Іменем України
20 листопада 2019 року
Київ
справа №806/120/16
адміністративне провадження №К/9901/11183/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н.В.,
суддів: Данилевич Н.А., Радишевської О.Р.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 806/120/16
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про стягнення коштів
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року, прийняту в складі судді Черноліхова С.В.,
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Майора Г.І., суддів Бучик А.Ю., Шевчук С.М.,
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Житомирській області), в якому просив:
1.1 стягнути з ГУ ДФС у Житомирській області недонараховані та невиплачені при звільненні: посадовий оклад в сумі 35 грн 76 коп, надбавку за спеціальне звання в сумі 4 грн 76 коп, винагороду за вислугу років в сумі 89 грн 26 коп та надбавку за вислугу років в сумі 6649 грн 84 коп;
1.2 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 06 травня 2015 року по 08 лютого 2016 року в сумі 19086 грн 72 коп.
2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що з 08 квітня 1997 року по 04 червня 2007 року працював на різних посадах у Державній податковій адміністрації в Житомирській області, правонаступником якої є ГУ ДФС в Житомирській області. Однак за вказаний період надбавка за вислугу років, передбачена статтею 33 Закону України "Про державну службу", йому не нараховувалась та не виплачувалась.
3. ГУ ДФС у Житомирській області подало до суду письмові заперечення проти позову, відповідно до яких уважає позовні вимоги необґрунтованими, оскільки необхідною умовою для виплати державному службовцю надбавки за вислугу років є наявність рангу і певного стажу державної служби. Ранг державного службовця ОСОБА_1 не присвоювався, тому підстави для виплати йому надбавки, передбаченої Законом України "Про державну службу", відсутні. Разом з тим, позивачеві присвоєно спеціальне звання відповідно до Закону України "Про державну податкову службу в Україні" і за період роботи у Державній податковій адміністрації в Житомирській області виплачувалася винагорода за вислугу років як посадовій особі органу податкової служби на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 1013 від 12 вересня 1997 року.
ІІ. Установлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
4. ОСОБА_1 з 08 квітня 1997 року по 04 червня 2007 року працював на різних посадах у Державній податковій адміністрації в Житомирській області, правонаступником якої є ГУ ДФС в Житомирській області, що підтверджується копією трудової книжки.
5. Відповідно до наказу від 04 червня 2007 року № 110-о позивача було звільнено з посади головного державного податкового ревізора-інспектора відділу погашення прострочених податкових зобов'язань у зв'язку з переведенням у Державну податкову інспекцію м. Житомира на підставі пункту 5 статті 36 Кодексу законів про працю України.
6. У квітні і серпні 2015 року позивач звертався до в.о. начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області із заявами про надання довідки щодо нарахування і виплати винагороди за вислугу років й надбавки за вислугу років за весь період роботи в податковій адміністрації з щомісячною розшифровкою.
7. На вказані звернення ГУ ДФС в Житомирській області позивачеві направлено запитувану ним довідку і повідомлено про те, що надбавка за вислугу років на підставі Закону України "Про державну службу" йому не нараховувалася і не виплачувалася, натомість здійснювалася виплата винагороди за вислугу років як працівникові податкової служби згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року № 1013.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
8. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2016 року, відмовлено в задоволенні позову.
9. Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність у ОСОБА_1 права на одночасне отримання двох різновидів доплат до заробітної плати у вигляді надбавки за вислугу років за період перебування на різних посадах у Державній податковій адміністрації в Житомирській області. Крім того, відповідачем з позивачем було проведено розрахунок щодо виплати окладу, надбавки за спеціальне звання і винагороди за вислугу років як працівникові податкової служби в повному обсязі.
ІV. Касаційне оскарження
10. Не погодившись з постановами суду першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, яку зареєстровано 04 квітня 2016 року.
11. У касаційній скарзі позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, не повне з'ясування судами обставин, що мають значення для справи. Так, заявник касаційної скарги зауважує, на не врахуванні судами того факту, що терміни «надбавка за вислугу років» та «винагорода за вислугу років» є різними за юридичним змістом та мають різний розмір виплат визначений статтею 33 Закону України «Про державну службу» та пунктом 2 Порядку виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року № 1013.
11.1. За таких обставин заявник касаційної скарги просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
12. 06 квітня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України у складі судді-доповідача Ємельянової В.І. відкрито касаційне провадження. Витребувано справу № 806/120/16 з Житомирського окружного адміністративного суду.
13. 05 травня 2016 року справа № 806/120/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.
14. Крім того, 10 травня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких відповідач спростовує факти викладені в касаційній скарзі та просить залишити її без задоволення, а рішення судів без змін.
15. 24 січня 2018 року на виконання вимог підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (набрав чинності 15 грудня 2017 року), касаційну скаргу передано до Верховного Суду.
16. 21 січня 2018 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: головуючого суддю Шарапу В.М., суддів Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.
17. 31 травня 2019 року на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року № 548/0/78-19 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
18. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: головуючого судді Шевцову Н. В., суддів Кашпур О.В., Радишевську О.Р.
18.1. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: головуючого судді Шевцову Н. В., суддів Данилевич Н.А., Радишевську О.Р.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
19. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
20. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
21. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
22. Відповідно до вимог частини другої статті 6, частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. У спірному періоді загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, визначалися Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII).
24. Відповідно до статті 1 Закону № 3723-XII державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
25. Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 3723-XII регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
26. Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, у період, коли позивач працювала в органах податкової служби (з 01 грудня 1995 року до 24 січня 2012 року), був Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04 грудня 1990 № 509-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), який втратив чинність 19 листопада 2012 року (далі - Закон № 509-XII).
27. Статтею 15 Закону № 509-XII встановлено, що посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання. Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, розмір надбавок за звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.
28. Щодо державних службовців, то класифікація їх посад та категорій визначалися в статті 25 Закону № 3723-ХІІ. У частині четвертій вказаної статті прямо зазначено, що віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України.
30. Тобто на законодавчому рівні чітко розмежовані працівники державної податкової служби, яким присвоєні спеціальні звання в силу вимог статті 15 Закону № 509-XII, та працівники, посади яких віднесені до відповідної категорії державних службовців із присвоєнням відповідного рангу державного службовця.
31. Посади всіх інших працівників, які не мають спеціальних звань, віднесені до відповідних категорій посад державних службовців. Таким державним службовцям присвоюються ранги державних службовців відповідно до статті 26 Закону № 3723-ХІІ.
32. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року № 503-р «Про віднесення посад працівників місцевих державних податкових адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців» (чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Розпорядження № 503-р) посади працівників державних податкових інспекцій, які не мають спеціальних звань, віднесені від четвертої до сьомої категорій посад державних службовців.
33. У межах законодавчо закріплених повноважень Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 12 вересня 1997 року № 1013, якою затвердив Порядок виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання , у пункті 2 якого визначив розміри винагороди за вислугу років посадовим особам державної податкової служби, які мають спеціальні звання, а у пункті 3 Порядку встановив, що розмір цієї винагороди визначається залежно від стажу роботи і обчислюється виходячи з посадового окладу та надбавки за спеціальне звання (чинний на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок № 1013).
34. Водночас статтею 33 Закону № 3723-XII передбачено виплату щомісячно державним службовцям надбавки за вислугу років (як складової їх заробітної плати) у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби.
VІ. Позиція Верховного Суду
35. Для визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
36. Згідно з частиною третьою статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).
37. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
38. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
39. Оцінюючи доводи касаційної скарги, що викладена в оскаржуваній постанові позиція, не узгоджується із правовою позицією, яку викладено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17 грудня 2015 року № 806/4789/14, колегія суддів виходить із такого.
40. Неоднаковий підхід у практиці Вищого адміністративного суду України того періоду при вирішенні аналогічних справ був предметом розгляду Верховного Суду України у процедурі перегляду судових рішень в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку, відповідно до норм глави 3 розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
41. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у правозастосуванні судом касаційної інстанції, Верховний Суд України дійшов таких висновків.
42. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець розрізняє два види доплат за вислугу років до заробітної плати: «надбавка за вислугу років», передбачену статтею 33 Закону № 3723-XII, і «винагорода за вислугу років», передбачену пунктом 2 Порядку № 1013.
43. Хоча у положеннях Закону № 3723-ХІІ та Порядку № 1013 є певні термінологічні розбіжності у визначенні назви цієї складової заробітної плати для державних службовців, які мають відповідно загальний і спеціальний статус, це не змінює суті та природи цієї виплати саме як відповідної додаткової доплати за рахунок коштів державного бюджету до посадового окладу для відзнаки тривалого виконання особою трудових обов'язків на державній службі (стажу роботи) та не робить їх окремими (самостійними) складовими заробітної плати, зокрема для посадових осіб державної податкової служби, які мають спеціальні звання.
44. Отже, Порядок № 1013 є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом у порівнянні до статті 33 Закону № 3723-ХІІ, виданим на розвиток Закону № 509-ХІІ, який визначає умови і розміри виплати такої складової заробітної плати посадових осіб державної податкової служби, які мають спеціальні звання, залежно від їхнього стажу роботи, як винагорода (по суті надбавка) за вислугу років.
45. Тому положення частини п'ятої статті 33 Закону № 3723-ХІІ для здійснення цих виплат для посадових осіб названих органів як державних службовців, що мають спеціальний статус та звання, а не ранги, застосуванню при вирішенні спірних правовідносин не підлягають.
46. Таким чином, на підставі аналізу наведених норм права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що посадова особа державної податкової служби, якій відповідно до Закону № 509-ХІІ присвоєно спеціальне звання, має право на отримання лише однієї доплати за вислугу років до заробітної плати, а саме: винагороди за вислугу років, передбаченої пунктом 2 Порядку.
47. Такий підхід сформовано Верховним судом України, зокрема у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 806/3060/15 та у постанові від 07 червня 2017 року у справі № 806/3489/15.
48. Колегія суддів Верховного Суду не знаходить підстав для відступу від цієї правової позиції, а тому дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції в цій частині правильно застосовані норми матеріального права.
49. Доводи скаржника, що внаслідок арифметичних помилок за підрахунками позивача їй недонараховано та невиплачено посадовий оклад в сумі 35 грн 76 коп, надбавку за спеціальне звання в сумі 4 грн 76 коп, винагороду за вислугу років в сумі 89 грн 26 коп були предметом оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, якою під час дослідження порівняльного розрахунку з'ясовано, що позивач у розрахунку позовних вимог зазначає, що у вересні 2006 року йому не були виплачені у повному обсязі посадовий оклад, надбавка за спеціальне звання і винагорода за вислугу років. Розміри цих виплат ним визначалися із розрахунку 21 робочого дня за вказаний місяць, однак при цьому ним не враховано положення розпорядження Кабінету Міністрів України № 490-р від 30 листопада 2005 року, на підставі якого з п'ятниці 25 серпня 2006 року робочий день перенесено на суботу 09 вересня 2006 року. За таких обставин, у вересні 2006 року було 22 робочих дні, тому всі нарахування за цей місяць здійснені Державною податковою адміністрацією в Житомирській області в повному обсязі.
50. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за період з 08 квітня 1997 року по 04 червня 2007 року позивач отримав в повному обсязі доплату за вислугу років як особа, що має спеціальне звання, а тому його право на отримання заробітної плати в повному обсязі не порушено і судовому захисту не підлягає. Проведення з ним розрахунку при звільненні в повному обсязі свідчить також про безпідставність позовних вимог щодо стягнення певних коштів за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
51. Доводи ж касаційної скарги в цій частині не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
52. Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки під час їх дослідження та встановлення судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
53. Аналізуючи встановлені судами обставини справ, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову.
54. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
55. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
VIІ. Судові витрати
56. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2016 року в справі № 806/120/16 залишити без змін.
3. Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Шевцова
Судді Н.А. Данилевич
О.Р. Радишевська