Справа № 640/15208/19 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С.
18 листопада 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ключковича В. Ю., Парінова А. Б., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: не зазначена) у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство охорони здоров'я України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 в інтересах сина звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про зобов'язання анулювати, скасувати, визнати недійсним посвідчення, видане директору КНП КДЦ Деснянського району м. Києва Лимарю Ю. В. щодо присвоєння вищої кваліфікаційної категорії лікаря за фахом: організація управління охороною здоров'я № 15625 арк 17 відомостей 1196 ліцензії МОЗ на медичну практику серії АЕ 3571198 від 18.09.14 р., 1562-арк 393 вказаних відомостей ліцензії; зобов'язання анулювати, скасувати, визнати недійсним рішення щодо присвоєння вищої кваліфікаційної категорії лікаря за фахом: організація управління охороною здоров'я директору КНП КДЦ Деснянського району міста Києва Лимарю Ю. В., свідоцтво № 15625-арк 17 відомостей 1196 ліценції МОЗ на медичну практику серії АЕ 3571198 від 18.09.14 р. № 1562-арк 393 вказаних відомостей ліцензії; скасування, анулювання, визнання недійсним рішення щодо присвоєння вищої кваліфікаційної категорії лікаря за фахом: організація управління охороною здоров'я директору КНП КДЦ Деснянського району міста Києва Лимарю Ю. В., свідоцтво № 15625-арк 17 відомостей 1196 ліценції МОЗ на медичну практику серії АЕ 3571198 від 18.09.14 р.\\1562-арк 393 вказаних відомостей ліцензій; визнання недійсним, скасування, анулювання посвідчення про присвоєння вищої кваліфікаційної категорії лікаря за фахом: організація управління охороною здоров'я директору КНП КДЦ Деснянського району міста Києва Лимарю Ю. В., свідоцтво № 15625-арк 17 відомостей 1196 ліценції МОЗ на медичну практику серії АЕ 3571198 від 18.09.14 р. № 1562-арк 393 вказаних відомостей ліцензій; визнання неправомірними дій щодо присвоєння вищої кваліфікаційної категорії лікаря за фахом: організація управління охороною здоров'я директору КНП КДЦ Деснянського району міста Києва Лимарю Ю. В., свідоцтво №15625 арк 17 відомостей 1196 ліцензії МОЗ на медичну практику серії АЕ 3571198 від 18.09.14 р. \\1562-арк 393 вказаних відомостей ліцензій; визнання незаконно виданим посвідчення про присвоєння вищої кваліфікаційної категорії лікаря за фахом: організація управління охороною здоров'я директору КНП КДЦ Деснянського району міста Києва Лимарю Ю. В., свідоцтво № 15625-арк 17 відомостей 1196 ліцензії МОЗ на медичну практику серії ДЕ НОМЕР_1 від 18.09.14 р.\\1562-арк 393 вказаних відомостей ліцензій; анулювання діючого посвідчення, виданого директору КНП КДЦ Деснянського району міста Києва Лимарю Ю. В. ; стягнення завданої моральної шкоди у розмірі 536112, 00 грн.; зобов'язання ДОЗ КМДА та КНП КДЦ Деснянського району міста Києва зробити перерахунок та повернути кошти, незаконно отримані з бюджету директором КНП КДЦ Деснянського району Києва Лимарем Ю. В. як доплату за вищу кваліфікаційну категорію; визнання неправомірними дій у зв'язку з незаконним виданням свідоцтв (та присвоєнням) вищої кваліфікаційної категорії директору КНП КДЦ Деснянського Києва Лимарю Ю. В. ; зобов'язання ініціювати перед головою Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Заболотним Г. В. дострокового розірвання діючого контракту або письмове попередження про закінчення контракту і відмову у пролонгації контракту; зобов'язання створити тимчасову комісію КМДА із спеціалістів відділу управління персоналу та відділу правового забезпечення та перевірити комісією порушення норм трудового законодавства України в діях керівництва КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва у незаконному звільненні працівників підприємства, які були підтверджені багатьма рішеннями Деснянського районного суду м. Києва та постановами Апеляційного суду м. Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року повернуто позовну заяву позивачеві.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на її думку, ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу щодо відкриття провадження та повернути справу для подальшого розгляду позову до суду першої інстанції.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції приховав ту обставину, що позов було подано в інтересах неповнолітнього сина.
Також апелянт зауважує, що оскільки суд зазначив у мотивувальній частині про заявлення позивачем 18 позовних вимог, а описав лише 12, то має місце приховування інформації.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції знищив позов з додатками частково, що надає їй право звернутися до Державного бюро розслідувань для з'ясування обставин отримання суддею Мазур А. С. неправомірної вигоди від Лимаря Ю. В .
Також апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що суддя Мазур А. С. приховала, що відкривала провадження за тотожними вимогами, де позивачем був її батько.
До Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив, зареєстрований 04.11.2019 р. за вх. № 40014, у якому третя особа зауважує, що зі змісту апеляційної скарги позивача не зрозуміло, яких саме порушень норм процесуального права припустився суд першої інстанції. Таким чином, апеляційна скарга не відповідає вимогам п, 6 ч. 2 статті 296 КАС України.
Третя особа зауважує, що Міністерство охорони здоров'я України є учасником трьох справ, де ОСОБА_1 є позивачем чи представником позивача (свого неповнолітнього сина) з однаковим предметом спору та з тих самих підстав (справи № 640/15208/19, № 640/16637/19, № 640/9081/19).
Відтак з посиланням на положення ч. 4 ст. 45 КАС України третя особа вважає, що суд зобов'язаний вжити заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
За змістом частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, зокрема шляхом установлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Отже гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що фізичні чи юридичні особи мають право на оскарження в порядку адміністративного судочинства рішення (індивідуального акта), дії або бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому таке право надано особі, прав, свобод та інтересів якої безпосередньо стосується оскаржуване рішення, дія або бездіяльність.
Натомість, позивач у цій справі оскаржує рішення, дії, прийняті чи вчинені на користь інших осіб, мотивуючи звернення до суду порушенням прав свого сина.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що між сторонами у даній справі відсутній публічно-правовий спір, оскільки позивач не вказує, яким актом, дією або бездіяльністю відповідача порушено права, свободи чи інтереси її або її неповнолітнього сина.
Таким чином, заявлений позов в частині, що стосуються процедури присвоєння Лимарю Ю. В. вищої кваліфікаційної категорії лікаря, та похідні від такого присвоєння вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства та судовому розгляді взагалі, оскільки поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про порушення правил об'єднання позовних вимог.
Натомість, з огляду на відсутність такого спору взагалі, заявлений позов у відповідній частині не підлягає судовому розгляду.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За цих умов, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими.
В той же час, позивачем також було заявлено позовну вимогу про створення тимчасової комісії КМДА із спеціалістів відділу управління персоналу та відділу правового забезпечення та перевірку цією комісією порушення норм трудового законодавства України в діях керівництва КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва у незаконному звільненні працівників підприємства, які були підтверджені багатьма рішеннями Деснянського районного суду м. Києва та постановами Апеляційного суду м. Києва.
В свою чергу, питання звернення позивача до суб'єкта створення такої комісії, перевірка повноважень та наявності підстав для такого створення, а також наявність порушених прав, свобод та законних інтересів неповнолітнього сина не створенням такої комісії, можуть бути предметом розгляду справи по суті позовних вимог у порядку адміністративного судочинства.
Відтак у цій частині суду першої інстанції необхідно вирішити питання про відкриття провадження у справі, перевіривши при відкритті провадження заявлення позовних вимог до належного відповідача.
Натомість, доводи апеляційної скарги щодо приховування певних обставин судом першої інстанції, знищення документів та одержання неправомірної вигоди суддею Мазур А. С. колегією суддів в якості підстави для скасування судового рішення не приймаються, оскільки ці питання в межах юрисдикції адміністративного суду не перебувають.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з порушенням норм процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування.
При вирішенні питання про відкриття провадження суд першої інстанції повинен з'ясувати, чи належить розглядати заявлений позов за правилами адміністративного судочинства щодо однієї частини позовних вимог та наявність підстав для відкриття провадження щодо іншої.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 170, 241, 266, 294, 308, 310, 312, 320 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа без саомтсійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство охорони здоров'я України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року скасувати.
Справу № 640/15208/19 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя В. Ю. Ключкович
Суддя А. Б. Парінов
(Повний текст постанови складено 18.11.2019 р.)