Ухвала
22 листопада 2019 року
місто Київ
справа № 754/4333/14-ц
провадження № 61-20697ск19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року у складі суддів Писаної Т. О.,
У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»
(далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 27 листопада 2007 року у розмірі 337 032, 42 грн. Здійснено розподіл судових витрат.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 08 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 15 березня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 08 листопада 2017 року залишено без змін.
У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалось тим, що апеляційна скарга подана з пропуском строку на апеляційне оскарження, встановленого законом, оскільки матеріали справи містять об'єктивні і достатні відомості про те, що відповідач обізнана про розгляд справи судом першої інстанції, отримувала судові повістки, надсилала до суду клопотання, подала заперечення на позов, брала участь у судовому засіданні, яке відбулось 13 лютого 2015 року. За наведених обставин суд апеляційної інстанції відхилив доводи заявника про необізнаність про розгляд справи судом першої інстанції. Судом апеляційної інстанції не встановлені виключні підстави, за наявності яких суд може поновити строк на апеляційне оскарження після спливу трьох років від дня ухвалення рішення суду.
15 листопада 2019 року ОСОБА_3 із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що про оскаржуване рішення заявнику стало відомо лише 22 серпня 2019 року з Єдиного державного реєстру судових рішень. Ознайомившись із матеріалами цивільної справи, заявник виявила судові повістки із відміткою про вручення, однак зазначені повістки та інші процесуальні рішення вона не отримувала. Заявник наполягає, що не була обізнана про наявність такого судового провадження за її участі, що позбавило можливості довести неправомірність стягнення кредитної заборгованості. Вважає, що положення ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Стверджує, що суд апеляційної інстанції зазначені обставини не врахував та безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За правилом пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.
Відповідно до частини п'ятої статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач.
Разом з тим, за правилом частини п'ятої статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.
Зі змісту оскаржуваного судового рішення Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності та неправильності.
Такий висновок суд зробив з огляду на таке.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Згідно з частиною першою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
За правилами частини першої статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Відповідно до підпункту 13 пункту першого розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Лосєва О. Л. у вересні 2019 року звернулась з апеляційною скаргою на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року.
В оцінці доводів касаційної скарги щодо застосування правил частини другої статті 358 ЦПК України Верховний Суд застосовує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18), відповідно до якого згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм у часі передбачає, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій.
У зв'язку з наведеним Об'єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відійти від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі
№ 369/8537/15-ц (провадження № 61-25773св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 635/8219/15-ц (провадження № 61-35336св18), згідно з якими процесуальний строк, зазначений у частині другій статті 358 ЦПК України при відсутності винятків, може бути поновлений і що процедура апеляційного оскарження визначається на момент ухвалення судових рішень, а не на момент подачі апеляційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року, врахував, що матеріали цивільної справи містять судові повістки, вручені особисто ОСОБА_2 , подане нею клопотання про направлення копії ухвали про відкриття провадження у справі, заперечення на позов. Також, враховано, що ОСОБА_2 брала участь у судовому засіданні 13 лютого 2015 року, після проведення якого повідомлена про дату та час судового засідання, призначеного 19 лютого 2015 року.
Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених обставин, які свідчать про обізнаність ОСОБА_2 про розгляд судом першої інстанції цивільної справи, учасником якої вона є. Разом з цим, наведені у касаційній скарзі доводи ОСОБА_2 були предметом розгляду судом апеляційної інстанції та їм дана належна правова оцінка.
Згідно з частиною третьою статті 27 ЦПК України 2004 року особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію ОСОБА_2 своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов'язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від неї дій, спрямованих на виконання своїх процесуальних обов'язків, зокрема шляхом вчинення дій щодо отримання інформації про стадію розгляду справи, учасником якої вона є, та отримання процесуальних рішень, ухвалених у такій справі, заявник не надала.
Отже, суд апеляційної інстанції обґрунтовано спростував доводи ОСОБА_2 про її необізнаність щодо розгляду справи судом першої інстанції, яка переглядалась судом апеляційної інстанції 08 листопада 2017 року та Верховним Судом 15 березня 2018 року.
За наведених обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відсутність виключних підстав, за наявності яких суд може поновити строк на апеляційне оскарження після спливу більше одного року з дня ухвалення рішення суду першої інстанції.
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03).
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»).
Оцінюючи підставність доводів поданої касаційної скарги, Верховний Суд зобов'язаний врахувати, що її обґрунтовано аргументами необхідності переоцінки досліджених судом апеляційної інстанцій доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції та за межі його процесуальних повноважень.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити, якщо суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року є необґрунтованою.
Згідно з частиною п'ятою статті 394 ЦПК України, у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою, п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Погрібний
А. С. Олійник
В. В. Яремко