Справа № 240/6805/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова Оксана Гнатівна
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
13 листопада 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Житомирської митниці ДФС на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року (складене в повному обсязі 01 серпня 2019 року у м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Житомирської митниці ДФС (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови,
позивач 26.04.2019 звернувся із позовом до Житомирського окружного адміністративного суду в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Житомирської митниці ДФС про коригування митної вартості №UА1010000/2019/200077/2 від 18.02.2019;
- визнати протиправним та скасувати картку відмови у прийомі митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА101020/2019/00062 від 18.02.2019.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22.07.2019 позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано рішення Житомирської митниці ДФС про коригування митної вартості №UА1010000/2019/200077/2 від 18.02.2019.
Визнано протиправною та скасовано картку відмови Житомирської митниці ДФС у прийомі митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА101020/2019/00062 від 18.02.2019.
Стягнуто з Житомирської митниці ДФС за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 1 536,80 грн судових витрат по сплаті судового збору та 3 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що позивачем не надано належних документів для підтвердження митної вартості товару, а тому митниця мала право на коригування митної вартості.
Також вказано про те, що оплата послуг адвоката є завищеною виходячи зі змістовного об'єму складених документів та складності даної адміністративної справи, проте суд ці обставини при ухваленні рішення не врахував.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу вказавши, що ним надано усі наявні та достатні документи, передбачені Митним кодексом України, необхідні для визначення митної вартості, та які містять повну інформацію про митну вартість та її складові. Також вказує, що рахунок - фактура (інвойс) є правомірним та дійсним, не був визнаний судом у встановленому законом порядку недійсним, а також не є нікчемним в силу закону.
13.11.2019 представником відповідача заявлено клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю у відповідача коштів на відрядження та неможливістю прибути до суду.
Проте, суд зазначає, що наведені представником відповідача обставини не є підставою для відкладення розгляду справи, при цьому суд враховує, що в матеріалах справи достатньо доказів для повного дослідження обставин справи та прийняття законного рішення у справі без участі сторін в порядку письмового провадження, а тому клопотання представника відповідача про відкладення судового розгляду справи задоволенню не підлягає.
Крім того, 13.11.2019 позивачем подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини.
Згідно з договором-замовленням (зобов'язуючим замовленням) від 04.02.2019 ОСОБА_1 замовлено у ОСОБА_2 , який здійснює свою підприємницьку діяльність за адресою: АДРЕСА_1 автомобіль SKODA OCTAVIA кузов НОМЕР_3, 2016 року випуску, пробіг 223000 км, за ціною 11 000,00 євро. У вищевказаному договорі містилося прохання перерахувати суму в розмірі 11000,00 євро до 06.02.2019 на банківський рахунок ОСОБА_2 .
Згідно перекладу заяви про реєстрацію підприємницької діяльності з німецької мови на українську, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 займається купівлею та продажем вживаних автомобілів.
Вказаний автомобіль було придбано позивачем особисто у ОСОБА_2 07.02.2019 та сплачено готівкою 11 000 євро, що підтверджується відповідною квитанцією, а також узгоджується зі змістом інвойсу від 04.02.2019 №20190201.
У експортній декларації при вивезенні товару також вказано вартість автомобіля як 11 000 євро.
10.02.2019 позивачем переміщено через митний кордон України автомобіль SKODA OCTAVIA KOMBI DIESEL, кузов НОМЕР_3 , об'єм двигуна 1968 см3, 2016 року випуску, сірого кольору, про що заповнено митну декларацію форми МД-2. Митну вартість транспортного засобу позивачем визначено за основним методом - за ціною договору в сумі 11 000 євро.
В подальшому митне оформлення транспортного засобу здійснювалось митним брокером брокерської контори ТОВ "СЕМ КРАФТ".
Працівником Волинської митниці ДФС було проведено огляд автомобіля та встановлено наступні його показники: двигун н/в, об'єм 1968 см3, кіловат 135, тип двигуна - дизельний, тип кузова - універсал, показник спідометра - 225 017 км, кількість дверей -5 , кількість місць для сидіння - 5.
Згідно зі змістом електронної митної декларації форми МД-2 №UA101020/2019/002534 від 12.02.2019, поданої представником ТОВ "СЕМ КРАФТ", до вказаної митної декларації було додано наступні документи: рахунок-фактура (інвойс) від 04.02.2019; акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу №UA1010200/2019/114192 від 10.02.2019; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 від 01.02.2016; документ, що підтверджує вартість перевезення від 12.02.2019; паспорт громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання.
Крім того, відповідно до графи 43 електронної митної декларації форми МД-2 №UA101020/2019/002534 від 12.02.2019, митним брокером самостійно визначено метод визначення митної вартості товарів - "6" (резервний).
Після реєстрації поданої електронної митної декларації в електронній базі даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи ДФС (ЄАІС) спрацювали ризики щодо митної вартості товару: 105-2 "контроль правильності митної вартості товарів" та 106-2 "витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів".
Після спрацювання ризиків АСАУР посадовою особою митного посту "Житомир-центральний" було направлено запит до Управління адміністрування митних платежів Житомирської митниці ДФС з метою визначення митної вартості.
Подані разом з митною декларацією №UA101020/2019/002534 від 12.02.2019 до митного оформлення документи були проаналізовані митним органом на предмет наявності у них розбіжностей, всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар та встановлено, що до митного оформлення не подано документ, якій свідчить про те, що оцінюваний товар належить особі, що склала рахунок-фактуру №20190201 від 04.02.2019, що викликало сумніви у достовірності правочину, у т.ч. у праві власності ОСОБА_2 на оцінюваний товар та праві ОСОБА_2 розпоряджатися оцінюваним товаром, визначати ціну його продажу. Крім того, за твердженнями митного органу, у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу власником зазначено особу, відмінну від тієї, що склала рахунок-фактуру (інвойс) фактуру № 20190201 від 04.02.2019.
У відповідності до вимог частини третьої статті 53 Митного кодексу України, декларанту надіслано повідомлення про надання додаткових документів, що підтверджують заявлену митну вартість товару, а саме: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товару; 2) рахунок про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією.
На вимогу органу доходів і зборів декларантом надано такі додаткові документи:
- витяг із програмного продукту Schwacke.net від 12.02.2019, який за доводами відповідача, не міг бути використаний як документ, що підтверджує заявлену митну вартість оцінюваного товару, оскільки зазначений номер кузову (VIN-код) автомобіля не співпадав із VIN-кодом оцінюваного транспортного засобу; зазначені у витязі із програмного продукту Schwacke цінові відомості не підтверджували числові значення заявленої митної вартості; потужність двигуна автомобіля у витязі з програмного продукту Schwacke менша, ніж зазначена у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу;
- сервісна книжка, що, за твердженнями митного органу, не могла бути використана як документ, що підтверджує заявлену митну вартість оцінюваного товару, оскільки не містила інформації про ціну продажу транспортного засобу;
- квитанція про оплату від 07.02.2019, яка за твердженнями відповідача, не могла бути використана як документ, що підтверджує заявлену митну вартість оцінюваного товару, оскільки свідчила про оплату за товар особі, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу не є його власником.
З метою обґрунтованого вибору другорядного методу визначення митної вартості оцінюваних товарів проведена консультація, в ході якої декларанту надана інформація щодо вартості схожого товару. Так, відповідно до матеріалів консультації, методи 2а і 2б не могли бути застосовані у зв'язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методи 2в і 2г - в зв'язку з відсутністю основи для віднімання та додавання вартості. Митна вартість визначена за резервним методом, із врахуванням обмежень, передбачених частиною 3 статті 64 Митного кодексу України, яка ґрунтується на раніше визнаних (визначених) органами доходів та зборів митних вартостях за митними деклараціями від 03.01.2019 №UА700140/2019/000008 та від 04.01.2019 №UA209130/2019/000076 з дотриманням принципів і критеріїв, визначених Угодою про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року на рівні - 14 600,00 €/шт.
При цьому, відповідно до наявних у справі матеріалів проведеної консультації, декларантом не надано додаткових документів щодо цінової інформації на транспортний засіб.
18.02.2019 Житомирською митницею ДФС прийнято рішення про коригування митної вартості №UА1010000/2019/200077/2, а також картку відмови у прийомі митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА101020/2019/00062 від 18.02.2019.
09.04.2019 позивач звернувся до Житомирської митниці ДФС у порядку частини 8 статті 55 Митного кодексу України із заявою про скасування рішення про коригування митної вартості та надавала додаткові документи: квитанцію про оплату від 07.02.2019; висновок №2/8 експертного товарознавчого дослідження від 26.02.2019.
11.04.2019 за результатами розгляду заяви позивача, листом Житомирської митниці ДФС вих. №614/Ш/06-70-19 позивачу надіслана відповідь про відмову у скасуванні рішення про коригуванні митної вартості. Підставами для відмови зазначено, що надана квитанція про оплату від 07.02.2019 вже була подана в якості додаткового документа під час митного оформлення, а її зміст аналізувався під час прийняття рішення про коригування митної вартості. Крім того, висновок №2/8 експертного автотоварознавчого дослідження від 26.02.2019 не може бути використаний як документ, що підтверджує митну вартість товару.
Не погоджуючись із рішеннями відповідача та вважаючи їх протиправними, позивач звернулась із вказаним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що Житомирською митницею ДФС в порушення пункту 4 частини 5 статті 44, частини 2 статті 77, частини 3 статті 79, пункту 1 частини 4 статті 162 КАС України не надано сукупності належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження виявлених порушень в частині встановлення митної вартості транспортного засобу, не надання декларантом документу, який свідчить про те, що оцінюваний товар належить особі, що склала рахунок-фактуру №20190201 від 04.02.2019, а також на підтвердження висновків про неможливість застосування методів 1, 2а, 2б, 2в і 2г для визначення митної вартості товару, які викладені у матеріалах митної консультації та у рішенні Житомирської митниці ДФС про коригування митної вартості №UА1010000/2019/200077/2 від 18.02.2019.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.
Статтею 49 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частинами 1 та 2 ст. 51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Положенням частини 4 статті 58 МК України встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Відповідно до частини 1 ст. 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Згідно ч. 1 ст. 257 МК України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.
Статтею 53 МК України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (ч. 1).
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч. 2).
Частиною 3 ст. 53 МК України встановлено обов'язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з положенням частини четвертої вказаної статті, у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи.
Частиною п'ятою вказаної статті забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30.01.2018 у справі №804/16980/14.
Згідно ч. 1 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Частинами 2 та 3 ст. 57 МК України вказано, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч. 4 ст. 57 МК України).
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу (ч. 5 ст. 57 МК України).
При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (ч. 6 ст. 57 МК України).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Положеннями пункту 6 розділу 2 Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України затверджених наказом ДФС України від 11.09.2015 №689 (далі - Методичні рекомендації) закріплено, що при перевірці розрахунку, здійсненого декларантом або уповноваженою ним особою при визначенні митної вартості товарів за основним методом, та чисельного значення заявленої митної вартості, зокрема, аналізується: включення всіх витрат (складових митної вартості), зазначених у частині десятій статті 58 Кодексу; включення всіх платежів, які відповідають вимогам, встановленим частинами п'ятою - восьмою статті 58 Кодексу, до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті; наявність помилок при перенесенні відомостей з документів, які підтверджують митну вартість товарів, до митної декларації та/або до декларації митної вартості (далі - ДМВ); наявність арифметичних помилок у митній декларації, ДМВ або документах, які підтверджують митну вартість товарів; наявність помилок при перерахунку сум в іноземній та/або національній валютах; наявність помилок при здійсненні нарахувань (наприклад, знижок); наявність помилок при перерахуванні одиниць виміру оцінюваного товару на одиниці виміру товару відповідно до Митного тарифу України.
Згідно з пунктом 8 розділу 2 Методичних рекомендацій у випадках спрацювання автоматизованої системи аналізу та управління ризиками за напрямом перевірки правильності визначення митної вартості товарів у зв'язку з ризиком заниження митної вартості та декларуванням митної вартості нижчої, ніж вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, посадова особа, що здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості, здійснює перевірку відомостей, що містяться в документах, що підтверджують заявлену митну вартість, та відповідно до частин третьої - четвертої статті 53 Кодексу здійснює запит додаткових документів. У випадках, передбачених частиною шостою статті 54 Кодексу та частиною першою статті 55 Кодексу, посадова особа, що здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості, приймає рішення про коригування митної вартості товарів.
Положеннями розділу 5 Методичних рекомендацій передбачено, що під час робіт з аналізу, виявлення та оцінки ризиків можуть використовуватися такі джерела інформації: спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси Єдиної автоматизованої інформаційної системи ДФС; спеціалізовані видання, які містять інформацію про ціни, сформовані на світовому ринку; інформація, отримана від ДФС, про ціни на товари та/або сировину, матеріали, комплектуючі, які входять до складу товарів; інформація, отримана від митних органів іноземних держав за результатами перевірки автентичності документів, які подавалися під час митного контролю та митного оформлення товару; інформація, отримана за результатами здійснення митного контролю, в тому числі, за результатами проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства з питань державної митної справи; інформація, отримана від державних органів, установ та організацій на запити територіальних органів та/або ДФС; цінова інформація, отримана в рамках домовленостей, укладених між ДФС та асоціаціями, спілками та іншими об'єднаннями імпортерів та виробників; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; інформація отримана з мережі Інтернет.
Отже, з наведеного слідує, що наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товарів та ініціювання повної її перевірки, але така інформація не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем переміщено через митний кордон України автомобіль SKODA OCTAVIA KOMBI DIESEL, кузов НОМЕР_3 , об'єм двигуна 1968 см3, 2016 року випуску, сірого кольору, про що заповнено митну декларацію форми МД-2. Митну вартість транспортного засобу позивачем визначено за основним методом - за ціною договору в сумі 11 000 євро.
До поданої митної декларації позивачем було подано: рахунок-фактура (інвойс) від 04.02.2019; акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу №UA1010200/2019/114192 від 10.02.2019; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 від 01.02.2016; документ, що підтверджує вартість перевезення від 12.02.2019; паспорт громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання.
Крім того, додатково на вимогу митного органу декларантом надано додаткові документи, а саме: витяг із програмного продукту Schwacke.net від 12.02.2019; сервісна книжка та квитанція про оплату від 07.02.2019.
При цьому, надані позивачем документи не містили жодних розбіжностей в ціні імпортованого автомобіля, а саме 11 000 євро.
В даному випадку позивачем надано усі наявні та достатні документи, передбачені МК України, необхідні для визначення митної вартості, та які містять повну інформацію про митну вартість та її складові.
Разом з тим, відповідач мав можливість уточнити задекларовану вартість автомобіля, оскільки рахунок-фактура (інвойс) від 04.02.2019 містить відомості про продавця та його адресу.
Вказаний рахунок - фактури (інвойсу) є правомірним та дійсним, не був визнаний судом у встановленому законом порядку недійсним, а також не є нікчемним в силу закону.
Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Разом з тим, ст. 203 ЦК України закріплено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частини 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Тому, вказаний правочин сумнів у достовірності не викликає.
Посилання відповідача на розбіжності та відсутність всіх даних щодо ціни, що була фактично сплачена, а саме: до митного оформлення не подано документ, який свідчить про те, що оцінюваний товар належить особі, що склала рахунок-фактуру, що викликає сумніви у достовірності правочину, у т.ч. у праві власності Andrey Shevyri на оцінюваний товар та праварозпоряджатися оцінюваним товаром та визначати ціну продажу транспортного засобу взята до уваги органом доходів і зборів, але не може бути використана як доказ, що підтверджує заявлену митну вартість оцінюваного товару, у зв'язку з відсутністю в ній відомостей про вартісні характеристики транспортного засобу.
Щодо доводів відповідача про те, що підставою для коригування митної вартості товару слугувало спрацювання системи управління ризиками колегія суддів зазначає, що спрацювання системи є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів.
При цьому, суд зазначає, що митним органом у своєму рішенні не було обґрунтовано зазначено, в чому саме полягали об'єктивні сумніви чи неточності у заявленій позивачем митній вартості товару.
Частиною 2 ст. 77 КАС України вказано, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що у поданих декларантом документах відсутні ознаки підробки, вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена за товар, та підтверджують можливість визначення митної вартості за першим методом (ціною договору).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження виявлених порушень, що свідчить про необґрунтованість та протиправність рішення Житомирської митниці ДФС про коригування митної вартості №UА1010000/2019/200077/2 від 18.02.2019 та картки відмови у прийомі митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА101020/2019/00062 від 18.02.2019, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Стосовно розподілу судових витрат, а саме, щодо оплати послуг адвоката, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 139 КАС України вказано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI, відповідно до статті 1 якого адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; клієнт - фізична або юридична особа, держава, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність.
Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В свою чергу, документами, які підтверджують витрати, можуть бути: договір про надання правової допомоги, в якому повинно бути обов'язково зазначено, в якій справі здійснюється представництво прав та інтересів, розмір гонорару, та порядок його оплати. Копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Довіреність (ордер). Документ, що свідчить про оплату послуг (платіжне доручення, банківська виписка, видатковий касовий ордер). Факт здійснення оплати підтверджує призначення платежу, щоб можливо було визначити, що дані витрати відносяться саме до конкретного договору та справи, а не до будь-якої іншої.
Враховуючи наявні в матеріалах справи: договір про надання правової (правничої) допомоги з додатком, акт приймання-передачі правової (правничої) допомоги, свідоцтв про право на зайняття адвокатською діяльністю та квитанцію до прибуткового касового ордеру №28, а також враховуючи складність справи, колегія суддів вважає, що понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн є співрозмірними і обгрунтованими та підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці ДФС на користь позивача понесені судові витрат на професійну правничу допомогу.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв обґрунтоване рішення щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, з'ясував всі обставини справи, які мають значення для її вирішення та не допустив порушення норм матеріального і процесуального права, що вказує на безпідставність доводів апелянта.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Житомирської митниці ДФС залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.