Апеляційного провадження: Доповідач - Кулікова С.В.
№ 22-ц/824/14080/2019
м. Київ Справа № 752/22228/17
20 листопада 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кулікової С.В.
суддів - Заришняк Г.М.
- Желепи О.В.
при секретарі - Осінчук Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Плахотнюк К.Г., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, -
У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 01 березня 2017 року, близько 15 год. 15 хв. по вул.. Сошенка,31 ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Lexus LX 470», державний номерний знак НОМЕР_1 , не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечного інтервалу руху та внаслідок чого допустив зіткнення із автомобілем марки «Mercedes-Benz GL 450», державний номерний знак НОМЕР_2 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_2 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивачу спричинено матеріальної шкоди на суму 38 541,00 грн. Крім того, позивачем було сплачено 1 200,00 грн.
Постановою Подільського районного суду м. Києва від 24 березня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.. 124 КУаАП та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів ОСОБА_1 застрахована у Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта».
Згідно поліса АК № 1418186 від 12.12.2016 р. з терміном дії з 13.12.2016 р. по 12.12.2017 р.
20 липня 2017 року ТДВ «СТ «Домінанта» перераховано кошти у розмірі 19 981,50 грн.
Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з відповідача різницю між оціненим матеріальним збитком та сплаченою сумою страхового відшкодування у розмірі 18 559,50 грн., а також витрати понесені позивачем за складення звіту про оцінку збитку нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу у сумі 1 200 грн., судові витрати в розмірі 640,00 грн. та витрати на оплату правової допомоги адвоката у розмірі 5000,00 грн.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 18 559,50 грн., витрати за складання звіту про оцінку збитку нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу в розмірі 1 200 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн., витрати на оплату судового збору в розмірі 640,00 грн., що разом складає належну до стягнення суму у розмірі 25 399,50 грн.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 20 серпня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року, та постановити рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Зазначав, що оскільки ліміт відповідальності страхувальника охоплює розмір завданого збитку 38 541,00 грн., то подання позову до ОСОБА_1 і стягнення з нього різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, без з'ясування обставин та причин не виплати страховиком цієї різниці, є безпідставним.
Вважав, що покладення обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника ОСОБА_1 , який уклав відповідний договір страхування і сплатив страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, тому судом першої інстанції було невірно застосовано ст.. 1194 ЦК України в сукупності із положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Вказував на те, що законодавчо визначені процесуальні підстави та умови для постановлення заочного рішення у суду були відсутні, у звязку з чим суд в порушення вимог ЦПК України безпідставно ухвалив у справі заочне рішення, що призвело до невірного вирішення справи.
Крім того, вказував на те, що судом задоволено позов до неналежного відповідача, оскільки стягнення має відбуватися саме із страхової компанії ТДВ «СТ «Домінанта».
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на те, що її доводи не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник позивача - ОСОБА_3. проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.
Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що 01 березня 2017 року, близько 15 години 15 хвилин в м. Києві по вул.. Сошенка, 31 ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «LexusLX470», д.н.з. НОМЕР_1 , не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечного інтервалу руху та внаслідок чого допустив зіткнення із автомобілем марки «Mercedes-BenzGL 450», д.н.з. НОМЕР_2 , який на праві власності належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
Постановою Подільського районного суду м. Києва від 24 березня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Згідно звіту № 11/03/17 про оцінку вартості збитку нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу від 06.03.2017 року, складеного на замовлення ОСОБА_4 , величина вартості матеріального збитку, нанесеного власнику пошкодженого транспортного засобу, з врахуванням допусків в межах яких відбулась оцінка, з врахуванням ПДВ 20% та інших загально державних податків і зборів (обов'язкових платежів), складає 38 541,00 грн.
Цивільно-правова відповідальність відповідача на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного ТДВ «СТ «Домінанта» з відповідачем, що підтверджується полісом цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/1418186 від 12.12.2016, згідно якого ліміт відповідальності становить 100 000 грн., франшиза - відсутня.
20 липня 2017 року ТДВ «СТ «Домінанта» сплатило ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 19 981,50 грн.
Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути з відповідача різницю між оціненим матеріальним збитком (38 541,00 грн.) та сплаченою сумою страхового відшкодування (19 981,50 грн.) у розмірі 18 559,50 грн., а також витрати понесені позивачем за складення звіту про оцінку збитку нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу у сумі 1 200 грн., судові витрати в розмірі 640,00 грн. та витрати на оплату правової допомоги адвоката у розмірі 5 000,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу не було відшкодовано повністю розмір матеріального збитку завданого внаслідок пошкодження його автомобіля, з урахуванням виплаченої йому суми страхового відшкодування, а також понесених ним витрат за складання звіту про оцінку збитку нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу.
Такі висновки суду ґрунтуються на вимогах матеріального та процесуального права.
Згідно з ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України встановлено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Пунктом 9.1 ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Відповідно до ст.29 цього Закону, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Частиною 2 ст.1192 ЦК України визначено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Чинним законодавством передбачено як стягнення відшкодування шкоди на підставі звітів про вартість матеріальної шкоди для подальшого ремонту автомобіля, або отримання відшкодування, якщо особа не бажає відновлювати транспортний засіб, так і за доказами про реально понесені витрати на відновлювальний ремонт автомобіля.
Судом встановлено, що позивач отримав від ТДВ «СТ «Домінанта» страхове відшкодування у сумі 19 981,50 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснив ремонт автомобіля та на підтвердження вчинення вказаних дій надав: копію акту виконаних робіт та копію фіскального чеку.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Аналіз змісту ст.ст. 1192, 1194 ЦК України, ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дає підстави вважати, що відшкодуванню підлягають реально понесені витрати для відновлення пошкодженого майна, і якщо пошкоджено було не нове майно, а майно, яке мало ступінь зносу, то за відсутності доказів можливості відновлення такого майна без заміни певних деталей на нові, винна особа у спричиненні шкоди повинна сплачувати різницю між дійсною вартістю майна, яке пошкоджено з її вини та вартістю нового майна.
ТДВ «СТ «Домінанта» відповідно до норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виконало свої зобов'язання за укладеним полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у повному обсязі.
А відтак, встановивши, що вартість майнового збитку, завданого позивачу пошкодженням його автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що з відповідача, як з винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між оціненим матеріальним збитком у розмірі 38 541,00 грн., який є меншим фактично понесених збитків на ремонт автомобіля, та виплаченим страховим відшкодуванням у розмірі 19 981,50 грн., що становить 18 559,50 грн.
Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження не оплати вартості відновлювального ремонту у загальному розмірі 38 880,00 грн., а також, що звіт № 11/03/17 про оцінку вартості збитку нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу від 06.03.2017 року, складений з порушенням Методики товарознавчої експертизи та оцінки колійних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за №1074/8395.
Виходячи з вищевикладеного, доводи апелянта про те, що відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача на підставі ст. 1194 ЦК України невідшкодованої шкоди, колегія суддів відхиляє.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що особа, на користь якої здійснено страхування (потерпілий) не має права звернутися безпосередньо до страхувальника оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача як володільця джерела підвищеної небезпеки на момент ДТП була застрахована в ТДВ «СТ «Домінанта»і шкода завдана в результаті ДТП майну позивача у повному обсязі покривається за рахунок обов'язкового виду страхування, за яким ліміт відповідальності страховика становить 100000 грн. на одного потерпілого та те, що виплачена ТДВ «СТ «Домінанта»на користь позивача сума страхового відшкодування, не перевищує ліміт відповідальності страховика, колегія суддів вважає необгрунтованими, з огляду на наступне.
Так, відносини між ОСОБА_1 та його страховиком ТДВ «СТ «Домінанта» регулюються умовами, визначеними у договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та правилами статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно з якою у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Оскільки ТДВ «СТ «Домінанта»виплатило позивачу страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 вищевказаного Закону - вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу, то у страховика не виникло обов'язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, незважаючи на те, що збитки є меншими від страхової суми (ліміту відповідальності).
Доводи апеляційної скарги щодо невірного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції вірно застосовані норми матеріального права.
Суд першої інстанції дав належну оцінку доказам відповідно до ст.ст.77, 78 ЦПК України.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про те, що суд в порушення вимог ЦПК України безпідставно ухвалив у справі заочне рішення, оскільки були відсутні такі підстави, є обґрунтованими, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що 02 квітня 2018 рок ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі, ухвалено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Вказана ухвала суду була направлена учасникам справи, проте конверт з поштовим відправленням адресоване ОСОБА_1 було повернуто до суду за закінченням терміну зберігання.
Таким чином, відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, що у свою чергу позбавило його можливості, зокрема, подати відзив.
Крім того, в матеріалах справи відсутня позиція позивача чи його представника щодо можливості розгляду справи в порядку заочного провадження.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції не мав правових підстав для ухвалення у справі заочного рішення, оскільки були відсутні умови передбачені ст. 280 ЦПК України для ухвалення заочного рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки порушення норм процесуального права щодо порядку та підстав ухвалення заочного рішення не призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що підстав для скасування по суті вірного рішення суду першої інстанції не вбачається.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні правові підстави для її задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 21 листопада 2019 року.
Головуючий: Судді