Іменем України
20 листопада 2019 року
Київ
справа №280/411/19
адміністративне провадження №К/9901/21979/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої - Блажівської Н.Є. (суддя-доповідач),
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
секретар судового засідання - Хлуд Т.Ю.,
за участі:
представника позивача - Кириленко Н.В.,
представник відповідача - Гаврика С.Є.,
розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року (суддя Максименко Л.Я.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2019 року (головуючий суддя Дурасова Ю.В., судді: Баранник Н.П., Божко Л.А.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок «Електроснаб»
до Головного управління ДФС у Запорізькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання винити дії,
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Електроснаб» (далі також - позивач, ТОВ «ТБ «Електроснаб») звернулось до суду із позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі також - відповідач, Управління), в якому, з урахуванням клопотання про виправлення арифметичної помилки в позовній заяві, просило: - визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Запорізькій області в частині нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Електроснаб» пені в сумі 540067,01 грн., що були вчинені шляхом внесення відповідного запису (даних, операції) до інтегрованої картки платника за податком на додану вартість TOB «ТБ «Електроснаб»; - зобов'язати Головне управління ДФС у Запорізькій області здійснити коригування даних в інформаційній системі органів ДФС шляхом виключення з інтегрованої картки платника за податком на додану вартість TOB «ТБ «Електроснаб» запису (даних, операції) про нарахування пені з податку на додану вартість в сумі 540067,01 грн.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ «ТБ «Електроснаб» посилалося на те, що дії контролюючого органу по нарахуванню пені в інтегрованій картці в сумі 540067,01 грн. є протиправними. Вказувало, що TOB «ТБ «Електроснаб» повинно було сплатити узгоджену суму грошового зобов'язання в розмірі 535321,50 грн. протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження, а саме до 14 грудня 2018 року, однак оплату здійснено 10 січня 2019 року, а тому пеня за період з 17 грудня 2018 року по 10 січня 2019 року (період прострочення) становить всього 7919,82 грн.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2019 року, позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправними дії Головного управління ДФС у Запорізькій області в частині нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Електроснаб» пені в сумі 540067,01 грн. шляхом внесення відповідного запису (даних, операції) до інтегрованої картки платника за податком на додану вартість TOB «ТБ «Електроснаб». Зобов'язано Головне управління ДФС у Запорізькій області здійснити коригування даних в інформаційній системі органів ДФС шляхом виключення з інтегрованої картки платника за податком на додану вартість TOB «ТБ «Електроснаб» запису про нарахування пені з податку на додану вартість в сумі 540067,01 грн.
Рішення судів мотивовано тим, що нарахування контролюючим органом позивачу пені у розмірі 540067,01 грн. за період заниження податкових зобов'язань до дати їх узгодження, тобто до 14 грудня 2018 року, і, відповідно, внесення запису (даних, операції) до інтегрованої картки платника за податком на додану вартість є неправомірним, оскільки статтею 129 Податкового кодексу України не передбачено нарахування пені за весь період заниження.
1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У відзиві на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Вказує, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не допущено порушень норм матеріального та процесуального права.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами позапланової невиїзної перевірки позивача з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства з питань оподаткування податком на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Інтерсервіс-Постач» за період з 1 листопада 2010 року по 31 грудня 2011 року відповідачем складено акт від 5 березня 2012 року №33/23-2/3183111.
На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 26 березня 2012 року: - №0000612302, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 535321,50 грн. (з яких - 440397,00 грн. - за основним платежем, 94924,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)); - №000060302, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за січень 2011 року на 73757,00 грн.
Постановою від 29 березня 2016 року Запорізький окружний адміністративний суд у справі №0870/6189/12 відмовив у задоволені адміністративного позову ТОВ «ТБ «ЕЛЕКТРОСНАБ» до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м.Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень від 26 березня 2012 року №0000612302 та №000060302.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2016 року постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року скасовано та ухвалено нову постанову про задоволення позову.
Постановою Верховного Суду від 4 грудня 2018 у справі №0870/6189/12 постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2016 року у справі №0870/6189/12 скасовано, залишено в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року.
Платіжним дорученням від 10 січня 2019 року №15 ТОВ «ТБ «Електроснаб» перерахувало в рахунок погашення зобов'язань за податковим повідомленням-рішенням від 26 березня 2012 року №0000612302 кошти у розмірі 535321,50 грн., а також у декларації з податку на додану вартість за грудень 2018 року у рядку 16.3 було задекларовано суму «-73 757» грн., що призвело до зменшення податкового кредиту.
Згідно з протоколом засідання постійної комісії із розгляду спірних питань при ГУ ДФС у Запорізькій області №1 вирішено здійснити перерахунок в ІКП ТОВ «ТБ «ЕЛЕКТРОСНАБ» пені за результатом проведеної документальної перевірки, узгодження якої відбулось у 2019 році, згідно із здійсненими перерахунками нарахованої пені відповідно до статті 129 Податкового кодексу України.
Головним управлінням ДФС у Запорізькі області відображено в інтегрованій картці платника (ІКП) ТОВ «ТБ «Електроснаб» заборгованість зі сплати пені у розмірі 547986,83 грн.
Пеня за період з 17 грудня 2018 року по 10 січня 2019 року, що складає 7919,82 грн., позивачем сплачена у повному обсязі.
Не погоджуючись із нарахуванням решти пені у розмірі 540067,01 грн. позивач звернувся до суду з даним позовом.
3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3.1. Доводи відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що висновки судів попередніх інстанцій про неправомірне нарахування пені за весь період заниження є помилковими, оскільки граничним строком сплати податкового зобов'язання, що повинен застосовуватися для початку нарахування пені, передбаченої підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України є граничний строк сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного Кодексом по податковій декларації, по якій виявлено заниження (тобто з урахуванням дати коли таке податкове зобов'язання повинно було бути сплачено за відповідний податковий період та за весь період такого заниження). Крім того, наголошує на неврахуванні судами положень підрозділів 9, 10 розділу IV наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку ведення органами Державної фіскальної служби оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 7 квітня 2016 року №422, якими передбачено відображення в ІКП облікових показників підтверджених в судовому порядку сум, а також порядок зарахування коштів у разі наявності у платника податків податкового боргу.
3.2. Доводи позивача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)
У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на те, що здійснений відповідачем розрахунок сплати пені, а саме починаючи з дати граничного строку сплати податку на підставі відповідної декларації за листопад 2010 року в сумі 60275,00 грн., за грудень 2011 року в сумі 319419,00 грн., за січень 2011 року в сумі 60703,00 грн., не відповідає підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України в редакції, що діяла на момент узгодження донарахованої контролюючим органом суми податку, оскільки вказаною нормою не встановлено нарахування пені у разі виявлення контролюючим органом заниження податкового зобов'язання на суму такого заниження та за весь період. Зауважує, що саме настання граничного строку погашення податкового зобов'язання є обов'язковою умовою нарахування пені. Також позивач звертає увагу на те, що інтегрована картка платника податків є електронним документом, який відображає облік нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету, а тому відображення у ній неправильних показників порушує права останнього та вимагає захисту.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
Відповідно до статті 19 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Відповідно до підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.
Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
За правилами підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Згідно з пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Спір у даній справі виник щодо періоду нарахування пені за умови донарахування суми грошового зобов'язання контролюючим органом. Правове регулювання даного питання відбувалось наступним чином.
Пунктом 129.1 статті 129 Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин та чинній до 1 січня 2017 року) було встановлено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.
Нарахування пені розпочинається:
а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків - після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного цим Кодексом;
б) при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.
За правилами підпункту 129.1.2 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України пеня нараховується: у день настання строку погашення податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження);
Тобто наведена редакція Кодексу передбачала застосування фінансової санкції до платників податків у вигляді нарахування пені за весь період заниження податкового зобов'язання на суму такого заниження, оскільки платник весь період, коли він не декларував та не сплачував податки, користувався коштами, які він повинен був сплатити до бюджету.
У зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року №1797-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2017 року (тобто на момент винесення оскаржуваного рішення), пункт 129.1 викладений в наступній редакції:
« 129.1. Нарахування пені розпочинається:
129.1.1 при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження)».
Таким чином, на час ухвалення рішення Верховним Судом від 4 грудня 2018 року про залишення в силі постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року законодавцем змінено правове регулювання цього питання і передбачено, що пеня розпочинає нараховуватись з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).
Стаття 58 Конституції України визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Водночас слід зауважити, що норми Податкового кодексу України, які за своїм змістом є нормами матеріального права, застосовуються до спірних правовідносин в редакції, яка діяла на момент їх виникнення.
Крім того, враховуючи правило вирішення сумнівів на користь платника податків (тобто принцип in dubio pro tributario), яке покликано забезпечувати реалізацію однієї з ознак верховенства права ? правової визначеності, саме можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних дій має фундаментальне значення для правильності його застосування.
На законодавчому рівні таке правило закріплено у підпункті 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, відповідно до якого податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, як презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Отже, визначальним для вирішення даної справи є з'ясування того, яка редакція статті 129 Податкового кодексу України підлягала застосуванню до спірних правовідносин, оскільки від встановлення таких обставин залежить дата початку обрахунку пені.
Однак, враховуючи те, що судами попередніх інстанцій даних обставин не встановлено, є підстави вважати, що висновки ними зроблено без дослідження доказів, на підставі яких має встановлюватися наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, оскільки судами не перевірено правильність обрахунку пені податковим органом.
Так, за обставин, які склались у даній справі, у відповідача право на нарахування пені виникло після проведення перевірки та оформлення її результатів, а саме 12 березня 2012 року. Наявність цих обставин є обов'язковою умовою, за якої розпочинається процедура нарахування пені, а тому суди мали б перевірити відповідно до якої редакції норм матеріального права здійснено її обрахунок контролюючим органом згідно з наявними у матеріалах справи розрахунками.
Суд касаційної інстанції, в свою чергу, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, беручи до уваги те, що судами не визначено яка саме редакція підлягає застосуванню до спірних правовідносин з огляду на той факт, що порушення податкового законодавства зі сторони позивача мало місце до 1 січня 2017 року і за наслідками якого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12 березня 2012 року, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду позбавлений можливості перевірити висновки судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору, зокрема і в частині правомірності дій Управління щодо внесення запису (даних, операції) до інтегрованої картки платника за податком на додану вартість TOB «ТБ «Електроснаб» та наявності/відсутності обов'язку у Головного управління ДФС у Запорізькій області здійснити коригування таких даних в інформаційній системі органів ДФС шляхом виключення з інтегрованої картки платника за податком на додану вартість TOB «ТБ «Електроснаб» запису (даних, операції) про нарахування пені з податку на додану вартість в сумі 540067,01 грн.
Так, організація діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків та інших платежів визначена у Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 7 квітня 2016 року №422 (далі- Порядок №422).
Відповідно до пункту 2 розділу 1 Порядку №422 (в редакції, чинні на час виникнення спірних правовідносин) інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.
Положеннями пункту 3 розділу 1 Порядку №422 передбачено, що оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС.
Вказаним Порядком, крім іншого, унормовано питання нарахування та погашення пені за несвоєчасно сплачені суми платежів, що контролюються органами ДФС (глава 7 розділу III Порядку №422) та перенесення до ІКП результатів адміністративного та/або судового оскарження рішень органів ДФС та методи контролю достовірності відповідних показників (розділ VII Порядку №422).
4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд звертає увагу на таке.
Частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Верховний Суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд визнає, що судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин у справі, що мають значення для правильного вирішення справи внаслідок недослідження доказів у справі, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною четвертою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
У цій справі порушення допущені як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, в тому справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 3, 344, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2019 року у справі №280/411/19 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча Н.Є. Блажівська
Судді О.В. Білоус
І.Л. Желтобрюх
Повний текст постанови складено 25 листопада 2019 року.