"13" листопада 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2628/19
Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.
при секретарі судового засідання: Горнович Л.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Білецький В.Ф. (представник діючий на підставі довіреності);
від відповідача: Дімоглов О.І. (представник діючий на підставі довіреності);
від 3-ї особи: ОСОБА_2 (на підставі ордеру);
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни ( АДРЕСА_1 );
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Кадорр-Каманіна" (65014, м. Одеса, вул. Успенська, буд. 39/1, офіс 29);
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 )
про стягнення 123 240,60 грн.
Суть спору: 04.09.2019 року позивач - Фізична особа-підприємець Семера Вікторія Анатоліївна звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною вх. ГСОО №2683/19 до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Кадорр-Каманіна", в якій просив суд стягнути грошові кошти у розмірі 123 240,60 грн., з яких: 104 086,50 грн. - безпідставно набуті кошти, 14 696,94 грн. - інфляційні, 4 457,16 грн. - 3% річних, а також витрати по сплаті судового збору.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що Фізичною особою-підприємцем Семерою Вікторією Анатоліївною було помилково здійснено на користь відповідача перерахування грошових коштів у розмірі 104086,50 грн. із зазначенням платежу за договором, який укладено між відповідачем та ОСОБА_4 . При цьому, помилковість вчинення таких дій позивач пояснює власними хвилюваннями, які були викликані трагічними подіями у родині позивача, однак здійснюючи такий платіж Семера В.А. сподівалась, що грошові кошти за ним в подальшому будуть зараховані за договором, який укладений щодо купівлі майнових прав стосовно майна, яке в майбутньому буде належатиме їй. Отже, позивач стверджує, що ТОВ „Кадорр-Каманіна" вказані грошові кошти зберігає без достатньої правової підстави та у добровільному порядку кошти не повертає, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду, в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Водночас, разом з позовною заявою, позивачем було подано до суду клопотання в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України вх. ГСОО №2-4210/19, згідно якого позивач просив витребувати у відповідача договір укладений між відповідачем та ОСОБА_4 .
Ухвалою господарського суду від 20.09.2019 року, за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/2628/19 в порядку спрощеного позовного провадження. Крім того, даною ухвалою суду, за клопотанням позивача, в порядку ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, ОСОБА_4 було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
16.10.2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву вх. ГСОО №21175/19, в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, згідно якого відповідач позов вважає необґрунтованим, в зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволені позову з огляду на те, що згідно Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" на позивача, як платника, покладено відповідальність щодо зазначення призначення платежу та оскільки вказаний платіж було здійснено позивачем свідомо, з власної волі, з огляду на зазначене призначення платежу, а також за домовленістю з ОСОБА_4 , як осіб що перебували в родинних зв'язках та за відсутності вимоги банку-платника щодо повернення коштів, відповідні кошти ТОВ „Кадорр-Каманіна" були зараховані саме як часткова проплата за договором укладеним з ОСОБА_4 Більш того, відповідач наполягає, що між позивачем та ОСОБА_4 виникли договірні відносини у спрощений спосіб щодо здійснення спірного переказу коштів та подальшого їх повернення третьою особою, що за думкою відповідача беззаперечно свідчить про неможливість здійснення такого платежу внаслідок помилки позивача. Разом з тим, відповідач наполягає, що твердження позивача про неодноразові звернення з вимогою про повернення коштів не відповідають дійсності, оскільки фактично відповідачем лише отримано (03.08.2019р.) претензію від 30.07.2019 року, інше листування на наявність якого посилається позивач, відповідач не отримував. Водночас відповідач також заперечує щодо наявності у позивача збитків, оскільки будь-яких протиправних дій ТОВ „Кадорр-Каманіна" у спірних правовідносинах здійснено не було та позивач добровільно перерахував спірні кошти від імені платника ОСОБА_4
16.10.2019 року до суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 надійшли пояснення вх. ГСОО №21161/19, в порядку ст. 168 Господарського процесуального кодексу України, в яких третя особа проти позову заперечує та зазначає, що між нею та позивачем існували довірчі відносини та вона після смерті чоловіка, який був братом позивача, звернулась з проханням до Семери В.А. здійснити платіж у розмірі спірних коштів на користь відповідача із відповідним призначенням платежу. При цьому, третя особа стверджує, що зазначений платіж був здійснений позивачем з власних коштів ОСОБА_4 , які знаходились на підприємстві ТОВ „Агрооптима", засновником якого був її чоловік - померлий брат Семери В.А . За таких обставин, третя особа вважає, що між ОСОБА_4 та відповідачем у справі наявні договірні відносини, а позивач здійснюючи сплату спірних коштів діяв свідомо та в інтересах третьої особи, що за думкою ОСОБА_4 свідчить про набуття відповідачем грошових коштів у спірній сумі правомірно та на відповідній підставі.
У судовому засіданні від 16.10.2019 року судом було оголошено перерву у розгляді справи до 13.11.2019 року.
22.10.2019 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив вх. ГСОО №21684/19, згідно якої позивач не погоджується з доводами відповідача викладеними у відзиві на позовну заяву з огляду на таке. Так, позивач наполягає, що зазначення відповідного призначення платежу ніяким чином не свідчить, що позивач приєднався до договору укладеного між третьою особою та відповідачем у справі, а тому вказаний договір породжує правовідносини саме між його сторонами, а не Фізичною особою-підприємцем Семерою Вікторією Анатоліївною. Більш того, позивач стверджує, що ніяких конкретних пропозицій чи проекту угоди у розумінні Цивільного чи Господарського кодексів України не отримував.
У судовому засіданні від 13.11.2013 року, судом було повідомлено про наявність в матеріалах справи копії договору, який позивач просив витребувати згідно клопотання вх. ГСОО №2-4210/19, в зв'язку з чим судом відмовлено у задоволенні даного клопотання позивача, оскільки підстави для його задоволення відсутні.
У судовому засіданні 13.11.2019р. представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у даному судовому засіданні проти позову заперечував та просив суд у задоволені заявлених позовних вимог Фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни відмовити.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 у судовому засіданні від 13.11.2019 року проти задоволення судом даного позову заперечував.
В судовому засіданні 13.11.2019р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено учасникам справи, що повне рішення буде складено 18.11.2019р.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів кожного.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Як свідчать матеріали справи, правовою підставою для звернення з даним позовом Фізичною особою-підприємцем Семерою Вікторією Анатоліївною визначено ст. 1212 Цивільного кодексу України.
У відповідності до вказаної статті, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
При цьому, конструкція ст. 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 цього кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які не врегульовані спеціальними інститутами права, а зобов'язання виникають за наявності трьох умов:
1) набуття або збереження майна;
2) набуття або збереження за рахунок іншої особи;
3) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, акту, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 Цивільного кодексу України).
Водночас, під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок іншої особи поза підставою, передбаченою законом, іншими актами чи правочином.
Як встановлено судом, 19.03.2018р. позивачем, згідно платіжного доручення №63 на рахунок ТОВ „Кадорр-Каманіна" було перераховано 104086,50 грн. (а.с.12) із зазначенням призначення платежу часткова оплата по договору №1-7-10/43 від 02.06.2017р. у т.ч. ПДВ 20% -17347,75 грн. Платник ОСОБА_4 , відповідна копія договору №1-7-10/43 наявна в матеріалах справи (а.с. 97-102).
Водночас, як вказує позивач зазначені кошти було помилково перераховано, оскільки між сторонами не укладався відповідний договір, тоді як здійснюючи вказаний платіж позивач був упевнений, що в подальшому відповідні кошти будуть зараховані за іншим правочином.
При цьому, суд зазначає, що за приписами ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Як вбачається з матеріалів справи, вказана сума, про повернення якої просить позивач з посиланням на ст.1212 Цивільного кодексу України, була перерахована ним помилково, за відсутності жодних договірних правовідносин між ним та відповідачем.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Між тим, в порушення вимог ст. 73-74 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не надано доказів наявності між сторонами договірних стосунків з приводу сплати коштів, як і доказів на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо наявності у позивача законних підстав щодо розпорядження коштами ОСОБА_4 та здійснення будь-яких платежів на користь відповідача.
Отже, наявність будь-яких правовідносин та підстави збереження спірних коштів в процесі розгляду справи відповідачем не підтверджені, як і сам факт перебування сторін в будь-яких господарських правовідносинах.
Як вбачається із матеріалів справи, жодних договорів, у тому числі дорученнь щодо сплати спірних коштів на користь відповідача, актів приймання-передачі коштів між позивачем та ОСОБА_4 не укладалося. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази з яких суд міг би дійти висновку, що вказані кошти належать ОСОБА_4 , тоді як спірний платіж був здійснений з банківського рахунку Фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни .
Як вже було зазначено судом, згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Разом з тим, як вказує позивач, і докази зворотного у матеріалах справи відсутні, відповідач станом на день розгляду справи перераховані позивачем грошові кошти у вищевказаній сумі не повернув, у зв'язку з чим вимога позивача про їх повернення є правомірною.
Надаючи правову оцінку заявленим вимогам позивача про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 14 696,94 грн. та 3% річних у розмірі 4 457,16 грн. суд зазначає таке:
Як вище зазначалось судом, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За результатами розгляду справи судом встановлено, що в порушення цієї норми відповідач станом на день розгляду справи не повернув сплачені позивачем грошові кошти.
Згідно з ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
При цьому, суд зазначає, що термін „користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (наприклад правовідносини позики). Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством.
Так, у даному випадку, відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 року у справі №910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.
Отже, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то суд зазначає про правомірність здійснення позивачем нарахувань на підставі ст. 625 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, з матеріалів справи також вбачається, що 30.07.2019 року позивач направив відповідачу вимогу про повернення безпідставно набутих коштів у розмірі 104086,50 грн., а також в якій вимагав сплатити ці кошти, 3% річних у розмірі 4226,18 грн. та інфляційних у розмірі 15415,14 грн. у 7-ми денний строк (а.с.48-49).
Зазначена вимога була отримана відповідачем 02.08.2019 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення відповідного поштового відправлення (а.с.51).
Разом з тим, до матеріалів справи позивачем було додано листи, які датовані попереднім періодом, однак доказів отримання зазначених листів позивачем не надано, при цьому факт їх отримання а також їх надіслання за належністю заперечується відповідачем, в зв'язку з чим суд не надає даним листам правової оцінки.
Згідно ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За таких обставин, із врахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що обов'язок по поверненню грошових коштів у сумі 104086,50 грн. мав бути виконаний відповідачем 09.08.2019 року.
За таких обставин правомірним періодом з якого мають здійснюватись нарахування, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, є 10.08.2019 року.
Враховуючи встановлені вище обставини, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме у сумі 145,44 грн. виходячи із розміру боргу на який здійснює нарахування позивачем (104086,00 грн.).
Розрахунок процентів
Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів
104086.0010.08.2019 - 26.08.2019173 %145.44
Перевіривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем інфляційних у розмірі 14696,94 грн. суд встановив його помилковість в частині визначення періоду нарахування інфляційних, адже правомірним є нарахування інфляційних з 10.08.2019 року в межах заявленого позивачем строку (по 26.08.2019р.)
Крім того, оскільки, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари послуги, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом за період прострочки.
З урахуванням викладеного суд встановив, що період нарахування інфляційних з 10.08-26.08.2019 року, по-перше, становить менший час ніж місяць, а, по-друге, у даний період не було інфляційних процесів, оскільки мала місце дефляція, в зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення інфляційних у розмірі 14 696,94 грн. не підлягають задоволенню.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни та стягнення з відповідача 104086,50 грн. безпідставно набутих коштів та 145,44 грн. 3% річних.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача та відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, виходячи із суми судового збору у розмірі 1921,00 грн.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Кадорр-Каманіна" (65014, м. Одеса, вул. Успенська, буд. 39/1, офіс 29; код ЄДРПОУ 40084353) на користь Фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни ( АДРЕСА_1 ; ід. код НОМЕР_1 ) НОМЕР_2 сто чотири тисячі вісімдесят шість/грн. 50 коп. безпідставно набутих коштів та 145/сто сорок п'ять/грн. 44 коп. 3% річних.
3.В решті позову відмовити.
4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Кадорр-Каманіна" (65014, м. Одеса, вул. Успенська, буд. 39/1, офіс 29; код ЄДРПОУ 40084353) на користь Фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни ( АДРЕСА_1 ; ід. код НОМЕР_1 ) 1625/одна тисяча шістсот двадцять п'ять/грн. 17 коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 18 листопада 2019 р.
Суддя Ю.М. Невінгловська