22 листопада 2019 року м. Рівне №460/1612/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління ДФС у Рівненській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
До Рівненського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.06.2019 №0007191304 щодо донарахування податку на додану вартість товарів з ввезених на територію України товарів у сумі 10770 грн. 96 коп. та №0007201304 щодо донарахування мита на товари, що ввозяться (пересилаються) громадянами в сумі 4895 грн. 89 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 26.06.2019 він отримав два податкові повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість з ввезення на територію України товарів та за платежем - мито на товари, що ввозяться (пересилаються) громадянами. Позивач не погоджується з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, оскільки акт перевірки особисто не отримав, тому був позбавлений права надати особисті пояснення. Як стверджує ОСОБА_1 , для митного оформлення він надав усі документи, що підтверджують митну вартість ввезеного автомобіля в розмірі 1600 євро. Крім того, позивач вказує, що відповідачем в акті від 11.06.2019 №1186/17-00-13-04/ НОМЕР_1 не наведено доказів, а також не представлено документів, які б свідчили про порушення саме позивачем митного законодавства при митному оформленні імпортованого товару (автомобіль марки FІАТ моделі DOBLO ідентифікаційний номер кузова - НОМЕР_2 ). Зокрема, не зазначено особу котрій саме, литовська фірма UAB «ERLANDO» відповідно до рахунку-фактури від 12.09.2018 № 2712 за вартістю 3000 Євро продала автомобіль марки FІАТ моделі DOBLO ідентифікаційний номер кузова - НОМЕР_3 . За наведеного, сторона позивача просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою суду від 10.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позов.
Відповідач, у строк встановлений судом, подав відзив на позов, в якому зазначив, що відповідачем за результатами порівняльного аналізу електронної митної декларації та інформації, що стосується товару, митне оформлення якого завершено, отриманої від митних органів Литовської Республіки, встановлено, що позивач при декларуванні транспортного засобу FІАТ DOBLO, зазначив митну вартість автомобіля 1600 євро. Однак, відповідно до інформації митних органів Литовської Республіки вартість автомобіля становить 3000 євро, відправником автомобіля виступала компанія UAB “Erlando”. Таким чином, відповідачем виявлено невідповідність відомостей, які впливають на розрахунок митної вартості імпортованого транспортного засобу. Відтак, відбулося зниження податкового зобов'язання позивача за ввізним митом та податком на додану вартість. Викладені у акті перевірки висновки стали підставою для самостійного визначення органом доходів і зборів суми податкового зобов'язання позивача щодо сплати митних платежів та застосування заходів, передбачених законами України. За наведеного, сторона відповідача вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними, а тому просить у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Ухвалою суду від 04.09.2019 закрито підготовче провадження у справі. Розгляд справи по суті призначено у відкритому судовому засіданні на 07.10.2019.
Усною ухвалою суду від 07.10.2019, у розгляд справи оголошено перерву до 30.10.2019.
Ухвалою суду від 30.10.2019, за обґрунтованим клопотанням представника позивача, розгляд справи відкладено до 18.11.2019.
Представники позивача та відповідача в судове засідання не прибули. Про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Представник позивача про причини неявки суд не повідомив.
Представник відповідача подав клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні.
Відповідно до частин першої та дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи наведене, ухвалою суду від 18.11.2019 суд перейшов до розгляду справи в письмовому провадженні.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що у період з 28.05.2019 по 30.05.2019 ГУ ДФС у Рівненській області проведено документальну невиїзну перевірку дотримання громадянином ОСОБА_1 вимог законодавства України з питань державної митної, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів при переміщенні через митний кордон України товару з поданням митної декларації від 03.10.2018 №UA204010/2018/220975, висновки якої викладено в акті перевірки №1186/17-00-13-04/ НОМЕР_1 від 11.06.2019 (а.с. 57-59).
Під час проведення названої перевірки відповідачем встановлено, що позивачем при декларуванні транспортного засобу FІАТ моделі DOBLO (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ), нарахуванні та сплаті платежів за митною декларацією від 03.10.2018 №UA204010/2018/220975 допущено порушення статті 49, частини першої статті 51, статті 52, частини другої статті 53, статті 257, частин першої та другої статті 270, частини першої статті 272, частини другої статті 277, статті 278, статті 289 Митного кодексу України, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, зокрема, невідповідність відомостей заявленої у декларації від 03.10.2018 №UA204010/2018/220975 митної вартості ввезеного транспортного засобу та відомостей щодо дійсної вартості цього транспортного засобу, наданої уповноваженим органом іноземної держави, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті мита в розмірі 3916 грн. 71 коп. та податку на додану вартість в розмірі 8616 грн. 77 коп.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем 24.06.2019 прийнято податкові повідомлення-рішення:
- №0007191304, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем “податок на додану вартість із ввезених на територію України товарів” в сумі 10770 грн. 96 коп., у тому числі за основним платежем на 8616 грн. 77 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2154 грн. 19 коп. (а.с.11);
- №0007201304, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем “мито на товари, що ввозяться (пересилаються) громадянами” в сумі 4895 грн. 89 коп., у тому числі за основним платежем на 3916 грн. 71 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 979 грн. 18 коп. (а.с. 12).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд зазначає наступне.
Відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються Митними кодексом України (далі - МК України), Податковим кодексом України (ПК України) та іншими законами України з питань оподаткування.
Згідно зі статтею 318 МК України, митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний контроль здійснюється виключно органами доходів і зборів відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
У відповідності до частини другої статті 544 МК України здійснюючи державну митну справу, органи доходів і зборів серед іншого забезпечують справляння митних платежів, контроль правильності обчислення, своєчасності та повноти їх сплати, застосування заходів щодо їх примусового стягнення у межах повноважень, визначених цим Кодексом, Податковим кодексом України, та іншими актами законодавства України, організація застосування гарантій забезпечення сплати митних платежів, взаємодія з банківськими установами та незалежними фінансовими посередниками, що надають такі гарантії.
Згідно з статтею 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Заявлені під час декларування відомості повинні об'єктивно та в повному обсязі відображати фактичні дані про товари та транспортні засоби. З'явлення недостовірних даних є порушенням митних правил і тягне за собою відповідальність, передбачену МК України.
Відповідно до частини першої статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з статтею 50 МК України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Відповідно до частини другої статті 51 МК України митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Відповідно до частини другої статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частини першої статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.
В силу частини восьмої статті 264 МК України з моменту прийняття органом доходів і зборів митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.
Відповідно до частини третьої статті 345 МК України органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, зокрема, щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.
Згідно частини другої статті 351 МК України документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів; надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про не підтвердження автентичності поданих органу доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.
Пункт 5 частини п'ятої статті 54 МК України встановлює, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості.
Згідно з частиною четвертою статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Відповідно до пункту 54.4 статті 54 ПК України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.
Згідно з пунктом 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо:
- платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а при здійсненні заходів податкового контролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об'єктів оподаткування, наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу та наявності діючих (у тому числі призупинених) ліцензій на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством;
- дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках;
- згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган;
- дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом;
- результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.
Перевірка позивача стосовно дотримання ним вимог законодавства України з питань державної митної справи була проведена відповідачем у зв'язку з отриманням від митних органів Литовської Республіки документів, які свідчать про те, що вартість товару є вищою, ніж та, що була задекларована позивачем при митному оформленні.
Як встановлено з матеріалів справи, позивачем до Рівненської митниці ДФС 03.10.2018 подано митну декларацію №UA204010/2018/220975. Згідно декларації позивачем заявлено до митного оформлення ввезений ним з Литви легковий автомобіль, марки FІАТ моделі DOBLO, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , рік виготовлення 2014, тип палива дизельний, об'єм двигуна 1248 см.куб, тип кузова - фургон, загальна кількість місць -2, бувший у використанні (а.с.34).
Для митного оформлення позивачем надано митному органу інвойс від 28.09.2018, б/н, виданий UAB “ROLIDAS”, відповідно до якого вартість транспортного засобу становить 1600 євро (а.с. 9, 35).
Митну вартість ввезеного транспортного засобу позивачем визначено у розмірі 64136 грн. 20 коп., або 1600 євро та за наслідками митного оформлення транспортного засобу сплачено мито на товари, що ввозяться (пересилаються) громадянами України на територію України та податок на додану вартість з ввезених на територію України товарів.
14.02.2019 Департаментом організації протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Державної фіскальної служби України отримано лист від митного департаменту при Міністерстві фінансів Литовської Республіки щодо проведення перевірки по продажу та експорту транспортного засобу марки FІАТ моделі DOBLO, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 (а.с. 33 на звороті).
В свою чергу, 13.03.2019 ДФС України звернулася до Рівненської митниці ДФС для проведення відповідної перевірки, за результатами якої встановлено, що відповідно до документів наданими митними органами Литовської Республіки, фактурна вартість товару становить 3000 євро. Така ціна зазначена, як в митній декларації країни відправлення №18LTLC0100EK0FDDE6 від 27.09.2018 так і в рахунку-фактурі з ПДВ від 12/09.2018 serija TOL 2712, відповідно до якого автомобіль марки FІАТ моделі DOBLO, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 придбано в литовського підприємства UAB “ERLANDO” за ціною 3000 євро (а.с. 36,37, 31-32).
Суд зауважує, що експортна декларація - це документ, який підтверджує проходження вантажу митного оформлення в країні відправлення.
Експортна декларація №18LTLC0100EK0FDDE6 складена в Литовській Республіці, тобто саме в країні відправлення відповідного транспортного засобу, позаяк в імпортній декларації №UA204010/2018/220975 позивачем країну відправлення визначено: Литва.
Тип декларації №18LTLC0100EK0FDDE6 визначено: EX-A, що застосовується при оформленні експорту, в графі відправник товару або експортер вказано: UAB “ERLANDO”, в графі одержувач товару зазначено ім'я та прізвище громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_3 на іноземній мові, код країни відправлення: LT - тобто Литва, код країни призначення товару: UA - тобто Україна. В декларації №18LTLC0100EK0FDDE6 зазначено марку автомобіля FІАТ моделі DOBLO, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , а також є покликання на документи, подані для митного оформлення в тому числі і на рахунок-фактуру: PVM Saskaita faktura від 12.09.2018 serija TOL 2712 (а.с. 36). У графі 22 вказано фактурну вартість автомобіля на рівні 3000 євро. Таку ж вартість вказано в графі 46 як статистичну вартість. І така ж вартість авто вказана у рахунку-фактурі: PVM Saskaita faktura від 12.09.2018 serija TOL 2712.
Жодних підстав для сумніву в дійсності експортної декларації у суду немає.
Оскільки ідентифікаційний номер транспортного засобу (або VIN-код кузова) є унікальним, то співставлення даних, які містяться в експортній декларації з даними імпортної митної декларації дозволяє однозначно стверджувати, що ці документи стосуються однієї поставки: поставки з Литви до України для громадянина ОСОБА_1 легкового автомобіля, марки FІАТ моделі DOBLO, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 .
Та обставина, що у рахунку-фактурі: PVM Saskaita faktura від 12.09.2018 TOL 2712 та в декларації №18LTLC0100EK0FDDE6 отримувачем транспортного засобу зазначена інша особа, а не позивач, жодним чином не впливає на дійсність відповідних документів, позаяк автомобіль ідентифікується, а дані про те, що експортно-імпортна операція здійснювалася в декілька етапів відсутні. За даними експортної декларації автомобіль перевірявся в точці відправлення на території Литви 27.09.2018, а за даними імпортної - даний автомобіль прибув на територію України 30.09.2018. Будь-які дані щодо скасування декларації №18LTLC0100EK0FDDE6, або щодо повернення транспортного засобу в країну експорту і наступного декларування та вивезення відсутні.
Відповідно, в такій ситуації не є можливим, щоб товар з території країни відправлення експортувався за ціною 3000 євро, а прибув на територію країни призначення та імпортувався за ціною 1600 євро.
Згідно зі статтею 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Органом ДФС під час перевірки було встановлено, що заявлена у митний декларації №UA204010/2018/220975 митна вартість транспортного засобу базувалась виключно на інвойсі від 28.09.2018, що був виданий UAB “ROLIDAS” і відповідно до якого вартість транспортного засобу становить 1600 євро. Разом з тим, дані такого інвойсу не відповідають даним рахунку-фактури PVM Saskaita faktura від 12.09.2018 serija TOL 2712, виданої UAB “ERLANDO”, - особі які була експортером даного транспортного засобу для позивача. Не відповідає такий рівень митної вартості даним про митну вартість цього ж транспортного засобу в експортній декларації країни відправлення.
За наведеного, висновки відповідача про заниження позивачем податкового зобов'язання за ввізним митом та ПДВ з ввезених на митну територію України товарів є обґрунтованими і правомірними.
В свою чергу, позивач не надав суду ні іншої експортної декларації країни відправлення, ні будь-якого документу на підтвердження того, що ним дійсно було сплачено продавцю за легковий автомобіль, марки FІАТ моделі DOBLO, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 саме 1600 євро, а не 3000 євро.
Аналізуючи вказане, суд дійшов висновку про те, що при митному оформленні автомобіля марки FІАТ моделі DOBLO, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 за митною декларацією №UA204010/2018/220975 від 03.10.2018 позивачем були надані документи, що містять недостовірні дані в частині вартості автомобіля, що призвело до заниження митної вартості товару, оскільки дійсна фактурна вартість указаного автомобіля становить 3000 євро, що у свою чергу призвело до заниження податкового зобов'язання за ввізним митом на суму 3916 грн. 71 коп. та податком на додану вартість з ввезення на територію України товарів на суму 8616 грн. 77 коп., визначеного позивачем за митною декларацією.
Суд також враховує, що згідно даних графи 9 вказаної митної декларації особою, відповідальною за фінансове врегулювання є ОСОБА_1 .
Як вже зазначалося вище, органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль зокрема, щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів (ч.3 ст.345 МК України) та самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків на підставі документів, наданих уповноваженими органами іноземних держав, зокрема, щодо вартісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України та які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення (п.54.4 ст.54 ПК України).
Оскільки отримані від уповноважених органів Литовської Республіки документально підтверджені відомості щодо вартісних характеристик відрізняються від задекларованих позивачем під час митного оформлення, то такі правомірно були використані посадовими особами контролюючого органу для визначення бази оподаткування позивача.
Зазначені обставини свідчать про заниження позивачем митної вартості транспортного засобу, який був ввезений на митну територію України, а тому відповідачем обґрунтовано прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення та нараховано належні до сплати митні платежі та ПДВ.
Донарахування штрафних санкцій за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями обґрунтоване вимогами пунктом 123.1. статті123 ПК України, згідно з яким у разі самостійно визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання.
Крім того, судом критично оцінюються посилання позивача на неотримання кореспонденції завчасно, оскільки матеріалами справи підтверджено, що вся кореспонденція, а саме акт перевірки, податкові повідомлення-рішення, надсилалась позивачу відповідно до статті 42 ПК України (а.с. 59).
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Згідно частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатні та допустимі докази на спростування вищенаведених у позові обставин, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що відповідно до частин першої та третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною другою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Отже, з аналізу вказаних норм вбачається, що витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами (відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі) лише у разі задоволення позову (повністю або частково) сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень.
Беручи до уваги наведене та зважаючи на те, що в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено, відсутні підстави для стягнення з бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) в позові до Головного управління ДФС у Рівненській області (код ЄДРПОУ 39394217, вул. Відінська, 12, м. Рівне, 33023) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0007191304 та №0007201304 від 24.06.2019, відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 22 листопада 2019 року.
Суддя Зозуля Д.П.