Іменем України
20 листопада 2019 року
Київ
справа №813/1844/17
адміністративне провадження №К/9901/47885/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №813/1844/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідне виробниче підприємство «Джерело» до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Дякович Мирослави Михайлівни, третя особа - Мале підприємство «Сніжинка», про визнання протиправним та скасування рішення, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Малого підприємства «Сніжинка» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11грудня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Ланкевича А.З., та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Кухтея Р.В., суддів: Носа С.П., Яворського І.О.,
У травні 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідне виробниче підприємство «Джерело» (далі також - ТОВ «НДВП «Джерело») звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Дякович Мирослави Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 29664096 від 19.05.2016 про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - будівлю арочного складу, загальною площею 475,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, буд.371 та скасувати запис №14570938 про державну реєстрацію за Малим підприємством «Сніжинка» права власності на зазначений об'єкт нерухомого майна, внесений відповідачем 19.05.2016, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 925345146101.
Свої вимоги обґрунтовувало тим, що оспорювані рішення прийняті з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004 (далі також - Закон № 1952-IV), державна реєстрація права власності на нерухоме майно проведена поза межами нотаріальної дії.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року, позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Дякович Мирослави Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 29664096 від 19.05.2016.
Скасовано запис №14570938, внесений 19.05.2016 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович Мирославою Михайлівною про державну реєстрацію за Малим підприємством «Сніжинка» права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: Львівська область, м.Львів, вул.Городоцька, буд.371, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 925345146101.
Суди встановили, що 11.08.1998 між Акціонерним товариством «Український інноваційний банк» (лізингодавець) та МП «Сніжинка» (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 1, за умовами якого лізингодавець зобов'язався передати лізингоодержувачу на умовах лізингу у строкове платне володіння та користування з правом викупу майно, найменування, кількісні та якісні характеристики якого визначені у додатку №2 «Акт передачі основних засобів у фінансовий лізинг» до даного договору (об'єкт лізингу), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу у володіння та користування на строк, та здійснювати лізингові платежі згідно графіку на умовах даного договору.
Відповідно додатку № 2 до договору фінансового лізингу «Акт передачі основних засобів у фінансовий лізинг», АТ «Український інноваційний банк» було передано МП «Сніжинка» у фінансовий лізинг об'єкт лізингу, зокрема, будівлю арочного складу, що знаходиться за адресою : м. Львів, вул. Городоцька, 371, розміром 15/30 метрів.
У пункті 2.4 договору фінансового лізингу сторони погодили, що право власності на об'єкт лізингу переходить до лізингоодержувача у разі сплати лізингоодержувачем всіх платежів зазначених у додатку № 1 та № 2 до цього договору «Графік лізингових платежів» або дострокової сплати викупної вартості об'єкта лізингу, яка визначається як різниця між договірною вартістю об'єкта лізингу та сплачених на дату викупу сум відшкодування викупної вартості об'єкту лізингу. При цьому, виконання цього пункту можливо з моменту від дати передачі об'єкта лізингу лізингоодержувачу за умови оплати лізингоодержувачем не менше 75% загальної суми лізингових платежів.
Пунктом 2.5 договору фінансового лізингу сторони погодили, що перехід права власності на об'єкт лізингу оформлюється підписанням між лізингодавцем та лізингоодержувачем договору про перехід права власності на об'єкт лізингу. Лізингодавець протягом 10 (десяти) робочих днів з дати настання обставин, які спричинили перехід права власності на об'єкт лізингу до лізингоодержувача повинен направити останньому підписаний та скріплений печаткою договір про перехід права власності на об'єкт лізингу.
25.04.2006 між АТ «Український інноваційний банк» та МП «Сніжинка» було укладено договір відчуження об'єктів нерухомого майна по договору фінансового лізингу.
05.02.2009 рішенням постійно діючого Третейського суду при Українському національному комітеті Міжнародної Торгової Палати у справі № 10-47/09 за позовом Приватного підприємства «Нива-Львів» до ТОВ «Шрифт» позов було задоволено. Визнано дійсним укладений між ТОВ «Шрифт» та ПП «Нива-Львів» договір купівлі-продажу приміщень № 5/3 від 15.05.2001, визнано право власності за ПП «Нива-Львів» на об'єкт нерухомого майна, зокрема, будівлю ангар-складу літера Б-1, загальною площею 475,9 м.кв., що знаходиться за адресою: с. Холодновідка, Пустомитівського району Львівської області, вул.Кільцева, 5 «г» та зобов'язано Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєструвати право власності за ПП «Нива-Львів» на вказаний об'єкт нерухомості та видати витяг з Реєстру прав власності на об'єкт зазначеного нерухомого майна.
На підставі зазначеного рішення Третейського суду при Українському комітеті Міжнародної Торгової Палати за ПП «Нива-Львів» зареєстровано право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна, про що видано Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 23119184 від 24.06.2009.
Судами установлено, що за ПП «Нива-Львів» зареєстровано право власності на той самий об'єкт, проте за іншою адресою.
03.07.2009 згідно договору купівлі-продажу ПП «Нива-Львів» продало зазначений вище об'єкт нерухомо майна ПП «Львівський тесля», яке 06.11.2014 було припинено.
21.12.2009 на підставі договору купівлі-продажу ПП «Львівський тесля» продало цей же об'єкт нерухомості ТОВ «НДВП «Джерело» (витяг № 24885243 від 23.12.2009 про реєстрацію права власності на нерухоме майно).
19.05.2016 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Дякович М.М. було прийняте рішення про державну реєстрацію за МП «Сніжинка» права власності (з відкриттям розділу), індексний номер : 29666414, на об'єкт нерухомого майна, а саме : будівлю арочного складу, загальною площею 475,9 кв.м, що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Городоцька, 371, форма власності : приватна, та внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №14570938.
Не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на момент укладення сторонами договору фінансового лізингу від 11.08.1998, такий не підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню незалежно від його предмету. Зазначено, що сторони досягли згоди щодо передачі об'єкта лізингу у власність лізингоодержувача під час укладення договору фінансового лізингу № 1 від 11.08.1998, тобто такі виникли до набрання чинності ЦК України та продовжували існувати і після набрання ним чинності, оскільки договір відчуження об'єктів нерухомого майна по договору фінансового лізингу було укладено 25.04.2006, відтак, з огляду на положення п.9 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК, під час його укладення (договору відчуження об'єктів нерухомого майна від 25.04.2006) сторони мали керуватися нормами ЦК України. При цьому, суди вказали, що форма договору про відчуження об'єктів нерухомого майна по договору фінансового лізингу від 25.04.2006 сторонами дотримана не була, зокрема, щодо його нотаріального посвідчення.
Не погоджуючись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, МП «Сніжинка» оскаржило їх у касаційному порядку. Просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Верховний Суд переглянув судові рішення у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті, виходили з того, що цей спір є адміністративним.
Колегія суддів з такими висновками судів попередніх інстанцій не погоджується з огляду на таке.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 4 цього Кодексу визначено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 ч.1 ст.19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України (у вказаній редакції) кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.
Чинною редакцією ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4).
Згідно із закріпленими в пункті 6 частини першої статті 20 зазначеного Кодексу (у відповідній редакції) правилами, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Отже, сама по собі участь суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах не дає підстав для віднесення такого спору до категорії публічно-правових, оскільки визначальною ознакою для встановлення юрисдикції, до якої має бути віднесено спір, є суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
Якщо порушення своїх прав позивач, як юридична особа, вбачає у наслідках, спричинених діями, бездіяльністю або рішенням органу державної влади, вважаючи, що вони призвели до виникнення, зміни чи припинення її майнових прав та/або обов'язків, унеможливлюють їх належну реалізацію тощо, то оспорювання таких дій, бездіяльності чи рішення як спосіб захисту майнових або особистих немайнових прав має відбуватись за правилами господарського судочинства.
З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що спір виник щодо правомірності реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна - будівлю арочного складу, загальною площею 475,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, буд.371, і є спором позивача та третьої особи щодо права на спірне нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації.
Отже, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, намагається захистити свій майновий інтерес щодо будівлі арочного складу за вказаною адресою.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спірні правовідносини виникли не лише щодо дій приватного нотаріуса як реєстратора при вчиненні оскаржуваної реєстраційної дії, а і щодо правомірності набуття речових прав на будівлю арочного складу. Участь нотаріуса (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
Отже, за суб'єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду господарськими судами у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене, зважаючи на помилковість позиції судів попередніх інстанцій щодо наявності у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції, Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та закриття провадження у адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 та частини першої статті 354 КАС України.
Щодо заявлено скаржником клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то колегія суддів зазначає таке.
Частиною шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 19.10.2019) передбачено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Разом з цим, 19.10.2019 набув чинності Закон України від 02.10.2019 N 142-IX, яким, зокрема, внесено зміни до ч. 6 ст. 346 КАС України, згідно яких справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо:
1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції;
2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;
3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
Колегією суддів встановлено, що підстави, передбачені ч. 6 ст. 346 КАС України, для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду - відсутні, оскільки Великою Палатою Верховного Суду було викладено правову позицію щодо предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, зокрема, в постановах від 6 лютого 2019 року у справі № 826/19262/16, від 29 травня2019 року у справі №826/10400/16.
Керуючись статтями 343, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
Відмовити у задоволенні клопотання Малого підприємства «Сніжинка» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Касаційну скаргу Малого підприємства «Сніжинка» задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11грудня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року скасувати.
Провадження у адміністративній справі №813/1844/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідне виробниче підприємство «Джерело» до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Дякович Мирослави Михайлівни, третя особа - Мале підприємство «Сніжинка», про визнання протиправним та скасування рішення, - закрити.
Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
А.Ю. Бучик
А.І. Рибачук,
Судді Верховного Суду