Провадження № 22-ц/803/9076/19 Справа № 212/4730/19 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
19 листопада 2019 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
сторони справи :
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Промислово-виробниче підприємство "Кривбасвибухпром"
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Промислово-виробниче підприємство "Кривбасвибухпром" на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 09 липня 2019 року , ухваленого суддею Дехтою Р.В. у м. Кривому Розі, повний текс рішення суду складено 09 липня 2019 року
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Промислово-виробниче підприємство "Кривбасвибухпром" (надалі- ПАТ "Промислово-виробниче підприємство "Кривбасвибухпром") про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він працював у період з 29.07.1974 року по 11.05.1998 року спочатку вантажником, а з 1978 року зривником. Звільнений 11 травня 1998 року у зв'язку із поганим станом здоров'я. Внаслідок роботи у шкідливих умовах на підприємстві відповідача захворів на професійні захворювання. Випискою ЛТЕК від 14.05.1998 року йому первинно встановлено 65% відсотків втрати професійної працездатності. Через отримане хронічне професійне захворювання порушуються нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійно відчуває біль, який обмежує його рух, утруднення ходи, що завдає душевного болю та страждання, тому просить суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди 190000 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 09 липня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Промислово-виробниче підприємство "Кривбасвибухпром" на користь ОСОБА_1 90000 грн. моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров'я, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Стягнуто з ПАТ "Промислово-виробниче підприємство "Кривбасвибухпром" на користь держави судовий збір в сумі 900 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду, представник відповідача ПАТ "Промислово-виробниче підприємство "Кривбасвибухпром" подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповно досліджених доказах, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог. В мотивування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачем не надано доказів заподіяння йому моральної шкоди та вину підприємства в її заподіянні. Позивач був обізнаний із наявністю шкідливих факторів виробничого середовища. Визначений судом розмір моральної шкоди, вважають значно завищеним, таким, що не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Справарозглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді- доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Судом встановлено, що згідно записів, що містяться в трудовій книжці, позивач ОСОБА_1 у період з 29.07.1974 року по 11.05.1998 рік працював вантажником вибухових речовин, вибухником та був звільнений 11 травня 1998 року, у зв'язку виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи на підприємстві ПАТ "ПВП "КРИВБАСВИБУХПРОМ» (а.с.21-24).
Випискою із Акту ЛТЕК від 14.05.1998 року позивачу первинно було встановлено 65% відсотків втрати професійної працездатності та встановлена друга група інвалідності.
При повторному переогляді від 16 червня 1999 року, 28 травня 2000 року відсоток втрати професійної працездатності залишався незмінним.
Відповідно виписки з Акту МСЕК від 13 травня 2002 року ОСОБА_1 безстроково встановлено 60% відсотків втрати працездатності та третя група інвалідності.
За виявленим у позивача професійним захворюванням проведено розслідування причин його виникнення, за результатами якого складено акт розслідування хронічного професійного захворювання від 08.04.1998 року, відносно хворого ОСОБА_1 , встановлено, що професійне захворювання виникло за наступних обставинах: впродовж 23 років 6 місяців ОСОБА_1 , працював вантажником вибухових речовин гірничим цеху ПВП "КРИВБАСВИБУХПРОМ», потім вибухником більше 16 років. Причиною виникнення у позивача професійного захворювання, встановлено: тривалий стаж роботи при піднятті та переміщенні важких предметів навантаження на нижні кінцівки; відсутність засобів механізації при переміщенні мішків з вибухівкою із вагонів.
Відповідно до наданих позивачем виписних епікризів та довідок медичних закладів, він тривалий час знаходився на лікуванні з приводу отриманого професійного захворювання (а. с. 12-20).
На підставі встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведені заявлені позовні вимоги та наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди відповідачем, через отримане професійне та втрату працездатності.
Колегія суддів погоджується із висновком суду, щодо обов'язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду спричинену втратою здоров'я на виробництві, вважає його законним і обґрунтованим.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 153 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 173 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.
Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено 65% втрати професійної працездатності у травні 1998 р., тобто встановлено наявність пошкодження здоров'я внаслідок професійного захворювання, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, якими позивач обґрунтовував заявлені вимоги, а не положення ст.237-1 КЗпП України, застосовані судом.
У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4173 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 20865,00 грн., а максимальний 834600,00 грн.
Однак, колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги представника відповідача в частині визначеного судом першої інстанції розміру компенсації моральної шкоди.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Матеріалами справи встановлено, що у зв'язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність вперше у розмірі 65%, та визнано інвалідом третьої групи. Після втрати працездатності, його звільнено з підприємства через стан здоров'я, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, потребує медикаментозного лікування у зв'язку з отриманим професійним захворюванням відчуває постійний біль, що підтверджується виписками з історії хвороби. Його було звільнено з підприємства через хворобу. З урахуванням стажу роботи позивача на підприємстві відповідача більше 23 років.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції, стягнутий розмір моральної шкоди 90000 грн. є обґрунтованим, виваженим, відповідає засадам справедливості, законності та співмірності.
Відповідач має законодавчо закріплений обов'язок, як роботодавець забезпечити позивачу належні умови праці, тому наявність шкідливих умов виробничого середовища, що стали причиною виникнення професійного захворювання та втрати професійної працездатності, перебувають у причинно - наслідковому зв'язку із перенесеними позивачем стражданнями через втрату його здоров'я під час виконання посадових обов'язків.
Доводи апеляційної скарги представника відповідача, стосовно обізнаності позивача про шкідливі умови виробничого середовища не можуть бути підставою для відмови позивачу в стягненні моральної шкоди та не знімають з відповідача обов'язку її компенсувати.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли бути підставою для скасування або зміни рішення суду.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Промислово-виробниче підприємство "Кривбасвибухпром" залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 09 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 19 листопада 2019 року.
Головуючий:
Судді: