20 листопада 2019 року
м. Черкаси
справа № 701/786/19, провадження № 22-ц/821/577/19 категорія 304090200
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бородійчука В.Г.,
суддів: Єльцова В.О., Нерушак Л.В.
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»;
відповідач: ОСОБА_1
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 02 вересня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у складі: головуючого судді Калієвський І.Д., дата складання повного тексту не вказана.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року представник АТ КБ «Приватбанк» - Гребенюк О.С. (далі - Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту карт № б/н від 29 жовтня 2015 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 7680,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з «1» по «25» число кожного місяця відповідач надає Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом.
У порушення умов кредитного договору, а також норм цивільного права, відповідач зобов'язання, за вказаним договором, належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 28 травня 2019 року виникла заборгованість у сумі 15411,12 грн., яка складається із: 4517,18 грн. - заборгованості за кредитом, 2335,03 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5601,08 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 2957 грн. - штраф відповідно до п. 2.2. Генеральної угоди.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості за кредитним договором та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 02 вересня 2019 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості задоволено частково.
Вирішено стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 24 грудня 2008 року в розмірі 4517,18 грн.
В задоволені решти позовних вимог відмовлено повністю.
Вирішено питання про судовий збір.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Банку не повернуті, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 4517,18 грн.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У червні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подав до Апеляційного суду скаргу, в якій просив рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 02 вересня 2019 року скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін. Судові витрати покласти на відповідача.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що АТ КБ «ПриватБанк» не згодний в частині відмовлених позовних вимог, вважає, що рішення прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та з порушенням норм процесуального і матеріального права.
Зазначає, що зобов'язання відповідача виникли не з договору, укладеного шляхом підписання анкети-заяви, як про це зазначає суд, а з Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт.
У пункті 2.1 Генеральної угоди сторони погодили, що Банк надає позичальнику строковий кредит в сумі 7680,00 грн. на строк 24 місяці з 29.10.2015 по 31.10.2017 шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживачі цілі в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті процентів в розмірі 1,5 % на місяць (що дорівнює 18 % на рік) на суму залишку заборгованості по кредиту у вказані в Заяві, Умовах та правилах строки.
Отже, сторони в Генеральній угоді погодили істотні умови договору, а саме: суму кредиту - 7680,00 грн.; розмір процентів за користування кредитом (1,5 % в місяць або 18% на рік); строк кредитування (24 місяця); відповідальність за порушення зобов'язань (сплата штрафу згідно з п. 2.2 Договору в розмірі 2957,83 грн. та сплата пені відповідно до п. 2.8 Договору); порядок та строки погашення заборгованості, розмір щомісячного платежу та ін.
Судом першої інстанції вказані факти та обставини проігноровані, надана копія Генеральної угоди належним чином не досліджена.
Вказане призвело до помилкових висновків суду щодо непогодження із відповідачем умов кредитування щодо сплати відсотків, штрафу та пені, адже з копії Генеральної угоди чітко вбачається, що такі умови сторонами погоджені, що підтверджується, зокрема, підписом відповідача.
Неналежне дослідження доказів судом першої інстанції призвело до неправильного вирішення справи в частині відмовлених вимог.
Вказує, що підписавши Генеральну угоду, відповідач особистим підписом підтвердив, що він ознайомився і згоден з Умовами та Правилами, а також отримав повну інформацію про умови кредитування.
Відповідно до п. 2.8 Генеральної угоди, при порушенні позичальником зобов'язань з погашення кредиту, позичальник сплачує Банку пеню, розмір якої вказано в Умовах та Правилах, за кожен день прострочення.
Крім того, зазначає, що Верховний Суд в постанові від 21.03.2018 року по справі № 441/569/17, від 07.03.2018 року по справі № 755/18246/15-ц, зазначив, що підпис позичальником Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів банку не є обов'язковим.
Таким чином, відсутність підпису боржника на відповідних умовах та правилах не свідчить про не укладеність договору, позаяк суть договору приєднання полягає в т ому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них.
Відповідач користувався кредитними коштами, а тому зобов'язаний повернути суму отриманих кредитних коштів та сплатити неустойку у зв'язку з порушенням ним взятих на себе зобов'язань.
Разом з тим, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту.
Як вбачається із матеріалів справи (у т.ч. Генеральної угоди), сторонами погоджено всі істотні умови договору, у тому числі щодо сплати відсотків, пені та штрафу.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Як вбачається з матеріалів справи, згідно розрахунку заборгованості за договором № б/н від 29.10.2015 року, укладеного між сторонами по справі, станом на 28.05.2019 року має заборгованість - 15411,12 грн., яка складається з наступного: 4517,18 грн., заборгованість за кредитом; 2335,03 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5601,08 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 2957,83 грн. - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди (а.с. 3,5), згідно анкети-заяви позичальника, відповідача по справі було оформлено платіжну кредитну картку (а.с. 4).
1.Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає до часткового задоволення.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
В апеляційній скарзі, особа, що її подає просить викликати в судове засідання представника Банку з метою детального пояснення конкретних обставин справи.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Враховуючи, характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування та зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.
Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором, а саме заборгованості по тілу кредиту, за відсотками, пенею, а також штрафу (фіксованої та процентної складової).
Позивач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача процентів та неустойки.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 29 жовтня 2015 року, АТ КБ «Приватбанк» на підтвердження своїх вимог надало анкету-заяву ОСОБА_1 від 05 серпня 2008 року, розрахунок заборгованості за договором № б/н від 29 жовтня 2015 року станом на 28.05.2019 року; та Генеральну угоду від 29.10.2015 року.
Між відповідачем та Банком укладена Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт № б/н від 29 жовтня 2015 року (далі - Генеральна угода) (а.с. 5) з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов'язань по кредитному договорі № SAMDN50OTC001016569 від 05 серпня 2008 року.
Підписуючи Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, позичальник ОСОБА_1 погодився з тим, що даний договір вважається укладеним за умови його підписання обома сторонами.
Позичальник своїм підписом засвідчив факт та згоду з умовами цього договору, підтвердив свої права та обов'язки за цим договором і погодився з ними, а також підтвердив свою здатність виконувати умови даного договору.
Відповідно до п.п. 1.1.1, 1.1.2, 1.1.3 Генеральної угоди сторонами було узгоджено зменшити за кредитним договором від 05.08.2008 року заборгованість, яка виникала у період з дати надання кредиту, а саме: проценти на 451 грн. 85 коп., комісію на 184 грн. 75 коп., штраф на 2321 грн. 23 коп.; визначено, що заборгованість за кредитним договором від 05.08.2008 року становить 8240 грн. 00 коп., а останньою датою погашення заборгованості за кредитом по договору є 31 жовтня 2017 року.
При цьому, як передбачено у пункті 2.1 Генеральної угоди, Банк надає позичальнику строковий кредит в сумі 7680,00 грн. на строк 24 місяці з 29.10.2015 по 31.10.2017 шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі в сумі 7680,00 грн. в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті процентів в розмірі 1,5 % на місяць, на суму залишку заборгованості по кредиту у вказаній в Заяві, Умовах та правилах строки.
Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з 1 по 25 число кожного місяця позичальник надає Банку грошові кошти (щомісячні платежі) в сумі 384,31 грн. для погашення заборгованості по Кредиту, яка складається із заборгованості по кредиту, процентів, а також інших витрат з Умовами та Правилами. Дата останнього погашення заборгованості повинна бути не пізніше 31.10.2017 року.
Банк взяті на себе зобов'язання виконав та встановив кредитний ліміт на платіжну картку відповідача в розмірі 7680 грн. 00 коп. Між тим, ОСОБА_1 обов'язки по погашенню кредиту та відсотків не виконував належним чином, з порушенням передбачених Генеральною угодою строків.
Матеріалами справи підтверджено, що погашення заборгованості відповідач припинив здійснювати у вересні 2016 року.
Отже, виходячи з аналізу вищенаведених положень Генеральної угоди, заборгованість, яка виникла за договором, укладеним сторонами 05.08.2008 року, закрита з моменту підписання Генеральної угоди, а сума боргу, яка виникла за цим кредитним договором та була визнана самим відповідачем, є предметом кредитування саме за Генеральною угодою від 29.10.2015 року.
Суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про стягнення із ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості за кредитним договором № б/н від 24 грудня 2008 року, оскільки предметом кредитування є саме Генеральна угода від 29 жовтня 2015 року, яка укладена між сторонами по справі.
Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував, що в порушення умов Договору та положень ст.ст. 509, 526 ЦК України, відповідач свої зобов'язання за Генеральною угодою не виконує та станом на 28.08.2019 року мав заборгованість за договором у загальному розмірі 15411,12 грн., з яких: 4517 грн. 18 коп. - заборгованість за кредитом; 2335 грн. 03 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5601 грн. 08 коп. - заборгованість за комісією; 2957 грн. 83 коп. - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди.
Відповідно до положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Також, як передбачено ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п.2.2 Генеральної угоди, при порушенні позичальником строків погашення заборгованості, вказаних в даній Генеральній угоді, Умовах та Правилах, більш ніж на 31 день, по зобов'язанням, строк яких не наступив, сторони погодили, що строк повернення кредиту вважається 32-й день з моменту виникнення порушення. Заборгованість за кредитом, починаючи з 32-й дня порушення, вважається простроченою. Позичальник сплачує Банку штраф в розмірі 2957,83 грн.
Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановлені обставини, які, свідчать про те, що відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання за Генеральною угодою щодо своєчасного внесення платежів, внаслідок чого і виникла заборгованість за кредитом, колегія суддів, перевіривши розрахунки позивача щодо розміру такої заборгованості, приходить до наступного.
Фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Саме така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Отже, колегія суддів приходить до висновку щодо стягнення з боржника на користь Банку заборговану суму за тілом кредиту у розмірі 4517,18 грн., оскільки нарахування Банком позичальнику вказаних сум підтверджується наданим суду розрахунком заборгованості, який боржником не спростований.
Щодо нарахування та стягнення процентів від суми кредиту після спливу строку кредитування.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на 24 місяці - до 31.10.2017 року включно.
Відтак, у межах строку кредитування до 31 жовтня 2017 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 25 числа кожного місяця. Починаючи з 29 жовтня 2015 року, відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, Апеляційний суд приходить до висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
З огляду на вказане колегія суддів відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 ЦК України, він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
Отже, з огляду на те, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом, то після 31 жовтня 2017 року позивач не міг нараховувати такі відсотки.
Колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача користь позивач заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 1104,10 грн., тобто станом на 31 жовтня 2017 року, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.3).
Разом з тим, щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь пені та комісії слід зазначити наступне.
Положеннями п. 2.8 Генеральної угоди передбачено, що при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, позичальник виплачує банку пеню, розмір якої зазначений в Умовах та правилах за кожен день прострочки.
Обов'язку відповідача сплатити банку комісію умови Генеральної угоди не містять.
В свою чергу, згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Крім того, згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Однак, як вбачається з матеріалів справи, витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.07.2019 року по справі № 342/180/17, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, яка не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Тобто, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача неустойки та комісії за договором кредиту.
Більш того, оскільки штраф та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором є порушенням вимог ст. 61 Конституції України.
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, рішення суду першої інстанції, як ухвалене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, до скасування та ухвалення нового про задоволення позовний вимог АТ КБ «ПриватБанк» частково.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і частково задовольняє позовні вимоги АТ «КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , з останнього підлягають стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1069 грн. 40 коп., пропорційно до задоволених позовних вимог.
Також, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, то відповідно до положень ст. ст. 141, 382 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1604 грн. 10 коп.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 02 вересня 2019 року скасувати.
Прийняти нову постанову.
Позов Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 , уродженця м. Черкаси та зареєстрований АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (вул. Набережна Перемоги, буд 50 м. Дніпро, код ЄДРПО 14360570 рах. № НОМЕР_2 , МФО № 305299), заборгованість за Генеральною угодою № б/н від 29 жовтня 2015 року в розмірі 8579 грн. 11 коп., яка складається із: заборгованість за кредитом (тіло кредиту) - 4517 грн. 18 коп.; заборгованість за процентами - 1104 грн. 10 коп.; штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди - 2957 грн. 83 коп.
В решті позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 , уродженця м. Черкаси та зареєстрований АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (вул. Набережна Перемоги, буд 50 м. Дніпро, код ЄДРПО 14360570 рах. № НОМЕР_2 , МФО № 305299), судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1069 грн. 40 коп. та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1604 грн. 10 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлено 20 листопада 2019 року.
Головуючий
Судді