05 листопада 2019 року м. Дніпросправа № 160/6188/19
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),
суддів: Баранник Н.П., Дурасової Ю.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2019 в адміністративній справі №160/6188/19 (суддя Царікова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
У липні 2019 року позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській щодо не поновлення ОСОБА_1 виплати призначеної пенсії;зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 ) виплату пенсії з 07.10.2009 року, як непрацюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу та заробітної плати для обчислення пенсії, але в розмірі не меншому, ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, з підвищенням та індексацією пенсії відповідно до ст. ст. 27, 42 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, доплатою до пенсії за понаднормативний стаж відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01.10.2017 р.; та виплатити їй заборгованість, що утворилася з 07.10.2009 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2019 р. адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в поновленні ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 раніше призначену пенсію за віком, починаючи з 06 травня 2019 року. У задоволенні решти заявлених позовних вимог відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду, позивач звернулась з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду в частині відмови позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що виплата пенсії з 01.08.2016 року була припинена за ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка на час припинення позивачу виплати пенсії була визнана неконстуційною, а отже втратила чинність. Після прийняття рішення Конституційним судом та на теперішній час інших законів,які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, внаслідок наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду, що ОСОБА_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 , виданим 26 вересня 2014 року.
Пенсія позивачу призначена у 1996 році. З наданих відповідачем матеріалів пенсійної справи судом встановлено, що ОСОБА_1 14 грудня 2015 року звернулася до Нікопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про припинення їй виплати пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю з 01.01.2016 року, а 02.02.2016 року подала заяву до Нікопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, в якій просила виплатити їй пенсію за 6 місяців наперед, у зв'язку з виїздом до Ізраїлю.
На підставі розпорядження Нікопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України від 02.02.2016 ОСОБА_1 було здійснено виплату пенсії за 6 місяців наперед (за період з 01.02.2016 по 31.07.2016), та, починаючи з 01.08.2016 виплату позивачу пенсії припинено.
06 травня 2019 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про поновлення виплати пенсії. За результатами розгляду вказаної заяви, листом від 10.05.2019 вих. №858/03-18, відповідач відмовив у поновленні такої виплати, свою відмову мотивував тим, що ОСОБА_1 не наданий документ, що засвідчує місце проживання на території України, зокрема, паспорт громадянина України або довідку відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування, також вказано, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно звернутися до управління особисто з паспортом громадянина України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Рішенням Конституційного Суду України № 25рп/2009 від 07.10.2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 9 липня 2003 року.
Вказаним рішенням встановлено, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Право громадянина на одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» та рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 закони, правові акти або окремі положення визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню, як такі, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Положеннями статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова відповідача у поновленні позивачу виплати пенсії за віком у зв'язку з постійним проживанням в Ізраїлі є неправомірною, такою, що суперечить Конституції та законам України.
Спростовуючи доводи скаржника щодо необхідності застосування судом першої інстанції норми ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, в даному випадку пенсійні виплати позивачеві у спірному періоді не нараховувалися.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду з адміністративним позовом та можливість поновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення з моменту звернення до відповідача з відповідною заявою, а саме з 06.05.2019 року. Колегія суддів знаходить обґрунтованим висновки суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги також не спростовують такі висновки суду.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції у даній справі.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий - суддя Л.А. Божко
суддя Н.П. Баранник
суддя Ю. В. Дурасова