Іменем України
21 листопада 2019 року
Київ
справа №813/3358/16
адміністративні провадження №К/9901/39067/18, К/9901/39068/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Львівської міської ради та заступника прокурора Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року у складі судді Кузана Р.І. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2017 року у складі колегії суддів: Сапіги В.П., Носа С.П., Обрізко І.М. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" до Державного кадастрового реєстратора Відділу Держгеокадастру у м. Львові Львівської області Павлів Оксани Володимирівни, Відділу Держгеокадастру у м.Львові Львівської області, за участю Львівської місцевої прокуратури №1, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Аверс" (надалі по тексту - позивач, ТзОВ "Аверс") звернулось до суду з позовом, в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державного кадастрового реєстратора Відділу Держгеокадастру у м.Львові Львівської області Павлів О.В. (надалі по тексту - відповідач-1, кадастровий реєстратор) від 06.10.16 №РВ-4600250342016;
- зобов'язати кадастрового реєстратора, Відділ Держгеокадастру у м. Львові Львівської області (надалі по тексту - відповідач-2, Відділ Держгеокадастру) провести державну реєстрацію, присвоїти кадастровий номер та внести відомості до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки площею 0,5750 гектарів, яка розташована за адресою: місто Львів, вулиця Біберовича.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2017 року, визнано протиправним та скасовано рішення Кадастрового реєстратора № РВ-4600250342016 від 06.10.16.
Зобов'язати Кадастрового реєстратора провести державну реєстрацію, присвоїти кадастровий номер та внести відомості до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки площею 0,5750 гектарів, яка розташована за адресою: м.Львів, вул. Біберовича.
В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Львівська міська рада та заступник прокурора Львівської області подали касаційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Касаційні скарги обґрунтовано тим, що Львівської міською радою державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,5770 на вул. Біберовича у м. Львові (бланк державного акту серії ЛВ №052754 від 06.09.2000) не видавався та рішення про передачу у власність вказаної земельної ділянки міською радою не приймалось. Вказано, що реєстрація права власності на земельну ділянку за ТОВ "Аверс" зареєстрована належним чином не була, оскільки виданий відповідачу державний акт про право власності на земельну ділянку в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю зареєстрований не був.
Крім того, заступником прокурора Львівської області в касаційній скарзі вказано, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги наявність зареєстрованого 17.02.2017 кримінального провадження № 12017140060000624 за ч. 4 ст. 358 КК України щодо використання можливо підроблених документів під час розгляду справи № 813/3358/16 у Львівському окружному адміністративному судді.
Відзиву на касаційні скарги до суду не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
У ході розгляду справи судами встановлено, що ТзОВ "АВЕРС" є власником земельної ділянки площею 0,5770 гектарів, яка розташована за адресою: місто Львів, вулиця Біберовича, що підтверджується Державним актом на право власності на землю від 06.09.00 №ЛВ052754.
23.09.16 позивач звернувся до Державного кадастрового реєстратора Відділу Держгеокадастру у м. Львові Львівської області Павлів О.В. із заявою за реєстраційним № 3B-4604694332016, з метою державної реєстрації земельної ділянки, присвоєння їй кадастрового номера та внесення відомостей про земельну ділянку до Державного реєстру земель.
До заяви було додано передбачені Порядком ведення Державного земельного кадастру документи, а саме: технічну документацію із землеустрою, яка включала в себе, зокрема, схему розташування земельної ділянки; пояснювальну записку; заяву на виконання робіт; технічне завдання на встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); копії установчих документів заявника; копію Державного акта на право власності на землю від 06.09.00р. №ЛВ052754; кадастровий план земельної ділянки; акт виконаних робіт; електронні дані XML формату.
Рішенням від 06.10.16 №РВ-4600250342016 відповідач-1 відмовила позивачу у державній реєстрації земельної ділянки з підстав невідповідності поданих документів вимогам, установленим Законом України "Про Державний земельний кадастр" та Порядком ведення Державного земельного кадастру, а саме: Державний акт на право власності на земельну ділянку від 06.09.00 №ЛВ052754 не проходив державної реєстрації.
Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що порушує право позивача вільно розпоряджатись своїм майном, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до ст.22 Земельного кодексу України, який діяв станом на 06.09.00, тобто на момент видачі Державного акта на право власності на землю №ЛВ052754, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Таким чином, чинний на момент отримання позивачем державного акту на право власності на землю Земельний кодекс України не передбачав такої умови для виникнення права власності на землю, як державна реєстрація акта чи права, яке ним посвідчується. Тому, відсутність реєстрації Державного акта на право власності на землю від 06.09.00 №ЛВ052754 не може ставити під сумнів та оспорювати право власності ТзОВ "Аверс" на визначену в ньому земельну ділянку. Отже, вказана в оскаржуваному рішенні підстава для відмови у державній реєстрації земельної ділянки не передбачена положеннями Закону України "Про державний земельний кадастр" та Порядку ведення Державного земельного кадастру.
Також судом вказано, що відповідно з записом у державному акті на право власності на землю від 06.09.00 №ЛВ052754, такий акт зареєстрований в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за номером книги 5-4. Разом з тим у товариства, як власника земельної ділянки, не було обов'язку перевіряти фактичну наявність такого запису у відповідних книгах.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Вимогами у цій справі є визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктивний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 2 КАС у редакції, чинній на час подання позову, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (за статтею 17 КАС у відповідній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
У пункті 7 частини першої статті 3 КАС в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Матеріалами справи встановлено, що предметом позову в цій справі є визнання протиправним та скасування рішення про відмову позивачу у державній реєстрації земельної ділянки та зобов'язання провести державну реєстрацію, присвоїти кадастровий номер та внести відомості до Державного земельного кадастру щодо спірної земельної ділянки.
Разом з тим, касаційні скарги обґрунтовано тим, що Львівською міською радою державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,5770 на вул. Біберовича у м. Львові (бланк державного акту серії ЛВ №052754 від 06.09.2000) не видавався та рішення про передачу у власність вказаної земельної ділянки міською радою не приймалось.
Таким чином колегія суддів зазначає, що в даному випадку наявний спір про право цивільне, а саме спір щодо права власності на вказану земельну ділянку між позивачем та Львівською міською радою, яка заперечує факт виділення такої земельної ділянки позивачу, та, як наслідок, право власності не неї, що виключає можливість вирішення заявлених у справі вимог у порядку адміністративного судочинства.
Така позиція відображена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №2040/5159/18 від 16 жовтня 2019 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Керуючись ст. 343, 349, 354, 356 КАС України, Суд -
Касаційні скарги Львівської міської ради та заступника прокурора Львівської області задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року у та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2017 року скасувати.
Провадження у справі № 813/3358/16 закрити.
Роз'яснити про право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук