справа №369/8822/19 Головуючий у І інстанції - Дубас Т.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/14315/2019 Доповідач у ІІ інстанції - Гуля В.В.
12 листопада 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Гуля В.В.,
суддів Сушко Л.П., Сліпченка О.І.,
за участю секретаря Покраси В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Київобленерго» про визнання недійсним рішення,-
встановив:
У липні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ПрАТ «Київобленерго» про визнання рішення комісії ПрАТ «Київобленерго» по розгляду акту № 035742 від 23.04.2019 року про порушення Правил користування електричною енергією, оформлене протоколом № 092 від 05.06.2019 року недійсним.
10.09.2019 року в судовому засіданні представником відповідача ПрАТ «Київобленерго» - Тимошенко О.В. заявлено клопотання про закриття провадження у справі, оскільки даний спір не підлягає розгляду за правилами будь-якого судочинства відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 року по справі 522/12901/17-ц.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 вересня 2019 року провадження у справі справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Київобленерго» про визнання недійсним рішення, закрито.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на її незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просила судове рішення скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернулася до суду не у неналежний спосіб захисту передбаченого законом. Спір у справі відсутній, що відповідно до ч.1 п.1 ст. 255 ЦПК України є підставою для закриття провадження у справі.
Проте такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону виходячи з наступного.
У ст. 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя, згідно з яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до сyдy, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним рішення у справі («Голдер проти Сполученого Королівства»).
Під правоздатністю пред'являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду розуміється право подання позову у суд, який наділений повноваженнями розглядати питання фактів й права, що стосуються конкретного спору, з метою постановления рішення, що матиме обов'язкову силу (рішення у справі « ЛеКонт , Ван Левен Де Мейєр проти Бельгії»).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення «Ашінгдейн проти Великої Британії)
У статті 13 Конвенції закріплено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення у справі «Белле проти Франції»).
Висновок суду, зроблений в оскаржуваній ухвалі, щодо неможливості оскарження протоколу щодо розгляду акта про порушення Правил користування електричною енергією обмежує право ОСОБА_1 захищати відповідно до статті 124 Конституції України свої порушені, невизнані та оспорені права, визначати межі заявлених вимог та способи захисту прав.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов'язків досудовий порядок урегулювання спору.
З положень ст. 124 Конституції України вбачається, що в Конституції України не встановлено обмеження доступу до правосуддя, окрім випадків, коли законом визначено обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору. Інших обмежень доступу до правосуддя Конституція України не містить.
Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Спір між ОСОБА_1 та ПАТ «Київенерго» виник із цивільних правовідносин, а рішення Відповідача, оформлене протоколом № 092 від 05.06.2019 року породжує виникнення у ОСОБА_1 обов'язку сплатити кошти за порушення, якого вона, на її думку, не вчиняла.
Таким чином, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України справи, які виникають з цивільних правовідносин відносяться до юрисдикції загальних судів, суд приймаючи оскаржувану ухвалу порушив положення п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, відповідно до якої суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного
судочинства.
Обов'язок ОСОБА_1 сплатити, нараховані Відповідачем кошти, визначений абз. 2 п. 8.2.7. Правил роздрібного ринку електричної енергії, згідно якого Споживач маєоплатити розрахункові документи за не обліковану електричну енергію протягом 30 календарних днів від дня отримання рахунку.
Таким чином, абз. 2 п. 8.2.7. Правил роздрібного ринку електричної енергії спростовуються висновки суду про те, що «рішення комісії ПрАТ «Київобленерго» по розгляду акту № 035742 від 23.04.2019 року про порушення Правил користуванняелектричною енергією,оформлене протоколом № 092 від 05.06.2019 року недійсним, які не встановлюють для позивача будь-яких обов'язків, крім рекомендації сплатити нараховані збитки, що є різновидом претензії, що не передбачено чинним законодавством в якості способу захисту прав».
Саме на підставі рішення відповідача, оформленого протоколом № 092 від 05.06.2019 року , Позивачу було направлено рахунки про оплату за електроенергію на загальну суму 205 199,06 грн., які згідно положень абз. 2 п. 8.2.7. Правил роздрібного ринку електричної енергії позивач мала оплатити протягом 30 календарних днів з моменту отримання.
Водночас, ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також вказано, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом, чи судом у визначених законом випадках.
У клопотанні про закриття провадження у справі відповідач, зокрема, посилався на обрання Позивачем неналежного способу захисту своїх прав, який не передбачений ст. 16 ЦК України.
Однак, вказаний в ст. 16 ЦК України перелік способів захисту прав та інтересів не є вичерпним. А обрання Позивачем неналежного способу захисту не є підставою для відмови у судовому розгляді, а це може бути підставою для відмови в позові. Такий правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду України від 30 травня 2012 року у справі № 6- 3765вов09.
Таким чином, Києво-Святошинський районний суд Києвської області був зобов'язаний розглядати справу в межах заявлених позовних вимог, а закриття провадження у справі фактично є відмовою в судовому захисті та порушенням принципу доступу до правосуддя.
Посилання в ухвалі на висновки Верховного Суду не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зазначені в них обставини не мають значення для розгляду справи. Враховуючи викладене про те, що суд помилково прийняв рішення про закриття провадження колегія суддів приходить до висновку, що ухвалу суду про закриття провадження відповідно до ст.379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 вересня 2019 рокускасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 18 листопада2019 року.
Суддя-доповідач В.В. Гуль
Судді Л.П. Сушко
О.І. Сліпченко