справа № 753/10378/19 головуючий у суді І інстанції - Комаревцева Л.В.
провадження № 22-ц/824/12960/2019 суддя-доповідач у ІІ Інстанції - Фінагеєв В.О.
Іменем України
20 листопада 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Гасюк В.В.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 15 липня 2019 року у справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Харитоненко Катерини Вікторівни, заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк», -
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати протиправними дії державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Харитоненко К.В. щодо винесення постанови від 30 травня 2018 року про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу у межах виконавчого провадження за № 36960066; визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Харитоненко К.В. щодо не надіслання ОСОБА_1 копії постанови від 30 травня 2018 року про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу; скасувати постанову від 30 травня 2018 року про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу у межах виконавчого провадження за № 36960066.
Скарга обґрунтована тим, що 03 березня 2013 року державним виконавцем Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Харитоненко К.В. відкрито виконавче провадження № 36960066 на підставі виконавчого листа № 2-2730/12, виданого Дарницьким районним судом міста Києва 19 жовтня 2012 року про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 1 659 392 грн. 46 коп. З інформаційної довідки, отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 квітня 2019 року скаржнику стало відомо, що власником квартири АДРЕСА_1 є ПАТ «Універсал Банк». У подальшому скаржник дізнався, що підставою для реєстрації майна за ПАТ «Універсал Банк» стала постанова державного виконавця Харитоненко К.В. від 30 травня 2019 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. ОСОБА_1 не погоджується з постановою державного виконавця та вважає, що стягувач використав право шляхом пред'явлення позову про стягнення заборгованості. Крім того, оскаржувана постанова не була в реєстрі виконавчих проваджень та в матеріалах виконавчого провадження на час виконання рішення, а з'явилась лише на початку квітня 2019 після передачі майна стягувачу. ОСОБА_1 також зазначає, що майно, яке перебуває в іпотеці банку, не може бути реалізовано без судового рішення.
УхвалоюДарницького районного суду міста Києва від 15 липня 2019 рокускаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин ч. 7 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження», в якій зазначено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Державний виконавець виставила квартиру, яка в іпотеці, на прилюдні електронні торги, які не відбулися, без рішення суду. Між іпотекодержателем та іпотекодавцем не було згоди про початкову ціну предмета іпотеки. Від організатора прилюдних торгів не було жодного повідомлення іпотекодавця про їх проведення.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Постановляючи ухвалу про залишення скарги без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.Доводи скаржника про відсутність в матеріалах виконавчого провадження оскаржуваної постанови в період до квітні 2019 року спростовуються матеріалами справи, які містять у послідовності копію оскаржуваної постанови. Законом України «Про виконавче провадження» визначений механізм виконання судових рішень, що відповідає принципу забезпечення виконання рішень суду.
Апеляційний суд частково погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Судом встановлено,що заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 січня 2012 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2012 року, у справі № 2-2730/12 стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 1 659 392 грн. 46 коп. (а.с.18).
Постановами головного державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Барановського Б.В. від 13 березня 2013 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 2-2730/12. Накладено арешт на майно боржника у розмірі стягнення у межах суми боргу 1 659 392 грн. 46 коп. та оголошено заборону на його відчуження за виконавчим листом № 2-2730/12 (а.с.4-7).
Постановою державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Харитоненко К.В. від 15 березня 2018 року описано та накладено арешт на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 (а.с.69).
Згідно з матеріалами виконавчого провадження № 36960066 реалізація майна проводилась ДП «СЕТАМ».
Згідно з протоколом № 332779 проведення електронних торгів, сформованим ДП «СЕТАМ», 16 травня 2018 року торги не відбулися у зв'язку із відсутністю допущених учасників торгів (а.с.36).
Згідно договору іпотеки від 20 лютого 2008 року, укладеним між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , вищезазначена квартира є предметом іпотеки (а.с.11).
17 травня 2018 року ПАТ «Універсал Банк» подав до Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві заяву про передачу майна - предмета іпотеки стягувачу (іпотекодержателю) в рахунок часткового погашення заборгованості в порядку ст. 49 Закону України «Про іпотеку» (а.с.58).
Постановою державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Харитоненко К.В. від 30 травня 2018 року передано стягувачу у рахунок погашення боргу за виконавчим листом від 19 жовтня 2012 року трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 (а.с.8).
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ПАТ «Універсал Банк» є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: 624, виданого 15 червня 2018 року, видавник: Апатенко М.А., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (а.с.16).
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 вказує, зокрема, на те, що йому стало відомо про перехід права власності на належну йому квартиру АДРЕСА_1 до ПАТ «Універсал Банк». Підставою для реєстрації майна за ПАТ «Універсал Банк» стала постанова державного виконавця Харитоненко К.В. від 30 травня 2019 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Однак, вказане майно перебуває в іпотеці банку та воно не може бути реалізовано без судового рішення.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.
Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов'язки суб'єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Розділом 7 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 48 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Стаття 46 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.
Положеннями статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною сьомою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.
Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.
Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності - на об'єкти нерухомості.
Статтею 51 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.
Оскільки статтею 575 ЦК України іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.
Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов'язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».
Розглядаючи справу №6-103цс16, Верховний Суд України у своїй постанові від 27 квітня 2016 року дійшов аналогічного висновку, вирішуючи питання щодо можливості передачі іпотечного майна стягувачу, що є іпотекодержателем в рахунок боргу під час виконання судового рішення в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження» в редакції 1999 року, який містив аналогічні за змістом норми.
Враховуючи зазначене, доводи скаржника щодо неможливості передачі квартири, що є предметом іпотеки стягувачу, який одночасно є іпотекодержателем без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах виконавчого провадження в ході виконання судового рішення про стягнення боргу - є безпідставними, оскільки чинне законодавство відповідної заборони не містить.
Що стосується вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності державного виконавця Харитоненко К.В. щодо не надіслання ОСОБА_1 копії постанови від 30 травня 2018 року про передачу майна стягувачу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Як зазначав скаржник в своїй скарзі, державний виконавець всупереч вимогам чинного законодавства не направляв йому копії оскаржуваної постанови.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 81 ЦПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
У ході розгляду справи державним виконавцем не було спростовано посилання скаржника щодо не вчинення державним виконавцем дій, передбачених ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», а саме не направлення боржнику копії постанови від 30 травня 2018 року про передачу майна стягувачу.
Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження виконання державним виконавцем зазначеної вимоги закону, а, відтак, вимоги скарги в цій частині є обґрунтованими.
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні скарги в цій частині, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, на що обґрунтовано посилається ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі та що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою до скасування судового рішення та ухвалення постанови по суті вимог скаржника.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 15 липня 2019 року в частині відмови у визнанні протиправною бездіяльності державного виконавця Харитоненко К.В. щодо не надіслання ОСОБА_1 копії постанови від 30 травня 2018 року про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу скасувати та ухвалити в цій частині постанову, якою скаргу ОСОБА_1 в цій частині задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Харитоненко К.В. щодо не надіслання ОСОБА_1 копії постанови від 30 травня 2018 року про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.
В іншій частині ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 15 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 21 листопада 2019 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.