1/443
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
25 листопада 2019 року № 640/13386/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві,
про визнання протиправною та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки)
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок № 33/19, ідентифікаційний код 39439980 в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 11.05.2019р. про сплату боргу (недоїмки) № Ф-33690 в розмірі 21 030, 90 грн. (надалі - Вимога).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2019р. відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок прийняття суб'єктом владних повноважень оскаржуваної вимоги. Зважаючи на викладене, позивач вважає, що прийнята вимога підлягає скасуванню.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Позивач ОСОБА_1 25.02.2000р. зареєстрований Московською районною державною адміністрацією м. Києва як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи.
Протягом майже 1,5 року ОСОБА_1 здійснювалася підприємницька діяльність, яка надалі була припинена.
29.05.2019 року ОСОБА_1 до державного реєстратора подано заяву про включення відомостей про фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та цього ж числа подано заяву про внесення відомостей до Єдиного реєстру про припинення підприємницької діяльності.
23.05.2019р. позивач отримав від відповідача Вимогу, про сплату боргу (недоїмки) № Ф-33690 від 11.05.2019р. в розмірі 21 030, 90 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
30.05.2019р. звернувся до ДФС України зі скаргою № б/н про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-33690-17 від 11.05.2019р.
03.07.2019р. директором Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження ДФС України Антоненко І.Л. прийнято рішення № 30272/6/99-99-11-05-02-25, яким вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-33690-17 від 11.05.2019р. залишено без змін, а скаргу ФОП ОСОБА_1 № б/н від 30.05.2019р. без задоволення.
Вважаючи Вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Відповідач прийняв Вимогу із якою позивач не погодився, у зв'язку із чим оскаржив її до суду.
В позовній заяві позивач посилається на вимоги Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. № 449 (надалі - Інструкція).
Так, позивач зазначає, що відповідно до п. 6.2. Інструкції сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена платниками у строки, визначені відповідно до Закону підпунктом 6 пункту 4.3. абзацом другим підпункту 2, підпунктом 3 пункту 4.5 та підпунктом 2 пункту 4.6. розділу IV цієї Інструкції, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Пунктом 6.3. Інструкції визначено, що органи доходів із борів надсилають платникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках: 1) якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; 2) платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; 3) платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результатаи розгляду заперечень до акту перевірки.
У зв'язку із цим, позивач звертає увагу на те, що ніякого акту перевірки до отримання вимоги йому відповідач не надсилав, а тому позивач був позбавлений можливості надати до нього свої заперечення.
Крім цього, позивач зауважує, що вимога про сплату єдиного соціального внеску нарахована за період з 01.01.2017 року по 01.03.2019 року. Однак, така вимога повинна бути направлена до 15.01.2017 року. Тривалий час вимога про сплату боргу (недоїмки) на його адресу не направлялась, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску зростала. Зазначене вище свідчить про порушення відповідачем процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Також позивач у своїй позовній заяві як підставу оскарження вимоги зазначає про той факт що в зазначений період нарахування боргу по сплаті єдиного внеску позивач з 18.11.2014р. по 06.07.2017р. працював в ДП МВС «Розвиток», з 01.08.2018р. по теперішній час працює в комунальному закладі Театрально-видовищний заклад культури «Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва», а відповідно до ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці.
На думку позивача, у даному випадку таким роботодавцем, який оплачував за позивача єдиний внесок, є ДП МВС «Розвиток».
На виконання вимог ухвали суду від 25.07.2019р. відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти поданого позивачем позову та вважає позовні вимоги позивача безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Згідно електронної бази ІС «Податковий блок» позивач з 06.03.2000р. по 30.06.2019р. перебував на податковому обліку в ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві на загальній системі оподаткування, у звязку із чим, станом на 09.08.2019р. в інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб - підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковуються недоїмка, так як платником не був сплачений єдиний соціальний внесок згідно нарахувань в автоматичному режимі за січень-грудень 2017р. в розмірі мінімального стархового внеску за кожен місяць та щоквартальних нарахувань за 2018 рік та І квартал 2019 року, як фізичній особі-підприємцю, що перебував на загальній системі оподаткування.
Також у відзиві відповідач зазначає, що відповідно до с.12 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. № 2464-IV єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі - Закон № 2464).
Відповідно до пп. 1 ч.1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно пп. 1 ч.2. ст.6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Частиною третьою статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до пп. 6 ч.1 ст.1. Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Пунктом 7 частини першої статті 13 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Відповідно до положень ч.ч. 1-4 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Форма вимоги про сплату боргу (недоїмки) для платника єдиного внеску - фізичної особи станом на 06.04.2016 була затверджена чинним наразі наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 № 449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953, та набрав чинності з 29.05.2015), а саме - наведена в додатку 7 до названої Інструкції.
Безпосередньо порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розд. VI згаданої вище Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
А саме у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Зокрема, у випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом десяти робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
У матеріалах справи відсутні документи, що підтверджують проведення відповідачем відповідної перевірки та прийняття за її результатами Акту. Відповідачем в свою чергу також не надано доказів щодо підтвердження проведення такої перевірки, прийняття Акту та результатів розгляду заперечень позивача.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів із дня її винесення.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера "У" (узгоджена вимога).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI статтю 4 Закону № 2464-VІ було доповнено частиною четвертою наступного змісту: «Особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування».
У п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Пунктами 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 ПК України передбачено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Якщо підприємець за результатами минулого року отримав збиток (тобто Негативний дохід) або дохід, рівний нулю, то такий дохід не може розглядатися для цілей оподаткування. Отже, авансові внески з ЄСВ підприємець не сплачує.
Відповідно до п. 6.2. Інструкції сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена платниками у строки, визначені відповідно до Закону підпунктом 6 пункту 4.3. абзацом другим підпункту 2, підпунктом 3 пункту 4.5 та підпунктом 2 пункту 4.6. розділу IV цієї Інструкції, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Пунктом 6.3. Інструкції визначено, що органи доходів із борів надсилають платникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках: 1) якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; 2) платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; 3) платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку за результатами розгляду заперечень до акту перевірки.
Згідно матеріалів справи, позивач ніякого акту перевірки до отримання Вимоги від відповідача не отримував, а тому позивач був позбавлений можливості надати до нього свої заперечення.
Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що починаючи з 2017 року до 11.05.2019р. від відповідача повідомлення про зміну законодавства щодо розміру сплати єдиного внеску у разі відсутності доходу він не отримував, не дивлячись на те, що ст. 14 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» саме на орган доходів і зборів покладено обов'язок надавати безоплатно платникам єдиного внеску в усній та письмовій формі консультації з питань застосування законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, роз'яснювати їхні права і обов'язки.
Також у зазначений період нарахування боргу по сплаті єдиного внеску позивач працював з 18.11.2014р. по 06.07.2017р. в ДП МВС «Розвиток», а з 01.08.2018р. по теперішній час працює в Комунальному закладі Театрально-видовищний заклад культури «Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва», а відповідно до ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці, а відтак таким роботодавцем, який оплачував за позивача єдиний внесок, є ДП МВС «Розвиток» та Комунальний заклад Театрально-видовищний заклад культури «Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва». Факт роботи позивача у ДП МВС «Розвиток» та Комунальному закладі Театрально-видовищний заклад культури «Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва» підтверджуються наявними в матеріалах справи наказами № 127к від 18.11.2014р., № 46к від 06.07.2017р. та довідкою Комунального закладу Театрально-видовищний заклад культури «Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва» № 46 від 06.07.2019р.
Зазначені факти та докази відповідачем не спростовані та не заперечені зворотнім.
За таких обставин, відповідачем протиправно винесено вимогу без урахування всіх обставин, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятої ним вимоги.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
Відтак, у матеріалах справи відсутні, а відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано належних доказів, які стали підставою для прийняття Вимоги.
Між тим відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо підтвердження підстав та причин виникнення недоїмки.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Внаслідок викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем прийнята оскаржувана вимога не в межах приписів, встановлених чинним податковим законодавством, а тому вона є протиправною, та такою, що підлягає скасуванню.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.
ВИСНОВКИ ЩОДО НАЯВНОСТІ/ВІДСУТНОСТІ ПОРУШЕНЬ
З огляду на вище та нижчевикладене, Вимога є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 768, 40 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 768, 40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування вимоги - задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 11.05.2019р. про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 21 030, 90 грн.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768, 40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, ідентифікаційний код 39439980).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова