Справа № 580/2325/19 Суддя (судді) першої інстанції: А.М. Бабич
21 листопада 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Ісаєнко Ю.А., Собківа Я.М.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року
у справі №580/2325/19 (розглянуто у порядку спрощеному позовному провадженні)
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Білозірської сільської ради
про визнання незаконним рішення, зобов'язання вчинити дії і стягнення коштів,
У липні 2019 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач), з позовом до Білозірської сільської ради (надалі - відповідач), про
- визнання незаконним рішення відповідача від 24.04.2019 №58-31/VII "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 ", яким йому відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосовно відведення земельної ділянки;
- зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 04.04.2019 та прийняти одне з рішень, передбачених ст.123 Земельного кодексу України;
- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 1921,00 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідач відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою за відсутності правових підстав, виключний перелік яких визначений законом. Також акцентовано увагу на тому, що спірне рішення відповідача є дискримінаційним, оскільки містить посилання на право отримання відповідної земельної ділянки лише певним колом осіб (учасники АТО та ООС). Позивач вважає, що відповідач завдав йому моральних страждань неправомірним рішенням, оскільки змусив його звернутися в суд для відновлення своїх прав та інтересів, які позивач оцінює в 1 прожитковий мінімум, встановлений на 2019рік.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Білозірської сільської ради від 24.04.2019 року №85-31/VII щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою для отримання в оренду на 49 років земельної ділянки для ведення городництва, площею 11,7404 га, що розташована в адмінмежах Білозірської сільської ради. Зобов'язано Білозірську сільську раду (19635, Черкаська обл., Черкаський р-н, с. Білозір'я, вул. Незалежності, буд.168; код ЄДРПОУ 26323367) повторно розглянути заяву від 04.04.2019 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою для отримання в оренду на 49 років земельної ділянки для ведення городництва, площею 11,7404 га, що розташована в адмінмежах Білозірської сільської ради, та строк, в порядку, межах і спосіб, визначених законодавством, прийняти одне з рішень, передбачених ст. 123 Земельного кодексу України. У задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди відмовити.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди та задовольнити позовні вимоги в цій частині.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подано.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду в частині оскарження, слід залишити без змін, з наступних підстав.
Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що позивач 04.04.2019 р. звернувся до Білозірської сільської ради щодо надання йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою для отримання в оренду на 49 років земельної ділянки для ведення городництва, площею 11,7404 га, що розташована в адмінмежах Білозірської сільської ради. До заяви позивач додав копії паспорта та РНОКПП, викопіювання з планового матеріалу адмінтериторії Білозірської сільської ради із зазначення земельної ділянки до відведення.
На вищезазначеній заяві наявний підпис адміністратора Колдунович К.В. про її отримання відповідачем 04.04.2019 р.
Рішенням від 24.04.2019 №85-31/VII Білозірською сільською радою, посилаючись на п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.8 Закону України "Про оренду землі", пунктів "б" і "к" ч.1 ст.121, ст.123, ст.125 Земельного кодексу України, погодження постійної комісії з питань земельних відносин, екології та використання природних ресурсів, відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо вищевказаної земельної ділянки (кадастровий номер 7124981000:01:006:0681). Підставою зазначено, що земельна ділянка зарезервована учасникам АТО та ООС відповідно до рішення сільської ради від 26.09.2018 №71-43.
Позивач вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надано належних, допустимих і достовірних доказів наявності визначених ст. 123 ЗК України підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу, а отже позовні вимоги в даній частині задоволено.
В частині стягнення моральної шкоди суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано до суду жодних доказів, які б свідчили про негативні наслідки, страждання (фізичні, душевні, психічні тощо), яких зазнав позивач у зв'язку з прийняттям оскаржуваного рішення про відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо вищевказаної земельної ділянки (кадастровий номер 7124981000:01:006:0681).
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Підставою для звернення до суду із даною апеляційною скаргою стала незгода позивача із висновком першої інстанції виключно в частині відмови у стягненні на його користь моральної шкоди.
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно зі статтею 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Таким чином предметом дослідження суду апеляційної інстанції у даній справі є наявність/відсутність підстав для виплати ОСОБА_1 моральної шкоди у заявленому розмірі.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що у зв'язку з тим, що рішенням суду першої інстанції задоволено його вимогу в частині щодо визнання протиправним та скасовано рішення Білозірської сільської ради від 24.04.2019 №85-31/VII, а отже наявні підстави для стягнення моральної шкоди завданої суб'єктом владних повноважень.
Колегія суддів встановлено, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанцій дійшов висновку, що позивачем не було надано до суду належних доказів, які підтверджують завдання йому моральної шкоди та не доведено причинно-наслідковий зв'язок з предметом позову.
В контексті зазначеного колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на приписи статті 6 КАС України, за якими суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Із зазначеного слідує, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якого доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статей 73, 74 КАС України, надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
Із врахування вищезазначених правових норм, колегія суддів зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Колегія суддів звертає увагу, що позивач не обґрунтував належним чином взаємозв'язок (моральних потрясінь) із прийняттям рішення Білозірської сільської ради від 24.04.2019 №85-31/VII щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою для отримання в оренду на 49 років земельної ділянки для ведення городництва, площею 11,7404 га.
Посилання позивача, що задоволення позовних вимог є безумовною підставою для стягнення моральної шкоди, колегією суддів не прийнято до уваги.
Крім того, Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Оскільки висновки судів першої є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Аналогічна позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 18 листопада 2019 року по справі №820/5044/18 (адміністративне провадження №К/9901/18158/19), від 25 вересня 2019 року справа №826/12503/16 (адміністративне провадження №К/9901/50235/18).
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року в частині щодо відмовлення у задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В. Земляна
Судді: Ю.А. Ісаєнко
Я.М. Собків