2016 року Жовтневим відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №51519753 щодо стягнення заборгованості з Приватного акціонерного товариства "Профі-Пак" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження К" у розмірі 75 939 223,93 грн.
Наявність зазначеної заборгованості стала підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження К" з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Профі-Пак".
Суд в оскаржуваній ухвалі вірно зазначив, що нормами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.4 ст.10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Частиною 1 статті 20 вказаного Закону передбачено, що правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
У даному спорі провадження у справі про банкрутство порушено 04.10.2016 року.
Позивач оскаржує правочин, укладений 07.04.2016 року.
Колегія суддів поділяє висновок оскаржуваної ухвали про те, що з огляду на предмет заявленого АТ "Мегабанк" у даній справі спору, доводи скаржника про укладення спірного договору з метою штучного нарощування кредиторської заборгованості ПрАТ "Профі-Пак" перед ТОВ "Відродження К" є безпідставними з огляду на наступне:
Відповідно п.1.ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Як було зазначено вище, фінансові зобов'язання Приватного акціонерного товариства "Профі-Пак" (боржника у даній справі), як правонаступника ТОВ "Веста-Пак", виникли з підстав договору поруки від 02.04.2004 року, який був укладений між ТОВ "Веста-Пак" та ОСОБА_1 та договору поруки від 05.04.2004 року, який був укладений між ТОВ "Веста-Пак" та ОСОБА_6 .
ОСОБА_1 набув право вимоги до боржника як за договором поруки від 02.04.2004 року, так і за договором уступки права вимоги (цесії) від 01.04.2011 року, який був укладений ним з ОСОБА_6
Внаслідок укладення договору уступки права вимоги від 01.04.2011 року обсяг фінансових зобов'язань боржника не змінився.
Відповідно до умов оспорюваного позивачем договору ОСОБА_1 передав ТОВ "Відродження К" право вимоги до ОСОБА_5 за двома договорами позики - від 02.04.2004 року, укладеному ОСОБА_5 та ОСОБА_1 та від 05.04.2004 року, укладеному між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, внаслідок укладення спірного договору відбулася переуступка права вимоги, однак на розмір зобов'язання ПрАТ "Профі-Пак" жодним чином дана обставина не впливає.
В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, ст. ст. 207,208 Господарського кодексу України.
За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна з сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї з сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.
Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі.
Вказана правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду від 08.08.2018 року у справі №920/1144/17.
Позивач зазначав, що оспорюваний ним правочин вчинено сторонами без наміру створення для сторін правових наслідків, обумовлених цим правочином.
Частинами 1, 2 ст. 234 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.
Якщо сторони не вчиняють жодних дій для здійснення фіктивного правочину, суд тільки приймає рішення про визнання такого правочину недійсним, без застосування реституції. Якщо ж на виконання правочину було передано майно або майнові права, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Апелянтом не надано належних доказів того, що оспорюваний договір цесії є фіктивним правочином.
Підстав, передбачених ч.1 ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" для визнання його недійсним, колегія суддів не вбачає. Штучного збільшення кредиторських зобов'язань боржника, про які вказував апелянт, не встановлено.
З огляду на вчинення сторонами спірного договору дій щодо його виконання, що підтверджується встановленим рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2016 року по справі №904/3543/16 фактом задоволення позовних вимог нового кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження К", доводи апелянта є безпідставними.
Також, щодо доводів апеляційної скарги слід зазначити наступне:
Посилання скаржника на те, що учасниками спірного договору є пов'язані особи, то такі обставини не є підставою для визнання договору уступки права вимоги (цесії) не дійсним. Серед підстав, передбачених законодавцем для визнання договорів недійсними, такі умови відсутні.
Щодо доводів апелянта стосовно відсутності у ТОВ "Відродження К" необхідного обсягу цивільної (господарської) дієздатності на вчинення оскаржуваного правочину, слід звернути увагу на наступне:
Оспорюваний договір відступлення права вимоги був укладений сторонами для досягнення правових наслідків, які передбачені законом для цього типу договорів.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно умов договору, що оскаржується ОСОБА_1 передав ТОВ "Відродження К" право вимоги до ОСОБА_5 за договором позики від 02.04.2004 року на суму 460 000,00 доларів США та за договором позики від 05.04.2004 року на суму 2 495 000,00 доларів США. До договору уступки вимоги сторонами укладено додаткову угоду від 08.04.2016 року. За цією додатковою угодою, ОСОБА_1 передав ТОВ "Відродження К" право вимоги до поручителя - ПАТ "Профі-Пак".
При цьому, у судовому рішенні у справі № 904/3543/16 встановлено обставини надання грошових коштів за договорами позики від 02.04.2004 року та від 05.04.2004 pоку, прийняття цих коштів, неналежного виконання обов'язку щодо повернення грошових коштів, відступлення ОСОБА_1 і набуття ТОВ "Відродження К" права вимоги повернення коштів.
Розділ 1 книги 5 Цивільного кодексу України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч.1 ст. 510 Цивільного кодексу України).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Частиною 1 ст. 517 Цивільного кодексу України передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Таким чином, відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Натомість, договір факторингу, про який зазначає апелянт, і який він вважає таким, що укладений сторонами, має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.
В ст. 1077 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
З наведеного випливає, що у цьому випадку, права грошової вимоги до боржника переходять до фактора з метою забезпечення виконання зобов'язань клієнта перед фактором (забезпечувальне відступлення).
Водночас, відмежування вказаного договору від інших подібних договорів визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.
Відповідач (цесіонарій) наголошує про укладення ним договору саме цесії (відступлення права вимоги) та наголошує, що при його укладанні мав повну цивільну (господарську) дієздатність, будучи юридичною особою з усіма ознаками дієздатності: організаційна єдність, реєстрація у встановленому законом порядку, можливість бути визнаною учасником цивільних правовідносин, наявність майнової відокремленості, самостійна майнова відповідальність за зобов'язаннями, участь у цивільному обігу від власного імені, здатність бути позивачем і відповідачем у суді.
Є безпідставними і посилання скаржника на ті обставини, що суд першої інстанції не мав права брати до уваги обставини, встановлені у справі №904/3543/16.
Позивач наполягав на тому, що не отримував копії та не оглянув додаткову угоду від 08.04.2016 року до договору уступки вимоги. З цього приводу слід зауважити, що господарський суд у справі № 904/3543/16 встановив обставини та зазначив їх у судовому рішенні від 08.06.2016 року про те, що до договору уступки вимоги сторонами укладено додаткову угоду від 08.04.2016 року, зі якою ОСОБА_1 (цедент) передав ТОВ "Відродження К" право вимоги до поручителя -ПАТ "Профі-Пак". В основу рішення по даній справі, що оскаржується, було покладено обставини, які уже встановлювались судом.
Крім того, згідно матеріалів даної справи (том 8 а.с.47-107) представником ТОВ "Відродження К" було надано згідно вимог ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2019 року у справі №904/8484/16 копії: оскаржуваного позивачем договору, додатку до договору уступки вимоги (цесії) від 07.04.2016 року, договору безвідсоткової позики від 02.04.2004 року, договору поруки від 02.04.2004 року, копію акту приймання-передачі грошових коштів за договором безвідсоткової позики від 02.04.2004 року, договору уступки вимоги (цесії) від 01.04.2011 року, додатку до договору уступки вимоги (цесії) від 01.04.2011 року, договору безвідсоткової позики від 05.04.2004 року, договору поруки від 05.04.2004 року та копію акту приймання-передачі грошових коштів за договором безвідсоткової позики від 05.04.2004 року.
Відповідно до звукозапису судового процесу від 16.05.2019 року у судовому засіданні було оглянуто учасниками справи оригінали вищезазначених документів, на огляді яких наполягав позивач та витребував суд.
Зауваження позивача щодо того, що згідно п.15 договору від 07.04.2016 року зміни до цього договору оформлюються додатковою угодою до договору, а отже внесення змін до п.5 договору від 07.04.2016 року, які оформлені додатком від 07.04.2016 року, вчинено з порушенням п.15 зазначеного договору, є безпідставними, адже у п. 5 оспорюваного договору зазначено наступне: "Порядок компенсації відступленого права вимоги за необхідності оговорюється Сторонами в Додатку до Договору". У відповідності до умов договору сторонами й було складено додаток до договору уступки вимоги (цесії) від 07.04.2016 року.
Твердження позивача з приводу того, що спірним договором не визначено строк компенсації коштів за договором безвідсоткової позики від 02.04.2004 року, що є порушенням ст. 252 Цивільного кодексу України, також колегія суддів вважає необґрунтованим.
Додатком до договору уступки права вимоги (цесії) від 07.04.2016 року сторони погодили наступне: "Пункт 5 Договору уступки вимоги (цесії) від 07.04.2016, укладеного між Сторонами, викласти у такому вигляді:
"Сторони домовились про порядок компенсації уступленого права вимоги, який полягає у наступному:
компенсація коштів здійснюється у розмірі 100% загальної суми договору безвідсоткової позики від 05.04.2004р. , встановленої в пункті 1.1. договору безвідсоткової позики від 05.04.2004року протягом п 'ятнадцяти років від дати укладання договору уступки вимоги (цесії) від 07.04.2016 або не пізніше 3-х років з дня стягнення з боржника суми позики;
компенсація коштів здійснюється у розмірі 100 % загальної суми договору безвідсоткової позики від 02.04.2004р. встановленої пунктом 1.1. договору безвідсоткової позики від 02.04.2004р, протягом п'ятнадцяти років від дати укладання договору уступки вимоги (цесії) від 07.04.2016 , але не пізніше 3-х років з дня стягнення з боржника суми позики".
Щодо тверджень про те, що ТОВ "Відродження К" набуло право одержання прибутку у формі різниці реальної вартості права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги, а тому наявні ознаки договору факторингу - вони є безпідставними.
Відповідач зазначав, що жодного фінансового прибутку від відступлення права вимоги на меті у цесіонарія не має та договором уступки вимоги (цесії) від 07.04.2016 року не передбачено. Так п. 2 договору уступки вимоги (цесії) від 07.04.2016 року зазначено "За Договорами визначеними в п.п. 1.1.,1.2 даного договору Цесіонарій набуває право вимоги від Боржника належного виконання наступних зобов'язань: сплати боргу за договором безвідсоткової позики від 02.04.2004р. та Договором безвідсоткової позики від 05.04.2004,за вирахуванням повернутих сум, зазначених а актах повернення грошових коштів".
Порядок компенсації, встановлений у додатку до договору від 07.04.2016 року, такий як "компенсація коштів здійснюється в розмірі 100 % загальної суми договору безвідсоткової позики", має відсильний характер на загальну суму договору, яка визначається за формулою, встановленою вищезазначеним п. 2 , тобто з вирахуванням повернутих сум.
Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним.
Крім того, в апеляційній скарзі позивач посилається на пункт 20 Інформаційного листа ВГСУ від 15.03.2011 року № 01-06/1097/17 "Про доповнення інформаційного листа ВГСУ від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови ВСУ, прийняті за результатом перегляду судових рішень господарських судів", відповідно до якої колегія суду зазначила, що з огляду на приписи частини четвертої - шостої статті 26, частини першої, другої та дев'ятої статті 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у разі, коли позивача визнано кредитором у проваджені у справі про банкрутство боржника, участь у зборах кредиторів тих кредиторів, вимоги яких визнано на підставі договору, що не відповідає вимогам закону, є порушенням майнових інтересів позивача.
Із змісту висновків вищезазначеного інформаційного листа, колегія судів ВГСУ чітко визначила, що порушення майнових інтересів можливо у випадку невідповідності вимогам законодавства договору, на підставі якого визнано кредиторські вимоги іншого кредитора.
Як вбачається з матеріалів справи, за ТОВ "Відродження К" визнано кредиторські вимоги на підставі договорів позики, а договором відступлення права вимоги за договорами позики було змінено тільки суб'єкта, який набув права вимоги за основним договором. Тобто, посилання позивача на висновки, викладені в інформаційному листі ВГСУ, є не коректними, оскільки вищезазначені висновки передбачають можливе порушення права кредитора виключно при укладанні договорів позики - тобто договорів, на підставі яких виникла заборгованість та похідних від них договорів поруки.
У даному випадку заміна кредитора жодним чином не спростовує наявність заборгованості за договорами позики та поруки.
Таким чином, укладання договору, на підставі якого було замінено кредитора, не порушує жодних прав позивача, вимог закону, не може вплинути на зменшення або збільшення кредиторських вимог у справі, оскільки основні договори, на підставі яких виникла заборгованість, є чинними.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що викладені у апеляційній скарзі доводи апелянта є безпідставними та необґрунтованими. Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу - без змін.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати слід покласти на скаржника.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 16.05.2019 року у справі № 904/8484/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд
Суддя: Л.М. Білецька
Суддя: А.Є. Чередко
Повний текст складено 03.12.2019 року.