іменем України
14 листопада 2019 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 740/5149/17
Головуючий у першій інстанції - Олійник В. П.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/528/19
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого - судді Скрипки А.А.
суддів: Іванової Г.П., Харечко Л.К.
секретар: Поклад Д.В.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3
третя особа ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Олійника В.П. від 08 листопада 2018 року, місце ухвалення рішення м.Ніжин, дата складання повного тексту рішення 12 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, трьох процентів річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання, третя особа: ОСОБА_4 ,
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, трьох процентів річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання, в якому просив стягнути на його користь в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 326 125 грн. 27 коп. заборгованості за договором позики від 10.08.2016 року, 12 064 грн. 54 коп. - 3 % річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання, а всього: 338 189 грн. 81 коп. Вимоги заявленого позову ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 10.08.2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 взяв в позику у ОСОБА_4 12 000 доларів США та зобов'язався їх повернути не пізніше кінця серпня 2016 року, про що свідчить розписка ОСОБА_2 від 10.08.2016 року. У визначений договором строк грошові кошти ОСОБА_2 повернуті не були. 19.08.2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги за вказаним договором позики від 10.08.2016 року. Станом на 13.12.2017 року гривневий еквівалент 12 000 доларів США становить 326 125 грн. 27 коп., три проценти річних в порядку ч.2 статті 625 ЦК України за період з 01.09.2016 року по 13.12.2017 року - 12 064 грн. 54 коп. З посиланням на статтю 65 Сімейного кодексу України, ОСОБА_1 у позові вказує, що договір позики від 10.08.2016 року було укладено ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 , при цьому грошові кошти було отримано ОСОБА_2 в інтересах сім'ї. За даних обставин ОСОБА_1 просив стягнути на його користь в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 326 125 грн. 27 коп. заборгованості за договором позики від 10.08.2016 року, 12 064 грн. 54 коп. - 3 % річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання, а всього: 338 189 грн. 81 коп.
Заочним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08.11.2018 року позов було задоволено. Судом стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 326 125 грн. 27 коп. заборгованості за договором позики, 12 064 грн. 54 коп. трьох процентів річних, а всього стягнуто 338 189 грн. 81 коп. Стягнуто із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 1 690 грн. 95 коп. судового збору з кожного.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25.01.2019 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення від 08.11.2018 року у даній справі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить змінити заочне рішення суду першої інстанції від 08.11.2018 року про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 338 189 грн.81 коп. та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до неї. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_3 не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо солідарної відповідальності відповідачів за договором позики від 10.08.2016 року. На обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 вказує, що на момент укладення зазначеного договору позики та написання ОСОБА_2 розписки про отримання грошових коштів від ОСОБА_4 шлюбні відносини між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були фактично припинені. При цьому доводи апеляційної скарги зазначають, що останні два роки більшість часу ОСОБА_3 проводить за межами України, в місті Мінську Республіки Білорусь, а за місцем її реєстрації у місті Одесі проживає її батько. Доводи апеляційної скарги стверджують, що її батько жодного разу не отримував судових викликів та повідомлень, лише 27.11.2018 року було передано заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду. Доводи апеляційної скарги вказують, що ОСОБА_3 від свого колишнього чоловіка ОСОБА_2 дізналась про відсутність у нього боргових зобов'язань, оскільки майже всі грошові кошти ОСОБА_2 повернув ОСОБА_4 , при цьому грошові кошти, які просить стягнути на свою користь позивач, не є грошовими коштами, отриманими в борг. Доводи апеляційної скарги зазначають, що при вирішенні даного спору по суті суд першої інстанції необґрунтовано застосував ч.4 статті 65 Сімейного кодексу України, оскільки боргові зобов'язання ОСОБА_2 не є такими, що були спрямовані в інтересах подружжя. З посиланням на правові позиції Верховного Суду України від 19.06.2013 року у справі №6-55цс13, а також в аналогічній справі №639/7335/15-ц в доводах апеляційної скарги ОСОБА_3 стверджує, що тлумачення ч.4 статті 65 Сімейного кодексу України свідчить, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя, як зобов'язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об'єктивний підхід, оскільки він не пов'язує виникнення обов'язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору, він вважатиметься зобов'язаною особою, якщо об'єктивно цей договір було укладено в інтересах сім'ї та одержане майно було використано в інтересах сім'ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатись на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім'ї. За даних обставин ОСОБА_3 у доводах апеляційної скарги вказує, що відповідно до статті 65 Сімейного кодексу України, у неї відсутні обов'язки за договором позики, оскільки вказаний договір не було укладено ОСОБА_2 в інтересах сім'ї, і грошові кошти, одержані за договором, не були використані в інтересах сім'ї. ОСОБА_3 вважає помилковим застосування до неї, як до учасника судового процесу, судом першої інстанції норм статті 131 ЦПК України, оскільки вона не була обізнана про наявність зобов'язань її колишнього чоловіка ОСОБА_2 , про наявність спору щодо вказаних зобов'язань та про наявність судового процесу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення у зв'язку з її безпідставністю та залишити без змін обґрунтоване заочне рішення суду першої інстанції від 08.11.2018 року.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 просив залишити без задоволення апеляційну скаргу у зв'язку з її безпідставністю та залишити без змін обґрунтоване заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08.11.2018 року. При цьому позивач ОСОБА_1 пояснив, що договір позики від 10.08.2016 року було укладено ОСОБА_2 під час перебування ним у шлюбі з ОСОБА_3 в інтересах сім'ї, і грошові кошти, одержані за договором, були використані в інтересах сім'ї.
В судові засідання апеляційного суду відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду даної справи (а.с.161,162,163, 166,171,185,186,193,194-197,200,201), не з'явились. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що 10.08.2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 взяв в позику у ОСОБА_4 12 000 доларів США та зобов'язався їх повернути не пізніше кінця серпня 2016 року, що підтверджується розпискою ОСОБА_2 від 10.08.2016 року (а.с.189).
Як вбачається із договору про відступлення права вимоги від 19.08.2017 року (а.с.190-191), а саме, п.1.1. даного договору, ОСОБА_4 передала ОСОБА_1 право вимоги, належне ОСОБА_4 згідно договору позики, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , що підтверджується розпискою від 10.08.2016 року, відповідно до якої ОСОБА_2 позичив та зобов'язується повернути ОСОБА_4 12 000 доларів США у термін не пізніше кінця серпня 2016 року, а ОСОБА_1 приймає право вимоги, що належне ОСОБА_4 за основним договором.
Матеріали справи містять в собі копію актового запису про шлюб №104 від 28.02.1997 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , складений Ніжинським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (а.с.174,177).
Як вбачається із заочного рішення суду першої інстанції від 08.11.2018 року, задовольняючи вимоги заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні встановлено підстави для стягнення з відповідачів в солідарному порядку 326 125 грн. 27 коп. заборгованості за договором позики та 12 064 грн. 54 коп. трьох процентів річних, оскільки відповідач ОСОБА_2 при укладенні договору позики від 10.06.2016 року діяв в інтересах сім'ї, що відповідачами не спростовано, при цьому статтею 65 Сімейного кодексу України визначено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя; договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Як вбачається із апеляційної скарги, заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08.11.2018 року оскаржується в частині солідарного стягнення боргу за договором позики та трьох процентів річних в сумі 338 189 грн. 81 коп. з ОСОБА_3 . В іншій частині заочне рішення суду першої інстанції від 08.11.2018 року не оскаржується, і за даних обставин відповідно до приписів ч.1 статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.
Апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги відносно того, що висновок заочного рішення суду першої інстанції від 08.11.2018 року в частині солідарного стягнення боргу за договором позики та трьох процентів річних в сумі 338 189 грн. 81 коп. з ОСОБА_3 не узгоджується з положеннями норм права, які регулюють спірні правовідносини.
В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що 10.08.2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 взяв в позику у ОСОБА_4 12 000 доларів США та зобов'язався їх повернути не пізніше кінця серпня 2016 року, що підтверджується розпискою ОСОБА_2 від 10.08.2016 року (а.с.189).
Як вбачається із договору про відступлення права вимоги від 19.08.2017 року (а.с.190-191), а саме, п.1.1. даного договору, ОСОБА_4 передала ОСОБА_1 право вимоги, належне ОСОБА_4 згідно договору позики, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , що підтверджується розпискою від 10.08.2016 року, відповідно до якої ОСОБА_2 позичив та зобов'язується повернути ОСОБА_4 12 000 доларів США у термін не пізніше кінця серпня 2016 року, а ОСОБА_1 приймає право вимоги, що належне ОСОБА_4 за основним договором.
Матеріали справи містять в собі копію актового запису про шлюб №104 від 28.02.1997 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , складений Ніжинським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (а.с.174,177).
Тлумачення частини четвертої статті 202, частини другої статті 626, статті 1046 ЦК України дозволяє стверджувати, що договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення договору позики всі обов'язки за договором позики, у тому числі, повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 18.09.2013 року у справі №6-63цс13.
В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами (а.с.189), що ОСОБА_2 отримав у борг 12 000 доларів США, при цьому у розписці не зазначено, на які цілі була отримана позика та не вказано, що ОСОБА_3 , як дружина, надавала згоду на її отримання.
Тлумачення частини четвертої статті 65 Сімейного кодексу України свідчить, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя, як зобов'язану особу (боржника). Таким чином, на рівні закону закріплено об'єктивний підхід, оскільки він не пов'язує виникнення обов'язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору, він вважатиметься зобов'язаною особою, якщо об'єктивно цей договір було укладено в інтересах сім'ї та одержане майно було використано в інтересах сім'ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім'ї. Договір, укладений одним із подружжя, за яким майно використане не на задоволення потреб сім'ї, а на інші потреби, не створює обов'язків для іншого з подружжя.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 19.06.2013 року у справі №6-55цс13.
Відповідно до приписів ч.1,ч.6 статті 81 ЦПК України, яка регламентує обов'язок доказування і подання доказів, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В ході судового розгляду даної справи судом не встановлено, що договір позики від 10.08.2016 року було укладено ОСОБА_2 в інтересах сім'ї, а також судом не встановлено, що кошти в розмірі 12 000 доларів США, одержані ОСОБА_2 за договором позики, використані в інтересах сім'ї. Матеріали даної цивільної справи не містять в собі належних, допустимих та достатніх доказів у розумінні статей 77, 78, 80 ЦПК України на підтвердження вказаних обставин. Виходячи із приписів норм права, які регламентують спірні правовідносини, лише факт перебування ОСОБА_2 на час отримання позики у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , не може бути доказом тих обставин, що договір позики укладено ОСОБА_2 в інтересах сім'ї та що грошові кошти, одержані за цим договором, використані в інтересах сім'ї. За даних обставин, є обґрунтованими доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку відносно того, що внаслідок укладення договору позики ОСОБА_2 виникло зобов'язання в інтересах сім'ї.
Приймаючи до уваги вищенаведене, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що заочне рішення суду першої інстанції від 08.11.2018 року у оскаржуваній частині постановлено судом без додержання норм матеріального права, а саме, частини четвертої статті 65 Сімейного кодексу України. За даних обставин апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08.11.2018 року скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про солідарне стягнення боргу за договором позики, трьох процентів річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання у загальній сумі 338 189 грн. 81 коп. з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 . При цьому апеляційний суд вважає за необхідне прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про солідарне стягнення боргу за договором позики, трьох процентів річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання у загальній сумі 338 189 грн. 81 коп. - відмовити. На підставі приписів ч.13 статті 141 ЦПК України, яка регламентує розподіл судових витрат між сторонами, апеляційний суд вважає за необхідне заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08.11.2018 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 690 грн. 95 коп. судового збору.
В доводах апеляційної скарги ОСОБА_3 вважає помилковим застосування до неї, як до учасника судового процесу, судом першої інстанції норм статті 131 ЦПК України, оскільки вона не була обізнана про наявність зобов'язань її колишнього чоловіка ОСОБА_2 , про наявність спору щодо вказаних зобов'язань та про наявність судового процесу. За даних обставин в доводах апеляційної скарги ОСОБА_3 стверджує, що вона була позбавлена можливості в суді першої інстанції довести свою позицію щодо відсутності у неї боргових зобов'язань згідно норм статті 65 Сімейного кодексу України. З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що виходячи із положень ч.1 статті 17 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. У даному випадку має місце реалізація ОСОБА_3 свого права на апеляційний перегляд справи шляхом подання апеляційної скарги на заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08.11.2018 року.
Як вбачається із апеляційної скарги, заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08.11.2018 року оскаржується в частині солідарного стягнення боргу за договором позики та трьох процентів річних в сумі 338 189 грн. 81 коп. з ОСОБА_3 . В іншій частині заочне рішення суду першої інстанції від 08.11.2018 року не оскаржується, і за даних обставин відповідно до приписів ч.1 статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.
Керуючись статтями: 141, 367, 368, 374; п.1, п.4 ч.1, ч.2 статті 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08 листопада 2018 року скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про солідарне стягнення боргу за договором позики, трьох процентів річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання у загальній сумі 338 189 грн. 81 коп. з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 .
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про солідарне стягнення боргу за договором позики, трьох процентів річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання у загальній сумі 338 189 грн. 81 коп. - відмовити.
Заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08 листопада 2018 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 690 грн. 95 коп. судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Дата складення повної постанови - 19.11.2019 року.
Головуючий: Судді: