ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
25 листопада 2019 року № 826/8699/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, третя особа Державна податкова інспекція у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, третя особа державна податкова інспекція у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві в якому просить суд: визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-5686-17 від 03.05.2018.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем безпідставно надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5686-17 від 03.05.2018. Позивач зазначає, що вказана вимога є протиправною, оскільки винесена не на підставі Акту документальної перевірки, відповідачем не надано розрахунку належної до сплати суми боргу, а сама вимога оформлена в порушення вимог Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування .
Відповідач проти позовних вимог заперечував, надавши письмові заперечення проти позову.
В порядку ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України, судом було ухвалено рішення здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
03.05.2018 відповідачем відносно позивача винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5686-17 у розмірі 26 287,17 грн.
Законність та обґрунтованість зазначеного рішення є предметом спору переданого на вирішення суду.
Частиною другою ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Так, згідно з підпунктом 14.1.1-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України адміністрування податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів відповідно до законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (далі - податків, зборів, платежів) - це сукупність рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об'єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом.
Згідно з абзацами 1 - 4 частини першої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» контролюючий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно з п.2 ч.1 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», під єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування розуміється консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з п.5 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується на суми незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.
Як зазначено у ч.2 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Згідно п. 6.3. розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міндоходів України від 09.09.2013 року №455 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) органи доходів і зборів надсилають платникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках:
- якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника про суми доходу (прибутку) фізичних осіб - підприємців чи осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів у повідомленнях-розрахунках, де визначено суми єдиного внеску, які підлягають доплаті;
- якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Згідно п.6.4 розділу VI цієї ж Інструкції, регламентовано порядок формування вимоги про сплату боргу. Так, вимога про сплату боргу формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з карток особових рахунків платників за формою відповідно до додатку 4 до вказаної Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 5 до вказаної Інструкції (для платника - фізичної особи).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, жодних перевірок відносно позивача не проводились, крім того, в оскаржуваній вимозі не зазначено обставин, щодо наявності акту перевірки правильності нарахування та сплати єдиного соціального внеску, не відображено обставин з приводу проведення такої перевірки, не зазначено дати набрання чинності вимогою про сплату боргу.
Судом враховуються обґрунтування позовних вимог, оскільки підставою для відповідальності є саме несплата чи несвоєчасна сплата, а не відображення облікових даних в інформаційної системи органу доходів і зборів.
Крім того, на підтвердження нарахування позивачу відповідного боргу відповідач посилається на інформацію комп'ютерної програми АІС «Податковий Блок», відповідно до якої, у позивача обліковується недоїмка у сумі 26 287,17. На підставі вказаної інформації в автоматичному режимі було сформовано вимогу під один порядковим номером про сплату боргу і направлено позивачеві.
Жодних інших належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності прийняття спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03.05.2018 за №Ф-5686-17, відповідач суду не надав.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані відповідачем не спростовують доводів та обґрунтованості позовних вимог.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Відповідно до ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Таким чином, з врахуванням ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, позовні вимоги про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03.05.2018 за №Ф-5686-17, підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №Ф-5686-17 від 03.05.2018.
Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 00 коп., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур