25 листопада 2019 року № 320/5181/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Рокитнянської районної державної адміністрації в Київській області про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління соціального захисту населення Рокитнянської районної державної адміністрації в Київській області, в якому просить:
- визнати дії Управління соціального захисту населення Рокитнянської районної державної адміністрації Київської області протиправними щодо відмови мені у наданні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Рокитнянської районної державної адміністрації Київської області надати ОСОБА_1 , статус інваліда війни як інваліду 3-ї групи, захворювання пов'язане з участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та видати відповідне посвідчення і нагрудний знак.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у наданні статусу інваліда війни та видачі йому відповідного посвідчення на підставі поданих ним документів, які, на думку позивача, належним чином підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони.
Відповідач наданим йому правом, передбаченим приписами статті 162 КАС України, не скористався, із заявою по суті справи до суду не звернувся.
Ухвалою суду від 30.09.2019 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 є ліквідатором аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 03.12.1992.
Судом встановлено, що працюючи електриком на Трипільському монтажному «Південноенергомонтаж», позивач був відряджений у зону відчуження, а саме у м. Чорнобиль для ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, де перебував з 03.06.1986 по 09.06.1986, з 15.07.1986 по 21.07.1986, з 29.07.1986 по 04.08.1986, та з 17.09.1986 по 25.09.1986.
Вказана обставина підтверджується довідкою №151 та копією акту №9 про отримання нещасного випадку на роботі в 30-ти км зоні ЧАЕС.
Як убачається з матеріалів справи, позивач є інвалідом ІІІ групи, захворювання позивача пов'язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується витягом із акту огляду МСЕК серії КИО - І №037619.
У зв'язку із наведеним, позивач звернувся до Рокитянської РДА із заявою, в якій просив встановити йому статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення, як особі, залученій до складу формувань Цивільної оборони, яка стала інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Управління соціального захисту населення Рокитянської районної державної адміністрації Київської області листом від 13.09.2019 №1036/03 відмовило позивачу у встановленні статуту інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, посилаючись на те, що статус інваліда війни встановлюється особам, залученим до формувань Цивільної оборони.
Вважаючи відмову відповідача щодо надання позивачу статусу інваліда війни протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Правовий статус ветеранів війни, гарантії щодо створення належних умов для їх життєзабезпечення визначено у Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).
Відповідно до статті 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначений у статті 7 Закону №3551-XII.
Пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Тож, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, є:
1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991р. №796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року №90, було передбачено, що формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Суд зазначає, що частину другу статті 7 Закону №3551-XII було доповнено пунктом 9 згідно із Законом №1770-IV від 15.06.2004.
При цьому, у пояснювальній записці до проекту Закону від 15.06.2004 №1770-IV зазначено таке: "з перших днів аварії на Чорнобильській АЕС 1300 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення". На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Перелік робіт, які провадились цими загонами, включає: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань. Є усі архівні документи на підтвердження цих фактів.
Проте при виконанні тих же робіт, що й особи мобілізовані військкоматами до інших військових формувань, інваліди з цієї малочисельної категорії ліквідаторів не прирівняні до інвалідів війни Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Пояснити це можна лише тим, що на час прийняття спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики і Міністерства оборони України 1 грудня 1997 року про прирівняння інвалідів-ліквідаторів з числа призваних через військкомати до інвалідів війни загони Цивільної оборони вже були виведені зі складу Міністерства оборони і випали з поля зору законотворців.
За час, що пройшов з дня Чорнобильської катастрофи, більше 130 бійців вже померли, близько 200 є інвалідами. Для цих двохсот ще живих інвалідів прирівняння у правах до їхніх товаришів, з якими вони пліч-о-пліч ліквідували наслідки жахливої катастрофи, було б актом відновлення справедливості, хоч і запізнілим.
Враховуючи не чисельність цієї категорії інвалідів, а також вимоги Бюджетного кодексу України, витрати на зазначені пільги пропонується включити до видатків Державного бюджету України на 2004 рік та ввести в дію цей Закон з 1 січня 2004 року".
Тобто, до категорії осіб, на яких поширюється дія вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII законодавець мав на меті віднести близько 200 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, які виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення, і отримали інвалідність.
Зокрема, перелік робіт, які провадились цими загонами, включав проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань, при цьому усі архівні документи на підтвердження цих фактів збереглись.
Метою внесення відповідних змін до Закону №3551-XII, відповідно до вказаної пояснювальної записки, було надати вказаним особам ("інвалідам з цієї малочисельної категорії ліквідаторів") тих самих соціальних гарантій, що і особам, які залучались до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військових формувань, оскільки характер виконуваних такими особами робіт та їх негативний вплив на здоров'я були співрозмірними.
Отже, право на встановлення статусу інваліда війни на підставі вимог пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII має незначне коло осіб, що разом з військовими формуваннями виконували першочергові заходи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони за умови надання відповідних підтверджуючих документів.
Відтак, позивач помилково вважає, що статус інваліда війни з підстав, визначених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII, поширюється на усіх без виключення ліквідаторів аварії на ЧАЕС, яким встановлена інвалідність.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю, отриманою внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Даний факт сторонами по суті не заперечується.
У зв'язку з цим, на позивача поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Разом з тим, позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували його безпосередню участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони.
Суд зазначає, що ця обставина є істотною, оскільки у протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширювався б на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що не відповідає меті Закону № 3551-ХІІ та Закону №1770-IV.
Аналогічна правова позиція викладена в численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 10.10.2019 у справі №278/1320/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84855533),від 07.10.2019 у справі №676/1505/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84788067),від 03.10.2019 у справі №753/7304/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84703667),від 07.08.2019 у справі №826/11163/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83513416), від 15.05.2019 у справі №816/851/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 81759362) та від 10.07.2019 у справі №360/2690/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82937827) тощо.
Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до положень першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи позивачем не було доведено його участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони, внаслідок чого суд вважає, що відповідач правомірно відмовив позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.
Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лисенко В.І.