Іменем України
21 листопада 2019 року
Київ
справа №826/6558/18
адміністративне провадження №К/9901/20455/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2018 року (головуючий суддя Патратій О.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2019 року (головуючий суддя Губська О.А., судді - Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є.) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У квітні 2018 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФО-П ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві), в якому просив, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 січня 2018 року: № 0002024204, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у сумі 940056,70 грн, з яких 626704,47 грн - сума грошового зобов'язання та штраф у розмірі 313352,23 грн за донарахування органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого та несплаченого податку на доходи фізичних осіб за 2016 рік; № 0002064204, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір у сумі 52225,37 грн та нараховано штраф у розмірі 13056,34 грн за донарахування органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого та несплаченого військового збору за 2016 рік; вимоги від 11 січня 2018 року № Ф-8 про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2016 рік у сумі 52033,07 грн та вимоги від 5 лютого 2018 року № Ф-17269-17 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 17049,94 грн; рішення від 11 січня 2018 року №0002184204, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 5203,30 грн за донарахування органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого та несплаченого єдиного внеску за 2016 рік у розмірі 52033,07 грн; податкове повідомлення-рішення від 11 січня 2018 року № 0002164204, яким збільшено суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість, а саме завищено від'ємне значення податку на додану вартість у розмірі 4 271 грн за травень 2016 року, у розмірі 3233 грн за червень 2016 року, у розмірі 6217 грн за липень 2016 року, у розмірі 791 грн за вересень 2016 року, у розмірі 29067 грн за листопад 2016 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення контролюючим органом прийнято безпідставно, оскільки висновки акту перевірки про допущені позивачем порушення вимог податкового законодавства є не обґрунтованими та не відповідають дійсності, оскільки всі господарські операції, які відображені в податковому обліку фактично відбулись, що підтверджено первинними документами.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2019 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 11 січня 2018 року №0002024204, № 0002064204, № 0002164204. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 січня 2018 року № Ф-8, винесену ГУ ДФС у м. Києві. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 5 лютого 2018 року № Ф-17269-17, винесену відповідачем. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ДФС у м. Києві про застосування штрафних санкцій від 11 січня 2018 року №0002184204.
Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДФС у м. Києві звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
ФО-П ОСОБА_1 скористався своїм правом та надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності СПД-ФО ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої 14 грудня 2017 року складено Акт № 2633/26-15-42-04/ НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки).
Перевіркою встановлено порушення позивачем: пункту 177.2, підпунктів 177.4.1-177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого занижено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 626704,47 грн; пункту 16 прим 1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, внаслідок чого занижено суму податкового зобов'язання з військового збору за 2016 рік у розмірі 52225,37 грн; абзацу 3 частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», внаслідок чого не нарахована та не сплачена сума єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу у розмірі 52033,07 грн; пункту 198.5 статті 198 ПК України, внаслідок чого завищено від'ємне значення податку на додану вартість на загальну суму 43580 грн, а саме за травень 2016 року - на суму 4 271 грн, червень 2016 року - на суму 3233 грн, липень 2016 року - на суму 6217 грн, вересень 2016 року - на суму 791 грн, за листопад 2016 року - на суму 29067 грн.
У пунктах 2.1.3. та 2.1.4. Акту перевірки відповідач визнав неправомірним віднесення до складу витрат, пов'язаних з господарською діяльністю позивача у 2016 році витрати останнього на придбання автозапчастин та інших матеріальних цінностей на загальну суму 3481688,55 грн (без ПДВ), з яких:
217 900,90 грн витрати на ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, а саме на придбання: кріплення спеціального 4,8*35, профіля НС поліестра 0,45; листа гладкого поліестера; шини 215/75R17.5 ВОТО ВТ 926; авто вимикача, світильника люм, розетки стаціонарної, вимикача, корпуса світильника вуличного; розетки стаціонарної, кабелю; листа профільного, листа гладкого, кріплень спеціальних; розетки стаціонарної, кабелю, лампи, труби профільної; пилки дискової, перфоратора);
3263 787,64 грн (без ПДВ) витрати, підтверджених товарними чеками згідно яких неможливо ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції у зв'язку з не зазначенням у товарному чеку покупцем СПД-ФО ОСОБА_1 та відсутності його підпису, що виключає можливість визнання покупцем цих товарів саме ФО-П ОСОБА_1 з подальшим віднесенням цих витрат до його господарської діяльності.
11 січня 2018 року ГУ ДФС у м. Києві на підставі висновків Акту перевірки було прийнято податкові повідомлення-рішення:
№ 0002024204, яким за порушення пункту 177.2, підпунктів 177.4.1-177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» на 626 704,47 грн та накладено штраф у розмірі 313 352,23 грн; № 0002064204, яким за порушення пункту 16 прим 1 підрозділу 10 розділу XX ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «військовий збір» на 52225,37 грн та накладено штраф у розмірі 13 056,34 грн; №0002164204, яким у зв'язку із порушенням пункту 187.1 статті 187, пункту 198.3 статті 198, пункту 201.10 статті 201 та пункту 198.6 статті 198 ПК України зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 4 271 грн за травень 2016 року, у розмірі 3233 грн за червень 2016 року, у розмірі 6217 грн за липень 2016 року, у розмірі 791 грн за вересень 2016 року, у розмірі 29067 грн за листопад 2016 року; рішення №0002184204, яким у зв'язку із порушенням позивачем пункту 2 частини першої статті 7, абзацу 3 частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» застосовано штраф у розмірі 5203,30 грн; а також винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8 щодо необхідності сплатити суму недоїмки з єдиного внеску у розмірі 52033,07 грн.
5 лютого 2018 року відповідачем винесено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-17269-17, згідно якої станом на 31 січня 2018 року за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 17149,94 грн, з яких 4 519,35 грн. - недоїмка, 12 077,57 грн - штраф та 553,02 грн - пеня.
Підставою для донарахування вище зазначених податків, застосування штрафних санкцій і пені, а також встановлення фактів завищення від'ємного значення податку на додану вартість зазначено висновки пунктів 2.1.3., 2.1.4., 2.2., 2.5.3, 2.5.1. Акту перевірки про неправомірне заниження чистого оподаткованого доходу у 2016 році на суму витрат у розмірі 3481688,55 грн, що складаються з витрат на придбання запасних частин для автомобілів та матеріалів для експлуатації і ремонту орендованого майна.
ФО-П ОСОБА_1 податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій від 11 січня 2018 року №0002024204, № 0002064204, № 0002164204 та №0002184204 були оскаржені до Державної фіскальної служби України, якою 23 березня 2018 року прийнято рішення № 4161/Т/99-99-11-02-01-14 про залишення скарги позивача без задоволення, а оскаржуваних рішень - без змін.
Не погоджуючись з прийнятими ГУ ДФС у м. Києві податковими повідомленнями-рішеннями, рішенням про застосування штрафних санкцій та вимогами про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та їх скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, враховуючи наступне.
Пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 177.1 статті 177 ПК України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Згідно пункту 177.2 статті 177 ПК України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Пунктом 177.4 статті 177 ПК України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:
витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;
витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);
обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;
суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;
інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Отже, до складу витрат фізичних осіб-підприємців входять витрати, пов'язані з веденням господарської діяльності, за умови їх документального підтвердження.
У підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 вказаного Кодексу надано визначення, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
За приписами статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності мають бути фактично здійснені, підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а також включатись до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ Податкового кодексу України.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, у періоді, який перевірявся, а саме з 1 січня по 31 грудня 2016 року ФО-П ОСОБА_1 здійснював діяльність з надання транспортно-експедиційних послуг та послуг по перевезенню вантажів на території України та за її межами, за маршрутами: Київ - Краснодар - Воронеж - Харків; Київ- Санкт-Петербург - Святогорськ - Клавдієво; Київ - Санкт-Петербуг - Петрозаводськ - Київ; Київ - Санкт-Петербург - Светорськ - Клавдієво; Київ - Горлово - Светогорськ - Клавдієво.
Під час надання транспортно-експедиційних послуг та послуг по перевезенню вантажів позивачем використовувалися наступні транспортні засоби: вантажний сідловий тягача марки з напівпричепом бортовим тентованим Krone, сідлові тягачі марки Renoult з напівпричепами Wielton, Krone, Schmitz, сідловий тягач марки з напівпричепом бортовим Narko, сідловий тягач марки DAF з напівпричепом бортовим Kogel, сідловий тягач марки з напівпричепом бортовим Van Hool.
Згідно Договору оренди виробничо-технічної бази для розміщення стоянки та обслуговування транспортних засобів від 5 січня 2015 року № 0501-15/1 ФО-П ОСОБА_1 орендується спеціальний майданчик за адресою: АДРЕСА_1 , для розташування на ньому та ремонту автомобільного транспорту.
Контролюючим органом в Акті перевірки вказано, що позивачем до складу валових витрат за 2016 рік включено суми за придбаний товар (будівельні матеріали, запасні частини, комплектуючі та інше) по взаємовідносинах з ТОВ «РС-Буд», ТОВ «МПК», ТОВ «Промкабель-Електрика», ТОВ «НОВА-ЛТД».
Так, згідно видаткових накладних ФО-П ОСОБА_1 придбано: від 6 червня 2016 року № РСН-000272 у ТОВ «РС-Буд»: кріплення спеціальне 4.8*35 (250 шт), профіль НС поліестер 0,45, лист гладкий поліестер на загальну суму 25 265,20 грн; від 9 червня 2016 року № 1583 у ТОВ «МПК» шини 215/75R17 BOTO ВТ926 на загальну суму 19 399,99 грн; від 21 липня 2016 року № 933 у ТОВ «Промкабель-Електрика»: автовимикачі, світильники люм, розетки стаціонарні, вимикачі, корпус світильника на загальну суму 37304,77 грн; від 7 вересня 2016 року № 337 у ТОВ «Промкабель-Електрика»: розетки стаціонарні, кабелі на загальну суму 4748,80 грн; від 3 листопада 2016 року № 19357 у ТОВ «Промкабель-Електрика»: розетки стаціонарні, кабель, лампа, труба гофр. на загальну суму 11 617,01 грн; від 3 листопада 2016 року № 2832 у ТОВ «НОВА-ЛТД»: пилку дискову, перфоратор на загальну суму 6870 грн; від 7 листопада 2016 року №РСН-000701 у ТОВ «РС-Буд»: лист профільний, лист гладкий, кріплення спеціальні на загальну суму 155915,30 грн.
Недоліків вказаних документів під час перевірки контролюючим органом не встановлено. Реальність вказаних господарських операцій не поставлена під сумнів доводами податкового органу.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що зазначені вище матеріальні цінності використовувалися позивачем для експлуатації та ремонту орендованих приміщень і транспортних засобів, що підтверджується відповідними документами, наявними в матеріалах справи: Актом списання матеріалів від 30 червня 2016 року №14, Актом установки запасних частин від 30 червня 2016 року №13, Актом списання матеріалів від 31 липня 2016 року №17, Актом списання матеріалів від 30 вересня 2016 року №22, Актом списання матеріалів від 30 листопада 2016 року №27.
Таким чином, враховуючи викладені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про обґрунтованість віднесення позивачем витрат на придбання майна, яке використовувалося для експлуатації і ремонту приміщень та транспортних засобів у розмірі 217900,90 грн до таких, що безпосередньо пов'язані із здійсненням його господарської діяльності.
Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, в Акті перевірки податковим органом вказано, що 3263787,64 грн (без ПДВ) витрат, підтверджених товарними чеками, згідно яких неможливо ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, у зв'язку з тим, що у товарному чеку не зазначено покупцем товару ФО-П ОСОБА_1 та відсутній його підпис, виключає можливість визнання покупцем цих товарів саме позивача та в подальшому не можуть бути включені до складу витрат останнього. Зокрема, в Акті перевірки зазначено, що відповідно до наданих до перевірки товарних чеків: від 4 січня 2016 року б/н у ООО «Дальнобойщик» (Тамбовська область) було придбано автозапчастини: гільзу циліндра, поршень блок циліндрів на загальну суму 185400 руб, в еквіваленті 61050 грн; від 9 липня 2016 року б/н у ОСОБА_2 - «глюзы движения» на суму 155000 руб в еквіваленті 60051,65 грн та від 19 серпня 2016 року б/н у ОСОБА_3 - «радиатор» на суму 164815 руб в еквіваленті 64469,35 грн.
Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтованого зазначено, що вказані висновки податкового органу є неправомірними, з огляду на таке.
Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід незалежно від форми (грошова чи не грошова) його отримання.
Чистий оподатковуваний дохід визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними із проведенням господарської діяльності такої фізичної особи-підприємця.
До витрат включаються в тому числі і вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у власній господарській діяльності.
Витрати, що пов'язані з проведенням господарської діяльності фізичної особи-підприємця мають бути підтверджені належно оформленими первинними документами.
Платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
В первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Порядок оформлення розрахункових документів при проведенні розрахункових операцій за готівку в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». При цьому законодавчо визначено випадки звільнення продавця від обов'язкового надання покупцю оформлених за встановленою формою касових чеків, надрукованих реєстратором розрахункових операцій, або розрахункових квитанцій, заповнених вручну.
Водночас, пунктом 15 статті 3 цього Закону передбачено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані, зокрема, надавати покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».
При цьому, під розрахунковим документом слід розуміти документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну (стаття 2 цього Закону).
Таким чином, оформлення розрахункових операцій з використанням товарних чеків у випадках, передбачених Законом України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», є правомірним.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що платником податків не було відображено у податковому обліку та задекларовано отриманий прибуток, або документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов'язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене вбачається з приписів частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що товарні чеки надані позивачем податковому органу при перевірці містять всі обов'язкові реквізити, а зазначення покупця та його підпис не є його обов'язковими реквізитами. Крім того, позивачем як і під час перевірки, так і до суду було надано всі первинні документи на підтвердження понесених витрат та того, що вказані запчастини для автомобілів безпосередньо використані ФО-П ОСОБА_1 у власній господарській діяльності, що підтверджено первинними документами, зокрема, договорами про надання послуг, договорами доручення, видатково-касовими ордерами, наказами про встановлення запасних частин, які містяться в матеріалах справи. Вказані документи не були поставлені під сумнів податковим органом.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що судами попередніх інстанцій в повній мірі встановлено фактичні обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.
Доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в запереченні на адміністративний позов, в апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи.
Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування витрат.
Судами досліджено та встановлено наявність у позивача первинних документів, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України, є підставою для формування витрат.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що включення позивачем до складу витрат, витрат на ремонтом та експлуатацією майна, що використовується в його господарській діяльності, прямо пов'язаних з його господарською діяльністю, відповідає положенням підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України, оскільки ці витрати є документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю позивача.
Що стосується посилань в касаційній скарзі податкового органу щодо правомірності прийняття інших оскаржуваних позивачем рішень, прийнятих відповідачем за результатами перевірки, то колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій та вимоги про сплату боргу (недоїмки) є похідними від правопорушення, склад якого податковим органом не доведено, а тому також підлягають скасуванню, як протиправні.
Таким чином, зважаючи на обставини цієї справи, колегія суддів вважає, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2019 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В.Білоус
Судді Н.Є.Блажівська
І.Л.Желтобрюх