ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.11.2019Справа № 910/10359/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "ТЕХНОКОМПЛЕКТ"
до Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС"
про стягнення 75 959, 01 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК "ТЕХНОКОМПЛЕКТ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС" (далі - відповідач) про стягнення 75959,01 грн, з яких 69720,00 грн основного боргу, 155,33 грн інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 482,00 грн та 5601,77 грн пені. Також позивач просив суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката на суму 10000,00 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем порушено умови договору № 52.19-62 від 04.02.2019 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2019 у справі №910/10359/19 позовну заяву залишено без руху; встановлено позивачу строки та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки, вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 06.08.2019 у справі №910/10359/19.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2019 відкрито провадження у справі №910/10359/19; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та строк для подання заперечень на відповідь на відзив, якщо такі будуть подані - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив на позов, якщо такий буде подано - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
18.09.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив та зазначив, зокрема, про те, що 02.08.2019 Комунальним підприємством "КИЇВПАСТРАНС" було сплачено позивачу в рахунок погашення заборгованості 5000,00 грн, а отже на думку відповідача, нарахування позивачем штрафних санкцій за видатковими накладними, які були оплачені до моменту звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "ТЕХНОКОМПЛЕКТ" з відповідним позовом до суду, є необґрунтованим.
Крім того відповідач зауважив про неспівмірність заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
30.09.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній, у зв'язку зі сплатою відповідачем після звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "ТЕХНОКОМПЛЕКТ" з відповідним позовом до суду 5000,00 грн, просив суд стягнути з Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС" (далі - відповідач) про стягнення 70959,01 грн, з яких 64720,00 грн основного боргу, 155,33 грн інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 482,00 грн та 5601,77 грн пені. Крім того позивач просив суд покласти на відповідача фактично понесені ним витрати на професійну правничу допомогу адвоката на суму 6000,00 грн.
Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
04.02.2019 між Комунальним підприємством "КИЇВПАСТРАНС" як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТК "ТЕХНОКОМПЛЕКТ" як постачальником було укладено договір №52.19-62 (договір) відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю "кріпильні деталі" код 44530000-4 за ДК 021:2015 (засоби кріпильні, болти, гвинти, цвяхи, шайби, шплінти), надалі - товар, а покупець сплатити за товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації №1 (додаток №1), що додається до цього договору та є його невід'ємною частиною (п.1.1), мета використання товару: виробнича потреба філій та відокремлених підрозділів КП "КИЇВПАСТРАНС" (п.1.3).
Сума цього договору (ціна договору) визначається згідно з специфікацією (додаток №1), що є невід'ємною частиною цього договору і становить 2502000,00 грн з ПДВ (п.3.1 договору).
Розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 робочих днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару. Ведення бухгалтерського обліку, проведення розрахунків, підписання первинних документів, приймання - передача товарів за кількістю і якістю тощо, які передбачені цим договором, виконуються філіями або відокремленими підрозділами КП "КИЇВПАСТРАНС", перелік яких зазначається в додатку №4, що є невід'ємною частиною цього договору (п.п.4.1, 4.2 договору).
Відповідно до п.п.5.1, 5.2 договору строк поставки товару: протягом строку дії договору, поставка товару здійснюється на умовах DDP згідно з Incoterms 2010 за адресою: м. Київ, філії та відокремлені підрозділи КП "КИЇВПАСТРАНС", перелік яких зазначається в додатку №4 до цього договору. При цьому транспортування товару проводиться за кошти постачальника і вартість такої доставки входить в ціну договору.
Згідно п.п.6.1.1, 6.1.2 договору покупець зобов'язаний прийняти поставлений товар, своєчасно та в повному обсязі сплатити за поставлений товар, який відповідає технічним і якісним характеристикам, а відповідно до п.6.3.1 договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.
За порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня від вартості поставленого в строк товару за кожен день прострочення оплати (п.7.3 договору).
Цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2019 включно, але в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань , які виникли під час дії цього договору (п.11.1 договору).
Згідно специфікацій (додатки №№1, 2) до даного договору сторони погодили асортимент, ціну та технічні характеристики окремих позицій товару.
Відповідно до додатку №3 до договору сторони, зокрема, погодили, що датою поставки товару за договором вважається відповідна дата підписання сторонами накладної на фактично поставлений товар.
У додатку №4 до договору сторони погодили перелік адрес та реквізитів філій та відокремлених підрозділів КП "КИЇВПАСТРАНС".
На виконання умов укладеного між контрагентами договору позивачем було поставлено, а представниками відповідача за довіреностями прийнято товар на загальну суму 79291,92 грн, що підтверджується видатковими накладними №385 від 12.02.2019 на суму 34537,20 грн, №436 від 15.02.2019 на суму 39720,00 грн, №445 від 15.02.2019 на суму 1344,00 грн, №1258 від 22.04.2019 на суму 3690,72 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, в рахунок оплати товару за вказаними накладними відповідачем було сплачено 14571,92 грн, що підтверджується платіжними дорученнями відповідача №8АП01827/1 від 17.05.2019 на суму 1344,00 грн, №ЦТТ00408/1 від 22.05.2019 на суму 3690,72 грн, №ЦТТ00446/1 від 10.07.2019 на суму 4537,20 грн, №ЦТТ00445/1 від 02.08.2019 на суму 5000,00 грн.
04.07.2019 позивач звернувся до відповідача з вимогою №0702/2019г від 02.07.2019 про оплату заборгованості.
Листом за вих.№06-1/900 від 10.07.2019 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для задоволення вимог позивача.
Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов'язку щодо оплати поставленого позивачем товару у визначений договором строк, внаслідок чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов'язок щодо передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 79959,01 грн, виконав належним чином, однак відповідач, всупереч п.4.1 укладеного між контрагентами правочину, за поставлений позивачем товар у строки, погоджені між сторонами оплатив частково, на суму 14571,92 грн, внаслідок чого у Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС" виникла заборгованість. Строк виконання відповідачем обов'язку з оплати товару є таким, що настав. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Відтак за висновками суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача 64720,00 грн основного боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача пені на суму 5601,77 грн за загальний період прострочки з 11.05.2019 по 29.07.2019, інфляційних втрат у розмірі 155,33 грн за загальний період прострочки з травня по липень 2019 року та 3% річних на суму 482,00 грн за загальний період прострочки з 11.05.2019 по 29.07.2019.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання по оплаті товару, поставленого позивачем, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних є законними та обґрунтованими.
Частиною 1 ст.251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Як вбачається з розрахунку, який долучено позивачем до позовної заяви, останній здійснює нарахування 3% річних на заборгованість за видатковими накладними №385 від 12.02.2019 на суму 34537,20 грн, №436 від 15.02.2019 на суму 39720,00 грн, №445 від 15.02.2019 на суму 1344,00 грн з урахуванням часткових оплат відповідача.
Частиною 1 ст.251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Як вже вказувалось судом, згідно п.4.1 договору розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 робочих днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару.
Судом встановлено, що позивач невірно визначив періоди нарахування 3% річних за кожною накладною окремо, оскільки не врахував умови п.4.1 договору щодо строку оплати товару, вихідні, святкові дні та переноси робочих днів у 2019 році, а також заявником не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування 3% річних.
За висновками суду, вірними періодами нарахування 3% за видатковою накладною №385 від 12.02.2019 на суму 34537,20 грн є з 14.05.2019 по 09.07.2019, на суму 30000,00 грн з 10.07.2019 по 29.07.2019, за видатковою накладною №436 від 15.02.2019 на суму 39720,00 грн з 17.05.2019 по 29.07.2019.
При цьому за видатковою накладною №445 від 15.02.2019 на суму 1344,00 грн, за розрахунком суду, прострочка виникла з 17.05.2019 і була сплачена в той же день, а отже нарахування 3% річних не здійснюється.
За розрахунком суду, у період прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару, який визначено судом з урахуванням умов п.4.1 договору та вищенаведених норм чинного законодавства України, сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача складає 452,70 грн.
Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, а також постановою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.
Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за прострочення оплати відповідачем поставленого позивачем товару, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат, оскільки у червні місяці 2019 року мала місце дефляція.
Щодо вимог про стягнення з відповідача пені на суму 5601,77 грн за загальний період прострочки з 11.05.2019 по 29.07.2019, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст.551 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п.7.3 договору за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня від вартості поставленого в строк товару за кожен день прострочення оплати.
Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов'язку зі сплати за поставлений позивачем товар не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені.
Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку пені, судом встановлено, що останній містить помилки, зокрема, заявником не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування пені та невірно визначено періоди розрахунку, про що вже зазначалось судом вище.
За розрахунком суду, у період прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару, з урахуванням часткових оплати відповідача та умов п.4.1 договору, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача складає 5260,53 грн.
За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "ТЕХНОКОМПЛЕКТ" до Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС" підлягають задоволенню частково.
Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вказувалось вище, позивачем було заявлено про стягнення з Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС" витрат на професійну правничу допомогу, які відповідно до розрахунку позивача складають 6000,00 грн.
За змістом ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом встановлено, що до позовної заяви позивачем долучено договір про надання правової допомоги №010117 від 01.01.2017, який укладений між позивачем, як клієнтом та адвокатом Апонащенко С.С., додаткову угоду №7 від 01.07.2018 до цього договору, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1996, ордер серії АА№063379 від 01.05.2017, рахунок-фактуру адвоката Апонащенко С.С. №21/08 від 21.08.2019, акт приймання - передачі наданих послуг, підписаний між адвокатом та клієнтом 27.09.2019 з описом наданих послуг до договору.
Згідно платіжного доручення №1145 від 20.09.2019 позивач сплатив 6000,00 грн з призначенням платежу за послуги згідно рахунку №21/08 від 21.08.2019.
Отже суд вважає доведеними та співмірними із складністю справи понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн, які відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України з огляду на часткове задоволення позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "ТЕХНОКОМПЛЕКТ" задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС" (04070, м.Київ, вул.Набережне Шосе, будинок 2, ідентифікаційний код 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "ТЕХНОКОМПЛЕКТ" (03083, м.Київ, вул.Пирогівський шлях, будинок 34, ідентифікаційний код 24185151) 64720 (шістдесят чотири тисячі сімсот двадцять) грн 00 коп., 5260 (п'ять тисяч двісті шістдесят) грн 53 коп. пені, 3% річних в сумі 452 (чотириста п'ятдесят дві) грн 70 коп., судовий збір у розмірі 1906 (одна тисяча дев'ятсот шість) грн 77 коп. та 5955 (п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят п'ять) грн 54 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Згідно з п.п.17.5. п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 26.11.2019 року.
Суддя М.Є.Літвінова