21 листопада 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі судового засідання ОСОБА_4
за участю прокурора ОСОБА_5
представника ОСОБА_6
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 , адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року, -
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури міста Києва ОСОБА_5 , та накладено арешт на майно, а саме на:
- об'єкт нерухомого майна (незавершене будівництво) загальною площею 9349 кв.м., який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та об'єкт нерухомого майна (незавершене будівництво) загальною площею 9349 кв.м., який знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , що на праві власності належить ОСОБА_7 .
Постановлене рішення слідчий суддя мотивував тим, що стороною обвинувачення доведено наявність підстав для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження з метою недопущення порушення прав ПП «Нерухомість Ірпеня»
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, представник власника майна ОСОБА_7 , адвокат ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора.
Так, апелянт вказує на відсутність підстав для застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження, посилаючись на ті обставини, що надані стороною обвинувачення матеріали не містять жодних відомостей, які б вказували, що арештоване майно відповідає критеріям ст. 98 КПК України. Також, адвокат ОСОБА_6 зазначає, що ОСОБА_7 про підозру не повідомлено та його причетності до кримінального провадження №42019100000000073 не доведено, у зв'язку з чим апелянт вважає, що останнього незаконно позбавлено права на володіння і користування майном.
Крім того, як зазначає апелянт, клопотання прокурора про арешт майна не відповідає вимогам ст. 171 КПК України, оскільки не містить чіткого формулювання мети такого обмежувального заходу, а викладені в ньому доводи є формальними.
Також, згідно доводів апеляційної скарги, слідчий суддя істотно порушив права ОСОБА_7 розглядаючи клопотання про арешт майна без участі останнього та його представника. З цих же підстав адвокат ставить питання про поновлення пропущеного строку, зазначаючи, що вони не отримували копії постановленого судом рішення, а про її існування дізналися 20 травня 2019 року в Центрі надання адміністративних послуг. В зв'язку з цим просить визнати причину пропуску строку поважною.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника, який підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги та клопотання про поновлення пропущеного строку, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Враховуючи ті обставини, що розгляд клопотання про арешт майна відбувся без повідомлення власника цього майна, а відомостей щодо отримання останнім копії постановленого судом рішення матеріали судового провадження не містять, колегія суддів вважає за можливе поновити строк на оскарження ухвали слідчого судді, визнавши причину пропуску строку поважною.
Що стосується доводів апеляційної скарги про незаконність і необґрунтованість ухвали слідчого судді,то колегія суддів, дослідивши надані їй матеріали, приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Крім того, в ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається, в тому числі, і з метою збереження речових доказів.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, тобто з метою збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт майна з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
Слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019100000000073 від 31 січня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
В ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_7 , разом із невстановленими особами, умисно, зловживаючи довірою ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , у період часу з серпня 2016 року по серпень 2018 року, під приводом надання останнім майнових прав на нерухоме майно, заволоділи земельними ділянками, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , загальною площею 0,6248 ГА та які на праві приватної власності належали ПП «Нерухомість Ірпеня», за наступних обставин.
Так, влітку 2016 року ОСОБА_8 перебував у місті Києві, разом із своїм батьком ОСОБА_9 , до нього, як власника підприємства ПП «Нерухомість Ірпеня», звернувся ОСОБА_7 з пропозицією придбати земельні ділянки для їх подальшої забудови. В ході зустрічі останнім було запропоновано ОСОБА_8 надати в користування вищезазначені земельні ділянки для забудови. В свою чергу ОСОБА_7 зобов'язався передати у власність ОСОБА_8 19% від збудованої площі об'єктів нерухомості земельних ділянках. Після чого, між ПП «Нерухомість Ірпеня», власником якого є ОСОБА_8 та ОСОБА_7 було укладено ряд договорів про право користування земельними ділянками, а також додатки до них, згідно яких розподіл майнових прав на житлові та нежитлові приміщення, які повинні були бути збудованими на вказаних земельних ділянках переходили ОСОБА_8 .
В кінці 2017 року ОСОБА_7 було збудовано 2 будинки та внесено до реєстру речових прав на нерухоме майно відомості щодо 28% готовності об'єкта. Пізніше, ОСОБА_8 стало відомо, що майнові права на квартири та нежитлові приміщення, які були розподілені відповідно до акту та заздалегідь оговорені із ОСОБА_7 , були реалізовані на користь третіх осіб.
Дії ОСОБА_7 були сплановані раніше на введення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в оману з метою заволодіння в такий спосіб землею для забудови 30 тис. кв.м. та в подальшому майновими правами на збудовані об'єкти.
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, що об'єкт нерухомого майна (незавершене будівництво) загальною площею 9349 кв.м., який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та об'єкт нерухомого майна (незавершене будівництво) загальною площею 9349 кв.м., який знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , належать ОСОБА_7 .
Постановою прокурора відділу прокуратури міста Києва від 25 березня 2019 року ОСОБА_5 вище вказані об'єкти нерухомості визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №42019100000000073.
Також, в рамках даного кримінального провадження прокурор звернувся до суду з клопотанням про арешт нерухомого майна (незавершене будівництво) загальною площею 9349 кв.м., який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та об'єкт нерухомого майна (незавершене будівництво) загальною площею 9349 кв.м., який знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , з метою збереження речових доказів.
Надані прокурором матеріали містять достатньо розумних підстав і підозр вважати, що зазначене майно, може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, є об'єктом кримінально протиправних дій, здобуте протиправним шляхом, що вказує на його відповідність критеріям ст. 98 КПК України, а відтак вважає, що стороною обвинувачення доведено ті обставини, що дане майно має ознаки речових доказів.
Таким чином, посилання представника на відсутність у арештованого майна ознак речового доказу спростовуються вище наведеним.
Ті обставини, що ОСОБА_7 не перебуває у статусі підозрюваного у кримінальному провадженні №42019100000000073, у відповідності до ч. 3 ст. 170 КПК України не перешкоджає накладенню арешту на належне йому майно з метою збереження речових доказів.
Також, слід зазначити, що зміст клопотання прокурора про арешт майна відповідає вимогам ст. 171 КПК України, в тому числі в ньому зазначено і мету такого заходу забезпечення кримінального провадження, а саме збереження речових доказів.
Не є порушенням вимог закону і розгляд клопотання про арешт майна без повідомлення власника цього майна, оскільки ст. 172 КПК України надає слідчому судді таке право, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, оскільки надані прокурором матеріали доводять наявність правових підстав для накладення арешту на об'єкти нерухомості.
На цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.
У зв'язку з цим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали слідчого судді, а відтак, подана апеляційна скарга, за викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 404, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Клопотанняпредставника власника майна ОСОБА_7 , адвоката ОСОБА_6 , про поновлення пропущеного строку на оскарження ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року, задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року, якою задоволено клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури міста Києва ОСОБА_5 , та накладено арешт на майно, а саме на:
об'єкт нерухомого майна (незавершене будівництво) загальною площею 9349 кв.м., який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та об'єкт нерухомого майна (незавершене будівництво) загальною площею 9349 кв.м., який знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , що на праві власності належить ОСОБА_7 , залишити без зміни, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 , адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не
підлягає.
Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/824/3987/2019 Категорія ст. 170 КПК України
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_10
Доповідач: ОСОБА_1