П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
19 листопада 2019 р.м.ОдесаСправа № 1540/3651/18
Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю. В.
Час і місце ухвалення: м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
при секретарі - Черкасовій Є.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 15.06.2018 року та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України в якому просив визнати протиправним та скасувати Рішення Державної міграційної служби України №200-18 від 15.06.2018р. щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позову зазначає, що рішення ДМС України про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є необґрунтованим та прийнято без повної оцінки основних елементів заяви про захист у їх співвідношенні з інформацією про країну походження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано Рішення Державної міграційної служби України №200-18 від 15.06.2018р. щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням окреслених у Рішенні висновків, та правової оцінки суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На зазначене рішення суду ДМС України подала апеляційну скаргу, в якій вказує на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, ненадання належної оцінки фактичним обставинам справи та невірне застосування норм матеріального та процесуального права, а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач тривалий час проживав на території України та звернувся за міжнародним захистом лише після закінчення терміну легального перебування. Шукачем захисту в розумінні Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» може бути особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні. Вважає, що рішення про відмову позивачу у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято у відповідності до правил чинного законодавства, на підставі та у межах наданих відповідачу повноважень.
11.11.2019 року на адресу П'ятого апеляційного адміністративного суду від Державної міграційної служби України, надійшло клопотання, в якому з посиланням на п. 7 ст. 238 КАС України зазначено, що вимоги позивача щодо визнання його біженцем задоволено рішенням ВАСУ у справі № 815/513/17, а отже є підстави для закриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та клопотання про закриття провадження у справі та підстави в межах заявленого клопотання, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що громадянин Сирії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач є уродженцем м .Алеппо, район Кубані, національність - курд, за віросповіданням - мусульманин-суніт.
З метою отримання додаткового захисту ОСОБА_1 20.09.2013 року звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про надання статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, посилаючись на те, що не може повернутися на батьківщину, оскільки в Сирії йде громадянська війна, а також на те, що вразі повернення він може бути примусово мобілізований до лав армії, чого він не бажає. Крім того, позивач зазначав, що три місяці перед його зверненням у районі Хасака невідомими було вбито двох його двоюрідних братів.
Рішенням ДМС України №519-15 від 12.08.2015 року з посиланням на п.1 та 13 частини 1 статтю 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2015р., залишеною без змін Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2016р., у справі №815/5722/15, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №519-15 від 12.08.2015 року про відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
З метою виконання Постанови Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2015р., залишеної без змін Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2016р., у справі №815/5722/15, Державною міграційною службою України повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за наслідками якого винесено Рішення від 25 листопада 2016року №575-16 про відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2017року у справі №815/513/17 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 25 листопада 2016 року №575-16. Зобов'язано Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017р. у справі №815/513/17 апеляційну скаргу Державної міграційної служби України, задоволено частково. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2017року по справі № 815/513/17, скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 , задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 25 листопада 2016року №575-16. Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У іншій частині позову відмовлено.
З метою виконання Постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017р. у справі №815/513/17, Державною міграційною службою України розглянуто заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за наслідками якого винесено спірне Рішення №200-18 від 15.06.2018р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погодившись із означеним Рішенням Державної міграційної служби України №200-18 від 15.06.2018р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач - ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірне рішення відповідача прийнято останнім неправомірно, а тому підлягає скасуванню. При цьому зазначив, що зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача, та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому зобов'язав відповідача повторно розглянути питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням окреслених у Рішенні висновків, та правової оцінки суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині скасування спірного рішення виходячи з наступного.
Згідно з п. 2 Положення ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Відповідно до положень статті 1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі Закону України) під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 цієї ж статті Закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Згідно з частиною 5 статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Крім того, відповідно до п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Відповідно до статті 4 Директиви Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту" (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
При розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту міграційною службою не враховано, що інформація про країну походження, в даному випадку відомості щодо подій у Сирії, належить до загальновідомої інформації.
В Рекомендації Управління Верховного комісара ООН у справах біженців з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (редакція ІІ) від 27 жовтня 2014 року, зазначено, що ситуація щодо захисту прав людини в Сирії погіршується, і в країні вчиняються порушення, рівносильні злочинам проти людяності, що підкріплюються повною відсутністю відповідальності.
У Доповіді незалежної міжнародної комісії Ради з прав людини з розслідування подій в Сирійській Арабській Республіці від 12 лютого 2014 року зазначено, що урядові війська і проурядові ополченці продовжують здійснювати масштабні напади на цивільних осіб, та систематично скоюють злочини проти людяності у формі вбивств, тортур, зґвалтувань і насильницьких зникнень.
Як вбачається із матеріалів справи, Державна міграційна служба України, приймаючи спірне рішення виходила з того, позивач у країні громадянської належності не перебував членом жодної політичної, громадської, військової та релігійної організації та утисків на батьківщині за жодною з конвенційних ознак не зазнав, не тікав від небезпеки рятуючи своє життя, а добровільно покинув країну з метою навчання на території України. Проте, відповідачем не прийнято до уваги той факт, що за час відсутності позивача у країні його походження, який виїхав 21.10.2008 року, змінилися соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації.
Відповідно до частини 5 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильними висновок суду першої інстанції про те, що в даному випадку щодо позивача наявні конвенційні ознаки, які дають йому право на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту.
Незважаючи на те, що позивач прибув в Україну задовго до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, це не заперечує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як особа яка потребує додаткового захисту.
При цьому, колегія суддів зазначає, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою
Крім того, розбіжності, які виявлені фахівцями Державної міграційної служби України під час проведення співбесіди з ОСОБА_1 , не можуть беззаперечно свідчити про наявність підстав для відмови у вирішенні питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Окрім того, Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07), зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що при прийнятті спірного Рішення Державною міграційною службою України не враховано інформації про країну походження заявника щодо загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження, інформацію про загальнопоширене насильство в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту в Сирії, та систематичного порушення прав людини, у зв'язку з чим Рішення Державної міграційної служби України №200-18 від 15.06.2018р. щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є протиправним, та підлягає скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення прийнято на виконання вимог рішення суду, а саме Постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017р. у справі №815/513/17. Проте, вищезазначене рішення було скасовано постановою Верховного Суду України від 18.07.2019 року, при цьому рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2017 року, яким зобов'язано ДМС прийняти рішення про визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту залишено без змін. На поновлення порушеного права позивача, суд прийняв рішення зобов'язального характеру, яке виконано відповідачем та позивача визнано особою, яка потребує додаткового захисту, згідно рішення від 22.08.2019 року №297/19.
Частиною 4 ст. 238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Встановлено, що в частині зобов'язання Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відносно позивача спір між тими самими сторонами, з одним і тим же предметом, з тих самих підстав, було розглянуто Одеським окружним адміністративним судом, за результатом розгляду якого постановою від 24 березня 2017 року у справі № 815/513/17, яка набрала законної сили, задоволено позов, а відтак провадження у даній справі в цій частині підлягає закриттю .
Щодо закриття провадження в частині визнання протиправним та скасування Рішення Державної міграційної служби України №200-18 від 15.06.2018р. щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, то колегія суддів приходить до висновку про відмову в його задоволенні в цій частині, оскільки предмет позову у даній справі та у справі № 815/513/17, не співпадають, а тому відсутні ознаки наявності того самого спору у цій справі, та у справі, яка розглядалася.
Разом з тим, відсутні підстави для застосування п. 7 ст. 238 КАС України, оскільки відсутні ознаки встановлені даною статтею.
З огляду на вищевикладене, проаналізувавши фактичні обставини справи, доводи апеляційної скарги та клопотання, норми законодавства у їх сукупності, колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для скасування рішення ДМС України №200-18 від 15.06.2018р. щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та закриття провадження у справі в частині зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до частини 1 статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 293, 305, 308, 310, 321, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів-
Апеляційну скаргу та клопотання Державної міграційної служби України про закриття провадження задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2018 року скасувати в частині зобов'язання Державну міграційну службу України повторно розглянути питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та в цій частині провадження закрити.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписано 25 листопада2019 року .
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова