Справа № 686/15266/19
Головуючий у 1-й інстанції: Карплюк О.І.
Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.
18 листопада 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Шидловського В.Б. Боровицького О. А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,
у червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області (Управлінням ДМС України в Хмельницькій області) про визнання протиправним та скасування рішення УДМС України в Хмельницькій області №24 від 27 травня 2019 року в частині заборони позивачу в'їзду на територію України строком на три роки.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 жовтня 2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час і місце судового засідання.
Відповідач в судове засідання повноважного представника не направив, подав до суду клопотання в якій просив відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв'язку з неможливістю представника відповідача прибути в судове засідання.
Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 309 КАС України, а також те, що явка учасників справи в судове засідання не визнавалась обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення рзгляду справи.
Відповідно до ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (особа посвідчена паспортом громадянина Республіки Азербайджан № НОМЕР_1 від 20.12.2012 року) прибув в Україну 16.01.2019 року.
Так, постановою заступника начальника Управління Державної міграційної служби України ПН МХМ №024684 від 27.05.2019 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП України та накладено штраф в розмірі 1700,00 грн.
Вказаний штраф сплачений ОСОБА_1 в добровільному порядку 05.06.2019 року.
Також, 27 травня 2019 року УДМС в Житомирській області прийнято рішення про примусове повернення громадянки ОСОБА_1 за межі України та заборону в'їзду на територію України терміном на 3 роки.
Не погодившись з вказаним рішенням в частини щодо заборони подальшого в'їзду в Україну на термін 3 роки позивач оскаржив його до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до ч. 7 ст. 5 КАС України іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що й громадяни та юридичні особи України.
При цьому, відповідно до ст. 43 КАС України здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Так, правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року №3773-VI (Закон №3773).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №3773 іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
При цьому, порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150 (Інструкція).
Згідно із п. 1.5 Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну зокрема на підставі рішення територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, про примусове повернення або примусово видворенні на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду про примусове видворення.
Відповідно до п. 1.6 Інструкції підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є:
-дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
- дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;
- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону №3773 рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
При цьому, ч. 1 ст. 13 Закону №3773 визначено, що в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
-в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;
- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
- якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;
- якщо така особа намагається здійснити в'їзд через контрольні пункти в'їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в'їзду - виїзду.
Вказаний перелік підстав для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Так, із аналізу норм діючого законодавства вбачається, що уповноважені органи державної влади (міграційні органи, органи Служби безпеки України, органи охорони державного кордону), приймаючи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни проходження, не зобов'язані одночасно приймати рішення й про заборону в'їзду цієї особи на територію України.
Тобто, суб'єкту владних повноважень надається свобода, оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів можливих рішень.
При цьому, виходячи із правової норми, закріпленої в ч. 2 ст. 26 Закону №3773, рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну не є обов'язковою санкцією, а являється факультативною, яка може застосовуватись під час прийняття рішення про примусове повернення в країну походження, за наявності передбачених Законом підстав.
Проте, ст. 26 Закону №3773 не визначено підстави для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, а лише передбачено можливість встановлення такої заборони строком на 3 роки, у випадку прийняття рішення про примусове повернення.
Таким чином, при прийнятті рішення про заборону в'їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб'єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені в ст. 13 Закону №3773.
Із оскаржуваного рішення встановлено, що позивач до кримінальної відповідальності не притягувався, в розшуку, під слідством та судом в Україні не перебуває, обставин, які б забороняли б примусове повернення з України в країну походження чи третю країну відповідно до ст. 13 Закону №3773 не виявлено. За вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП, позивачем було добровільно сплачено штраф.
Також, в матеріалах справи відсутні докази у підтвердження підстав для застосування до позивача заборони в'їзду в Україну терміном на три роки.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що порушений позивачем законодавчо встановлений порядок перебування на території України є достатньою підставою для застосування заходів у вигляді примусового повернення у країну походження, та у спірних правовідносинах є необхідним і достатнім засобом реагування відповідача на вказане порушення, без необхідності заборони в'їзду в України терміном на три роки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року справа №802/294/17-а.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, доводи апеляційної скарги спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального та матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 288, 308, 313, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 жовтня 2019 року, - скасувати.
Прийняти нову постанову.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення УДМС України в Хмельницькій області від 27 травня 2019 року №24 в частині заборони ОСОБА_1 в'їзду на територію України строком на три роки.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Шидловський В.Б. Боровицький О. А.