ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
Вн. № < Внутрішній Номер справи >
м. Київ
26 січня 2010 року 14:44 № 3/644
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., суддів Винокурова К. С. та Шрамко Ю. Т., при секретарі судового засідання Миколаєнко І.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом ОСОБА_1
до 19 Фінансового відділу Міністерства оборони України
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
У судовому засіданні 26 січня 2010 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
ОСОБА_1 (надалі - також «Позивач») звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до 19 Фінансового відділу Міністерства оборони України (надалі -також «Відповідач») та з урахуванням уточнених позовних вимог просив про визнання протиправною бездіяльності Відповідача щодо невиплати підйомної допомоги та витрат, які пов'язані з відрядженням; стягнення з 19 Фінансового відділу Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 2695,46 грн., де 204,85 грн. -розмір витрат, які пов'язані з відрядженням, 1540,61 грн. -підйомна допомога, компенсація індексу інфляції -766,73 грн., три проценти річних -183,32 грн.; стягнення з 19 Фінансового відділу Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 10 000 грн. моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що бездіяльність Відповідача, яка полягає у невиплаті Позивачу підйомної допомоги та витрат, які пов'язані з його відрядженням до м. Львова, є протиправною та такою, що порушує права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_1 .
В судовому засіданні Позивачем було зазначено про те, що відповідно до положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил витрат на службове відрядження в межах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 17 січня 2000 року № 9, Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України польового забезпечення, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 жовтня 2000 року № 334, Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 22 жовтня 2001 року № 370, -Позивач має право на виплату підйомної допомоги та витрат, які пов'язані з його відрядженням до м. Львова.
Суму всіх зазначених виплат, як зазначив Позивач, ним було компенсовано за рахунок його грошового забезпечення (заробітної плати).
Відповідач -19 Фінансовий відділ Міністерства оборони України, -явку уповноваженого представника до суду не забезпечив та подав письмові заперечення на адміністративний позов.
В запереченнях на позов Відповідач посилається на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, в обґрунтування чого зазначає, що 19 Фінансовий відділ Міністерства оборони України не є платником польових витрат військовослужбовців. Вказані виплати, на думку Відповідача, повинні забезпечуватися фінансовим органом військової частини НОМЕР_1 , в якій Позивач відбував відрядження.
В обґрунтування відсутності правових підстав щодо виплати підйомної допомоги, Відповідач в запереченнях на позов також посилається на Постанову Кабінету Міністрів України від 4 липня 2003 року № 869 «Про забезпечення діяльності українського миротворчого контингенту, що направляється до республіки Ірак для участі у міжнародній миротворчій операції», якою виплату підйомної допомоги не передбачено.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення Позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Інструкцією про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 17 січня 2000 року № 9, Інструкцією про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України польового забезпечення, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 жовтня 2000 року № 334, Інструкцією про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 22 жовтня 2001 року № 370.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(надалі -також «Закон»).
Соціальний захист військовослужбовців -діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону).
Відповідно до частини 1 статті 14 Закону (в редакції закону, яка була чинною станом на час відрядження Позивача) військовослужбовцям та членам їх сімей забезпечується безплатний проїзд у відпустку, а також безплатний проїзд і перевезення багажу залізничним, повітряним, водним і автомобільним транспортом при переїзді на нове місце служби і виплачується грошова допомога у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям оплачуються витрати по відрядженню у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон'наказом Міністра оборони України від 17 січня 2000 року № 9 затверджено Інструкцію про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил витрат на службові відрядження в межах України (надалі -також «Інструкція № 9»).
Відповідно до підпункту 1.1 Інструкції № 9 службовим відрядженням вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), в якій військовослужбовець проходить службу. Для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюється виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад. Відрядженому військовослужбовцю відшкодовуються також витрати на оплату податку на додану вартість за придбані проїзні документи та користування в поїздах постільними речами.
На підставі Наказу Начальника 1285 Головного військового представництва МО України ; 41 від 11 березня 2005 року ОСОБА_1 було відряджено до м. Львів, військова частина НОМЕР_1 терміном на 30 діб.
Як підтверджується посвідченням про відрядження № 208 від 11 березня 2005 року Позивач знаходився у службовому відрядженні у військовій частині НОМЕР_1 (м. Львів) у період з 13 березня 2005 року по 28 березня 2005 року та отримав часткове грошове відшкодування витрат, пов'язаних з таким відрядженням, у розмірі 188,16 грн., у тому числі: добові за 4 доби -72,00 грн. та відшкодування витрат на проїзд до місця відрядження та назад -109,16 грн., а також витрати на оплату користування постільними речами в поїзді «Київ-Львів»- 7,00 грн.
Пунктом 1.8 Інструкції № 9 визначено, що строк безперервного перебування у службових відрядженнях, зазначених у пункті 1.7 цієї Інструкції, обчислюється з дня вибуття військовослужбовця з пункту розквартирування військової частини і по день повернення в цей пункт після виконання службового завдання включно.
Відповідно до пункту 1.9 Інструкції № 9 тривалість службового відрядження обчислюється за кількістю днів перебування у відрядженні, з урахуванням вихідних, святкових і неробочих днів та часу перебування у дорозі (разом з вимушеними зупинками). Визначення кількості днів відрядження для виплати добових провадиться з урахуванням дня вибуття у відрядження та дня прибуття до місця постійної служби, що зараховуються як два дні. Днем виїзду у відрядження вважається день відправлення літака, поїзда, автобуса або іншого транспортного засобу з пункту постійної служби відрядженого військовослужбовця, а днем прибуття із відрядження -день прибуття зазначеного транспорту у пункт постійної служби. У разі відправлення транспорту до 24 години включно днем від'їзду вважається поточна доба, а з 00 годин і пізніше - наступна доба. Якщо станція відправлення поїзда, пристань або аеропорт розташовані поза межами населеного пункту, то у строк відрядження зараховується час, потрібний для проїзду до станції, пристані, аеропорту. Аналогічно визначається день прибуття відрядженого до пункту постійної служби.
Таким чином, Суд звертає увагу на те, що відповідно до положень вищенаведених норм, грошову виплату, пов'язану із перебуванням у відрядженні, зокрема, виплату добових Позивачу повинно було бути здійснено, виходячи з розрахунку фактичного часу перебування за межами Київського гарнізону -з 13 березня 2005 року по 27 березня 2005 року включно, тобто за 15 діб.
Відповідно до норм Інструкції № 9 Позивачу також повинно бути виплачено витрати на проїзд до місця відрядження і назад та витрати на оплату користування в поїздах постільними речами (в обидві сторони).
На підставі наявних в матеріалах справи документів, Судом встановлено, що вищевказані належні Позивачу виплати не було йому відшкодовано в повному обсязі.
Після проходження служби у складі військової частини НОМЕР_2 , місцем постійної дислокації якої є м. Львів, що підтверджується написом кутового штампу цієї частини на приписі командира військової частини НОМЕР_2 від 16 грудня 2005 року № 1440), згідно припису № 1440 від 16 грудня 2005 року, з 1 січня 2006 року Позивач приступив до виконання обов'язків за посадою за новим місцем служби у Головному військовому представництві Міністерства оборони України № 1285 (м. Київ).
Наказом Міністра оборони України від 22 жовтня 2001 року № 370 затверджено Інструкцію про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги (надалі -також «Інструкція № 370»).
Відповідно до пункту 1 Інструкції № 370 особам офіцерського складу (далі -офіцерри), прапорщикам (мічманам) та військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі -військовослужбовці, які проходять службу за контрактом), що переїхали до нового місця служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) до місця постійної дислокації військової частини або підрозділу* зі зміною місця проживання, виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до Контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України від 29 січня 2004 року ОСОБА_1 є військовослужбовцем, який проходить військову службу за контрактом.
Матеріалами справи підтверджується, що у зв'язку з призначенням Позивача на посаду до місця постійної дислокації військової частини, яка знаходиться в іншому місті. Позивачем було змінено місце проживання.
Відтак, Суд приходить до висновку про те, що відповідно до пункту 1 Інструкції № 370 ОСОБА_1 має право на отримання підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення.
Судом встановлено, що підйомна допомога Позивачу не виплачувалася.
Суд також звертає увагу на те, що наказом Міністра оборони України від 10 жовтня 2000 року № 334 затверджено Інструкцію про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України польового забезпечення (надалі -також «Інструкція № 334»).
Відповідно до пункту 1 Інструкції № 334 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, які проходять службу на території України, за час перебування у навчальних центрах (навчальних військових частинах військових навчальних закладів) для відпрацювання завдань з бойової (навчально-бойової) підготовки, у таборах, на полігонах, запасних аеродромах, маневрах і навчаннях за межами постійного розташування (поза пунктом постійного розквартирування) військової частини або підрозділу виплачується польове забезпечення (далі -польові) у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України про польові виплати.
Особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, які не належать до складу військових частин і підрозділів, виведених у навчальні центри, табори, на полігони та запасні аеродроми, відрядженим у ці військові частини та підрозділи для перевірки, інспектування та надання допомоги в організації бойової підготовки і побутового обслуговування особового складу, за час перебування у навчальних таборах, на полігонах і запасних аеродромах провадиться виплата добових та відшкодовуються витрати на наймання житлового приміщення відповідно до Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 17 січня 2000 року N 9, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України за № 58/4279 від 1 лютого 2000 року (пункт 3 Інструкції № 334).
Відповідно до пункту 5 Інструкції № 334 особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом і не належать до складу військових частин і підрозділів та беруть участь у маневрах і навчаннях (іграх), за час перебування на маневрах, навчаннях, командно-штабних навчаннях (іграх) провадиться виплата добових і відшкодовуються витрати на наймання житлового приміщення у порядку, передбаченому пунктом 3 цієї Інструкції.
Пунктом 8 Інструкції № 334 визначено, що польові виплачуються військовослужбовцям за місцем їх штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира військової частини.
Таким чином, аналіз вищевказаних норм права свідчить про правомірність та обґрунтованість позовних вимог щодо виплати на користь Позивача суми підйомної допомоги та витрат на службове відрядження
Необґрунтованим та безпідставним є посилання Відповідача в письмових запереченнях на позов на Постанову Кабінету Міністрів України від 4 липня 2003 року № 869 «Про забезпечення діяльності українського миротворчого контингенту, що направляється до республіки Ірак для участі у міжнародній миротворчій операції», якою виплату підйомної допомоги не передбачено, оскільки метою прийняття вказаної постанови не було врегулювання питань грошового забезпечення військовослужбовців, а тому в спірних правовідносинах дана постанова не застосовується.
Суд також звертає увагу на те, що предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є бездіяльність Відповідача щодо невиплати Позивачу підйомної допомоги та витрат на службове відрядження, як бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даної бездіяльності з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
«На підставі'означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб'означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення.
Проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, Суд приходить до висновку про протиправність бездіяльності Відповідача щодо невиплати Позивачу підйомної допомоги та витрат на службове відрядження відповідно до вимог чинного законодавства України.
Щодо позовної вимоги про компенсацію на користь Позивача індексу інфляції та три проценти річних, Суд звертає увагу на наступне.
В обґрунтування правомірності даної вимоги Позивач посилається на положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України).
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.
Суд звертає увагу на те, що відносини, які склалися між Позивачем та Відповідачем не є цивільно-правовими відносинами, а тому положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України застосуванню до даних відносин не підлягають.
Водночас, Позивачем не надано суду доказів порушення строків виплати відповідних сум (оскільки, їх оскаржувана частина взагалі не виплачувала), а відповідний нормативно-правовий акт (Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (зі змінами) стосується саме порушення термінів виплати відповідних виплат.
Позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000 грн., Суд вважає необґрунтованою та безпідставною з огляду на наступне.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Позивачем не надано обґрунтованих пояснень з приводу того, в чому полягає моральна шкода, яка нанесена йому діями Відповідача, а також не надано жодних доказів в обґрунтування розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди в 10 000 грн.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи Позивача є частково обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність 19 Фінансового відділу Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 підйомної допомоги та витрат на службове відрядження.
3. Зобов'язати 19 Фінансовий відділ Міністерства оборони України прийняти рішення щодо виплати та виплатити ОСОБА_1 підйомну допомогу та витрати на службове відрядження відповідно до вимог чинного законодавства України.
4. В задоволенні решти позовних вимог -відмовити.
5. Присудити 1 грн. 70 коп. судових витрат на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного Бюджету України.
Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуюча суддя Н. Є. Блажівська
Судді К. С. Винокуров
Ю. Т. Шрамко