61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua
іменем України
22.11.2019 Справа № 905/1982/19
Господарський суд Донецької області у складі:
судді Фурсової С.М.,
при секретарі судового засідання Корецькій А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, місто Київ, вулиця Б. Хмельницького, будинок № 6, код ЄДРПОУ 20077720)
до комунального підприємства «Яковлівське» (84542, Донецька область, село Яковлівка, вулиця Нижня, будинок №20-А, код ЄДРПОУ 34433559)
про стягнення 6 949,94 гривень, -
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до комунального підприємства «Яковлівське» про стягнення 6 949,94 гривень, з яких: 4 725,29 гривень пені, 800,01 гривень 3% річних, 1 424,64 гривень інфляційних втрат.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №4756/1617-БО-6 від 14.09.2016 в частині своєчасної оплати фактично переданого газу за жовтень 2016 року - квітень 2017 року, у зв'язку з чим позивачем нарахована пеня, інфляційні та річні.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 28.10.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 22.11.2019.
Представники сторін у судове засідання 22.11.2019 не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись своєчасно та належним чином.
Відповідач своїм правом на подання відзиву по справі не скористався, в інший спосіб своєї позиції не довів.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.9 ст.165 ГПК України).
Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд -
14 вересня 2016 року між публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі по тексту - позивач або постачальник) та комунальним підприємством «Яковлівське» (далі по тексту - відповідач або споживач) укладено договір на постачання природного газу №4756/1617-БО-6 (далі по тексту - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач оплатити його на умовах цього Договору (пункт 1.1 Договору).
Відповідно до пункту 1.2 Договору в редакції Додаткової угоди №3 від 27.10.2016, природний газ, що постачається за цим Договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка бюджетними установами/організаціями.
Пунктом 6.1. Договору в редакції Додаткової угоди №3 від 27.10.2016 визначено, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
У разі невиконання споживачем пунктів 6.1. та 6.6. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (п. 8.2. Договору).
У пункті 10.3. договору сторони узгодили строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років.
Згідно п.12.1 Договору в редакції Додаткової угоди №7 від 31.03.2017 він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Договір підписано обома сторонами без заперечень та скріплено печатками.
Оцінивши зміст зазначеної угоди, з якої виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм ст. 655-697 Цивільного кодексу України.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 ГК України.
Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини першої статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередньої оплати), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк на встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).
Як випливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої в постановах № 6-49цс12 від 06.06.2012; № 6-40цс11 від 14.11.2011, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціну договору, є грошовими зобов'язаннями.
Господарським судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме поставив відповідачу природний газ, що підтверджується підписаними актами приймання-передачі за жовтень 2016 року - квітень 2017 року, а відповідач порушив умови Договору та не здійснив своєчасну оплату вартості отриманого природного газу, допустивши порушення строків розрахунків, що й зумовило звернення позивача до господарського суду з цим позовом.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого природного газу, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача 4 725,29 гривень пені, 800,01 гривень 3% річних, 1 424,64 гривень інфляційних втрат.
Щодо позовних вимог про стягнення пені в сумі 4 725,29 гривень.
Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.
Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).
У пункті 8.2 Договору визначено, що у разі невиконання споживачем пунктів 6.1. та 6.6. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Враховуючи те, що судом встановлено порушення відповідачем умов договору та невиконання грошового зобов'язання, погодження між сторонами умов про відповідальність у вигляді пені, позивач має право на нарахування пені.
Разом з тим, судом враховано, що відповідач здійснює свою господарську діяльність у с. Яковлівка, Донецької області, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» від 13.01.2015 № 85-VIII (набрав чинності з 07.02.2015) у редакції Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 № 928-VIII, метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція.
Згідно з ч.2 ст.2 вказаного Закону встановлено мораторій на час, визначений статтею 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.
Законом України «Про державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 №928-VIII дію ст. 1 зупинено до завершення антитерористичної операції, яка у спірний період та на цей час триває.
Аналізуючи норми Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» судом відзначається, що для того щоб застосувати положення вказаного Закону необхідною умовою є додержання суб'єктного складу учасників правовідносин щодо споживання енергетичних ресурсів. Зокрема, правовідносини щодо споживання енергетичних ресурсів повинні виникнути між енергопостачальною компанією та підприємством виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 «Про визначення гарантованих постачальників природного газу» встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.
У пункті 5 статуту ПАТ «НАК «Нафтогаз України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 (у редакції, яка діяла на момент прийняття Закону), встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку.
Пунктом 6 статуту Компанії (в зазначеній редакції) визначено, що предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії.
Законом України «Про енергозбереження» визначено, що: «енергозбереження» - діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; «паливно-енергетичні ресурси» - сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.
Відповідно до пункту 1.5 ст. 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» енергоносії - це кам'яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам'яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф'яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.
Тобто природний газ як матеріальний об'єкт - різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання. Отже, це один із видів енергетичних ресурсів.
Враховуючи те, що природний газ є енергетичним ресурсом, а гарантованим постачальником цього ресурсу є підприємство позивача, що підтверджується матеріалами справи, то позивач є постачальником енергоресурсу.
Отже, у розумінні ст.2 Закону АТ «НАК «Нафтогаз України» є енергопостачальною компанією.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.01.2019 у справі №913/66/18.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на момент прийняття Закону) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на момент прийняття Закону) залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Рішенням господарського суду Донецької області від 26.02.2019 у справі №905/99/19, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2019, встановлено, що відповідач є виробником/виконавцем житлово-комунальних послуг.
Так, у рішенні господарського суду Донецької області від 26.02.2019 у справі №905/99/19 зазначено, як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, одним з видів діяльності комунального підприємства «Яковлівське» (код ЄДРПОУ 34433559) є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (код КВЕД 35.50).
Крім того, відповідно до Реєстру діючих ліцензій на провадження господарської діяльності у сфері виробництва теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії (станом на 1 листопада 2018 року) комунальне підприємство «Яковлівське» має ліцензію за № АВ 429259 від 23 квітня 2012 року (строк дії- безстроково) на виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії.
Згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Отже, ухвалені у справі №905/99/19 рішення господарського суду від 26.02.2019 та постанова Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2019 мають преюдиціальне значення, а встановлені ними факти повторного доведення не потребують, тобто факт, що комунальне підприємство «Яковлівське» є виробником/виконавцем житлово-комунальних послуг та здійснює свою господарську діяльність у селі Яковлівка Донецької області, яке входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р є доведеним.
Надавши оцінку наявним у справі доказам, враховуючи період нарахування пені, встановивши, що позивач є енергопостачальною організацією, а відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг на території, де проводилася в спірний період часу антитерористична операція, суд дійшов висновку щодо поширення на спірні правовідносини, пов'язані із стягненням пені, мораторію, встановленого ч. 2 ст. 2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси».
На підставі викладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.
Крім того, позивачем заявлені до стягнення 3% річних в загальному розмірі 800,01 гривень за зобов'язаннями жовтня 2016 року за період з 26.11.2016 по 15.12.2016, за зобов'язаннями січня 2017 року за період з 28.02.2017 по 20.03.2017, за зобов'язаннями березня 2017 року за період з 26.04.2017 по 27.04.2017, за зобов'язаннями квітня 2017 року за період з 27.05.2017 по 17.12.2017, а також інфляційні втрати за зобов'язаннями квітня 2017 року за період червень - листопад 2017 року в розмірі 1 424,64 гривень.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дослідивши поданий розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат, господарським судом встановлено, що він є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
За положеннями статті 129 ГПК України, судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 185, 191, 252, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
В И Р I Ш И В
Позовні вимоги акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до комунального підприємства «Яковлівське» про стягнення 6 949,94 гривень, з яких: 4 725,29 гривень пені, 800,01 гривень 3% річних, 1 424,64 гривень інфляційних втрат - задовольнити частково.
Стягнути з комунального підприємства «Яковлівське» (84542, Донецька область, село Яковлівка, вулиця Нижня, будинок №20-А, код ЄДРПОУ 34433559) на користь акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, місто Київ, вулиця Б.Хмельницького, будинок №6; код ЄДРПОУ - 20077720) 800,01 гривень 3% річних, 1 424,64 гривень інфляційних втрат, а також 614,91 гривень судового збору.
У задоволення позовних вимог в частині стягнення 4 725,29 гривень пені - відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
У судовому засіданні 22.11.2019 складено та підписано повний текст рішення.
Позивач: акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, місто Київ, вулиця Б.Хмельницького, будинок №6; код ЄДРПОУ - 20077720)
Відповідач: комунальне підприємство «Яковлівське» (84542, Донецька область, село Яковлівка, вулиця Нижня, будинок №20-А, код ЄДРПОУ 34433559)
Суддя С.М. Фурсова