18.11.2019 Справа №607/19076/19
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Братасюка В.М.
з участю секретаря с/з Созанської Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, а саме 5840 доларів США неповернутих коштів на підставі договору позики від 29.09.2017 року, 1860,27 доларів США відсотків не сплачених за користування коштами відповідно до умов Договору та 150,72 доларів США 3% річних від простроченої суми.
Позовні вимоги мотивує тією обставиною, що 29 вересня 2017 року між сторонами спору було укладено договір позики грошових коштів на суму 154 883, 22 грн., що еквівалентно 5 840 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату укладення позики. Факт отримання грошових коштів підтверджується розпискою, відповідно до якої ОСОБА_2 зобов'язалась повернути суму позики в строк до 29.09.2018 року. Проте, станом на дату подачі позову, відповідач грошові кошти не повернула.
Умови договору відповідач не виконала і гроші у повному обсязі не повернув, а тому позивач просить суд захистити його цивільне право і стягнути з відповідача борг за договором позики в сумі 7850,99 доларів США.
У судове засідання представник позивача - адвокат Молинь Р.П. не з'явився, однак подав суду заяву про розгляд справи у його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримав та просить суд їх задовольнити, щодо ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася з невідомих суду причин, хоча про дату, місце і час розгляду справи була повідомлена належним чином, доказів про причини неявки та відзиву щодо позову суду не подала, тому суд вважає за можливе розгляд справи у відсутності відповідача на підставі доказів, що є в матеріалах справи та постановлення заочного рішення.
Всесторонньо, повно та об'єктивно дослідивши письмові докази, судом встановлено наступні обставини.
Обставини справи.
29 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 154 883, 22 грн., що еквівалентно 5 840 доларів ШСА за офіційним курсом НБУ на дату укладення позики.
Відповідно до п. 2.1. Договору позики, сума позики (вартість предмета позики) становить за цим Договором 154 883, 22 (сто п'ятдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят три) гривень 22 копійки, що на день передачі грошей відповідає еквівалентові суми 5840 доларів США (п'ять тисяч вісімсот сорок доларів) США за офіційним курсом НБУ (26.5211 грн. за один долар США станом на 29.09.2017 року).
Згідно п. 4.3. Договору, підтвердження отримання позики Позичальником є розписка видана Позикодавцю в момент передачі коштів.
Відповідно до розписки відповідач ОСОБА_2 підтверджує факт отримання коштів у вищезазначеній сумі та зобов'язується повернути в строк до 29.09.2018 року (відповідно до п. 3.1 Договору).
Висновки Суду щодо повернення тіла позики
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п.4.4 Договору встановлено, що по закінченню строку, вказаного в п.3.1 цього Договору, Позичальник зобов'язується протягом наступного дня повернути всю суму позики, яка має відповідати еквівалентові суми 5840 (п'ять тисяч вісімсот сорок) доларів США за офіційним курсом НБУ на день фактичного повернення коштів, сплатити всі несплачені відсотки за користування позикою та штраф у разі прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з вимогами ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів(суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
На підтвердження укладення договору позики від 29 вересня 2017 року, позивач представив суду розписку від 29 вересня 2017 року, яка свідчить про передачу ОСОБА_2 у позику грошових коштів на суму 154 883, 22 (сто п'ятдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят три) гривень 22 копійки, що на день передачі грошей відповідає еквівалентові суми 5840 доларів США (п'ять тисяч вісімсот сорок доларів) США за офіційним курсом НБУ (26.5211 грн. за один долар США станом на 29.09.2017 року).
За нормами ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно п. 3.1 Договору встановлено, що позика надається Позичальнику до 29.09.2018 року.
Відповідно до змісту розписки, ОСОБА_2 зобов'язалась повернути позику в строк до 29.09.2017 року в сумі, яка має відповідати еквівалентові суми 5840 доларів США за офіційним курсом НБУ на день фактичного повернення коштів. (дане зобов'язання Позичальника міститься і в п.4.4 Договору).
Що ж стосується стягнення суми позики в іноземній валюті, Суд зазначає наступне:
Відповідно до ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені ст.193, ч. 4 ст. 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Даного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі №373/2054/16-ц від 16.01.2019 року, зазначивши що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Висновки Суду щодо стягнення процентів за користування грошовими коштами.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дна повернення позики.
Відповідно до п. 2.2 Договору встановлено, що за користування коштами розмір процентів складає 24 % річних від суми фактично наданої позики.
Таким чином, розмір не сплачених відсотків за період 30.09.2017 року по 09.08.2019 року за Договором, що підлягає стягненню складає - 1860,27 доларів США, що стверджується розрахунком наданим позивачем.
Висновки Суду щодо стягнення 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Позивач заявив окрему вимогу до відповідача про стягнення в порядку ч.2 ст. 625 ЦК України, трьох процентів річних від простроченої суми.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Одночасно у вищезазначеній правовій позицій Великої Палати Верховного Суду у справі №373/2054/16-ц від 16.01.2019 року, встановлено, що згідно статей 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс1.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Таким чином, враховуючи факт прострочення невиконання зобов'язання Позичальником також підлягає стягненню 3% річних за період з 30.09.2018 року по 09.08.2019 року у розмірі 150,72 доларів США, згідно розрахунку поданого позивачем.
Отже, за змістом наведеної норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Висновки суду по суті заявлених вимог.
ОСОБА_2 згідно умов договору позики від 29 вересня 2017 року суму боргу не повернула, чим порушив права позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення із відповідача суми боргу з урахуванням 3% річних та процентів за користування грошовими коштами.
В силу вимог ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановлені обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення, шляхом стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 29 вересня 2017 року в розмірі 5 840 доларів США; 1860,27 доларів США - відсотків не сплачених за користування коштами відповідно до умов Договору та 150,72 доларів США - 3% річних від простроченої суми за Договором позики.
Крім того, в силу вимог ст.141 ЦПК України з відповідача в користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 1 969, 81 грн.
Керуючись ст.ст. ст.ст. 526, 530, 625, 1046, 1047, 1048, 1049 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 12, 13, 60, 78, 81, 223, 263, 265, 284, 288, 289, 352, 354 Цивільно-процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 5 840 доларів США - неповернутих коштів на підставі договору позики від 29.09.2017 року; 1860,27 доларів США - відсотків за користування коштами відповідно до умов Договору та 150,72 доларів США - 3% річних від простроченої суми за Договором позики.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 969, 81 гривень сплаченого при зверненні до суду судового збору
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Рішення набирає законної сили через тридцять днів з дня складання повного тексту, якщо не була подана апеляційна скарга. У разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, визначеному п.15.5 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі через суд першої інстанції, у 30-денний строк з дня складання повного тексту, апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 .
Головуючий суддяВ. М. Братасюк