12 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 914/440/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Кушнір І.В., Міщенко І.С.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,
та за відсутності представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Трускавецькурорт"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2019
та ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.07.2019
у справі № 914/440/19
за позовом Приватного акціонерного товариства "Трускавецькурорт"
до Виконавчого комітету Трускавецької міської ради
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1
про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності,
Приватне акціонерне товариство "Трускавецькурорт" звернулось до господарського суду з позовом, в якому просило суд визнати недійсними та скасувати видані Виконавчим комітетом Трускавецької міської ради свідоцтва про право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.07.2019, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2019, провадження у даній справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
За висновками судів, спір у цій справі не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки власником зазначеного в свідоцтвах нерухомого майна є фізична особа, яка не є підприємцем.
Так, судами встановлено, що предметом позову у цій справі є вимога про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно житловий будинок та на магазин з офісним приміщенням, виданих Виконавчим комітетом Трускавецької міської ради 11.08.2011.
Судами з'ясовано, що 18.09.2008 проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 , про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Враховуючи, що спірні свідоцтва про право власності на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_1 видані 11.08.2011, тобто після проведення державної реєстрації припинення його підприємницької діяльності, господарські суди обох інстанцій дійшли висновку, що даний спір є цивільно-правовим, тому закрили провадження у справі.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу та постанову у даній справі скасувати та направити справу для розгляду до місцевого господарського суду. Вважає, що оскільки позовні вимоги заявлені до юридичної особи - Виконавчого комітету Трускавецької міської ради - у судів не було підстав закривати провадження у даній справі.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та ухвалу місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до пунктів 6, 10, 15 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, суди розглядають у порядку цивільного судочинства.
Як встановлено судами, звертаючись з позовом у даній справі, позивач оспорює право власності зазначеної в оскаржених свідоцтвах особи на нерухоме майно та вважає себе його власником.
За змістом ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України).
Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.
Згідно з ч. 1 ст. 2 вказаного Закону державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно є офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; а Державним реєстром речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, урегульований ч. 1 ст. 15 Закону (в редакції, чинній на момент видачі оскаржених свідоцтв), передбачав, зокрема, прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; внесення записів до Державного реєстру прав, а також видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону.
Відповідно до статті 18 Закону (у відповідній редакції) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається: 1) фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна; 2) членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески; 3) юридичним особам у разі внесення до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) об'єктів нерухомого майна їх засновниками (учасниками); 4) фізичним особам та юридичним особам, які в разі ліквідації (реорганізації) юридичної особи отримали у власність у встановленому законодавством порядку нерухоме майно юридичної особи, що ліквідується (реорганізується); 5) фізичним особам та юридичним особам, що вийшли зі складу засновників (учасників) юридичної особи за рішенням органу, уповноваженого на це установчими документами, отримали у власність об'єкт нерухомого майна, переданий їм; 6) реабілітованим громадянам, яким повернуто у власність належні їм об'єкти нерухомого майна; 7) у разі виділення окремого об'єкта нерухомого майна зі складу об'єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше об'єктів; 8) фізичним та юридичним особам на об'єкти нерухомого майна, які в установленому порядку переведені з житлових у нежитлові і навпаки; 9) в інших випадках, встановлених законом. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно підписується державним реєстратором прав і засвідчується печаткою.
Як встановлено судами, підґрунтям і метою пред'явлення позовних вимог у цій справі є визнання недійсними й скасування актів, які, за твердженням позивача, порушують права Приватного акціонерного товариства "Трускавецькурорт" на належне йому нерухоме майно, тобто має місце оспорювання цивільного права особи, яке виникло в результаті та після реалізації рішень суб'єктів владних повноважень.
Між тим, спір у цій справі не стосується оскарження рішень, дій чи бездіяльності Виконавчого комітету Трускавецької міської ради як суб'єктів владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій щодо державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, а є спором про визнання недійсними та скасування результатів їх дій - свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих фізичній особі, що не є підприємцем.
За таких обставин, враховуючи, що спори з приводу захисту прав власності, у яких хоча б однією із сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі ст. 19 ЦПК України розглядаються у порядку цивільного судочинства, господарські суди обох інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що даний спір не може бути розглянутий в порядку господарського судочинства.
При цьому, судами правильно враховано, що не зазначення в позовній заяві фізичної особи ОСОБА_1 в якості відповідача у даній справі не є підставою для її розгляду господарським судом, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов'язків саме фізичної особи.
Судами правильно відхилено посилання позивача на те, що даний позов подано з метою захисту права ПАТ "Трускавецькурорт" як власника нерухомого майна, та зазначено, що позивач як юридична особа не позбавлений права звернутись за захистом своїх прав до суду цивільної юрисдикції відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 175 і п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Таким чином, наявні матеріали справи і встановлені судами обставини щодо дійсного характеру та суб'єктного складу спірних правовідносин у цій справі підтверджують правильність висновків судів про те, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, відтак про правомірне закриття провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Враховуючи, що жодні доводи відповідача про неправильне застосування судами норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, з огляду на приписи ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін
Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Трускавецькурорт" залишити без задоволення.
Постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2019 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.07.2019 у справі № 914/440/19 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяМогил С.К.
Судді:Кушнір І.В.
Міщенко І.С.