провадження № 2/631/701/19
справа № 753/4775/19
22 листопада 2019 року селище міського типу Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Трояновської Т.М.,
за участі секретаря судового засідання М'ячиної Ю.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей,
08 травня 2019 року з Дарницького районного суду міста Києва надійшла цивільна справа з єдиним унікальним номером № 753/4775/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, яка була зареєстрована за вхідним № 3159/19-вх. Відповідно до позовної заяви ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, й до повноліття старшого сина, потім у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно до повноліття молодшого сина, починаючи від дня пред'явлення позову до суду, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 23 лютого 2008 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, від якогосторони мають неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 29 лютого 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.
Як зазначила позивач, після розірвання шлюбу діти проживають разом із нею та перебувають на її утриманні, ОСОБА_2 ухиляється від своїх обов'язків утримувати дітей, добровільно матеріальної допомоги не надає, інтересами дітей не цікавиться, у зв'язку з чим було вирішено питання щодо звернення до суду з відповідним позовом.
29 травня 2019 року за вхідним № 3753/18-вх в порядку, передбаченому частиною 7 статті 187 Цивільного процесуального кодексу України, судом отримано інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача по справі - ОСОБА_2 .
Ухвалою від 30 травня 2019 року було прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 до розгляду та відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи була сповіщена завчасно відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України. Скориставшись правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, ОСОБА_1 через канцелярію суду надала заяву, зареєстровану за вхідним номером 4532/19-вх від 27 червня 2019 року, відповідно до якої позовні вимоги щодо стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей підтримала в повному обсязі, розгляд справи просила провести за її відсутності, зазначивши, що не заперечує проти ухвалення рішення в заочному порядку (а. с. 31).
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи був сповіщений завчасно відповідно до приписів статті 128 Цивільного процесуального кодексу України за адресою місця реєстрації, вказаної у довідках Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в Харківській області (а. с. 21) та Рокитненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області від 29.07.2019 року № 12/644 (а. с. 41). Згідно з даними поштових відділень судові повістки повернулися на адресу суду з відміткою про неможливість вручення - «адресат не проживає» та «інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення». За таких обставин, відповідно до частини 1 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України, відповідач ОСОБА_2 , вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи.
У судове засідання, що було призначено на 22 листопада 2019 року ОСОБА_2 не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась шляхом розміщення судового оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а. с. 64).
Згідно частини 11 статті 128 Цивільного процесуального кодексу України відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.
Причини неявки відповідача суду не відомі. Відзив на позовну заяву відповідач не подав.
За таких обставин, зі згоди позивача по справі, суд вважає за можливе ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 Цивільного процесуального України.
Відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України в зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Вивчивши доводи позовної заяви, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).
При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.
Частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
З матеріалів справи вбачається, що 23 лютого 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Нововодолазького районного управління юстиції Харківської області зроблено відповідний актовий запис за № 15 та прізвище дружини змінено на « ОСОБА_6 » (а. с. 5).
Від даного шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 08 серпня 2008 року Рокитненською сільською радою Нововодолазького району Харківської області, актовий запис № 6 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 08 липня 2013 року Рокитненською сільською радою Нововодолазького району Харківської області, актовий запис № 3 (а. с. 6, 7).
Згідно вказаних свідоцтв про народження батьками дітей зазначено: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки філії «135 Домобудівельний комбінат» Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбут» № 01 від 08 січня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з нею без реєстрації проживають діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а. с. 8).
Частиною 2 статті 51 Конституції України та статті 180 Сімейного кодексу України чітко визначений обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
При цьому суд зауважує, що згідно з положеннями статті 27 Конвенції про захист прав дитини, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 18 зазначеної вище Конвенції передбачено, що суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що при вирішенні даного спору доцільно застосовувати положення частини 8 статті 7 Сімейного кодексу України, відповідно до якої регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до частини 3 статті 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу їх матері, батька (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з якими проживає дитина.
Відповідно до статті 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Аналогічне роз'яснення щодо обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів надане Пленумом Верховного Суду України в абзаці 3 пункту 17 Постанови «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року.
Вирішуючи даний спір, суд бере до уваги те, що спільні діти сторін проживають разом із позивачем, відповідач не надає допомоги на їх утримання, хоча є працездатною особою за віком, доказів того, що останній є непрацездатним за станом здоров'я, суду не надано, як й не надано доказів того, що останній окрім двох спільних з позивачем дітей має ще на утриманні неповнолітніх дітей або непрацездатних батьків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Отже, враховуючи матеріальне становище сторін та те, що обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, інтереси дітей при визначенні розміру аліментів, а також виходячи з принципів розумності та справедливості, потреб дітей у розвитку, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 слід задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 аліменти на її користь на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно до повноліття старшого сина, потім у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно до повноліття молодшого сина, починаючи від дня пред'явлення позову до суду, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Також суд вважає за необхідне звернути увагу, що частина 1 статті 192 Сімейного кодексу України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи зміст статей 181, 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Суд вважає, що аліменти з відповідача відповідно до положення частини 1 статті 191 Сімейного кодексу України необхідно стягувати з дня звернення позивача до суду, тобто починаючи з 05 березня 2019 року.
Крім того, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а тому судові витрати слід покласти на відповідача в порядку статті141 Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 430 Цивільного процесуального кодексу України суд допускає негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.
З огляду на вище викладене, керуючись статтею 51 Конституції України, статтями 7, 180, 181- 183, 191 Сімейного кодексу України, статтями 4, 12, 13, 81, 82, 128, 141, 258, 263 - 265, 268, 273, 352, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей- задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) аліменти на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ) на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 (однієї третьої) частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно й до повноліття ОСОБА_3 , в подальшому у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно до повноліття ОСОБА_4 , але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред'явлення позову до суду, а саме з 05 березня 2019 року,
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 768 гривень 40 копійок у дохід держави.
В частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць рішення суду підлягає негайному виконанню.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості щодо учасників справи,
Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя: Т. ОСОБА_7 . ОСОБА_8