Справа № 216/4807/17
провадження №2/216/659/19
25 жовтня 2019 року
Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Бутенко М.В.
за участю:
секретаря судового засідання Клименко О.В.
розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування житловим приміщенням, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення порядку користування житловим приміщенням. Просить суд винести рішення, яким визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , надавши йому у користування ізольовану житлову кімнату квартири площею 12,8 кв.м., в свою чергу відповідачеві житлові кімнати площею 17,2 та 7,3 кв.м., а не житлові приміщення, а саме: кухню, ванну кімнату, вбиральню, коридор, вбудовану шафу залишити в спільному користуванні. Також просить суд стягнути з відповідача на свою користь понесені судові витрати по справі в розмірі 640,00 грн. за сплату судового збору та 5500,00 грн. витрати понесені на правову допомогу адвоката Бібіка П. П.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, надав на адресу суду заяву, у якій вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд ухвалити рішення, позовні вимоги задовольнити, не проти, щоб справа розглядалася у заочному порядку.
Відповідач в судове засідання не з'явився, судові повістки направлені йому за адресою зазначеною в позовній заяві не отримує, інформації щодо іншої адреси для листування в порушення вимог ст. 131 ЦПК України суду не надано. За правилами ст.128-130 ЦПК України, відповідач про причини своєї неявки суд не повідомив, не надав суду жодної заяви або клопотання. На думку суду, така поведінка відповідача ОСОБА_2 свідчить про недобросовісне користування правами сторони у цивільному процесі, у зв'язку з чим суд визнає неповажною неявку відповідача та вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, та зі згоди позивача, що відповідає положенням ст. ст. 280-282 ЦПК України.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При цьому, згідно роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 25 липня 2017 року державним нотаріусом Третьої Криворізької державної нотаріальної контори, Риковою Т.В. зареєстрованого в реєстрі за № 2-770, позивач став власником 1/3 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . 2/3 частки вищезазначеної квартири належать ОСОБА_2 . (а.с.4,5) Вказане нерухоме майно у відповідності до технічного паспорту на квартиру (Технічна характеристика, поверхневий план) має наступні параметричні дані: загальна площа квартири складає 63,5 кв.м., житлова - 37,3 кв.м., кількість житлових кімнат в квартирі 3, усі ізольовані площею 1 кімната -17,2 кв.м., ІІ кімната - 12.8 кв.м., ІІІ кімната -7,3 кв.м. Місця загального користування квартирою: кухня - 9 кв.м., ванна кімната - 2,6 кв.м., вбиральня - 1 кв.м., коридор - 8,5 кв.м., вбудована шафа - 0,4 кв.м. (а.с.6-7).
Належну позивачу на праві власності 1/3 частка квартири складає 12,43 кв.м., вся житлова площа квартири складає 37,3 кв.м., кімната, яку позивач фактично займає дорівнює площі 12,8 кв.м. Саме цю кімнату позивач просить суд надати йому у користування та закріпити це рішенням суду, оскільки позивач вважає, що при такому визначенні права користування спірною квартирою, житлові права відповідача не порушуються.
В результаті спільного володіння вищевказаним нерухомим майном між сторонами встановилися відносини, які не дають можливості добровільно визначити порядок користування ним. Відповідач, як співвласник спірної квартири, не виконує зобов'язання по сплаті комунальних послуг за володіння даним житлом, в результаті чого з його боку виникає заборгованість по їх сплаті. При такій позиції відповідача до солідарної відповідальності, що до утримання житла та комунальних витрат, позивач опиняється в скрутному матеріальному становищі. Спроби позивача врегулювати спір без звернення до суду позитивних результатів не дали, відповідач не змінив свого ставлення до проблеми, перекладаючи вирішення усіх фінансових питань на позивача, при цьому він є власником 2/3 частини квартири. Враховуючи, відсутність домовленості між сторонами.
Статтями 41, 47 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 316-319, 321 ЦК України визначено та законодавчо закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає, що кожна особа має право на безперешкодне користування своїм майном, а також задекларовано право власника володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому майном, на власний розсуд здійснювати щодо свого майна будь-які дії, вчиняти будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 2 статті 13 ЦК України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч.1ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За положеннями ч.1 ст.317та ч.1 ст.319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном і він реалізовує їх на власний розсуд.
Частиною 1статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч.1 ст. 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Нормами ст.ст. 356 ч.1 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Статтею 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у
Згідност. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Пунктами 33, 34 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 року передбачено, що відповідно до положень ст. 391,396 ЦК України позов про усунення порушень прав, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Постановою Верховного суду від 03 жовтня 2018 року по справі № 363/928/16-ц визначено, що критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Відповідно до ч. 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, вивчивши та оцінивши всі зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимога позивача, як співвласника спірного житла, що перебуває у спільній частковій власності сторін, про надання йому у користування частини спільного майна в натурі є такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За приписами частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Отже з урахуванням задоволення позову в повному обсязі з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору у розмірі 640,00 грн. та витрат позивача на юридичну допомогу у розмірі 5500,00 грн.
Керуючись ст.ст. 5-8, 12-19, 23, 89, 128, 131, 136, 141, 197, 258-259, 263,265, 268, 274, 280-283, 354-355 ЦПК України, ст.. ст.. 317, 319, 321, 356, 368, 386, 391 та 405 ЦК України, з урахуванням Постанови Верховного суду від 03 жовтня 2018 року по справі № 363/928/16-ц, п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України у від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визначити між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порядок користування житловим приміщенням (квартирою) за адресою: АДРЕСА_1 .
Виділити позивачу ОСОБА_1 в користування ізольовану житлову кімнату квартири площею 12,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
Виділити відповідачу ОСОБА_2 в користування ізольовані житлові кімнати квартири площею 17,2 кв.м. та 7,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
В сумісне користування співвласникам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити місця загального користування квартири: кухню - 9 кв.м., ванну кімнату - 2,6 кв.м., вбиралью - 1 кв.м., коридор - 8,5 кв.м., вбудовану шафу - 0,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 понесені ним судові витрати по справі в розмірі 640,00 грн. - за сплату судового збору та 5500,00 грн. - витрати понесені ним на правову допомогу адвоката Бібіка П.П .
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено з загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя: М. В. Бутенко