19 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/9814/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
суддя (судді) в суді першої інстанції - Луцович М.М.,
час ухвалення рішення - 11:17:50,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - 12 серпня 2019 року,
13 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради, в якому просив: визнати протиправними дії щодо обмеження норм споживання пільг йому та членам його сім'ї безтермінового (довічного) права на 100% знижку по оплаті житлової площі, комунальних послуг, а також палива з 01 жовтня 2014 року; зобов'язати поновити йому та членам його сім'ї безтермінового (довічного) права на 100% знижку по оплаті житлової площі, комунальних послуг, а також палива без обмежень норм споживання, та без урахування середньомісячного сукупного доходу сім'ї, виконавши для цього всі необхідні дії в межах його повноважень та здійснивши відшкодування витрат, з дати обмеження норм споживання з 01 жовтня 2014 року і довічно.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що він та члени його сім'ї мають право відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" на забезпечення пільг на оплату житлово-комунальних послуг в розмірі 100% за встановленими нормами. Однак, йому було зменшено норми споживання комунальних пільг, у зв'язку зі змінами в законодавстві, про що його не було попереджено. Вказує, що оскільки законодавством України йому було безтерміново встановлено пільги у розмірі 100% від загальної норми споживання з оплати за користування комунальними послугами, відтак у відповідача були відсутні правові підстави обмежувати норму пільги, у зв'язку з внесенням змін до чинного законодавства. Зазначає, що Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не передбачено можливість встановлювати обмеження зазначених пільг Кабінетом Міністрів України.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року адміністративний позов в частині позовних вимог про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії за період з 01 жовтня 2014 року по 12 грудня 2018 року залишено без розгляду та продовжено розгляд даної справи в частині позовних вимог про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії з 13 грудня 2018 року по день звернення до суду.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що нормативно-правові акти, видані Кабінетом Міністрів України в межах наданих повноважень, підлягають обов'язковому застосуванню під час вирішення справ про соціальний захист громадян, а тому позивачеві було правомірно визначено соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами для надання пільг, у відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування" від 06 серпня 2014 року №409.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що не врахувавши норми ст.ст. 8,22,58,64,92 Конституції України, як верховенства права, суд першої інстанції обмежив права та свободи позивача, оскільки пільги позивачу були вже встановлені, тому дане рішення було прийнято всупереч норм Конституції України. У відповідача були відсутні правові підстави обмежувати норму пільги, у зв'язку із внесенням змін до чинного законодавства, так як умова отримання пільги повинна застосовуватися лише щодо осіб, які не мають право на її отримання, а не до тих осіб, яким така пільга була вже встановлена безтерміново, тобто довічно.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не передбачено право осіб з інвалідністю внаслідок війни та прирівняних до них осіб на 100-процентну знижку плати за користування комунальними послугами на повне фактичне споживання без будь-яких обмежень. Відповідач, як головний розпорядник коштів не розраховує самостійно розмір пільг особи, а здійснює розрахунки з надавачами послуг на підставі поданих ними розрахунків за формою « 2-пільга».
У разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи(в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів(п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач був звільнений із органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України та з 01 травня 2010 року йому була призначена пенсія за вислугу років, згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ".
Позивач, згідно посвідченням серії НОМЕР_1 від 01 листопада 2016 року є інвалідом 3 групи і має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни(а.с.19).
Позивач до 2014 року користувався пільгами на оплату житлово-комунальних послуг в розмірі 100% від загальної норми споживання, однак, з 01 січня 2014 року йому були зменшені норми споживання комунальних пільг.
З метою повернення йому комунальних пільг у розмірі 100% від загальної норми споживання, позивач звернувся до відповідача з відповідним листом.
Згідно листа від 20 березня 2019 року №Р-00183/34.05.02-05 відповідач, розглянувши лист позивача щодо норм, в межах яких надаються пільги з оплати житлово-комунальних послуг інвалідам війни, повідомив ОСОБА_1 , що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року №409 "Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування", згідно якої затверджено соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами для надання пільг у відповідних розмірах - позивачеві було визначено знижку плати за користування комунальними послугами, а саме: нараховано пільгову норму на загальну площу квартири - 35,6 кв.м з урахуванням тарифу - 1,5349 грн за 1 кв.м., що становить 35,6*1,5349*100% = 54,64 грн, нараховано пільгу за спожитий газ в січні 2019 року: 126,694 куб. м.*8,54892*100% = 1083,10 грн, в лютому 2019 року: 135,6572*8,54892*100% = 1159,72 грн(а.с.23-24).
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (далі - Закон №3551) цей закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Згідно із п. 4, п. 5, п. 6 ст. 13 Закону № 3551 особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги:
- 100-процентна знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю);
- 100-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання. Площа житла, на яку надається знижка, при розрахунках плати за опалення становить 21 кв. метр опалювальної площі на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю. Для сімей, що складаються лише з непрацездатних осіб, надається 100-процентна знижка за користування газом для опалювання житла на подвійний розмір нормативної опалювальної площі (42 кв. метри на кожну особу, яка має право на знижку плати, та 21 кв. метр на сім'ю);
- 100-процентна знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню, для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.
Статтею 17 Закону № 3551 передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Відповідно до Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України були доповнені пунктом 26, згідно якого установлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 і 16 Закону № 3551 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 06 серпня 2014 року №409 "Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування" (далі - Постанова №409) з метою забезпечення державних соціальних гарантій у сфері житлово-комунального обслуговування, приведення існуючих норм споживання житлово-комунальних послуг до їх фактичного обсягу споживання, дотримання принципу соціальної справедливості під час надання пільг і субсидій, відповідно до статей 5 і 9 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
Аналізуючи вищенаведене, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення пільг встановлених ст. 13 Закону № 3551-XII.
Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування" від 06 серпня 2014 року №409(далі - Постанова №409) установлено соціальну норму житла, в межах якої держава надає громадянам пільги на оплату житлово-комунальних послуг, витрат на управління багатоквартирним будинком для: 1) оплати житлової послуги - послуги з управління багатоквартирним будинком; витрат на управління багатоквартирним будинком - 21 кв. метр загальної площі на одну особу та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю; 2) централізованого та індивідуального опалення (теплопостачання) незалежно від джерела та виду енергії - 21 кв. метр опалюваної площі на одну особу та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю.
Згідно із п. 3 Постанови №409 установлено соціальні нормативи, в межах яких держава надає громадянам пільги або субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, витрат на управління багатоквартирним будинком: у разі використання природного газу для індивідуального опалення - 4 куб. метра природного газу на 1 кв. метр опалюваної площі на місяць в опалювальний період; у разі використання електричної енергії для індивідуального опалення - 30 кВт·г на 1 кв. метр опалюваної площі на місяць в опалювальний період. Для громадян, які використовують природний газ або електричну енергію для індивідуального опалення, опалювальний період для надання пільг та субсидій установлюється з 16 жовтня до 15 квітня включно; для користування послугами з централізованого постачання холодної води - 2 куб. метра на одну особу на місяць за наявності централізованого постачання гарячої води та 3,6 куб. метри на одну особу на місяць за відсутності централізованого постачання гарячої води.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що положення Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" та положення Постанови №409 - є чинними.
Конституційний Суд України в рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері визначив додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційності (розмірності) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державною, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства.
У рішенні Конституційний Суд України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 зазначено, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.
Аналізуючи вищенаведені норми, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Вищевказана Постанова № 409 не суперечить Конституції, прийнята з метою забезпечення державних соціальних гарантій у сфері житлово-комунального обслуговування, приведення існуючих норм споживання житлово-комунальних послуг до їх фактичного обсягу споживання, дотримання принципу соціальної справедливості під час надання пільг і субсидій.
Також, колегія суддів зазначає, що нормативно-правові акти, видані Кабінетом Міністрів України в межах наданих повноважень, підлягають обов'язковому застосуванню судами під час вирішення справ про соціальний захист громадян.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачеві було правомірно визначено соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами для надання пільг, у відповідності до вимог Постанови №409.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі № 260/833/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін