14 листопада 2019 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 753/21865/15-ц
номер провадження: 22-ц/824/13757/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
за участю секретаря: Ющенко Я.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Наконечної Альони Вікторівни на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 липня 2016 року у складі судді Сухомлінова С.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, стягнення суми депозитного вкладу та нарахованих процентів за вкладом,
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів, стягнення суми депозитного вкладу та нарахованих процентів за вкладом.
Позовна заява мотивована тим, що 22 липня 2011 року на території Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим) сторони уклали депозитний договір, за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв вклад у розмірі 29 065,00 доларів США. При цьому ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов'язалось на протязі 12 місяців нараховувати 8% річних. Вказував, що дія договору була сторонами продовжена до 22 липня 2015 року, але після закінчення строку дії договору відповідач відмовився видати суму вкладу з нарахованими процентами, чим порушив права позивача.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на свою користь депозитний вклад у розмірі 29 065 доларів США, суму нарахованих відсотків у розмірі 9 300 доларів США, 3% річних у розмірі 312,18 доларів США, суму відсотків за користування вкладом у розмірі 312, 15 доларів США, а всього заборгованість у розмірі 38 990, 13 доларів США, що в еквіваленті до курсу Національного банку України становить 892 347 грн 26 коп.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 липня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 38 990,13 доларів США, що в еквіваленті до курсу Національного банку України становить 892 347 грн 26 коп. заборгованості.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про залишення позову ОСОБА_1 без задоволення.
Постановою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року рішення апеляційного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до апеляційного суду з тих підстав, що вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не дотримався встановленого ст.212 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій) принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін; у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та неправильно застосував до них норми матеріального права. Апеляційний суд не дослідив належним чином факт укладення спірного договору банківського вкладу, не з'ясував усіх обставин справи та не дав їм правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи.
Посилання апеляційного суду про ймовірність звернення позивача за виплатами до автономної некомерційної організації «Фонд захисту вкладників» ґрунтується на припущеннях, що заборонено ч.4 ст.60 ЦПК України (редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій).
В порушення вимог ст.ст. 367, 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують ці доводи та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі представник ПАТ КБ «ПриватБанк» - Наконечна А.В. просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дав належної оцінки тим обставинам, що позивачем не надано належних та допустимих доказів внесення коштів на депозитний рахунок, не доведено наявності цих коштів на рахунку позивача на час розгляду справи судом та факту невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором. Вказує, що зобов'язання за договорами депозитного вкладу, укладеними працівниками філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк» виконує утворена автономна некомерційна організація «Фонд захисту вкладників» (далі - АНО «ФЗВ»), на яку покладено зобов'язання здійснювати компенсаційні виплати, в тому числі вкладникам філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк», поза волею відповідача. Крім того, заочним рішенням Центрального районного суду міста Сімферополя Республіки Крим від 16 вересня 2014 року зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі Кримського регіонального управління припинити протиправні дії, які проявляються у невиконанні зобов'язань, що випливають з укладених договорів банківського вкладу та договорів банківського рахунку на суму 10925222445,85 рублів. Вважає, що позивач не довів відсутність його вимоги до державних та недержавних установ Російської Федерації з аналогічними вимогами, а також те, що його позовні вимоги не входять до складу загальної суми, визначеної вказаним вище заочним рішенням суду.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, які відповідно до ч.1 ст.417 ЦПК України є обов'язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, колегія суддів вважає, щоапеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано факт укладення між сторонами договору банківського вкладу. Суд зазначив, що банк зобов'язаний повернути кошти з процентами у строк до закінчення дії договору, якщо вкладник звернувся із заявою про повернення вкладу. У разі порушення грошових зобов'язань банк має сплатити вкладнику проценти по банківському вкладу за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладнику, а також 3 % річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання на підставі ч.2 ст.625 ЦК України. При цьому суд дійшов висновку, що за вказаним позовом відповідати повинен саме ПАТ КБ «ПриватБанк», який розташований і діє на території України, а в силу статті 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність»банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 липня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу № SAMDN25000718260661 «Стандарт» (далі - Договір), згідно з яким ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок, відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк», грошові кошти у розмірі 29 065,00 доларів США на строк 12 місяців - до 22 липня 2012 року зі сплатою процентів у розмірі 8 % річних.
Депозитний вклад було відкрито на території АР Крим.
Згідно з п.6 договору у випадку, якщо по закінченню строку вкладу клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку, вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк, зазначений у пункті 1 цього договору (12 місяців). Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта в банк.
22 липня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про відмову від продовження строку договору банківського вкладу № SAMDN25000718260661 та про видачу суми вкладу і нарахованих процентів.
Листом від 27 липня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовилося повертати грошові кошти, посилаючись на політичні події в країні та окупацію території Автономної Республіки Крим.
Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст.1058 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до ч.1 ст.1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Пунктом 5 Постанови Національного банку України від 06 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» зобов'язано припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, що унеможливлює діяльність відокремленого підрозділу банку на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - філії «Кримське регіональне управління АТ КБ «ПриватБанк».
Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8 Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9 Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції).
У пункті 10.1 Інструкції №492 передбачено порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунка кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
Згідно з пунктом 8 глави 2 «Приймання банком готівки» розділу ІІІ «Касові операції банків з клієнтами» Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку.
Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (втратила чинність 01 листопада 2018 року), визначено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку.
Таким чином, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються ним у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов'язання за договором банківського вкладу, згідно з яким у вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а у банку - відповідний обов'язок. Із договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов'язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 у справі № 6-352цс16.
Тобто, вирішуючи питання про стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, суди повинні встановити факт укладення відповідного договору, з'ясувати повноваження сторін на його укладення, факт внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника, а також дотримання вимог, передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності, щодо укладення договору банківського вкладу та внесення грошових коштів.
Згідно зі ст.1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
З огляду на визначення договору банківського вкладу, закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
По справі встановлено, що з 16 листопада 2004 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідною відміткою в його паспорті.
22 липня 2011 року між позивачем та банком укладено договір банківського вкладу № SAMDN25000718260661 «Стандарт», згідно з яким ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок 29 065,00 доларів США на строк до 22 липня 2015 року зі сплатою процентів у розмірі 8 % річних.
При апеляційному розгляді справи представником позивача на підтвердження укладення сторонами зазначеного договору було надано для огляду в судовому засіданні оригінал договору № SAMDN25000718260661 «Стандарт» від 22 липня 2011 року, який містить власноручний підпис позивача і підпис уповноваженої особи банку, що оформила договір - ОСОБА_2 .
Також представником позивача надано апеляційному суду копію додаткової угоди від 22 липня 2011 року до договору № SAMDN25000718260661 про зміну спадкового розпорядження та для огляду в судовому засіданні - оригінал цієї додаткової угоди (а.с.173).
Крім того, встановлено, що позивачем надано суду першої інстанції копію квитанції від 22 липня 2011 року №8, та для огляду в судовому засіданні - оригінал цієї квитанції, згідно з якою було проведено переказ коштів у сумі 29 065,00 доларів США (а.с.13).
Згідно з ч.1 ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Відповідно до ст.1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. У разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до цього Кодексу.
22 липня 2015 року позивач звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про надання інформації по рахунку, відмову від продовження строку та видачу суми вкладу та нарахованих процентів.
У відповідь на цю заяву відповідач листом від 28 липня 2015 року №20.1.0.0.0/7-20150727/3207 повідомив позивача про неможливість видачі вкладу та нарахованих процентів згідно з договором та надання інформації по рахунку через політичні події в країні та окупацію території АР Крим.
В апеляційної скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» - Наконечна А.В. зазначала, що позивачем не доведено факт укладення між сторонами договору банківського вкладу, оскільки наданий ним оригінал квитанції про внесення коштів не може бути визнаний належним та допустимим доказом у розумінні ст.ст.57-59 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи у суді першої інстанції), так як ця квитанція є неналежної якості, фактично відсутній друкований текст, не містить підпису начальника департаменту та відповідної печатки ПАТ КБ «ПриватБанк», а тому із цієї квитанції не можливо достовірно встановити суму внеску.
У ч.3 ст.3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій і вирішення справи.
Так, ст.57 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи у суді першої інстанції) передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Згідно зі ст. 58 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи у суді першої інстанції) належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
За правилами ст.ст. 10, 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи у суді першої інстанції) обов'язок доведення обставин, на які посилаються сторони, покладається на кожну із сторін.
За змістом ст.11 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи у суді першої інстанції) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі ст.179 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи у суді першої інстанції) предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Закон не встановлює, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту укладення договору, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надав суду копії та оригінали для огляду в судовому засіданні наявних у нього документів та лист ПАТ КБ «ПриватБанк» від 28 липня 2015 року № 20.1.0.0.0/7-20150727/3207 про відмову у наданні інформації, в якому банк зокрема не заперечував факт укладання з позивачем договору банківського вкладу.
На виконання вказівок суду касаційної інстанції, ухвалою Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року задоволено клопотання представника позивача та витребувано від АТ КБ«ПриватБанк» виписку про нараховані проценти за банківським вкладом № SAMDN25000718260661 від 22 липня 2011 року за весь період дії договору, а також довідку про суму залишку грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 .
Листом від 07 листопада 2019 року АТ КБ«ПриватБанк» повідомило апеляційний суд про те, що з травня 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» не мало та не має доступу до свого майна, що призначене для діяльності банківської установи на території АР Крим, не мало доступу до договорів з клієнтами на паперових носіях, платіжних документів, документів каси, готівки. Відповідно до Положення про філію «Кримське регіональне управління ПАТ КБ «ПриватБанк», затвердженого протоколом рішення Правління ПАТ КБ «ПриватБанк» №50 від 15 грудня 2011 року - Кримська філія ПАТ КБ «ПриватБанк» самостійно вела облік здійснюваних банківських та інших операцій, самостійно складала та подавала звітність, передбачену чинним законодавством, відповідним державним органам, забезпечувала збереження документів. У зв'язку з наведеним доступ АТ КБ«ПриватБанк» до первинних документів (у тому числі договорів та касових документів) клієнтів Кримського РУ ПАТ КБ «ПриватБанк»на даний час є обмежений, а тому задоволення вимог апеляційного суду щодо надання вказаних вище документів є ускладненим (а.с.180-181).
Апеляційний суд вважає непереконливими доводи АТ КБ «ПриватБанк» про неможливість виконати ухвалу про витребування доказів з огляду на таке.
Відповідно до ч.3 ст.95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Припинення діяльності філії не впливає на обсяг зобов'язань банку відповідно до чинного цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Договір банківського вкладу та договори банківських рахунків укладені позивачем з юридичною особою ПАТ КБ «ПриватБанк», а не з його філією в АР Крим, яка не є суб'єктом цивільного права, не наділена правосуб'єктністю.
Відтак банк зобов'язаний зберігати інформацію про рахунки клієнтів, й за усіма обставинами в банку має бути наявна необхідна інформація за спірними договорами, яку він повинен надати на виконання ухвали про витребування доказів.
При цьому суд враховує, що ПАТ КБ «ПриватБанк» є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними у цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано той факт, що 22 липня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу № SAMDN25000718260661 «Стандарт», за яким ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок 29 065,00 доларів США зі сплатою процентів у розмірі 8 % річних на строк 12 місяців - до 22 липня 2012 року, який був продовжений сторонами до 22 липня 2015 року.
Також встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» на письмову заяву ОСОБА_1 від 22 липня 2015 року про відмову від продовження строку договору банківського вкладу № SAMDN25000718260661 та про видачу суми вкладу і нарахованих процентів, відмовилось видати позивачу суму вкладу з нарахованими процентами.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми вкладу у розмірі 29 065 доларів США та процентів за весь час дії договору банківського вкладу.
Судом першої інстанції встановлено, що за період з 23 липня 2011 року по 22 липня 2015 року розмір процентів становить 9 300 доларів США, який відповідачем не спростований належними та допустимими доказами.
Також судом першої інстанції встановлено, що після відмови позивача від продовження строку договору, грошові кошти ОСОБА_1 залишились на його депозитному рахунку у користуванні ПАТ КБ «ПриватБанк», однак сторони не уклали договір, за умовами якого був передбачений розмір процентів за користування банком цими грошовими коштами. Тому суд дійшов вірного висновку, що в даному випадку відповідно до ч.2 ст.1070 ЦК України проценти сплачуються банком у розмірі, що звичайно сплачуються банком за вкладом на вимогу.
Пунктом 7 договору передбачено, що за вимогою клієнта після закінчення мінімального строку дії вкладу встановлений розмір процентів як діюча ставка помножена на коефіцієнт 0,5.
Оскільки відповідач користувався грошовими коштами позивача з 23 липня 2015 року до моменту пред'явлення позову до суду - 29 жовтня 2015 року, то колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування вкладом у розмірі 312,15 доларів США.
Відповідно до положень ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що відповідач порушив грошове зобов'язання, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача трьох відсотків річних від простроченої суми за весь час прострочення, тобто,з 23 липня 2011 року і по день пред'явлення позову - 29 жовтня 2015 року, що становить 312,18 доларів США.
Отже, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини спору, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про ймовірність звернення позивача за виплатами до АНО «Фонд захисту вкладників» ґрунтується на припущеннях, що заборонено ч.4 ст.60 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи у суді першої інстанції).
Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не порушено права позивача так як невиплата грошових коштів була спричинена конфіскацією окупаційною владою Автономної Республіки Крим майнового комплексу ПАТ КБ «ПриватБанк», що використовувався у банківській діяльності на території Автономної Республіки Крим, з огляду на таке.
Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (No 2) Європейський суд з прав людини зазначив, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом.
Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Sahin і Perihan Sahin проти Туреччини).
З огляду на викладене, відмовляючи повернути кошти, які належать на праві власності позивачу, відповідач порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка відповідно до статті 5 цього ж протоколу, є додатковою статтею Конвенції.
У статті 1 Першого Протоколу зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Цей же принцип закріплено і в статті 41 Конституції України.
Однак, в порушення цих норм, позивач позбавлений права користуватись своїм майном. У конкретному випадку майном є грошові кошти позивача, які банк на виконання умов договору відмовляється йому повернути.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2018 року (справа № 755/12799/15-ц).
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Наконечної Альони Вікторівни залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 липня 2016 рокузалишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді