ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
19 листопада 2019 року м. ОдесаСправа № 916/2800/18
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: Л.О. Будішевської, С.В. Таран,
секретар судового засідання - І.В. Іванов,
за участю представників:
від позивача: Т.Є. Теплянова,
від відповідачів: В.В. Кузьменко (ТОВ „Скарбниця Бессарабії”),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Лагуна-Рені”
на рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2019 (суддя Невінгловська Ю.М., м. Одеса, повний текст рішення складено 13.09.2019)
у справі № 916/2800/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Лагуна-Рені”
до відповідачів:
1. Товариства з обмеженою відповідальністю „Термінал Дунай”
2. Товариства з обмеженою відповідальністю „Скарбниця Бессарабії”
про визнання договору недійсним,
У грудні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Лагуна-Рені” звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Термінал Дунай” та Товариства з обмеженою відповідальністю „Скарбниця Бессарабії” про визнання недійсним укладеного 16.08.2017 між відповідачами попереднього договору купівлі-продажу ? майнового комплексу - нежитлової будівлі, площею 562,5 кв.м, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Рені, вул. Дунайська, 188 б.
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що саме ТОВ „Лагуна-Рені” являється власником вказаного майнового комплексу, а відповідачі, зокрема шляхом укладення оскаржуваного договору щодо належного позивачу майна, порушують його права. Також позивач зазначив, що спірний договір не відповідає приписам ч. 3 ст. 640 ЦК України та ч. 1 ст. 657 ЦК України.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.09.2019 у справі № 916/2800/18 в позові відмовлено в повному обсязі.
Судове рішення мотивоване тим, що визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу не відповідає передбаченим цивільним законодавствам способам захисту права власності та не забезпечує ефективний захист прав власника.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ „Лагуна-Рені” звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, а також невідповідність висновків суду обставинам справи. Так, скаржник не погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що ним було обрано невірний спосіб захисту права власності, крім цього, не прийнято до уваги, що оспорюваний правочин порушує права та інтереси названого товариства як законного власника вказаного майнового комплексу. Також позивач вказав, що судом першої інстанції взагалі не надано правової оцінки зазначеному попередньому договору купівлі-продажу, який було укладено з порушенням вимог ст. 657 ЦК України, оскільки не було нотаріально посвідчено.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ „Скарбниця Бессарабії” просило залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
18.11.2019 до суду апеляційної інстанції надійшли пояснення позивача, в яких ТОВ „Лагуна-Рені” наполягає на тому, що вказаний попередній договір купівлі-продажу не відповідає вимогам ст. 657 ЦК України, тому є недійсним.
У судовому засіданні 19.11.2019 представники сторін підтримали свої правові позиції щодо оскаржуваного судового рішення.
Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до наданого ТОВ „Лагуна-Рені” витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованого 12.12.2018, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке видано Ренійською районною державною адміністрацією 19.05.2003, були внесені відомості щодо реєстрації колективної власності за ТОВ „Лагуна-Рені” на нежитлову будівлю загальною площею 562,50 кв.м., розташовану за адресою Одеська область, Ренійський район, м. Рені, вул. Дунайська, 188 б.
Разом з тим, ТОВ „Скарбниця Бессарабії” також надано витяг із відповідного реєстру, сформованого 27.01.2017 з відомостями про актуальну інформацію про об'єкт нерухомого майна, де міститься запис про реєстрацію 20.01.2017 за ТОВ „Скарбниця Бессарабії” права власності на майновий комплекс - нежитлову будівлю загальною площею 562,5 кв.м., розташовану за адресою Одеська область, Ренійський район, м. Рені, вул. Дунайська, 188 б, де підставою виникнення права власності зазначено свідоцтво про придбання нерухомого майна на аукціоні №30, виданий Ренійською районною державною нотаріальною конторою.
16.08.2017 між ТОВ „Скарбниця Бессарабії” (продавець) та ТОВ „Термінал Дунай” (покупець) було укладено попередній договір купівлі-продажу (далі - попередній договір), згідно п. 1.1 якого цим договором сторони узгоджують, що в термін, не пізніше, ніж 31.12.2017 року продавець продасть, а покупець купить ? частину майнового комплексу - нежитлової будівлі, площею 562,5 кв. м., що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Рені, вул. Дунайська, 188 б (об'єкт).
Згідно з п. 1.2 зазначеного вище договору об'єкт належить продавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні від 20.01.2017 року, виданого Ренійською районною державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за №30.
Попередній договір нотаріально посвідчено не було.
ТОВ „Лагуна-Рені”, посилаючись на те, що саме дане товариство є власником вищевказаного майнового комплексу, звернулося з відповідним позовом до суду з метою захисту своїх прав шляхом визнання укладеного між відповідачами попереднього договору купівлі-продажу недійсним, як такого, що укладений щодо належного позивачу майна, наслідком чого є порушення його прав, зокрема, з підстав браку форми такого договору.
За змістом ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а ч. 1 ст. 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист прав і законних інтересів.
Отже, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права та законного інтересу є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права або інтересу із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Відтак, саме порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права або інтереси якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, що має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.
Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Як вище зазначалось, позовні вимоги ТОВ „Лагуна-Рені” заявлені до відповідачів у справі з підстав порушення укладеним між відповідачами попереднім договором права власності позивача щодо ? майнового комплексу - нежитлової будівлі, площею 562,5 кв. м., що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Рені, вул. Дунайська, 188 б, та направлені на визнання недійсним цього договору з підстав невідповідності його форми - відсутності нотаріального посвідчення договору, а також зазначення у преамбулі даного договору норми закону - ст. 635 ГК України, якої не існує.
За положенням частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 319 названого Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно з ч. 1 ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
За положеннями ч. 4 ст. 41 Конституції України, які кореспондуються з положеннями ч.1 ст. 321 Цивільного кодексу України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Чинним законодавством України встановлено способи захисту права власності, одним із яких є визнання права власності в судовому порядку.
Так, за приписами статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Зі змісту ч. 2 ст. 386 цього Кодексу вбачається, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Також захист права власності можливий у спосіб, встановлений, зокрема статтями 387 та 388 ЦК України, а саме витребування майна із чужого незаконного володіння та витребування майна від добросовісного набувача.
При цьому слід зазначити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Отже, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним попередній договір купівлі-продажу, не будучи стороною за цим договором, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Отже, невірно обраний позивачем спосіб захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
За таких обставин, як вірно вказав місцевий господарський суд, визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу не відповідає передбаченим цивільним законодавствам способам захисту права власності.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує наступне.
Частиною 1 статті 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (ч. 3 ст. 640 ЦК України).
Частиною 1 статті 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Отже, посилання позивача на те, що оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним через недотримання вимог ст. 657 ЦК України щодо нотаріального посвідчення є необґрунтованими, так як чинним законодавством визначено, що визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається.
Частиною 1 статті 635 ЦК України визначено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Згідно з частиною 3 вказаної статті ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Як вище згадувалось, у пункті п. 1.1 оспорюваного договору сторони узгодили, що продавець продасть, а покупець купить ? частину майнового комплексу в термін, не пізніше, ніж 31.12.2017.
Отже, оскільки передбачений укладеним 16.08.2017 між відповідачами попереднім договором термін здійснення купівлі-продажу зазначеного майна сплив, то в силу ч. 3 ст. 635 ЦК України зобов'язання, встановлене цим попереднім договором, припинено.
Судова колегія зазначає, що ефективний засіб захисту відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд з прав людини наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, наявності якого вимагає ця стаття, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 (заява № 38722/02).
Таким чином, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з урахуванням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції.
Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Подібна правова позиція викладена, зокрема у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.05.2018 у справі № 927/522/17, від 04.06.2019 у справі № 923/695/18.
Відтак, задоволення позову у даній справі шляхом визнання недійсним оспорюваного попереднього договору не забезпечило б ефективний захист прав ТОВ „Лагуна-Рені”.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги названого товариства не підлягають задоволенню також з тієї підстави, що за результатами розгляду даного спору судом не буде виконано основну мету господарського судочинства - ефективний захист прав та інтересів позивача у цій справі.
З огляду на викладене, господарський суд першої інстанції підставно не надавав правову оцінку оспорюваному договору, як і обставинам належності ТОВ „Лагуна-Рені” права власності на ? майнового комплексу - нежитлової будівлі, площею 562,5 кв. м., що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Рені, вул. Дунайська, 188 б, так як зазначені обставини можуть бути предметом дослідження суду у рамках іншого судового процесу та лише при існуванні між сторонами відповідного спору про право. Доводи ТОВ „Лагуна-Рені”, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вищевикладеного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Згідно із ст.129 ГПК України витрати скаржника зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281-284 ГПК України, суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Лагуна-Рені” залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2019 у справі №916/2800/18 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 21.11.2019.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя Л.О. Будішевська
Суддя С.В. Таран