Справа № 320/1968/19 Суддя (судді) першої інстанції: Журавель В.О.
19 листопада 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів: Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.
за участю секретаря Такаджі Л.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (правонаступник Головне управління Державної податкової служби у місті Києві)
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2019 року
у справі №320/1968/19 (розглянуто у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження)
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області
про визнання протиправною та скасування вимоги
У квітні 2019 року до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (надалі - позивач), з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області є правонаступником Головного управління Державної податкової служби у Київській області (надалі - відповідач), в якому просила суд: визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску № Ф-4160-57 від 25 лютого 2019 р. на суму 18 276 грн. 72 коп.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач має право на зайняття адвокатською діяльністю, яке реалізує не як самозайнята особа, а як найманий працівник. Умовами для виникнення обов'язку щодо сплати єдиного внеску є: наявність ознак самозайнятої особи, провадження такою особою незалежної професійної діяльності та отримання доходу від цієї діяльності. Отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю є реалізацією прав, передбачених ст. 3 Конституції України, але не є підставою та доказом здійснення адвокатської прибуткової діяльності та факту зайнятості особи. Таким чином, в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального страхового внеску, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску ним як особою, що має право провадити адвокатську діяльність в той час, коли він є найманим працівником, а не самозайнятою особою.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Київській області від 25 лютого 2019 р. №Ф-4160-57 в сумі 18276,72 грн.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. Свої вимоги обґрунтовує тим, що позивач з 5.11.2010 р. перебуває за основним місцем обліку у Васильківському управлінні Фастівської ДПІ як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Якщо адвокати мають статус осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність та фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування (у т.ч. першої групи), не отримують дохід або отримують його у розмірі, нижчому ніж мінімальний страховий внесок, то вони зобов'язані сплачувати ЄСВ з 1 січня 2018 р. у розмір 8119 грн. 06 коп. на місяць та 2457 грн. 18 коп. відповідно на квартал (819 грн. 06 коп. х 3 місяці = 2457 грн. 18 коп.).
Позивач та відповідач у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суду не повідомили.
За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Частиною 4 статті 229 КАС України встановлено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Позивачем надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог законодавства.
Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що на підставі рішення Київської обласної кваліфікаційної-дисциплінарної комісії адвокатури від 28 жовтня 2010 р. № 207 має право на зайняття адвокатською діяльністю, про що йому видано відповідне свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 4344/10 від 28 жовтня 2010 р.
Відповідно до наказу по Фастівській центральній районній лікарні від 25 березня 2014 р. № 57-02-01 позивача прийнято на посаду 0,5 ставки юрисконсульта з 25 березня 2014 р. із заробітною платою відповідно до штатного розпису. Як убачається з копії трудової книжки, позивач досі працює на вищевказаній посаді.
Згідно з довідкою Комунального некомерційного підприємства Фастівської районної ради "Фастівська центральна районна лікарня" № 53 від 9 квітня 2019 р. про доходи за 2017 р., позивачу виплачено заробітну плату у сумі 18711,21 грн, з яких утримано військовий збір на суму 280,67 грн та податок на доходи на суму 1650,36 грн, та нараховано єдиний соціальний внесок в сумі 8448,00 грн.
Довідкою Комунального некомерційного підприємства Фастівської районної ради "Фастівська центральна районна лікарня" № 54 від 9 квітня 2019 р. про доходи за 2018 р. підтверджено, що позивачу виплачено заробітну плату у сумі 23948,27 грн, з яких утримано військовий збір на суму 359,20 грн та податок на доходи на суму 2566,31 грн та нараховано єдиний соціальний внесок в сумі 9828,72 грн.
Позивач отримала від відповідача вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25 лютого 2019 р. №Ф-4160-57, згідно з якою позивача зобов'язано сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску на суму 18276,72 грн.
Вважаючи, дії відповідача протиправними щодо винесення вимоги позивач звернулася з даним позовом до суду за захистом порушених прав.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності, як самозайнятою особою, та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак, не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що згідно довідки Комунального некомерційного підприємства Фастівської районної ради "Фастівська центральна районна лікарня" № 53 від 9 квітня 2019 р. про доходи за 2017 р. та № 54 від 9 квітня 2019 р. про доходи за 2018 р., згідно з якими позивачу виплачувалася заробітна плата та здійснювалися відповідні утримання сум податків та зборів/внесків із цієї заробітної плати.
Колегія судів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно до пункту 2 частини першої статті 1 Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 р. № 2464-VI (надалі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закон №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно частини 3 статті 5 цього Закону взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою №1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників затвердженого наказом Міністерства фінансів України №116 від 24.11.2014.
Пунктом 3 частини 1 статті 1 Закон №2464-VI визначено, що застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закон №2464-VI платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Приписами частини 1 статті 7 Закон №2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Судом першої інстанції правильно враховано, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закон №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 7 Закон №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Як з'ясовано судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, що позивач в період з 25.03.2014 р. по даний час своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовував не як самозайнята особа, а як найманий працівник - юрисконсульт у Комунальному некомерційному підприємстві Фастівської районної ради "Фастівська центральна районна лікарня", що підтверджується довідками Комунального некомерційного підприємства Фастівської районної ради "Фастівська центральна районна лікарня" № 53 від 9 квітня 2019 р. про доходи за 2017 р. та № 54 від 9 квітня 2019 р. про доходи за 2018 р., згідно з якими позивачу виплачувалася заробітна плата та здійснювалися відповідні утримання сум податків та зборів/внесків із цієї заробітної плати.
Зокрема, що стосується вищевказаного періоду у 2017-2018 роках, то роботодавець щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за ОСОБА_1 , як працюючій особі, в розмірі 8448,00 грн - за 2017 рік, а за 2018 рік в сумі 9828,72 грн, тобто в сумі що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Так, судом першої інстанції вірно зазначено, що в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли вона була найманим працівником, а не самозайнятою особою.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, в частині щодо скасування вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4160-57 від 25 лютого 2019 р.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 820/6324/17.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву на адміністративний позов, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В. Земляна
Судді: Ю.А. Ісаєнко
І.О. Лічевецький