Справа № 240/7937/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва Вікторія Анатоліївна
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
21 листопада 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Граб Л.С. Іваненко Т.В. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Колісниченко Ю.В.,
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Єлісєєва В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень від 03.09.2018 №03-5313-0619 щодо стягнення податкового боргу в сумі 794, 47 грн та від 27.02.2019 №0005383-5313-0619 щодо стягнення податкового боргу в сумі 8573,32 грн.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, подавши відповідну апеляційну скаргу. У скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування та недоведеність судом обставин, що мають значення для справи та допущенні порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити адміністративний позов з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Зокрема, у скарзі позивач наголошує на тому, що належне йому нерухоме майно відноситься до об"єктів переробної промисловості, а тому, відповідно до п. 266.2.2 ч. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об"єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідачем направлено на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали вимоги апеляційної скарги.
Представник відповідача в судове засідання не з"явився, що не перешкоджає апеляційному розгляду, у відповідності до вимог статті 313 КАС України
Заслухавши суддю-доповідача, позивача та його представника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем з 20.05.2000 року за основним видом діяльності - роздрібна торгівля телекомунікаційним устаткуванням у спеціалізованих магазинах.
Згідно копії Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів від 07.10.2004, на підставі договору купівлі-продажу, ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, виробничого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 приміщення за вказаною адресою зареєстровано за ОСОБА_1 з 08.01.2005.
Судом встановлено, що податковим повідомленням-рішенням від 03.09.2018 №03-5313-0619 визначено суму зобов'язання за платежем по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в сумі 794,47 грн.
Також, податковим повідомленням-рішенням від 27.02.2019 застосовано до позивача суму податкового зобов'язання 8573,32 грн за 2018 рік по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Позивач, вважаючи зазначені рішення контролюючого органу протиправними та прийнятими в порушення норм чинного законодавства, звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що адміністративний позов позивача не підлягає задоволенню. Зокрема, суд погодився з позицією контролюючого органу про те, що у власності позивача є об'єкт нежитлової нерухомості, який підлягає оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. В свою чергу позивачем не доведено підстав для скасування податкових повідомлень-рішень, оскільки вказане виробниче приміщення, не перебуває у власності підприємства, та за законодавством України є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
При прийнятті рішення, судом першої інстанції, у відповідності до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, враховано висновки Верховного суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, що викладені у постанові від 15.05.2018 у справі №806/2461/17 та від 18.06.2019 по справі №460/2565/18.
Крім того, щодо посилань позивача, на відсутність інформації з приводу прийняття податковим органом повідомлень-рішень, як на підставу скасування таких рішень, судом встановлено, що оскаржувані рішення отримані позивачем, що також підтвердив представник позивача в судовому засіданні.
Колегія суддів, за результатом апеляційного розгляду справи, погоджується з висновками суду першої інстанції. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, апеляційний суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 8 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Згідно зі статтею 10 цього Кодексу до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок, а до місцевих зборів: збір за місця для паркування транспортних засобів і туристичний збір. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.
Пунктом 12.3. статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3 статті 12 ПК України).
Відповідно до положень підпункту 12.3.3. пункту 12.3 статті 12 ПК України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.
Згідно з підпунктом 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Відповідно до підпункту 12.4.3. пункту 12.4. статті 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
Пункт 12.5. статті 12 ПК України встановлює, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4. цієї статті.
Згідно з положеннями частини 5 статті 59 та частини 1 статті 73 Закону України від 21.05.97 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення та є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Статтею 12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" регуляторні акти, прийняті місцевими органами виконавчої влади, а також їх посадовими особами, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації не пізніш, як у 10-денний строк після їх державної реєстрації або прийняття та підписання, якщо ці акти не підлягають державній реєстрації.
Пунктом 284.1 статті 284 ПК України встановлено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.
Судом встановлено, що ставки по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначені відповідно до рішення від 10.07.2015 № 940 Радомишльської міської ради Житомирської області "Про встановлення місцевих податків та зборів на 2016 рік" в розмірі 0,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року, за 1 кв. метр загальної площі.
Також, рішенням Радомишльської міської ради Житомирської області від 13.07.2017 №421 "Про встановлення місцевих податків та зборів на 2018 рік" встановлено ставки по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки встановлено відповідно до для фізичної особи-підприємця в розмірі 0,4% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що ОСОБА_1 є власником виробничого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 575,7 кв.м.
Підпунктом 266.1.1. пункту 266.1. статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з п.п.266.2.1. п.266.2. ст.266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Водночас абзацом "є" підпункту 266.2.2. пункту 266.2. статті 266 ПК України визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Податковий кодекс України не надає тлумачення терміну "будівлі промисловості", що використовується в п.п."є" п.п.266.2.2. ст.266 ПК України.
Відповідно до положень підпунктів 266.3.1. та 266.3.2. пункту 266.3. статті 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.5.1. пункту 266.5. статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до підпункту 266.4.2. пункту 266.4. статті 266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).
Органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням об'єкта житлової нерухомості відомості стосовно пільг, наданих ними відповідно до цього підпункту.
Податковий період, порядок обчислення суми податку, порядок сплати податку, строки сплати податку врегульовані положеннями пунктів 266.6. 266.7. 266.8. 266.9. 266.10. статті 266 ПК України, дотримання яких не є спірним в межах цієї справи.
Статтею 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
Враховуючи зазначене, як вірно вказав суд першої інстанції, до будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
При цьому, беручи до уваги відсутність у Податковому кодексі України визначеного переліку нерухомого майна, що відноситься до будівель промисловості, та поняття "промислове підприємство" відповідач прийшов до вірного висновку, що у власності ОСОБА_1 є об'єкт нежитлової нерухомості, який підлягає оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Аналогічної правової позиції зі спірного питання дотримується і Верховний Суд у постанові від 15.05.2018 у справі №806/2461/17 зокрема щодо застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
На переконання колегії, відповідач, прийняв оскаржувані рішення у відповідності до закону , а його дії у спірних правовідносинах з позивачем відповідають критеріям, що наведені у ч. 2 ст. 2 КАС України. Позивачем не доведено підстави для скасування податкових повідомлень-рішень, оскільки виробниче приміщення, що є у власності позивача та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 н, Житомирська обл., не перебуває у власності підприємства, та за законодавством України є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
За результатом апеляційного розгляду справи, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових, переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 26 листопада 2019 року.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Граб Л.С. Іваненко Т.В.