05 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 911/1090/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,
за участю секретаря судового засідання: Мартинюк М. О.,
за участю представників:
позивача - Скрипка М. В.,
відповідача 1 - не з'явися,
відповідача 2 - не з'явися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Вищедубечанське лісове господарство"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 (колегія суддів: Коротун О. М., Сулім В. В., Чорногуз М. Г.) і рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2018 (суддя Чонгова С. І.) у справі
за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури
до 1) Вишгородської районної державної адміністрації, 2) Державного підприємства "Вищедубечанське лісове господарство"
про визнання недійсним розпорядження та державного акту на право постійного користування земельною ділянкою,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У травні 2018 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Вишгородської районної державної адміністрації і Державного підприємства "Вищедубечанське лісове господарство" (далі - ДП "Вищедубечанське лісове господарство") про визнання недійсними розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 03.07.2012 № 1385 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок ДП "Вищедубечанське лісове господарство" на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області" в частині земельної ділянки площею 21,9327 га з кадастровим номером 3221884000:32:034:0901; розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 23.08.2012 № 1759 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками ДП "Вищедубечанське лісове господарство" на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області" в частині земельної ділянки площею 21,9327 га з кадастровим номером 3221884000:32:034:0901; державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, виданого ДП "Вищедубечанське лісове господарство", серії ЯЯ № 140201 на площу 21,9327 га з кадастровим номером 3221884000:32:034:0901.
1.2. В обґрунтування заявлених позовних вимог, заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури посилається на порушення інтересів держави, оскільки протиправне отримання ДП "Вищедубечанське лісове господарство" земельних ділянок у постійне користування та безпідставне позбавлення його права користування на частину земель суперечить чинному законодавству. У зв'язку з цим, на думку позивача, розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 1385 від 03.07.2012 та № 1759 від 23.08.20.12, а також державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №140201 на площу 21,9327 га з кадастровим номером 3221884000:32:034:0901 видано з порушенням вимог законодавства, внаслідок чого є незаконними.
2. Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 13.09.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 у справі № 911/1090/18, позовні вимоги заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури до Вишгородської районної державної адміністрації та Державного підприємства "Вищедубечанське лісове господарство" задоволено.
Визнано недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 03.07.2012 № 1385 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок ДП "Вищедубечанське лісове господарство" на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області" в частині земельної ділянки площею 21,9327 га за кадастровим номером 3221884000:32:034:0901.
Визнано недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 23.08.2012 № 1759 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками ДП "Вищедубечанське лісове господарство" на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області" в частині земельної ділянки площею 21,9327 га з кадастровим номером 3221884000:32:034:0901.
Визнано недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданий ДП "Вищедубечанське лісове господарство", серія ЯЯ №140201 на площу 21,9327га з кадастровим номером 3221884000:32:034:0901.
2.2. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно з спірними розпорядженнями частина земель вибула з земель лісогосподарського призначення, а частина земель набула статусу лісогосподарських, тобто відбулась зміна цільового призначення земель без розроблення проектів землеустрою, як того вимагає чинне законодавство. Зміна ж цільового призначення земель та надання земельних ділянок у користування, що пов'язано зі зміною цільового призначення та зміною меж земельних ділянок, має відбуватися на підставі проектів землеустрою, а не на підставі технічної документації. Тому господарські суди, з урахуванням урахуванням статей 116, 122, 123, 149 Земельного кодексу України, дійшли висновку про перевищення повноважень Вишгородською районною державною адміністрацією при прийнятті розпоряджень від 03.07.2012 № 1385 та від 23.08.2012 № 1759, та, про наявність підстав для визнання недійсними вказаних розпоряджень та державного акта на право постійного користування землею.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 і рішенням Господарського суду Київської області від 13.09.2018 у справі № 911/1090/18, до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернулося ДП "Вищедубечанське лісове господарство" з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 і рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2018 у справі № 911/1090/18 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
3.2. ДП "Вищедубечанське лісове господарство" у касаційній скарзі, зокрема, зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. При цьому скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги те, що з дослідженого листа Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" від 14.02.2018 № 01-01/58 вбачається повне накладання спірної земельної ділянки, яка надана у постійне користування ДП "Вищедубечанське лісове господарство" на підставі спірного державного акта, на землі скаржника, виділені йому відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 24.09.1998 № 003309. Крім того, скаржник наголошує, що господарськими судами попередніх інстанцій безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", пункту "а" частини 1 статті 17, пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513 "Про затвердження Порядку проведення інвентаризації земель".
3.3. У відзиві на касаційну скаргу заступник прокурора Київської області просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій без змін. Зокрема, заступник прокурора Київської області зазначає, що оскаржуваними у цій справі розпорядженнями проведено інвентаризацію земель лісогосподарського призначення, які перебували у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства; сформовано нові земельні ділянки, відмінні за площею, конфігурацією та координатами поворотних точок; видано нові правовстановлюючі документи за підписом голови Вишгородської районної державної адміністрації Київської області на земельні ділянки, рішення про надання яких жоден орган державної влади у встановленому статтями 116, 123 Земельного кодексу України порядку не приймав, а тому, на думку заступника 0,прокурора Київської області, господарськими судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що оскаржувані розпорядження видані з перевищенням компетенції, визначеної статтями 17, 20, 122, 149 Земельного кодексу України.
4. Розгляд касаційної скарги та установлені судами обставини справи
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що ДП "Вищедубечанське лісове господарство" є користувачем земельних ділянок для ведення лісового господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району загальною площею 1446,5 га відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 24.09.1998 серії II-КВ № 003309 та матеріалів лісовпорядкування (планшети, таксаційні описи, тощо).
4.2. Вишгородською районною державною адміністрацією надано дозвіл від 14.10.2009 № 7-25/5936 ДП "Вищедубечанське лісове господарство" на проведення інвентаризації земельної ділянки на території Лебедівської сільської ради за межами населеного пункту.
4.3. Розпорядженням Вишгородської райдержадміністрації від 07.09.2010 № 2173 створено комісію з проведення інвентаризації зазначених земель лісогосподарського призначення. У пункті 2 цього розпорядження комісії доручено, зокрема, опрацювати та погодити площі земель державної власності, які можуть бути надані під заліснення в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. За результатами, внести державній адміністрації, сільській, селищній, міській радам пропозиції щодо передачі таких земель під заліснення та забезпечити оперативне виготовлення державним лісогосподарським підприємствам Держкомлісгоспу необхідної документації із землеустрою.
4.4. Також доручено визначити площі земель державної власності, на яких відбулося природне самозаліснення та внести пропозиції державній адміністрації щодо передачі їх у постійне користування лісогосподарським підприємствам, що належать до сфери управління Держкомлісгоспу.
4.5. Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 25.05.2012 № 1116 надано дозвіл ДП "Вищедубечанське лісове господарство" на проведення інвентаризації земельних ділянок на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району (за межами населеного пункту) для встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру.
4.6. У подальшому на підставі зазначеного розпорядження ПП "Експертиза-Центр" виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельних ділянок. Згідно з пояснюючою запискою до технічної документації, вказана інвентаризація проводилась у зв'язку з вилученням лісових земель загальною площею 115,7818 га.
4.7. Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 03.07.2012 № 1385 затверджено зазначену технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок, наданих в постійне користування ДП "Вищедубечанське лісове господарство" на території Лебедівської сільської ради.
4.8. Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 23.08.2012 № 1759 надано дозвіл ДП "Вищедубечанське лісове господарство" на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками ДП "Вищедубечанське лісове господарство" загальною площею 1287,2770 га на території Лебедівської сільської ради (за межами населеного пункту).
4.9. Господарськими судами установлено, що за результатами інвентаризації, на підставі розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 23.08.2012 № 1759 та технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками, ДП "Вищедубечанське лісове господарство" 10.10.2012 видано нові державні акти на право постійного користування земельними ділянками на загальну площу лісів 1287,2770га, у тому числі серії ЯЯ №140201 на площу 21,9327га з кадастровим номером 3221884000:32:034:0901, який управлінням Держкомзему у Вишгородському районі у встановленому законом порядку зареєстрований.
4.10. При цьому, господарськими судами установлено, що в листі № 01-01/58 від 14.02.2018 Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру зазначено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3221884000:32:034:0901, 3221884000:33:022:0905 повністю накладаються на земельні ділянки ДП "Вищедубечанське лісове господарство", згідно з державним актом на право постійного користування землею від 24.09.1998 серії ІІ-КВ №003309.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Предметом позову у справі є вимога прокурора про визнання недійсними розпоряджень Вишгородської районної державної адміністрації № 1385 та № 1759, а також визнання недійсним відповідного державного акта на право постійного користування зазначеними земельними ділянками, виданого ДП "Вищедубечанське лісове господарство".
5.3. За змістом статті 35 Закону України "Про землеустрій" (у редакції, чинній як на момент розгляду Вишгородською районною державною адміністрацією звернення ДП "Вищедубечанське лісове господарство" про проведення інвентаризації земель від 07.10.2009, так і на момент прийняття оспорюваваних розпоряджень) інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
5.4. Частиною 2 статті 35 Закону України "Про землеустрій" (у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) установлено, що у разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.
5.5. Статтею 5 Лісового кодексу України передбачено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
5.6. Згідно зі статтею 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
5.7. Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, як зазначено у частині 2 статті 3 Земельного кодексу України, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
5.8. Відповідно до статті 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
5.9. Згідно зі статтею 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
5.10. Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
5.11. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (стаття 57 Земельного кодексу України, частина 1 статті 17 Лісового кодексу України).
5.12. Частиною 1 статті 16 Лісового кодексу України унормовано, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
За змістом частини 5 статті 17 Лісового кодексу України право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
5.13. Статтею 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (у редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень) визначено повноваження районних державних адміністрацій в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля, зокрема, передбачено, що місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності, розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
5.14. Повноваження місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин визначено також у статті 17 Земельного кодексу України, а у сфері лісових відносин - у статті 32 Лісового кодексу України.
5.15. У відповідності до статей 116, 123 Земельного кодексу України набуття прав на землю державної та комунальної власності юридичною особою здійснюється виключно за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
5.16. Відповідно до частини 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
5.17. Доводи скаржника про неврахування судами статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та пункту 12 Перехідних положень Земельного Кодексу, якими віднесено до повноважень місцевих державних адміністрацій розпорядження землями державної власності, не можуть слугувати підставою для скасування судових рішень, оскільки такі повноваження чітко визначені статтею 122 Земельного кодексу України з урахуванням розташування відповідних земельних ділянок та цілей їх надання.
5.18. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що в результаті інвентаризації земель ДП "Вищедубечанське лісове господарство" набуло право постійного користування на земельні ділянки, рішення про надання яких жоден орган державної влади у встановленому статтями 116, 123 Земельного кодексу України порядку не приймав. Крім того, право постійного користування спірною земельною ділянкою на момент прийняття оспорюваних розпоряджень Вишгородської районної державної адміністрації вже було посвідчене Державним актом від 24.09.1998 ІІ-КВ № 003309, який є чинним.
5.19. При цьому, господарські суди попередніх інстанцій установили, що згідно з державним актом на право постійного користування землею від 24.09.1998 ІІ-КВ № 003309 земельна ділянка мала площу 1446, 5 га, тоді як земельна ділянка з кадастровим номером 3221884000:32:034:0901 згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 140201 має площу 21, 9327. Також господарськими судами установлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3221884000:32:034:0901, 3221884000:33:022:0905 повністю накладаються на земельні ділянки ДП "Вищедубечанське лісове господарство", надані в постійне користування згідно з державним актом на право постійного користування землею від 24.09.1998 серії ІІ-КВ №003309.
5.20. Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій, що прийняття Вишгородською районною державною адміністрацією оскаржуваних розпоряджень від 03.07.2012 № 1385 та від 23.08.2012 № 1759 та видача ДП "Вищедубечанське лісове господарство" державного акта на право постійного користування земельними ділянками суперечить статтям 122, 123 Земельного кодексу України.
5.21. З огляду на встановлені обставини у цій справі, Верховний Суд погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій про перевищення повноважень Вишгородською районною державної адміністрацією при прийнятті розпоряджень від 03.07.2012 № 1385 та від 23.08.2012 № 1759, а отже і про наявність підстав для визнання вказаних розпоряджень недійсними. Оскільки оспорювані розпорядження визнано недійсними, судами правомірно також визнано недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 140201, виданий на підставі зазначених розпоряджень.
5.22. Інші доводи скаржника стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
5.23. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій у цій справі.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.4. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що постанова і рішення господарських судів попередніх інстанцій у цій справі ухвалені із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.
6.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у справі № 911/1090/18.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Вищедубечанське лісове господарство" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 і рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2018 у справі № 911/1090/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
В. А. Зуєв