Іменем України
25.03.2010 справа № 5020-12/051-1/059-4/042
Суддя господарського суду міста Севастополя Погребняк О.С., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Юреко” (99055, м. Севастополь, вул. Ген. Лебедя, 37)
до Міністерства оборони Російської Федерації (199160, РФ, м. Москва, вул. Знаменка, 19)
про стягнення з Міністерства оборони Російської Федерації на користь позивача збитків за втрачене майно в сумі 117 222 112,41 руб.,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
Кабінет Міністрів України (м. Київ, вул. Грушевського, 12/2)
Міністерство оборони України, (м. Київ, пр. Повітрянофлотський, 6)
Військово-Морські Сили України (м. Севастополь, вул. Соловйова, 1)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Уряд Російської Федерації (103274, РФ, м. Москва, Краснопрєснєнська наб., 2, будівля 2)
Представники сторін не викликались.
Суддя Погребняк О.С.
За участю представників сторін:
позивача: Веремчук М.А. довіреність б/н від 25.01.2010; Приймак І.А. - директор, протокол від 15.10.05 ТОВ "Юреко";
відповідача (Міноборони РФ) - Вишняков С.В., довіреність № 1666а від 27.11.2009, Зровко І.А., довіреність № 681а від 11.08.2008;
третьої особи на стороні позивача (Кабінет Міністрів України) - не з'явився;
третьої особи на стороні позивача (Міністерство Оборони України) - не з'явився;
третьої особи на стороні позивача (Військово-Морські Сили України) - не з'явився;
третьої особи на стороні відповідача (Уряд Російської Федерації) - не з'явився;
Суть спору:
10.08.2000 (вх.№1462) Мале приватне підприємство „Юреко" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю „Юреко") (далі - Позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до військової частини 59131 (відділ капітального будівництва Чорноморського флоту Російської Федерації) про виконання зобов'язання в натурі за договором про сумісну діяльність по організації інвестування будівництва житлового будинку: зобов'язання відповідача передати позивачу в житловому будинку шифр 8/7-757 по вул. Адм. Макарова в м. Севастополі п'ятнадцять квартир, в тому числі п'ять двохкімнатних та десять однокімнатних (т.1 арк.с.2-5).
Під час розгляду справи позивач неодноразового змінював свої позовні вимоги (вх.№5892 від 05.08.2002, вх. № 8656 від 14.11.2002, вх. № 963 від 26.01.2004, вх. № 3888 від 23.03.2004, вх. № 29401 від 27.09.2004).
05.11.2004 від позивача надійшло клопотання (вх. № 25751) про уточнення позовних вимог, викладених раніше в клопотанні про уточнення позовних вимог від 27.09.2004, в якій позивач просить стягнути з в/ч 59131 - відділу капітального будівництва Чорноморського Флоту Російської Федерації на користь ТОВ „Юреко" ринкову вартість майна, яке не було передано позивачу, як його частка в спільному частковому майні в розмірі 11346836,59 грн.; зобов'язати в/ч 59131 - відділу капітального будівництва Чорноморського Флоту Російської Федерації підписати Акт прийому-передачі на передану ТОВ „Юреко" трьохкімнатну квартиру № 49, розташовану в будинку № 5 блок 3-1 по вул. Шостака в м. Севастополі.
29.11.2004 рішенням Господарського суду міста Севастополя, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.01.2005, позов задоволено, постановлено стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Юреко" з військової частини 59131 (відділ капітального будівництва Чорноморського флоту Російської Федерації) 11346836,59 грн. ринкової вартості спірного майна та зобов'язано останню підписати акт прийому-передачі вищезазначеної трикімнатної квартири (т.5 арк.с.42-46, 73-81).
Постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2005 зазначені судові рішення залишені без змін (т.5 арк.с. 135-137).
Ухвалою Верховного Суду України від 26.05.2005 відповідачу відмовлено в порушенні касаційного провадження (т.5 арк.с. 163).
06.07.2005 (вх. № 15335) стягував в порядку статті 121 Господарського процесуального кодексу України звернувся до господарського суду міста Севастополя з заявою про зміну порядку виконання рішення господарського суду по зазначеній справі в частині стягнення з боржника грошових коштів шляхом звернення стягнення на грошові кошти, що належать боржнику, з інших осіб, а саме -з Фінансово-економічного управління Чорноморського Флоту Російської Федерації (т.6 арк.с.29-32).
В подальшому стягував уточнив свої вимоги, просив змінити порядок виконання рішення шляхом звернення стягнення на грошові кошти Міністерства оборони Російської Федерації в особі Фінансово-економічного управління Чорноморського Флоту Російської Федерації, які належать боржнику в межах фінансування боржника, в частині стягнення грошових коштів в сумі 11346836,59 грн., в частині зміни способу і порядку виконання рішення про стягнення з боржника судових витрат в сумі 6317,52 грн., провадження по заяві просив припинити у зв'язку зі стягненням вказаної суми органами державної виконавчої служби (т.7 арк.с.79-81, т.8 арк.с.24-26).
15.08.2005 (вх.№2235) ТОВ „Юреко" звернулось до господарського суду м. Севастополя з заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами в частині зобов'язання в/ч 59131 підписати Акт прийому-передачі на трьохкімнатну квартиру № 49, в якій стягувач просив змінити номер квартири з 49 на 50 (т.6 арк.с. 116-117).
17.08.2005 вх.№2272 в/ч 59131 (відділ капітального будівництва) Чорноморського Флоту Російської Федерації звернувся до господарського суду м. Севастополя з Заявою про перегляд рішення від 29.11.2004 за нововиявленими обставинами (т.6 арк.с. 19-20).
22.08.2005 (вх. № 20012) ТОВ „Юреко" уточнив вимоги, просив скасувати рішення від 29.11.2004 в частині спонукання відповідача підписати Акт прийому-передачі на передану ТОВ „Юреко" трьохкімнатну квартиру № 49, розташовану в блоці 3-1 будинку № 5 по вул. Шостака в м. Севастополі; прийняти нове рішення в частині спонукання відповідача підписати Акт прийому-передачі на передану ТОВ „Юреко" трьохкімнатну квартиру № 50, розташовану в блоці № 3-1 будинку № 5 по вул. Шостака в м. Севастополі (т.7 арк.с.31).
02.09.2005 вх.№20823 в/ч 59131 (відділ капітального будівництва) Чорноморського Флоту Російської Федерації доповнив заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, просить скасувати рішення господарського суду м. Севастополя від 29.11.2004. провадження по справі припинити (т.7 арк.с.50).
13.09.2005 ухвалою суду заяву в/ч 59131 (відділ капітального будівництва) Чорноморського Флоту Російської Федерації про перегляд рішення суду від 29.11.2004 за нововиявленими обставинами залишено без задоволення, а рішення господарського суду м. Севастополя від 29.11.2004 без змін (т.7 арк.с.148).
16.09.2005 ухвалою суду до участі у розгляді заяви залучено Міністерство оборони Російської Федерації в особі Фінансово-економічного управління Чорноморського флоту Російської Федерації (т.7 арк.с.150).
26.09.2005 рішенням господарського суду м. Севастополя заяву ТОВ „Юреко" задоволено, рішення господарського суду м. Севастополя від 29.11.2004 в частині спонукання відповідача підписати Акт прийому-передачі на передану ТОВ „Юреко" трьохкімнатну квартиру № 49, розташовану в блоці 3-1 будинку № 5 по вул. Шостака в м. Севастополі змінено, зобов'язано відповідача підписати Акт прийому-передачі на передану ТОВ „Юреко" трьохкімнатну квартиру № 50, розташовану в блоці № 3-1 будинку № 5 по вул. Шостака в м. Севастополі (т.8 арк.с.32-33).
04.10.2005 ухвалою суду заява ТОВ "Юреко" задоволена, змінений порядок виконання рішення господарського суду м. Севастополя від 29.11.2004 по справі №20-6/294-7/732-2/103-5/353 в частині стягнення збитків за втрачене майно у розмірі 11346836, 59 грн.; постановлено стягнути з Міністерства оборони Російської Федерації в особі Фінансово-економічного управління Чорноморського Флоту Російської Федерації на користь ТОВ "Юреко" в якості збитків за втрачене в/ч 59131 (відділ капітального будівництва Чорноморського флоту Російської Федерації) майно грошові кошти у розмірі 11346836,59 грн., провадження по заяві ТОВ "Юреко" в частині зміни порядку виконання рішення господарського суду міста Севастополя від 29.11.2004 по справі №20-6/294-7/732-2/103-5/353 щодо стягнення з військової частини 59131 (відділ капітального будівництва Чорноморського Флоту Російської Федерації) судових витрат в розмірі 6 317,52 грн. припинено; скасовані заходи забезпечення позову щодо накладення арешту на грошові кошти, що належать військовій частині 59131 (відділ капітального будівництва Чорноморського флоту Російської Федерації) в СФ ЗАТ "Банк Петрокоммерц Україна" на п/р №260084012902, МФО 384544, ідентифікаційний код 07598006, в сумі 11 346 836,59 грн., вжиті ухвалою суду від 19.07.2005 (т.8 арк.с.70-73).
Постановами Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.10.2005. 24.10.2005, 14.11.2005 ухвали господарського суду м. Севастополя від 13.09.2005, 26.09.2007. 04.10.2005 залишені без змін (т.9 арк.с.52-58).
Постановами Вищого господарського суду України від 07.02.2006 рішення господарського суду м. Севастополя від 26.09.2005, ухвала Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.10.2005, ухвала господарського суду м. Севастополя від 13.09.2005, постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.10.2005 та від 14.11.2005 у справі №20-6/294-7/732-2/103-5/353 залишені без змін.
06.04.2006 ухвалами Верховного Суду України відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду постанов Вищого господарського суду України від 07.02.2006.
26.04.2006 постановою Верховного Суду України постанова Вищого господарського суду України від 07.02.2006, постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.10.2005, ухвала господарського суду міста Севастополя від 04.10.2005 скасовані, заява про зміну порядку виконання рішення передана на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя (т.10 аркс.307-308).
26.07.2006 (вх.№1635) ТОВ „Юреко" звернулось до господарського суду м. Севастополя з позовом до в/ч 59131 - відділу капітального будівництва Чорноморського Флоту Російської Федерації, Міністерства Оборони Російської Федерації, Фінансово-економічного управління Чорноморського Флоту Російської Федерації про стягнення з Міністерства Оборони Російської Федерації в особі Фінансово-економічного управління Чорноморського Флоту Російської Федерації грошових коштів в сумі 150000,00 грн. у зв'язку з невиконанням рішення суду від 29.11.2004 (т.13 арк.с.2-8).
Під час розгляду справи позивачем неодноразово змінювались позовні вимоги (вх.№26728 від 29.09.2006, вх.№27493 від 09.10.2007) позивач уточнив позовні вимоги, просить: стягнути з Міністерства Оборони Російської Федерації в особі Фінансово-економічного управління Чорноморського Флоту Російської Федерації грошові кошти сумі 20407762,63 грн. (т.13 арк.с. 131-132, т.13 арк.с.145-146).
16.10.2006 (вх.№28377) позивач уточнив позовні вимоги, просить: стягнути з Міністерства Оборони Російської Федерації на користь позивача збитки за втрачене майно в сумі 108673319,29 рублів Російської Федерації (т. 14 арк.с.4-5).
01.11.2006 вх.№30351 в/ч 59131 (відділ капітального будівництва) Чорноморського Флоту Російської Федерації звернулась до господарського суду міста Севастополя з заявою про перегляд рішення господарського суду м. Севастополя від 29.11.2004 за нововиявленими обставинами (т.11 арк.с.57-58).
13.11.2006 рішенням господарського суду м. Севастополя по справі №20-8/223 позов задоволено, постановлено стягнути з Міністерства оборони Російської Федерації на користь ТОВ "Юреко" збитки за втрачене майно в розмірі 108673319,29 грн., з числа відповідачів виключені військова частина 59131 (відділ капітального будівництва Чорноморського флоту Російської Федерації) Фінансово-економічне управління Чорноморського флоту Російської Федерації. Це рішення обґрунтоване невиконанням рішення господарського суду міста Севастополя від 29.11.2004 у справі №20-6/294-7/732-2/103-5/353 за виною боржника та збільшенням цін на нерухоме майно (т.14 арк.с.41-45).
14.11.2006 ухвалою заява про зміну порядку виконання рішення господарського суду м. Севастополя від 29.11.2004 по справі №20-6/294-7/732-2/103-5/353 прийнята до провадження суддею Остаповою К.А., справі привласнений №20-6/294-7/732-2/103-5/353-4/324 (т.П арк.с.70-71).
14.11.2006 ухвалою заява про перегляд рішення господарського суду М.Севастополя від 29.11.2004 за нововиявленими обставинами прийнята до провадження суддею Остаповою К.А. (т.П арк.с.72-73).
27.11.2006 ухвалою господарського суду міста Севастополя відмовлено у задоволенні заяви військової частини 59131 Чорноморського флоту Російської Федерації (відділ капітального будівництва Чорноморського флоту) про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду міста Севастополя від 29.11.2004, рішення залишено без змін (т.11 арк.с. 117-118).
27.11.2006 ухвалою суду провадження за заявою ТОВ "Юреко" про зміну порядку та способу виконання рішення господарського суду від 29.11.2004 по справі №6/294-7/732-2/103-5/353 припинено у зв'язку з відмовою заявника від заяви (т.11 арк.с.115-116).
20.12.2006 постановою Севастопольського апеляційного господарського суду рішення господарського суду міста Севастополя від 13.11.2006 змінено, позов задоволено частково -в частині вимог до військової частини 59131 (відділ капітального будівництва Чорноморського флоту Російської Федерації), в частині вимог до Фінансово-економічного управління Чорноморського флоту Російської Федерації - відмовлено (т.14 арк.с.105-113).
22.12.2006 постановою Севастопольського апеляційного господарського суду ухвалу господарського суду міста Севастополя від 27.11.2006 про відмову у задоволенні заяви 4 військової частини 59131 Чорноморського флоту Російської Федерації (відділ капітального будівництва Чорноморського флоту) про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду міста Севастополя від 29.11.2004 залишено без змін.
22.02.2007 постановою Вищого господарського суду України постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.12.2006 та рішення господарського суду міста Севастополя від 13.11.2006 скасовані, справу направлено на новий розгляд, через невстановлення правового статусу відповідачів та правового врегулювання їх співвідносин або підпорядкування, закриття або закінчення виконавчого провадження за рішенням у справі № 20-6/294-7/732-2/103-5/353, дотримання позивачем обов'язку пред'явлення до основного боржника - військової частини 59131 (відділ капітального будівництва Чорноморського флоту Російської Федерації) - додаткової вимоги про відшкодування збитків у збільшеному розмірі, наявності спеціальної нормативної чи договірної підстави субсидіарної відповідальності Міністерства оборони Російської Федерації (т.14 арк.с. 175-181).
17.04.2007 постановою Верховного Суду України постанова Вищого господарського суду України від 12.04.2005, постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.01.2005 та рішення Господарського суду міста Севастополя від 29.11.2004 скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв'язку з тим, що судами не перевірено, чи є військова частина 59131 Чорноморського флоту Російської Федерації (відділ капітального будівництва Чорноморського флоту) юридичною особою та чи може вона бути відповідачем у даній справі, а якщо ні, то в чиїх інтересах і на підставі ким наданих повноважень вона діяла та хто буде належним відповідачем (т.11 арк.с. 246-247).
17.05.2007 постановою Вищого господарського суду України постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.12.2006, ухвалу господарського суду міста Севастополя від 27.11.2006 залишено без змін, справу передано до господарського суду міста Севастополя до розгляду (т.12 арк.с.257-260).
12.06.2007 ухвалою господарського суду міста Севастополя справа прийнята до провадження суддею Рибіною С.А., присвоєний номер 20-6/294-7/732-2/103-5/353-4/324-9/172 (т.12 арк.с. 1).
03.07.2007 позивач заявив клопотання (вх.№ 22211) про заміну неналежного відповідача - військової частини 59131 (відділ капітального будівництва Чорноморського флоту Російської Федерації) -на належного відповідача - Міністерство оборони Російської Федерації (т.12 арк.с. 28).
04.07.2007 ухвалою суду Міністерство оборони Російської Федерації в особі Фінансово-економічного управління Чорноморського Флоту Російської Федерації виключено з числа третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача; військова частина 59131 (відділ капітального будівництва Чорноморського флоту Російської Федерації) замінена на належного відповідача - Міністерство оборони Російської Федерації (т.12арк.с.37-38).
02.04.2007 справа №20-8/223 прийнята до провадження суддею Рибіною С.А., справі присвоєно №20-8/223-9/129 (т.15 арк.с. 1).
Ухвалою від 03.05.2007 провадження у справі №20-8/223-9/129 зупинено до розгляду справи №20-6/294-7/732-2/103-5/353 в порядку статей 112-114 Господарського процесуального кодексу України (т.15 арк.с.41).
03.09.2007 (вх. № 29199) позивач змінив предмет позовних вимог шляхом надання нової позовної заяви, в якій просить стягнути з Міністерства Оборони Російської Федерації на користь ТОВ „Юреко" збитки за втрачене майно в сумі 23068140,83 грн. (т.12 арк.с.41-48).
25.09.2007 ухвалою провадження у справі №20-8/223-9/129 поновлено, справу №20-8/223-9/129 об'єднано зі справою №20-6/294-7/732-2/103-5/353-4/324-9/172 (т.15 арк.с.45).
05.11.2007 (вх. № 49750) позивачем заявлено клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Уряду Російської Федерації (т.12 арк.с. 91).
07.11.2007 ухвалою суду, встановивши, що відповідно до наказу Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради №205 від 15.03.2007 право власності на майно, яке позивач вважає належним йому на праві спільної часткової власності, зареєстровано за Російською Федерацією в особі Уряду, суд відхилив клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Уряду Російської Федерації, та залучив його до участі у справі в якості другого відповідача (т.12 арк.с. 103-105).
03.12.2007 (вх.№51926) на адресу господарського суду м. Севастополя надійшло клопотання позивача про уточнення позовних вимог, в якому позивач просить: стягнути з Міністерства Оборони Російської Федерації на користь позивача збитки за втрачене майно в сумі 117222112,41 рублів Російської Федерації (т.15 арк.с.46-48).
Розпорядженням голови суду № 107 від 11.12.2007 справа передана у провадження судді Алсуф'єва В.В. (т.15 арк.с.56-57).
Розпорядженням голови суду № 108 від 17.12.2007 справа передана у провадження судді Ілюхіної Г.П. (т.15 арк.с.58-59).
Ухвалою від 17.12.2007 справа №20-6/294-7/732-2/103-5/353-4/324-9/172 прийнята до провадження суддею Ілюхіної Г.П., її привласнено №20-6/294-7/732-2/103-5/353-4/324-9/172-(20-8/223-9/129)-7/503, залучені до участі у справі треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Кабінет Міністрів України, Міністерство Оборони України, Військово-Морські Сили України.
Розпорядженням голови суду №17 від 01.02.2008 справа передана до провадження судді Харченко І.А.
Ухвалою від 04.02.2008 справа №20-6/294-7/732-2/103-5/353-4/324-9/172-(20-8/223-9/129)-7/503 прийнята до провадження суддею Харченко І.А., її привласнено №20-6/294-7/732-2/103-5/353-4/324-9/172-(20-8/223-9/129)-7/503-12/051.
Ухвалою від 04.02.2008 провадження у справі в частині позовних вимог до Уряду Російської Федерації припинено, залучена до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Уряд Російської Федерації.
Ухвалою від 08.04.2008 провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання Міністерства оборони Російської Федерації підписати Акт прийому-передачі на передану ТОВ „Юреко" трьохкімнатну квартиру № 50, розташовану в будинку № 5 блок 3-1 по вул. Шостака в м. Севастополі припинено в порядку пункту 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (том 16 арк. с. 82-85).
Рішенням господарського суду м.Севастополя від 22.04.2008 (т.16 а.с. 128-139), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.05.2008 (т.17 а.с.47-61), позов задоволено повністю, стягнуто з Міністерства оборони Російської Федерації збитки за втрачене майно в сумі 117222112,41 руб. РФ.
Постановою Вищого господарського суду України від 30.09.2008 (т. 17 а.с.145-148) постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.05.2008 та рішення господарського суду міста Севастополя від 22.04.2008 скасовано, справа передана на новий розгляд господарському суду міста Севастополя.
Скасовуючи судові акти судів першої та апеляційної інстанції Вищий господарський суд України звернув увагу на неповноту дослідження обставин справи, а також на необхідність дослідження питання про можливість подальшого виконання рішення суду у даній справі (т.17 а.с.145-148).
Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 07.11.2008 справу прийнято до провадження судді Алсуф'єва В.В.
Ухвалою суду від 26.01.2009 Фінансово-економічне управління Чорноморського Флоту Російської Федерації було виключено з числа відповідачів (т. 18 а.с.49-50).
Розпорядженням голови господарського суду міста Севастополя від 08.07.2009 № 82, у зв'язку з відпусткою судді Алсуф'єва В.В., справу передано до провадження судді Погребняка О.С.
У судовому засіданні 19.01.2010 представниками відповідача - Міністерство оборони Російської Федерації, було заявлено клопотання про припинення провадження у справі на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутність у господарського суду м.Севастополя компетенції на розгляд даної справи (т.17 а.с.97-100).
Надаючи правову оцінку заявленому представниками відповідача клопотанню, а також надаючи оцінку процесуальному статусу Міністерства оборони Російської Федерації як відповідачу у даній справі, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідач - Міністерство оборони Російської Федерації - є іноземною юридичною особою яка знаходиться у місті Москва, що вказане в статях 13, 14 Положень про Міністерство оборони Російської Федерації, затвердженого Указом Президента Російської Федерації від 16.08.2004 №1082 (далі по тексту Положення про Міноборони Росії).
Відповідно до статті 124 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди мають право розглядати справи за участю іноземних підприємств і організацій, якщо: місцезнаходженням філії, представництва, іншого відособленого підрозділу іноземного підприємства або організації є територія України; іноземне підприємство або організація має на території України нерухоме майно, відносно якого виник спір.
Згідно статті 9 Конституцій України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Частиною 4 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд, у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.
Із змісту пункту 1 статті 4 Угоди від 1992 року витікає, що компетентний суд держави-учасника СНД має право розглядати вказані у статті 1 даної Угоди спори, якщо на території даної держави-учасника СНД: б) здійснюється торговельна, промислова або інша господарська діяльність підприємства (філії) відповідача; в) виконано або має бути виконано повністю або частково зобов'язання з договору, яке предметом спору.
Згідно з пунктом 3 статті 4 Угоди від 1992 року, позови суб'єктів господарювання про право власності на нерухоме майно розглядаються виключно судом держави-учасника СНД, на території якого знаходиться майно.
Стаття 11 Угоди визначає, що цивільне законодавство однієї держави-учасника Співдружності Незалежних Держав застосовується на території іншої держави-учасника СНД згідно наступним правилам: цивільна правоздатність і дієздатність юридичних осіб визначається за законодавством держави-учасника СНД, на території якого заснована юридична особа; до відносин, які витікають з права власності, застосовується законодавство місце знаходження майна; виникнення і припинення права власності або іншого речового права на майно, що є предметом угоди, визначається за законодавством місця здійснення угоди, якщо інше не передбачене угодою Сторін; права і обов'язки Сторін по угоді визначаються за законодавством місця здійснення, якщо інше не передбачене угодою Сторін.
В даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що відповідач - Міністерство оборони РФ, згідно зі статтями 2, 5 Положення про Міністерство оборони РФ, є органом управління Збройними Силами Російської Федерації і здійснює свою діяльність безпосередньо або через органи управління військових округів, інші органи військового управління, територіальні органи (військові комісаріати).
Статтею 14 Положення про Міністерство оборони РФ визначено, що Міністерство оборони є юридичною особою, має кошторис, друк, штампи.
Згідно зі статтею 7 Положення про Міністерство оборони РФ, Міноборони РФ здійснює у тому числі наступні повноваження: 45) організовує оперативне, технічне, тилове і фінансове забезпечення Збройних Сил; 48) здійснює розміщення і оплату замовлень на закупівлю, сервісне обслуговування, модернізацію, ремонт і утилізацію озброєння і військової техніки, капітальне будівництво, закупівлю продовольства, речового і іншого майна, матеріального і інших ресурсів для Збройних Сил, а також в установленому порядку для інших військ, військових формувань і органів в межах виділених на цю мету засобів; 56) забезпечує у Збройних Силах облік, зберігання і витрачання матеріальних ресурсів і фінансових коштів відповідно до встановлених порядком і нормами, а також здійснює контроль фінансово-економічної і господарської діяльності Збройних Сил; 68) здійснює розквартировування і облаштування військ (сил), управління і розпорядження житловими фуондами, закріпленими за Міноборони РФ відповідно до його призначення, а також організовує будівництво і експлуатацію об'єктів військової і соціальної інфраструктури у Збройних Силах; 71) здійснює в межах своєї компетенції правомочності власника майна, закріпленого за Збройними Силами .
Таким чином, згідно наданим повноваженням, відповідно до Положення про Міністерство оборони РФ, Міністерству оборони РФ, як юридичній особі надано право здійснювати господарську діяльність з метою реалізації покладених на нього функцій.
Відповідно до пункту 1 статті 49 Цивільного кодексу Російської Федерації (далі за текстом ЦК РФ), юридична особа може мати цивільні права, відповідні меті діяльності, передбаченій в його засновницьких документах, і нести пов'язані з цією діяльністю обов'язки.
При цьому, Міністерство оборони РФ здійснює свою діяльність безпосередньо або через інші органи військового управління, що прямо вказано в Положенні про Міністерство оборони РФ.
В свою чергу, відділ капітального будівництва Чорноморського флоту Російської Федерації (військова частина 59131), створений у 1958 році відповідно до директиви командуючого Чорноморським флотом СРСР (довідка за № 82/1714-6 від вересня 2000 року) діє на підставі Положення про Відділ капітального будівництва Чорноморського флоту, затвердженого Наказом заступника командуючого Чорноморським флотом по будівництву, інженерному забезпеченню і розквартируванню від 11.09.2002 за № 122.
Як вказано в Розділі I «Загальні положення» Положення про Відділ капітального будівництва (ВКБ), відділ капітального будівництва Чорноморського флоту є органом військового управління Чорноморського флоту.
Відповідно до частини 1 пункту 6 розділу IІІ Положення про ВКБ, на відділ капітального будівництва Чорноморського флоту РФ (в/ч 59131) покладені функції, у тому числі: укладення договорів на проектування і будівництво об'єктів флоту підрядними організаціями, виконання претензійно-позовної роботи; забезпечення фінансування будівництва об'єктів флоту; укладення договорів на придбання виробничих фондів, житла і пайова участь в будівництві об'єктів; передача знов побудованих об'єктів житла на баланс експлуатуючих організацій з реєстрацією прав власності і постановкою на облік.
Згідно з пунктом 10 розділу IV Положення про ВКБ, на начальника ВКБ покладені, у тому числі, наступні повноваження: укладати договори підряду на проектування і будівництво об'єктів флоту з підрядними організаціями; укладати договори на будівельно-монтажні і пуско-налагоджувальні роботи, на поставку обладнання і будівельних матеріалів; керувати виробничою і фінансово-господарською діяльністю Відділу, підписувати грошові і інші документи по фінансово-господарських операціях.
З матеріалів справи також вбачається, що Відділ капітального будівництва Чорноморського флоту РФ (в/ч 59131) є суб'єктом ЕДРПОУ, якому привласнений ідентифікаційний код 07598006 (лист ДПІ в Ленінському районі від 26.01.2005 № 181/9/28-12; (т.5, а.с.100).
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що Відділ капітального будівництва Чорноморського флоту Російської Федерації є органом військового управління Збройних Сил Російської Федерації, який діє в рамках наданих (делегованих) повноважень на підставі Положення про ВКБ в інтересах Міністерства оборони РФ. Відділ капітального будівництва ЧФ РФ (в/ч 59131) перебуває на території України (м.Севастополь), як суб'єкт господарської діяльності, значиться в Єдиному реєстрі підприємств і організацій України, йому надано право укладати господарські договори в межах наданих повноважень, він не являється юридичною особою у відповідності до законодавства Російської Федерації (вих. № 09-3-05/3442 від 07.09.2005 Федеральної податкової служби РФ (т.7, а.с. 104) і володіє всіма ознаками такого відособленого підрозділу юридичної особи, як «філія»відповідно до законодавства Російської Федерації (ст. 55 ЦК РФ).
З урахуванням викладеного, суд вважає, що Міністерство оборони Російської Федерації, будучи нерезидентом України і юридичною особою, має на території України підрозділ (ВКБ Чорноморського флоту РФ), що відповідає всім ознакам відокремленого підрозділу юридичної особи (філії) і здійснює в інтересах юридичної особи (Міністерства оборони РФ) господарську, а також іншу діяльність.
За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що даний спір підпадає під дії пункту 1 статті 4 Угоди від 20.03.1992 року, згідно якому, компетентний суд держави-учасника СНД має право розглядати вказані у статті 1 Угоди спори, якщо на території даної держави-учасника СНД здійснюється торговельна, промислова або інша господарська діяльність підприємства (філії) відповідача.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що предметом спору у даній справі є зобов'язання за інвестиційними договорами про спільну діяльність, які мають бути виконані на території України, що також свідчить про те, що даний спір підпадає під дію частини 1 статті 4 Угоди від 20.03.1992, згідно якої компетентний суд держави-учасника СНД має право розглядати вказані у статті 1 Угоди спори, якщо на території даної держави-учасника СНД виконано або має бути повністю або частково виконано зобов'язання з договору.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для припинення провадження у даній справі та необхідність вирішення спору по суті позовних вимог.
У судовому засіданні 25.03.2010 представниками відповідача було заявлено клопотання про призначення у даній справі комплексної комісійної судової будівельно-бухгалтерської експертизи. В обґрунтування заявленого клопотання відповідачі посилались на невідповідність наявного в матеріалах справи висновку експертизи № 35 від 16.04.2002 іншим обставинам справи, комісійному висновку спеціалістів від 31.05.2006 № 178/175, висновку експерта-економіста від 30.10.2006 № 161.
Однак, суд не знайшов підстав для задоволення заявленого клопотання, оскільки відповідачем не доведено суду суперечливості обставинам справи та неможливості прийняття в якості доказу у справі висновку № 53 від 16.04.2002, зробленого Севастопольським відділенням Харківського НДІ судових експертиз ім. засл. проф. Н.С. Бокаріуса.
Частиною 6 статті 42 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні.
В даному випадку у суду відсутні підстави для відхилення висновку № 53 від 16.04.2002, зробленого Севастопольським відділенням Харківського НДІ судових експертиз ім. засл. проф. Н.С. Бокаріуса. При цьому, суд вертає увагу представників сторін, що висновку № 53 від 16.04.2002 судом буде надана оцінка в сукупності з іншими доказами у відповідності до статті 43 Господарського процесуального кодексу України.
Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовольнити у повному обсязі.
Представники Міністерства оборони РФ позовні вимоги не визнали, вважають Міністерство оборони РФ неналежним відповідачем, оскільки докази правонаступництва між військовою частиною 59131 та Міністерством оборони саме Російської Федерації відсутні.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, а також третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, явку повноважних представників до судового засідання не забезпечили, про дату, місце та час засідання повідомлені належним чином - рекомендованою кореспонденцією (т. 17 а.с.8-12).
Справа розглядається за наявними в неї матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статей 20, 22 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні учасникам процесу роз'яснені процесуальні права та обов'язки.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухав учасників процесу, суд,
встановив:
Як вбачається з матеріалів справи у період з 1993 року по 1996 рік між МПП «Юреко»(правопопередник ТОВ «Юреко») і військовою частиною 59131 були укладені договори про інвестування грошових коштів на будівництво житла для військовослужбовців:
1. договір про інвестування Чорноморському Флоту грошових коштів на будівництво житла для військовослужбовців від 30 червня 1993 року (далі - договір від 30.06.93)
2. договір про спільну діяльність по організації інвестування Чорноморському Флоту грошових коштів на будівництво житла для військовослужбовців від 08 жовтня 1993 року (вбудовані службові приміщення)(далі - договір від 08.10.93).
3. договір про інвестування Чорноморському Флоту грошових коштів на будівництво житла для військовослужбовців від 08 жовтня 1993 року (квартири) (далі - договір від 08.10.93).
4. договір про інвестування Чорноморському Флоту грошових коштів на будівництво житла для військовослужбовців від 20 жовтня 1993 року (далі - договір від 20.10.93).
5. договір про інвестування Чорноморському Флоту грошових коштів на будівництво житла для військовослужбовців від 08 грудня 1993 року (далі - договір від 08.12.93).
6. договір про інвестування Чорноморському Флоту грошових коштів на будівництво житла для військовослужбовців від 22 лютого 1994 року (далі - договір від 22.02.94).
7. договір про спільну діяльність по організації інвестування на завершення будівництва житлового будинку від 14 лютого 1995 року (далі - договір від 14.02.94).
8. договір - намірів про спільну діяльність по інвестуванню в житлове капітальне будівництво для військовослужбовців Чорноморського Флоту від 28 березня 1995 року (далі - договір - намірів від 28.03.95).
9. договір про спільну діяльність по організації інвестування будівництва житлового - будинку по вул. Адмірала Макарова в м. Севастополі від 21 червня 1995 року (далі - договір від 21.06.95).
10. договір про спільну діяльність по організації інвестування будівництва житлового будинку по вул. Шостака в м. Севастополі (шифр 8/7- 575, блоки: 3-1, 3-2, 3-3) від 20 липня 1995 року, (квартири) (далі - договір від 20.07.95).
11. договір про спільну діяльність по організації інвестування будівництва житлового будинку по вул. Шостака в м. Севастополі (шифр 8/7- 575, блоки: 3-1, 3-2) від 20 липня 1995 року з доповненням від 02.02.96 (вбудовані службові приміщення) (далі - договір від 20.07.95). (т. 2 арк.с. 73-109).
Згідно до вимог пункту 4 розділу IX «Заключні положення»Господарського Кодексу України, пункту 4 «Заключні і перехідні положення»Цивільного Кодексу України в редакції Закону 2003 року, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем в зв'язку з укладенням і виконання вказаних договорів, регулюються Цивільним Кодексом України в редакції Закону 1963 року. Положення Господарського Кодексу України і Цивільного Кодексу України в редакції Закону 2003 року застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати між сторонами після вступу їх в законну силу.
Так, відповідно до матеріалів справи, договори від 30.06.93, від 08.10.93, від 20.10.93, від 08.12.93 і від 22.02.94, з боку в/ч 59131 уклав начальник відділу капітального будівництва Арсенічев Ю. П., який діяв від імені Чорноморського флоту, виступаючи як замовник.
Договір від 14.02.95, договір-намірів від 28.03.95, договір від 21.06.95 і договір від 20.07.95 були укладені відділом капітального будівництва Чорноморського флоту (в/ч 59131), що діяв, як замовник від імені Чорноморського флоту. Підписані ці договори начальником відділу капітального будівництва Чорноморського флоту Арсенічевим Ю. П.
У матеріалах справи є копія Рішення командувача Чорноморським флотом від 11.05.1992 про часткову участь міських організацій в будівництві житла по планах ЧФ, згідно якому, начальникові ВКБ ЧФ надається право укладати договори з міським організаціями по частковому будівництву житлових будинків (т. 3 арк.с. 73, 74).
З умов вказаних вище договорів вбачається, що права і обов'язки сторін, що уклали ці договори, пов'язані із створенням (будівництвом) нового нерухомого майна (об'єкти інвестицій) і придбанням на нього прав спільної часткової власності. Отже, права і обов'язки по договорах, зокрема, і право власності на знов створене нерухоме майно набуває юридична особа, від імені якої були укладені і виконувалися дані договори.
Суд, виходячи з пояснень сторін та наданих доказів дійшов висновку, що Чорноморський флот Російської Федерації, від імені якого, як вказано в договорах, діє в/ч 59131, не набуває права і обов'язку по договорах, укладеним в/ч 59131 (ВКБ Чорноморського флоту) з МПП «Юреко»по тих підставах, що Чорноморський флот не є юридичною особою, а також іншим суб'єктом господарських і цивільно-правових відносин, що підтверджується матеріалами справи (довідка №725/52/07 від 26.07.05) (т.6, арк. 90).
Згідно пункту 14 Основ політики Російської Федерації в області військово-морської діяльності на період до 2010 року, затверджених Указом Президента Російської Федерації від 04.03.2000 і Морської доктрини Російської Федерації на період до 2020 року, затвердженою Указом Президента Російської Федерації від 27.07.2001 Чорноморський флот Російської Федерації відноситься до оперативно-стратегічних об'єднань Військово-морського флоту Російської Федерації.
Таким чином, виходячи з наведених обставин, суд дійшов висновку, що:
- майно Збройних Сил Російської Федерації, інших військ, військових формувань і органів є федеральною власністю і знаходиться на правах господарського ведення або оперативного управління (п. 12 ст. 1 Закону РФ «Про оборону»);
- Міністерство оборони РФ здійснює в межах своєї компетенції повноваження власника майна, закріпленого за Збройними Силами (п. 71 ст. 7 Положень про Міноборони Росії), в повноваження якого входить здійснення розквартирування і облаштування військ (сил), управління і розпорядження житловим фондом, закріпленим за Міноборони Росії, відповідно до його призначення, а також організація будівництва і експлуатації об'єктів військової і соціальної інфраструктур в Збройних Силах; є юридичною особою (стаття 13 Положення про Міноборони Росії)
- військова частина 59131, входить до складу Збройних Сил Російської Федерації, є бюджетною організацією без прав юридичної особи, що фінансується із коштів федерального бюджету Російської Федерації, виділених на оборону по кошторису Міністерства оборони Російської Федерації, володіє всіма ознаками відособленого підрозділу юридичної особи - Міністерства оборони Російської Федерації і наділено повноваженнями, делегованих їй, як органу військового управління (п. 2 Положення про Міноборони Росії) укладати договори на користь Збройних Сил Російської Федерації на капітальне будівництво, як військового призначення, так і об'єктів соціальної інфраструктури, зокрема, житла для військовослужбовців Чорноморського флоту РФ по договорах про часткову участь в будівництві житла для військовослужбовців Чорноморського флоту;
- фінансування відповідачем (Міноборони Росії) за рахунок коштів федерального бюджету, як головним розпорядником бюджетних коштів, часткового будівництва житлових будинків для військовослужбовців Чорноморського флоту РФ, які є об'єктами будівництва по інвестиційних договорах спільно з МПП «Юреко», що підтверджується зокрема: постановою Уряду Російської Федерації від 29.11.99 за №1313 «Про підписання Угоди між Урядом Російської Федерації і Кабінетом Міністрів України про взаємне визнання прав і регулюванні відносин власності Чорноморського флоту Російської Федерації на житловий фонд і об'єкти соціально-побутового призначення в місцях дислокації його військових формувань на території України», згідно якому був схвалений проект вказаної Угоди з прикладеним до нього Переліком об'єктів, побудованих і придбаних за рахунок коштів Російської Федерації, в якому вказані об'єкти будівництва в м. Севастополі, зокрема: по вул. Генерала Лебедя, б. 2, б. 37, б. 39, б. 47; по пр. Генерала Острякова, б. 139; по вул. Шостака, б. 5 і б. 7. Зі змісту даної постанови Уряд РФ визнає, що сам проект Угоди з переліком об'єктів був представлений безпосередньо Міністерством оборони РФ; 2) довідка від 25.09.2002 вих. №82/2143-6 про залучення бюджетних коштів РФ на завершення будівництва об'єктів: житлового будинку по вул. Адмірала Макарова б. 4 «А», (шифр 8/7-757) і житлового будинку по вул. Шостака б. 5 (шифр 8/7-575, блок 3-3).
- безпосереднього виконання військовою частиною 59131, покладених на неї пунктом 6 розділу III Положення про ВКБ, функцій, зокрема: укладення договорів на проектування і будівництво об'єктів флоту підрядними організаціями, забезпечення фінансування будівництва об'єктів флоту; укладення договорів на придбання житла і часткову участь в будівництві об'єктів; передача знов побудованих об'єктів житла на баланс експлуатуючих організацій з реєстрацією прав власності і постановкою на облік (у матеріалах справи є письмові докази, що свідчать про реєстрацію права власності на спірні об'єкти, як за Російською федерацій, так і за військовою частиною 59131, зокрема: лист ДКП БТІ і ДРОНМ м. Севастополя в адресу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Севастополя від 09.03.2005 за №172, (т.7 арк.с. 24), лист ДКП БТІ і ДРОНМ м. Севастополя на ім'я судді господарського суду м. Севастополя від 02.03.2004 №154 (т.3. арк. с 81);
Таким чином, суд дійшов висновку, що саме Міністерство оборони Російської Федерації, як юридична особа, наділена правами власника майна, закріпленого за Збройними Силами РФ, здійснювала юридично значущі дії, направлені на реалізацію наданих йому законодавством Російської Федерації повноважень і придбало, по вказаних вище інвестиційних договорах, укладеним військовою частиною 59131 з МПП «Юреко», всі права і обов'язки.
Виходячи з предмету, змісту прав і обов'язків сторін, спірні правовідносини при укладенні і виконання вказаних вище договорів регулюються Законом України «Про інвестиційну діяльність»від 18.09.1991 із змінами; Законом України «Про власність»із змінами (скасований Законом України від 27.04.2007 №997-У); розділом 11 «Спільна власність»і розділом 38 «Сумісна діяльність»Цивільного Кодексу України в редакції Закону 1963 року Після набуття чинності Господарського Кодексу України і Цивільного Кодексу України в редакції Закону 2003 року спірні правовідносини регулюються розділом 26 «Право спільної власності»ЦК України в редакції Закону 2003 року.
Згідно ч. 4 п. З Роз'яснення Вищого господарського суду України від 28.04.95 за № 02-5/302 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність», сумісна діяльність може також здійснюватися шляхом інвестування згідно Закону України "Про інвестиційну діяльність" і Закону України "Про режим іноземного інвестування".
Основним правовим документом, регулюючим взаємовідношення між суб'єктами інвестиційної діяльності, відповідно до статті 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність», є договір.
Згідно предметам наданих суду договорів, метою взаємовідносин сторін є їх сумісні дії, направлені на досягнення конкретної мети (об'єкти інвестицій), в даному випадку це: будівництво житлових будинків, розташованих в м. Севастополі по наступних адресах: вул. Адмірала Макарова 4 «А», вул. Шостака 5 (блоки: 3-1, 3-2, 3-3), вул. Шостака 7 (блоки: 4-1, 4-2, 4-3, 4-4), вул. Генерала Лебедя 2, вул. Генерала Лебедя 37, вул. Генерала Лебедя 39, вул. Генерала Лебедя 47, проспект Генерала Острякова 139.
В рахунок інвестування позивачем грошових коштів в будівництво житла, відповідач (Міністерство оборони РФ), в особі відділу капітального будівництва Чорноморського флоту (в/ч 59131), зобов'язався передати у власність позивачеві після закінчення будівництва квартири і вбудовані службові приміщення відповідно до його частки у всіх побудованих об'єктах, з урахуванням проведеного позивачем об'єму інвестування.
Виходячи з умов договорів, термін їх дії визначений до виконання сторонами зобов'язань в повному обсязі.
За своєю правовою природою всі договори є договорами про спільну діяльність. Зі змісту договорів вбачається, що права і обов'язки сторін по всіх договорах ідентичні. Для досягнення вказаної в договорах мети сторони домовся про слідуючи зобов'язання: позивач, виконуючи функції генерального інвестора по договорах, здійснює фінансування будівництва об'єктів інвестування за рахунок власних, а також привернутих грошових коштів (інвестицій) третіх осіб. Військова частина 59131 (ВКБ Чорноморського флоту РФ), виконуючи функції замовника, здійснює організацію і контроль над ходом будівництва об'єктів інвестування, тобто вносить до створюваного спільного майна трудову участь.
Як випливає з умов пунктів 3.1 договору від 21.06.95 (будинок по вул. Адмірала Макарова 4 «А»), договору від 14.02.95 (будинок по вул. Генерала Лебедя 2), договорів від 20.07.95 (будинок по вул. Шостака 5), сторони домовилися про те, що суми інвестицій, що вносяться позивачем в рамках виконання своїх зобов'язань по договорах, визначаються як попередні. Остаточна сума інвестицій визначається від фактичної вартості будівництва об'єкту інвестування.
Згідно пунктам 3.1. договору від 30.06.93 (будинок по вул. Шостака 7), договорів від 08.10.93 (будинок по вул. Шостака 7), договору від 08.12.93 (будинок по вул. Шостака 7), договору від 20.10.93 (будинки по вул. Генерала Лебедя 37 і 39), договору від 22.02.94 (будинок по пр. Генерала Острякова 139) сторони домовилися про те, що вартість будівництва визначається поетапно, при цьому, на останньому етапі позивач перераховує грошові кошти (інвестиції) у відповідності фактичними витратами по будівництву об'єкту інвестування.
Позивач при перерахуванні грошових коштів в адресу в/ч 59131 за договорами про спільну діяльність не вказував в первинних документах, по якому конкретно об'єкту інвестування оплачуються грошові кошти. У зв'язку з цим, визначити об'єм інвестицій, вкладених фактично позивачем по кожному з об'єктів інвестування, не має можливості. Дані обставини підтверджуються висновками судової комплексної будівельно-бухгалтерської експертизи №53 від 16.04.2002 (т.1. арк.с. 93-102).
У відповідності з пунктом 1.2. договору від 30.06.93 (будинок по вул. Шостака 7, блоки: 4-3, 4-4) сторони досягли угоди про передачу позивачеві в рахунок погашення інвестицій 26,3% загальної площі квартир в кількості 425,76 м2 (одну 1-кімнатну площею 35.72 м2 ; одну двокімнатну загальною площею 52,59 м2 ; п'ять трикімнатних, загальною площею 337,45 м2 ).
Відповідно до пунктів 1.2 договорів від 08.10.93 (будинки по вул. Шостака 5, вул. Шостака 7, блоки: 3-3, 4-1, 4-3, 4-4), договору від 08.12.93 (будинок по вул. Шостака 7, блоки: 3-3, 4-1, 4-2, 4-3, 4-4) сторони досягли угоди про передачу позивачеві трьох вбудованих службових приміщень загальною площею 637 м2 в будинку 7 по вул. Шостака, вбудованого службового приміщення загальною площею 247 м2 в будинку 5 по вул. Шостака, а також житлових квартир: сім двокімнатних квартир, дев'ять трикімнатних квартир, дві однокімнатні квартири в будинку 7 по вул. Шостака.
Згідно пункту 1.1 договору від 20.07.95 (будинок по вул. Шостака 5, блоки: 3-1, 3-2) і доповнення до нього від 02.02.96, сторони досягли угоди про передачу позивачеві двох вбудованих службових приміщень загальною площею 445 м2, а також житлових квартир в кількості 21 (двадцяти одній) квартири, зокрема: одинадцять двокімнатних, десять трикімнатних квартир.
Відповідно до пункту 3.7 договору від 14.02.95 (будинок по вул. Генерала Лебедя 2), а також доповненню до нього від 21.06.95 сторони досягли угоди про передачу позивачеві шести трикімнатних квартир, шести двокімнатних квартир.
У відповідності з пунктом 1.1 договору від 21.06.95 (будинок по вул. Генерала Макарова 4 «А») сторони досягли угоди про передачу позивачеві 15 квартир, зокрема: п'ять двокімнатних квартир, десять однокімнатних квартир.
У відповідності з пунктом 1 договору від 10.02.95 і пункту 1.2. договору від 22.02.94 (будинок по пр. Генерала Острякова 139) сторони досягли угоди про передачу позивачеві двох трикімнатних квартир і чотирьох двокімнатних квартир.
Згідно пункту 1.2 договору від 20.10.93 і доповнення до нього від 02.06.94 (удома по вул. Генерала Лебедя 37, 39, 47) сторони досягли угоди про передачу позивачеві трьох вбудованих службових приміщень загальною площею 472,7 м2 і шести двох кімнатних квартир.
Ухвалою від 09.02.2004 суд зобов'язав позивача і військову частину 59131 провести звірку переданих площ по кожному з об'єктів будівництва (т. 3. арк.с. 64).
З наданого суду акту звірки взаємних розрахунків по договорах про спільну діяльність з протоколом розбіжностей до нього (т.4. арк.с. 27-31), вбачається:
- за даними військової частини 59131 (ВКБ Чорноморського флоту РФ), як безпосереднього господарюючого суб'єкта, який виконував договори і вів по ним бухгалтерський облік всіх господарських операцій, МПП «Юреко» всього інвестувало в будівництво по всіх договорах про спільну діяльність 9038,67 м2 загальної площі житлових (квартири) і нежилих приміщень (вбудовані службові приміщення). У той же час, військовою частиною 59131 передано інвесторові - МПП «Юреко», квартир і вбудованих службових приміщень загальною площею 5144,90 м2 (протокол розбіжностей до акту звірки площ, отриманих ТОВ «Юреко»по договорах про спільну діяльність з в/ч 59131 (ВКБ ЧФ РФ) за період з 1993 по 2002 рік);
- за даними позивача їм отримано по вказаних договорах всього 4947,28 м2 загальної площі житлових і нежилих приміщень (акт звірки площ, отриманих ТОВ «Юреко»по договорах про спільну діяльність з в/ч 59131 за період з 1993 по 2002 рік).
Пунктом 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»№01-8/98 від 31.01.2001 із змінами, визначено, що, вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права власності або усунення перешкод в користуванні майном, арбітражні (господарські) суди повинні мати на увазі, що підтвердженням наявності такого права можуть бути насамперед правовстановлювальні документи. Одним з основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства). Аналогічні питання виникають і тоді, коли, наприклад, будинок побудований за участю декількох підприємств (організацій). За таких обставин, позивач з метою підтвердження свого права на користування і розпорядження конкретним нежилим приміщенням, яке перебуває на балансі відповідача, повинен подати господарському суду документи, що підтверджують його участь у витратах на спорудження будинку для визначення його частки приміщення або рішення власника (органу, уповноваженого управляти майном) про закріплення за ним певної частки будинку на праві повного господарського відання (оперативного управління).
Відповідно до висновків судової комплексної будівельно-бухгалтерської експертизи №53 від 16.04.2002 (т. 1 арк.с. 93-102) частка позивача у всіх побудованих спільно з в/ч 59131 об'єктах з урахуванням об'єму фінансування складає 49,345 % від всього обсягу побудованого або 8855 м2 загальної площі житлових (квартири) і нежилих приміщень (вбудовані службові приміщення).
В процесі судового засідання, позивач погодився з даними бухгалтерського обліку військової частини 59131, що вказані в протоколі розбіжностей до акту звірки і відповідає 5144,90 м2 житлових і нежилих приміщень переданих МПП «Юреко».
Виходячи з викладеного, суд вважає, що висновок судової комплексної будівельно-бухгалтерської експертизи №53 від 16.04.2002 в частці об'ємів фінансування позивачем будівництва житла по договорах з військовою частиною 59131 фактично підтверджує дані акту звірки між позивачем і військової частини 59131 з урахуванням протоколу розбіжностей (різниця є незначною і складає: 9038,67 м2 - 8855 м2 = 183,67 м2 ), а сам по собі висновок судового експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється по правилах, встановлених статтею 43 Господарського процесуального кодексу України.
Пункт 3 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№996-ХІУ від 16.07.1999 (далі Закон №996-ХІУ) визначає, що відповідальність за організацію бухгалтерського обліку і забезпечення фіксації фактів здійснення всіх господарських операцій в первинних документах, збереження оброблених документів, реєстраторів і звітності протягом встановленого терміну, але не менш трьох років, несе власник або уповноважений орган (посадова особа), що здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства і установчих документів.
Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для ухвалення рішень повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності і руху грошових коштів підприємства (п. 1 ст. З Закону № 996-ХІУ).
Частиною 1 статті 9 Закону № 996-ХІУ визначено, що зведені облікові документи, до яких відносяться акти звірок взаєморозрахунків, складаються на підставі первинних документів, що безпосередньо відображають факти проведених господарських операцій. При цьому ці зведені документи несуть контрольні функції, тобто вони (зведені облікові документи) повинні відображати повну інформацію про всі господарські операції, що мали місце з метою надання користувачам правдивої і неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності і рух грошових коштів підприємства.
Згідно пункту 2 статті 6 Закону №996-ХІУ, регулювання питань методології бухгалтерського обліку і фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти по веденню бухгалтерського обліку і складанню фінансової звітності.
У відповідності з пунктом 1 статті 10 Закону №996-ХІУ, для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку і фінансової звітності, підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, в ході якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.
Пунктом 11.11 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, документів і розрахунків (далі Інструкція), затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 11.08.94 №69, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26.08.94 №202/412 визначено, що при інвентаризації розрахунків: всім дебіторам підприємства-кредитори повинні передати виписки про їх заборгованість, які пред'являються інвентаризаційній комісії для підтвердження дійсної заборгованості. Підприємства-дебітори зобов'язані впродовж десяти днів з дня отримання виписок підтвердити заборгованість або заявити свої заперечення, які пред'являються інвентаризаційній комісії для підтвердження дійсної заборгованості. Підприємства-дебітори зобов'язані впродовж десяти днів з дня отримання виписок підтвердити виписки про їх заборгованість або заявити свої заперечення; на рахунках обліку розрахунків з покупцями і замовниками, постачальниками і підрядчиками, іншими дебіторами і кредиторами повинні залишатися виключно узгоджені суми.
У пункті 3 спільного Наказу Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України і Державного комітету статистики України №148/234/383 від 10.11.98 «Про інвентаризацію заборгованості за станом на 1 листопада 1998 рік», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.11.98 за №714/3154, під випискою про заборгованість розуміється акт звірки розрахунків, форма якого приводиться в додатку 1 до цього наказу.
У відповідності з пунктом 3.6 Інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті»(далі по тексту Інструкція про безготівкові розрахунки), затвердженій постановою Правління НБУ від 21.01.2004 №22, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 №377/8976, платіжні доручення застосовуються в розрахунках товарним і нетоварним платежам: для завершення розрахунків по актах звірки взаємної заборгованості підприємств, складених не пізніше за термін, встановлений законодавством України.
Пунктом 9.3 Інструкції про безготівкові розрахунки визначено, що підприємства, що мають господарські зв'язки щодо постачання товарів (виконаним роботам, наданим послугам), можуть здійснювати розрахунки періодично по сальдо зустрічних вимог.
Згідно пунктам 9.4, 9.5 Інструкції про безготівкові розрахунки, в договорах між підприємствами передбачаються періодичність звірки взаємної заборгованості з складанням відповідного акту, терміни і платіжні інструменти, із застосуванням яких здійснюватимуться розрахунки. Після складання акту звірки взаємної заборгованості в терміни, визначені законодавством України, та сторона, на користь якої склалося кредитове сальдо, виписує розрахунковий документ, (платіжне доручення, вимога-доручення) або оформляє вексель.
Таким чином, виходячи з вимог чинного законодавства України і наявності доказів у справі, суд дійшов висновку, що саме дані бухгалтерського обліку учасників спірних господарських правовідносин, відбиті в Акті звірки взаємних розрахунків і протоколі розбіжностей до нього, є достовірною (фактичною) інформацією про наявність заборгованості відповідача - Міністерства оборони РФ перед позивачем по виконанню інвестиційних договорів. При цьому, Акт звірки взаємних розрахунків з протоколом розбіжностей до нього між позивачем і військовою частиною 59131 (ВКБ Чорноморського флоту РФ), як відособленим підрозділом юридичної особи, що безпосередньо здійснювало господарську діяльність по спірних правовідносинах і ведучих самостійно бухгалтерський облік по всіх здійснюваних фінансово-господарських операціях відповідно до покладених на неї функцій, відповідає вимогам статей 32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України і є належним засобом доведення у даній справі.
Посилання відповідача на той факт, що ними відкликано підписи під актами звірок, - суд не бере до уваги, тому що на час звірки взаєморозрахунків наявність заборгованості підтверджено і даними бухгалтерського обліку і висновками судової експертизи.
З урахуванням викладеного, суд прийшов до наступних висновків:
- по всіх договорах про спільну діяльність по інвестуванню грошових коштів в будівництво житла для військовослужбовців Чорноморського флоту МПП «Юреко»всього було проінвестовано будівництва 9038,67 м2 спільної площі квартир і вбудованих службових приміщень.
- частка позивача у спільному частковому майні, а саме у всіх об'єктах будівництва, побудованих відповідно до вказаних договорів про спільну діяльність в кількісному вираженні склала 9038,67 м2 загальної площі квартир і вбудованих службових приміщень;
- відповідно до умов договорів про спільну діяльність військова частина 59131 передала позивачеві 5144,90 м2 загальної площі квартир і вбудованих службових приміщень;
- частка позивача у спільному частковому майні, яка належала йому на праві спільної часткової власності і до теперішнього часу не була передана, складає 3893,77 м2 (9038,67 м" -5144,90 м2 = 3893,77 м2) загальної площі у вигляді квартир і вбудованих службових приміщень.
Суд не може погодитися з доводами представників відповідача Міністерство оборони РФ про те, що до правовідносин, що виникли між ним і МПП «Юреко»у зв'язку з виконанням зобов'язань по договорах про спільну діяльність застосовуються вимоги Положення про інвестування будівництва і придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України (далі Положення), затвердженого Указом Президента України від 1.07.1993 № 240/93 із змінами і доповненнями від 19.01.94 № 13/94, від 05.04.94 № 136/94, від 06.12.96 №1166/96.
Вимоги вказаного Положення застосовується до правовідносин, пов'язаними з інвестуванням будівництва і придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України. Обов'язковим суб'єктом даних відносин у відповідності з пунктом 2 Положення є Міністерство оборони України. Згідно пункту 5 Положень, житло, побудоване за рахунок інвестицій, є загальнодержавною власністю України і перебуває у веденні Міністерства оборони України.
У свою чергу по спірних правовідносинах, предметом яких є право власності на майно (нерухомість) що набуває по вказаних вище інвестиційних договорах, укладеним між МПП «Юреко»і військовою частиною 59131, суб'єктний склад учасників інший, а саме: Міністерство оборони Російської Федерації, як іноземна юридична особа.
Також в пункті 3 Положення йде мова про кількість житла в процентному відношенні до спільного об'єму побудованого за рахунок інвесторів (від 35% до 50%), яке передається у власність інвесторів. Коефіцієнти у вказаному Положенні не згадуються.
Суд вважає необґрунтованими твердження представників Міністерства оборони РФ про те, що позивач повністю отримав частку, що належить йому у спільному частковому майні, створеному в результаті їх спільної діяльності.
Судом встановлено, що МПП «Юреко»проінвестовано будівництво 9038,67 м2, а передано йому військовою частиною 59131, що діяла від імені відповідача тільки 5144,90 м2 (акт звірки з протоколом розбіжностей); також в довідці про передані площі МПП «Юреко»по договорах інвестицій в житлове будівництво з початку дії договорів про співробітництво за період з 1993 по 2002 рік за підписом посадових осіб військової частини 59131 (т.2 арк.с. 143, 144) вказано, що позивачем проінвестовано будівництво 8969,89 м2 площ, а передано йому лише 5178,94 м2 . Викладені обставини спростовують доводи відповідача про те, що військова частина 59131, що діяла від імені Міністерства оборони Російської Федерації, повністю передала позивачеві його частку у спільному частковому майні
Суд не може прийняти як допустимий доказ, наданий в судовому засіданні, висновок фахівця-економіста і фахівця-будівельника НІЕКЦ при ГУМВД України в АР Крим за №161 від 30.10.2006 (т. 11 акр.с. 62-69).
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України обставини у справі встановлюються, у тому числі і висновками судових експертів. Тобто процесуальний закон визначає як допустимий доказ висновок судового експерта по питаннях, що вимагають спеціальних пізнань.
У відповідності з пунктом 10 Роз'яснень Вищого господарського суду України від 11.11.98 за №02-5/424 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»із змінами, Особа набуває права та несе обов'язки експерта після оголошення (вручення) їй ухвали про призначення експертизи та попередження про відповідальність. Тільки за цих умов висновок експерта набуває доказової сили. Невиконання цих вимог робить неможливим використання висновку експерта як доказу у справі.
Суд надає оцінку доводам представника Міністерства оборони РФ, наданих пі час попередніх розглядів справи стосовно того, що належним відповідачем по цьому спору є Російська Федерація, як держава, по тих підставах, що все майно, що побудоване або набуває по договорах з позивачем є власністю Російської Федерації і зареєстровано за ним на праві власності і що в цьому випадку, на участь в справі Російської Федерації поширюється судовий імунітет в порядку статті 125 ГПК України.
У відповідності з пунктами 1, 3 статті 125 ЦК РФ «Порядок участі Російської Федерації, суб'єктів Російської Федерації, муніципальних утворень у відносинах, регульованих цивільним законодавством», від імені Російської Федерації і суб'єктів Російської Федерації можуть своїми діями набувати і здійснювати майнові і особові немайнові права і обов'язки, виступати в суді органи державної влади в рамках їх компетенції, установленої актами, що визначають статус цих органів. У випадках і порядку, передбачених федеральними законами. Указами Президента Російської Федерації і постановами Уряду Російської Федерації, нормативними актами суб'єктів Російської Федерації і муніципальних утворень, за їх спеціальним дорученням від їх імені можуть виступати державні органи, органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи і громадяни.
Згідно Положенню про Міністерство оборони РФ, Міноборони Росії при реалізації покладених на нього функцій у сфері організації будівництва і експлуатації об'єктів військової і соціальної інфраструктури в Збройних Силах, у тому числі і житлового фонду для військовослужбовців Чорноморського флоту Російської Федерації, діє самостійно, а не від імені Російської Федерації. В цьому випадку Міністерство оборони діє для реалізації власних нужд, з метою вирішення поставлених перед ним задач відповідно до повноважень визначеними в пункті 68 статті 7 Положення про Міністерство оборони РФ. Які-небудь докази, що свідчать тому, що у вказаних спірних правовідносинах Міністерство оборони діяло від імені Російської Федерації, як держави - учасника господарських відносин суду, надано не було.
Вказані обставини свідчать, що Російська Федерація, як держава не є учасником спірних правовідносин і отже, права і обов'язки по вказаних вище договорах інвестицій Російська Федерація, як держава, не набувала.
При цьому, суд вважає посилання представника Міноборони Росії на Угоду, укладену між Урядом Російської Федерації і Кабінетом Міністрів України «Про взаємне визнання прав і регулюванні відносин власності Чорноморського флоту Російської Федерації на житловий фонд і об'єкти соціально-побутового призначення в місцях дислокації його військових формувань на території України»від 16.03.2000, як на доказ у справі безпідставними на тих підставах, що вказана Угода по своїй правовій природі відноситься до міжнародного договору, а відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Закону України "Про господарські суди", цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Відносно вказаної Угоди згода Верховною Радою України не надавалась.
Також суд звертає увагу на ті обставини, що даний спір стосується майна позивача, яке побудоване за рахунок його інвестицій, а згідно цій Угоді, в частині визнання права власності на житловий фонд і об'єкти соціально-побутового призначення, воно стосується тільки тих об'єктів, які побудовані і придбані за рахунок засобів Російської Федерації.
Під інвестиціями відповідно до статті 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (далі - Закон), розуміються всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: грошові кошти, рухоме і нерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування і інші матеріальні цінності).
Згідно пункту 1 статті 2 Закону, інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність здійснюється, у тому числі і на основі спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.
Відповідно до статей 4, 5, 7 Закону об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.
Згідно статей 128, 432 Цивільного кодексу України (у редакції 1963 року) право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю, з визначенням часток в спільному майні згідно статті 112 ЦК України (у редакції 1963 року).
Таким чином, закон, що діяв на момент реалізації прав і обов'язків по інвестиційних договорах передбачав, що право власності на частку у спільному частковому майні виникає у інвестора з моменту створення (споруди) цього майна (нерухомого майна).
З наданих суду актів державної приймальної комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, затверджених в установленому порядку виконавчим органом місцевого самоврядування, по всіх об'єктах, побудованих по вказаних вище інвестиційних договорах вбачається, що всі об'єкти будівництва прийняті в експлуатацію (т. 3 арк.с.87-127).
Дані обставини свідчать, що з моменту прийняття в установленому порядку об'єктів будівництва в експлуатацію ці об'єкти вважаються знов створеними (побудованими), а позивач, як інвестор з цього моменту придбав право спільної власності, разом з відповідачем (Міністерство оборони РФ) у знов створеному (побудованому) майні.
Позивач, як власник частки у спільному з відповідачем частковому майні, наділений законом (ч. 1 ст. 115 ЦК України в редакції 1963 року) правом вимагати виділу в натурі частки, що належить йому, із спільного часткового майна у розмірі 3893,77 м загальної площі у вигляді ізольованих житлових і нежилих приміщень в побудованих спільно з відповідачем будинках.
Відповідно до вимог частини 2 статті 151 Цивільного кодексу України (у редакції 1963 року) зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 4 Цивільного кодексу України (у редакції 1963 року), цивільні права і обов'язки виникають, зокрема з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до умов пунктів 2.2 договорів від 30.06.93, від 08.10.1993, від 08.12.93, від 22.02.94, пункту 3.7 договору від 14.02.95, пункту 6.9 договору від 21.06.95, пунктів 6.9 і 5.9 договорів від 20.07.95 відповідач взяв на себе зобов'язання після закінчення будівництва житлових будинків передати позивачеві що належать йому у спільному частковому майні житлові і нежилі приміщення.
Згідно з вимогами статей 161, 162 ЦК України (у редакції 1963 року) зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.
Відповідно до матеріалів справи, останнім інвестиційним об'єктом, прийнятим в експлуатацію є 10-квартирний житловий будинок з вбудованим службовим приміщенням (шифр 8/7-575 блок 3-1) по вул. Шостака будинок 5 в м. Севастополі. Дана обставина підтверджується актом державної приймальної комісії №33, затвердженого розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації за №101-р від 20.01.2000 (т.3. акр.с. 104-107). Всі інші об'єкті інвестицій були прийняти в установленому порядку в експлуатацію до 20 січня 2000 року.
Згідно з умовами договору від 20.07.95 термін передачі що належить позивачеві частки передбачений протягом 45 календарних днів з моменту підписання акту про приймання в експлуатацію об'єкту (п. 6.9 договорів). Відповідно до договору від 21.06.95 відповідач зобов'язався передати позивачеві його частку протягом 25 календарних днів з моменту підписання акту введення в експлуатацію (п. 6.9. договорів). Пунктом 3.7 договору від 14.02.95 передбачений місячний термін передачі частки позивачеві після закінчення будівництва об'єкту по його письмовому повідомленню. Згідно умовам останніх договорів термін передачі позивачеві його частки визначений датою закінчення будівництва об'єктів інвестицій.
Під закінченням будівництва об'єктів інвестицій (об'єкти нерухомості) в даному випадку мається на увазі готовність до експлуатації об'єктів нового будівництва будов і споруд як житлово-суспільного, так і виробничого призначення, інженерних сітей і споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів їх інженерно-технічне оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, початкових даних на проектування, що підтверджується в установленому порядку державними приймальними комісіями (п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 №1243 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів»).
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що між позивачем і відповідачем (Міноборони Росії) згідно умовам договорів було досягнуто угоди про виділення частки позивача із спільного майна у встановлених цими договорами терміни. Проте, як випливає з матеріалів справи (акт звірки взаємних розрахунків з протоколом розбіжностей), відповідач (Міноборони Росії) лише частково виконав узяті на себе зобов'язання і передав позивачеві тільки частину його частки у спільному нерухомому майні. Частину частки в спільному майні, що залишилася, належить на праві спільної часткової власності позивачеві, відповідач (Міноборони Росії) до теперішнього часу йому не передав, що свідчить про порушення відповідачем (Міноборони Росії) зобов'язань, передбачених вказаними вище договорами про спільну діяльність.
Після набрання законної сили Господарського і Цивільного кодексів України в редакції від 2003 року до спірних правовідносин застосовуються правила даних кодексів України.
Згідно частини 1 статті 364 Цивільного кодексу України в редакції 2003 року, співвласник має право на виділення в натурі частки з майна, що знаходиться в спільній частковій власності.
З пояснень сторін та наявних в справі матеріалів, у тому числі і листа БТІ і ДРОНМ м. Севастополя від 02.03.2004 №154 (т.3. арк.с. 81), вбачається, що на день розгляду справи, фактично виділити частку позивача, що залишилася, у розмірі 3893,77 м2 із спільного часткового майна у вигляді ізольованих житлових приміщень (квартир) і вбудованих службових приміщень не представляється можливим з тієї причини, що відповідач (Міноборони Росії) в особі військової частини 59131, фактично володіючи часткою позивача в спільному майні, без згоди позивача розпорядився його часткою в спільному майні, передавши її у вигляді житлових і нежилих приміщень у власність і в користування третім (фізичним і юридичним) особам.
На думку суду, вказані обставини позбавляють позивача можливості, як власника майна в спільній частковій власності, відповідно до чинного законодавства (статей 387, 388 ЦК України в редакції 2003 року) витребувати це майно у третіх осіб, які є його добросовісними набувачами.
Суд не може погодитися із твердженнями відповідача (Міноборони Росії) про те, що скінчився термін позовної давності для захисту порушеного права позивача, 3 матеріалів справи виходить, що правопопередник позивача - МПП «Юреко»- звернувся до господарського суду з позовом до військової частини 59131 про примушування до виконання зобов'язань в натурі в червні 2000 року, а не в липні 2007 року, як затверджує представник відповідача. Предметом даного позову були вимоги про передачу позивачеві його частки у спільному частковому майні. У липні 2007 року відповідачеві (Міноборони Росії) було тільки направлена копія позову відповідно до вимог статті 56 ГПК України, при заміні господарським судом неналежного відповідача у справі.
Часткою першої статті 79 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року визначено, перебіг строку позовної давності переривається пред'явленням позову в установленому порядку.
У відповідності з пунктом 2 статті 264 ЦК України в редакції 2003 року позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. При цьому тільки залишення пред'явленого позову без розгляду не зупиняє перебіг позовної давності (ст. 79, ст. 265 ЦК України в редакції 2003 року).
У відповідності до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно пунктів 1, 4 статі 225 Господарського кодексу України до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, що допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства. Суд має право, виходячи з конкретних обставин, задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.
Відповідач (Міноборони Росії), відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України і статті 218 Господарського кодексу України, не надав суду докази про прийняття ним яких-небудь залежних від нього заходів для недопущення з його боку господарського правопорушення, яке виразилося у втраті ним майна, що належить позивачеві на праві спільної часткової власності у спільному частковому майні. Також відповідач (Міноборони Росії) не надав суду доказів, що належне виконання зобов'язання, виявилося неможливим унаслідок дії непереборної сили.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача (Міноборони Росії) ринкової вартості майна, що належить позивачеві на праві спільної часткової власності і не передане йому відповідачем (Міноборони Росії) у розмірі 3893,77 м2 загальної площі житлових (квартир) і вбудованих службових приміщень спільному частковому майні, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному об'ємі.
Згідно висновкам експерта, викладеним в судовій будівельно-технічній експертизі №484 від 27.09.2006 ринкова вартість одного метра квадратного спільній площі в будинку №139 по пр. Генерала Острякова складає 5617,00 грн. в т.ч. ПДВ; ринкова вартість одного метра квадратного нежитлової площі в будинку №139 по вул. Генерала Острякова складає 6523,00 грн. в т.ч. ПДВ; ринкова вартість одного метра квадратного спільній площі в будинках №2, 37, 39, 47 по вул. Генерала Лебедя складає 5345,00 грн. в т.ч. ПДВ; ринкова вартість одного метра квадратного нежитлової площі в будинках №2, 37, 39, 47 по вул. Генерала Лебедя складає 3798,00 грн. в т.ч. ПДВ; ринкова вартість одного метра квадратного спільній житловій площі будинку №5 і удома №7 по вул. Шостака складає 6377,00 грн. в т. ч. ПДВ; ринкова вартість одного метра квадратного нежитлової площі будинку №5 і будинку №7 по вул. Шостака складає 4826,00 грн. в т.ч. ПДВ; ринкова вартість одного метра квадратного загальній площі в будинку №4 «А»по вул. Адмірала Макарова складає 4810,00 грн. в т.ч. ПДВ; ринкова вартість одного метра квадратного нежитлової площі в будинку №4 «А»по вул. Адмірала Макарова складає 5535,00 грн. в т.ч. ПДВ.
Відповідно до наданих суду розрахунків, спільна ринкова вартість всього майна, що належить позивачеві на праві спільної часткової власності по всіх об'єктах будівництва, яка не була передана позивачеві, в національній валюті України складає 23068140 (двадцять три мільйони шістдесят вісім тисяч сто сорок) грн. 83 коп. (т. 16 арк.с. 16).
Таким чином, сума збитків, що підлягає стягненню з відповідача за втрачене ним майно, що належить раніше позивачеві на праві спільної часткової власності розмірі 3893,77 м2 загальної площі квартир і вбудованих службових приміщень у спільному частковому майні складає в грошовому вираженні 23068140 (двадцять три мільйони шістдесят вісім тисяч сто сорок) грн. 83 коп.
Виходячи з тих обставин, що Міністерство оборони Російської Федерації є нерезидентом з місцезнаходженням: Російська Федерація, місто Москва, виконання рішення господарського суду м. Севастополя за загальним правилам здійснюватиметься на території Російської Федерації, відповідно до порядку, передбаченого статтями 8, 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності.
Враховуючи вимоги статті 242.1 Бюджетного кодексу РФ, що визначає, що виконання судових актів по зверненню стягнення на кошти бюджетів бюджетної системи РФ проводиться на підставі виконавчих документів з вказівкою сум, що підлягають стягненню у валюті Російської Федерації.
Статтею 242.3 Бюджетного кодексу РФ визначений порядок стягнення грошових коштів з боржників - федеральних бюджетних установ, у тому числі і головних розпорядників коштів федерального бюджету.
Відповідно до Додатку №7 до Вказівок про порядок застосування бюджетної класифікації Російської Федерації, затвердженим наказом Міністерства фінансів Російської Федерації від 24.08.2007 за №74н, на підставі повноважень, наданих Мінфіну Росії Бюджетним кодексом РФ, Міністерство оборони Російської Федерації є головним розпорядником коштів федерального бюджету, передбачених на оборону.
З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що сума збитків, що підлягає стягненню з Міністерства оборони Російської Федерації за втрачене по його вині майно, що було часткою позивача у спільному частковому майні, з урахуванням офіційного курсу гривни України до рублю Російській Федерації на 13.09.2007 (довідка Севастопольської філії ЗАТ КБ «Приватбанк»від 13.09.2007 за №14/3960), згідно наданим розрахункам, складає в грошовому вираженні 117 222 112 (сто сімнадцять мільйонів двісті двадцять дві тисячі сто дванадцять) рублів РФ 41 коп.
У виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених в постанові від 30.09.2008, судом досліджено питання про наявність перспективи виконання рішення суду у даній справі.
Суд встановлено, що в основі виконання судового рішення господарського суду України, яке набрало законної сили, на території Російської Федерації лежить Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року (ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 2889-12 від 19.12.1992 і Постановою Верховної Ради Російської Федерації № 3620-1 від 09.10.1992), яке регулює не тільки порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності між господарюючими суб'єктами, але і містить правові норми, які регулюють відносини Сторін про визнання і виконання рішень компетентних судів держав-учасників СНД, що набрали законної сили.
Так, статтею 1 Угоди від 20.03.1992 передбачено, що дана Угода регулює питання вирішення справ, витікаючих з договірних і інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами, з їх відносин з державними і іншими органами, а також виконання рішень по них.
Стаття 7 Угоди від 20.03.1992 визначає, що держави-учасники СНД взаємно визнають і виконують рішення компетентних судів, що вступили в законну силу. Рішення, винесені компетентними судами однієї держави-учасника СНД, підлягають виконанню на території інших держав-учасників СНД.
В свою чергу, стаття 8 Угоди від 20.03.1992 визначає порядок приведення у виконання рішення суду, винесеного компетентним судом держави-учасника СНД, яке набрало законної сили. Згідно із вказаною статтею Угоди, приведення до виконання рішення проводиться за клопотанням зацікавленої сторони. До цього клопотання додаються визначений даною статтею Угоди перелік документів.
У статті 9 Угоди від 20.03.1992 вказано перелік підстав, по яких зацікавленій стороні може бути відмовлено судом у приведенні до виконання рішення суду.
Судом також встановлено, що пункті 1 Інформаційного листа Президії Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації від 22.12.2005 за № 96 «Огляд практики розгляду арбітражними судами справ про визнання і приведення у виконання рішень іноземних судів, про оспорювання рішень третейських судів і видачу виконавських листів на примусове виконання рішень третейських судів»прямо вказує, що при розглядів заяв про визнання і приведення у виконання іноземних судових рішень застосовуються положення Угоди 1992 року і норми Арбітражного процесуального кодексу Російської Федерації.
Таким чином, саме Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року є правовою підставою для визнання і приведення у виконання вступившого в законну силу рішення компетентного суду однієї держави-учасника СНД на території іншої держави-учасника СНД, у тому числі і на території Російської Федерації.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, пункту 2 статті 3 Декрети Кабінету Міністрів України суд покладає на Міністерство оборони Російської Федерації витрати позивача на сплату державного мита, на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, на проведення судової будівельно-технічної експертизи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, статтями 1, 2, 7, 9, Закону України "Про інвестиційну діяльність", статтями 6, 8, 9, 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статтями 4, 79, 115, 128, 151, 161, 162, 432 Цивільного кодексу України (в редакції 1963 року), статтями 264, 364, 387, 388 Цивільного кодексу України (в редакції 2003 року), статтями 218, 224, 225 Господарського кодексу України, статтями 4, 32-34, 49, 82, 83, 84, 85, 115, 116, 124 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Міністерства оборони Російської Федерації (вул. Знаменка, б. 19, м. Москва, 119160, Російська Федерація, ідентифікаційний код не відомий), на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Юреко» (вул. Генерала Лебедя, б. 37, м. Севастополь, 99055, ідентифікаційний код 20717349) збитки за втрачене майно в сумі 117222112 (сто сімнадцять мільйонів двісті двадцять дві тисячі сто дванадцять) рублів Російської Федерації 41 коп.
3. Стягнути з Міністерства оборони Російської Федерації (вул. Знаменка, б. 19, м. Москва, 119160, Російська Федерація, ідентифікаційний код не відомий) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Юреко» (вул. Генерала Лебедя, б. 37, м. Севастополь, 99055, ідентифікаційний код 20717349) витрати по сплаті державного мита в сумі 1500,000 гривень (7622, 34 рублів РФ), витрати на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн. (599,62 рублів РФ); вартість судової будівельно-технічної експертизи в сумі 4946 (чотири тисячі дев'ятсот сорок шість) рублів Російської Федерації 95 коп.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя підпис Погребняк О.С.
Рішення оформлено згідно з вимогами
ст. 84 ГПК України та підписано 25.03.2010