Справа № 640/21029/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Качур І.А., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
19 листопада 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Беспалова О.О., Лічевецького І.О.,
при секретарі Горяіновій Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова О.Ю. (далі по тексту - Уповноважена особа), в якому просила:
- визнати протиправними дії Уповноваженої особи щодо не включення позивача до Переліку рахунків вкладників для виплат гарантованої суми за Договором поточного банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)», №980-006-000002564, від 16.09.2015 року, номер рахунку № НОМЕР_1 , на ім'я ОСОБА_1
- зобов'язати Уповноважену особу подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника ПАТ «Банк Михайлівський», яка має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за Договором поточного банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)», № 980-006-000002564 від 16.09.2015 року, номер рахунку № НОМЕР_1 , на ім'я ОСОБА_1 .
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Уповноважена особа подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог адміністративного позову в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши сторін, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Банк Михайлівський», відповідно до постанови правління Національного банку України №14/БТ від 23.05.2016 року, було віднесено до категорії неплатоспроможних, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №812 від 23.05.2016 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банту» та рішенням від 13.06.2013 року №991 «щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» з 18.07.2016 року по 17.08.2016 року.
Рішенням виконавчої дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1702 від 01 вересня 2016 року змінено Уповноважену особу, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський» - Волкову Олександру Юрійовичу.
На рахунок позивача надійшли грошові кошти з ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» від 19.05.2016 року в розмірі 50 071,61 грн.
Листом від 02.11.2018 року позивача було повідомлено про нікчемність переказу коштів (транзакції).
Позивач, не погоджуючись з вищезазначеними діями та рішенням відповідача, звернулася до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що право позивача може бути захищене шляхом зобов'язання Уповноваженої особи подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника ПАТ «Банк Михайлівський».
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі по тексту - Закон № 4452-VI), Положенням про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 р. № 14 (далі по тексту - Положення № 14), та Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою Постановою правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492 (далі по тексту - Інструкція № 492).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI визначено, що вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Згідно із ч. 1 ст. 26 Закону № 4452-VI, Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.
Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
У ч. 1-3, 5-6 ст. 27 Закону № 4452-VI закріплено, що Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
У пп. 2, 4, 6 розділу IV Положення № 14, Фонд складає на підставі Переліку Загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення (далі по тексту - Загальний Реєстр).
Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
На підставі рішення виконавчої дирекції за розпорядженням директора-розпорядника Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів (здійснює перерахування гарантованої суми за Загальним Реєстром, передачу Загального Реєстру банку-агенту) не пізніше семи днів з дня прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
У пп. 4, 6 ч. 2 ст. 37 Закону № 4452-VI закріплено, що Уповноважена особа Фонду має право, зокрема, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів, а також звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку
Частинами 2, 3 статті 38 Закону № 4452-VI передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
При цьому, процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи:
1) складання Уповноваженою особою переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;
2) передача Уповноваженою особою сформованого переліку вкладників до Фонду;
3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру;
4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів апеляційної інстанції під час розгляду справи, що ОСОБА_1 , як вкладника ПАТ «Банк Михайлівський», не включено до Переліку вкладників, у зв'язку з визнанням нікчемними операцій щодо перерахунку коштів на підставі ст. 38 Закону № 4452-VI.
Так, перерахування коштів з рахунків ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на рахунки ОСОБА_1 було здійснено 19.05.2016 року, тобто до прийняття Національним банком України рішення №14/БТ від 23.05.2016 року «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» та до прийняття виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення № 812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», а також до прийняття рішення від 13.06.2016 року №991 «Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський».
Разом з тим, виконуючи розрахункові документи ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на переказ коштів на користь позивача, апелянт не набув права на кошти, а тому ПАТ «Банк Михайлівський» не є стороною переказу коштів, а є лише виконувачем своїх зобов'язань перед клієнтом.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано доказів наявності підстав, які наведені у ст. 38 Закону № 4452-VI, для визнання нікчемним правочину у випадку, який розглядається.
Зокрема, апелянтом не доведено, що банк: уклав правочини з позивачем, умови якого передбачають платіж з метою надання переваг (пільг), прямо не встановлених законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У силу вимог ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Згідно із частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Разом з тим, відповідачем не наведено, а судом не встановлено, доказів наявності підстав для визнання нікчемними операцій по перерахуванню коштів у досліджуваному випадку. Відповідачем також не надано доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.
За таких обставин твердження Уповноваженої особи щодо нікчемності правочинів щодо перерахування коштів є припущенням, яке не доведено належними доказами у встановленому законом порядку.
Таким чином, за обставин відсутності у розпорядчому рішенні посилань на передбачені Законом підстави визнання правочину нікчемним, таке рішення суб'єкта владних повноваження не є обґрунтованим.
Щодо тверджень скаржника про надходження коштів на рахунок позивача на виконання умов договору, який не відповідає вимогам чинного законодавства України, як на доказ нікчемності правочину, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що такі твердження є безпідставним, оскільки не відповідають вимогам ст. 73 та 74 КАС України та не є належним доказом на підтвердження таких обставин.
Слід зазначити, що доводи відповідача про нікчемність правочину, в зв'язку із тим, що кошти на ім'я позивача надійшли внаслідок виконання умов договору, що суперечить вимогам законодавства, є безпідставними, оскільки зазначене не свідчить про нікчемність укладеного правочину, а факт знаходження на рахунку позивача грошових коштів у вказаному розмірі відповідачем не заперечується.
Також, слід зазначити, що згідно з пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти, в свою чергу, вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Тобто, Закон не встановлює обмежень у частині походження коштів вкладу, а саме що вкладом повинні бути кошти, внесені безпосередньо вкладником.
У свою чергу, сам факт знаходження на рахунку позивача грошових коштів відповідачем не заперечується.
Отже, ОСОБА_1 , відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI, є вкладником ПАТ «Банк Михайлівський» та має право на зазначені кошти.
Крім того, Уповноваженою особою не визначено конкретної підстави нікчемності правочину неплатоспроможного банку, та не встановлено, що саме операції щодо перерахування коштів на рахунок позивача, має ознаки нікчемних правочинів.
Натомість, в Уповноваженої особи відсутні повноваження надавати правову оцінку договору, який укладено між позивачем з третіми особами.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року в справі № 826/1476/15.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що Уповноваженою особою не доведено наявність правових підстав для не подання до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо позивача, як вкладника ПАТ «Банк Михайлівський», а тому така бездіяльність Уповноваженої особи суперечить приписам Закону № 4452-VI та є протиправною.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 1, пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У зв'язку з вищезазначеним, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що, в даному випадку, належним способом захисту порушених прав позивача, є зобов'язання Уповноваженої особи подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Банк Михайлівський» за договором поточного банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)» №980-006-000002564 від 16.09.2015 року, номер рахунку № НОМЕР_1 .
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch - United Kingdom» № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Von Maltzan and Others v. Germany» № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Отже, доводи викладені в апеляційній скарзі відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Лічевецький