26 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/11928/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М.,
з участю секретаря судового засідання - Юник А.А.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської обл. від 10.10.2019р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Інспектора роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській обл. Онищука Сергія Володимировича (в особі Управління патрульної поліції в Рівненській обл. Департаменту патрульної поліції) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (суддя суду І інстанції: Слободянюк Б.К.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 16 год. 45 хв. 10.10.2019р., м.Сарни Рівненської обл.; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-
15.07.2019р. (згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті) позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив поновити строк звернення до суду із розглядуваним позовом; визнати незаконною та скасувати постанову серії ДП18 № 550757 від 01.07.2019р. про застосування до нього адміністративного стягнення по ч.3 ст.122 КУпАП в розмірі 510 грн.; провадження в адміністративній справі закрити відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (а.с.1-6).
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської обл. від 10.10.2019р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.49-50).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ОСОБА_2 , який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду скасувати та заявлений позов задовольнити у повному обсязі (а.с.54-61).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідачем невірно визначена швидкість керованого ним автомобіля, оскільки рух здійснювався в потоці автомобілів, що рухалися в попутному напрямку. Приладом TruCAM неправильно визначена швидкість руху, оскільки фіксація руху проводилася на відстані 212 м, що могло вплинути на правильність вимірювання. Водночас, законні підстави для застосування відповідачем такого приладу є відсутніми, оскільки даний засіб вимірювальної техніки виключений з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки відповідно до наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 1362 від 02.11.2015р., а його сертифікат затвердження типу вимірювальної техніки є нечинним з 02.11.2015р.
Відповідачем порушено право позивача на ознайомлення з матеріалами справи, а судом не дотриманий порядок долучення доказів (відзиву на позов) до справи.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.3 ст.268, ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи (в тому числі оглянувши представлені сторонами відеоматеріали) та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення, з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до постанови серії ДП18 № 550757 від 01.07.2019р., винесеної інспектором роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції /УПП/ в Рівненській обл. Онищуком С.В., о 16 год. 35 хв. 01.07.2019р., позивач ОСОБА_2 , керуючи легковим автомобілем марки «Nissan Tiida», державний номерний знак НОМЕР_1 , на 301 км автодороги М06 Київ-Чоп, у с.Горбаків Рівненської обл. рухався зі швидкістю 106 км/год. в населеному пункті, чим порушив вимоги п.12.4 Правил дорожнього руху /ПДР/. Швидкість вимірювалася приладом TRUCAM LTI20/20, серійний номер ТС001147.
На підставі наведеного, відповідачем визнано позивача винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. (а.с.12).
Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення позивачем порушення ПДР відповідачем доведений, що стверджується належними доказами - показами приладу TRUCAM LTI20/20.
При цьому, відповідачем представлено матеріали фото-, відеофіксації можливого порушення, з яких слідує дотримання інспектором поліції порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Колегія суддів вважає наведені висновки такими, що відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства.
Відповідно до п.12.4 ПДР, затв. постановою КМ України № 1306 від 10.10.2001р., у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Згідно ч.3 ст.122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Із змісту спірної постанови слідує, що позивачем допущено перевищення установленої швидкості руху транспортного засобу в населеному пункті.
При цьому, у складеній постанові серії ДП18 № 550757 від 01.07.2019р. вказано серійний номер технічного засобу, яким здійснювалося вимірювання швидкості руху керованого позивачем автомобіля, а також наявне застереження щодо долучення до постанови фото порушення.
Системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов'язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.
Нормами КУпАП передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, при цьому посадова особа має право винести безпосередньо постанову в справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до матеріалів адміністративної справи протокол про вчинення адміністративного правопорушення як один із можливих доказів по справі не складався, однак відповідачем надані інші беззаперечні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП.
Стосовно представленого під час судового розгляду справи роздрукованого відеофайлу з приладу вимірювання швидкості TRUCAM LTI20/20, серійний номер ТС001147 (а.с.27) колегія суддів враховує наступне.
Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України № 580-VIII від 02.07.2015р. «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Згідно з ст.31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Водночас, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Правомірність використання відповідачем технічного приладу вимірювання швидкості TRUCAM LTI20/20, серійний номер ТС001147, стверджується свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/13778, виданого ДП «Укрметртестстандарт» від 06.12.2018р. та чинного до 06.12.2019р. (а.с.31).
Також правильність використання приладу вимірювання швидкості TRUCAM LTI20/20, серійний номер ТС001147, виробництва Laser Technology Inc., США, підтверджується наявністю виданого Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України експертного висновку № 04/02/03/-3008 від 27.09.2018р., який зазначає про правильність реалізації криптографічного алгоритму шифрування AES відповідно до ДСТУ ISO/IES 18033-3:2015 із довжиною ключа 256 біт та забезпечення конфіденційності, цілісності та автентичності зареєстрованих даних (а.с.28).
Водночас, наведені апелянтом в апеляційній скарзі твердження про неправомірність використання наведеного приладу будь-якими документальними доказами не підтверджено.
Належність таких доказів слідує з приписів ст.251 КУпАП, відповідно до яких доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Оцінюючи вказані докази, колегія суддів вважає їх належними, оскільки такі відображені в спірній постанові.
Зафіксовані на них обставини не викликають обґрунтованого сумніву в тому, що саме позивач ОСОБА_2 допустив перевищення швидкості руху керованого ним автомобіля в населеному пункті.
При цьому, подальші заперечення позивача носить необґрунтований характер і спростовують обставинами справи.
Відповідно до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Спірна постанова серії ДП18 № 550757 від 01.07.2019р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відповідає вимогам ст.283 КУпАП.
Із змісту вказаної норми слідує, що обставини вчинення адміністративного правопорушення, які викладені у постанові, мають встановлюватись на підставі оцінених органом (посадовою особою) доказів, що є допустимими, тобто зібраними у встановленому КУпАП порядку.
Вказана постанова містить посилання на доказ вчинення позивачем згаданого адміністративного порушення, а саме покази вимірювання швидкості за допомогою приладу TRUCAM LTI20/20 (а.с.12, 27).
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч.8 ст.79 КАС України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Ухвала суду від 23.07.2019р. про відкриття провадження у справі була вручена відповідачу 05.09.2019р. (а.с.15, 18), відзив на позову заяву був скерований поштою на адресу суду 24.09.2019р. (а.с.47) і надійшов до адресата 26.09.2019р.
Незважаючи на недотримання відповідачем установленого судом першої інстанції 15-денного строку для подачі відзиву і доказів по справі, суд прийняв до уваги подані відзив та долучені до нього докази.
Враховуючи незначний час затримки надання відзиву з відповідними доказами, територіальну віддаленість відповідача від суду, а також суттєве значення представлених доказів для правильного вирішення спору, суд першої інстанції обґрунтовано та підставно прийняв до уваги останні.
Із урахуванням наведеного, враховуючи надання відповідачем витребовуваних судом доказів, суд першої інстанції обґрунтовано вирішив справу на підставі всіх зібраних доказів по справі.
Отже, за наведених обставин колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що дійсно о 16 год. 35 хв. 01.07.2019р., позивач ОСОБА_2 , керуючи легковим автомобілем марки «Nissan Tiida», державний номерний знак НОМЕР_1 , на 301 км автодороги М06 Київ-Чоп, у с.Горбаків Рівненської обл. рухався зі швидкістю 106 км/год. в населеному пункті, чим порушив вимоги п.12.4 ПДР.
На підставі наведеного, відповідачем підставно визнано позивача винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП, і правомірно накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.
Додатково колегія суддів враховує, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloranand Francis v. The United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов'язки.
Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими доводи позивача відхилено.
Таким чином, відповідачем правомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП, а відтак заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, через що не підлягає до задоволення.
За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат у цій справі немає.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ч.3 ст.268, ст.ст.271, 272, 286, 310, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської обл. від 10.10.2019р. в адміністративній справі № 572/2211/19 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді В. З. Улицький
С. М. Кузьмич
Дата складення повного судового рішення: 27.11.2019р.