Справа № 560/1181/19
Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук О.К.
Суддя-доповідач: Охрімчук І.Г.
12 листопада 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Охрімчук І.Г.
суддів: Капустинського М.М. Смілянця Е. С.
за участю:
секретаря судового засідання: Михайленко К. Т.,
позивача
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року (м. Хмельницький, повний текст рішення складено 25.07.2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Департаменту соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації, в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні дозволу на переоформлення у власність автомобіля ЗАЗ SENS 2011 року випуску, що належав на праві власності особі з інвалідністю ОСОБА_2 , зобов'язати відповідача здійснити розрахунок залишкової вартості автомобіля ЗАЗ SENS 2011 року випуску, що належав на праві власності особи з інвалідністю ОСОБА_2 , та надати позивачці дозвіл на переоформлення автомобіля ЗАЗ SENS 2011 року випуску у власність.
Обґрунтовуючи вимоги, позивачка зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_2 . За життя ОСОБА_2 в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 №999 "Про затвердження Порядку забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями" (далі - Порядок №999), як інвалід І групи була забезпечена автомобілем ЗАЗ SENS 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується технічним паспортом НОМЕР_3 . Вказала, що постійно проживала та вела спільне господарство з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації місця проживання, що підтверджується довідкою Лісогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 11.03.2019 №38. Після смерті матері позивачка звернулась до Департаменту соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації з заявою про надання дозволу на переоформлення автомобіля у власність. Проте листом від 15.02.2019 №04.03-991 відповідач відмовив їй у наданні дозволу на переоформлення у власність вказаного автомобіля, оскільки відсутній факт реєстрації позивачки за місцем реєстрації особи з інвалідністю. Вважає відмову необґрунтованою, оскільки є членом сім'ї померлої особи з інвалідністю та має право на отримання у власність автомобіля, яким користувалась ОСОБА_2 .
У відзиві на позов відповідач зазначив, що перереєстрація автомобіля здійснюється лише на того члена сім'ї, який був зареєстрований за місцем реєстрації померлої особи з інвалідністю. Оскільки місце проживання позивачки станом на 05.12.2018 було зареєстроване за іншою адресою, ніж місце проживання особи з інвалідністю, яка була забезпечена автомобілем, то у Департаменту соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації відсутні підстави для перереєстрації вказаного автомобіля у власність позивачки.
Ухвалою від 19.04.2019 Хмельницький окружний адміністративний суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.07.2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 ) до Департаменту соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації (вул. Володимирська, 109, Хмельницький, Хмельницька область, 29001 , код ЄДРПОУ - 25921623) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивачка звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду від 25.07.2019 року та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги зазначила, що позивачка є донькою особи з інвалідністю ОСОБА_2 , на час смерті останньої, ОСОБА_1 фактично проживала разом з матір'ю і вела з нею спільне господарство за місцем реєстрації особи з інвалідністю, що підтверджується довідкою Лісогриневицької сільської Ради №38 від 11.03.2019 року, відтак є членом сім'ї померлої. Тому, на думку позивачки, як член померлої особи з інвалідністю вона має право на викуп автомобіля, яким користувався інвалід у відповідності до Закону України "Про основи захищеності інвалідів в Україні та Порядку №999"
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 року відкрито апеляційне провадження та ухвалою суду від 28.10.2019 року призначено до апеляційного розгляду.
Відповідач, скористався своїм правом та надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому посилається на те, що оскільки законодавством України чітко передбачено, що перереєстрація автомобіля здійснюється лише на того члена сім'ї , який був зареєстрований за місцем реєстрації померлої особи з інвалідністю, а факт реєстрації ОСОБА_1 за місцем реєстрації її матері відсутній, у Департаменту немає підстав для переоформлення автомобіля на її ім'я.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 як особа з інвалідністю безоплатно забезпечена органами соціального захисту населення автомобілем ЗАЗ SENS 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується технічним паспортом НОМЕР_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 06.12.2018. В лютому 2019 року позивачка звернулась до Департаменту соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації з заявою про перереєстрацію автомобіля ЗАЗ SENS 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що перебував у користуванні ОСОБА_2 , на ОСОБА_1 за умови сплати вартості автомобіля з урахуванням розрахункової суми для викупу автомобіля.
Листом від 15.02.2019 №04.03-991 Департамент соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації відмовив в наданні дозволу на переоформлення автомобіля, посилаючись на пункт 16 Порядку №999, оскільки відсутній факт реєстрації позивачки за місцем реєстрації особи з інвалідністю на час її смерті.
Не погодившись з відмовою Департаменту соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації, позивачка звернулась до суду із вказаним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_2 на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , в той час як позивачка за цією адресою зареєстрована лише з 27.02.2019. Доказів реєстрації за місцем реєстрації ОСОБА_2 на момент її смерті позивачка суду не надала. Тому, оскільки позивачка не надала доказів факту її реєстрації за місцем реєстрації ОСОБА_2 на момент її смерті, то у відповідача були відсутні правові підстави для задоволення заяви позивачки щодо надання дозволу на переоформлення автомобіля ЗАЗ SENS 2011 року випуску у власність, що належав на праві власності особі з інвалідністю ОСОБА_2 .
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та надаючи правову оцінку обставинам у справі, вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" держава забезпечує розробку, виробництво, закупівлю технічних та інших засобів реабілітації, спеціального автотранспорту, виробів медичного призначення для соціальної адаптації, полегшення умов праці і побуту, спілкування інвалідів, дітей-інвалідів, поширює інформацію про таку продукцію.
За приписами частини 8 статті 26 вказаного Закону перелік технічних та інших засобів реабілітації, порядок забезпечення ними інвалідів, дітей-інвалідів та формування відповідного державного замовлення затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Правовідносини щодо перереєстрації автомобіля, яким забезпечена особа з інвалідністю, регулюються Порядком №999. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 р. N 999 затверджений Порядок забезпечення інвалідів автомобілями, який визначає механізм забезпечення легковими автомобілями, зазначеними в абзаці шостому статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" (далі - автомобіль), інвалідів, зокрема дітей-інвалідів, які мають право на їх отримання безоплатно або на пільгових умовах і місце проживання яких зареєстровано в Україні в установленому законодавством порядку.
Пунктом 16 Порядку №999 передбачено, що особі з інвалідністю, законному представнику недієздатної особи з інвалідністю чи дитини з інвалідністю автомобіль, виданий безоплатно чи на пільгових умовах, за її (його) бажанням може бути безоплатно переданий у власність після закінчення 10-річного строку експлуатації. Після смерті особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю такий автомобіль може бути безоплатно переданий у власність члену її сім'ї (за бажанням такого члена сім'ї), який на час смерті особи з інвалідністю були зареєстровані за місцем реєстрації особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю.
Необхідно зазначити, що члену сім'ї померлої особи з інвалідністю, який зареєстрований за місцем реєстрації особи з інвалідністю на час смерті, автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років, залишається у разі сплати ним протягом шести місяців з дня смерті особи з інвалідністю до державного бюджету на рахунки, відкриті в органах Казначейства, а членом сім'ї померлої особи з інвалідністю внаслідок трудового каліцтва - на рахунки відповідних управлінь виконавчої дирекції Фонду вартості автомобіля з урахуванням розрахункової вартості автомобіля та суми, сплаченої за нього особою з інвалідністю. Тобто, однією з умов передачі у власність автомобіля у разі смерті особи з інвалідністю, якій він надавався, члену її сім'ї, який виявив бажання його безоплатно отримати, є місце його реєстрації за місцем реєстрації померлої особи з інвалідністю.
Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
В даному випадку, ОСОБА_2 на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , позивачка за цією адресою зареєстрована з 27.02.2019.
Суд апеляційної інстанції вважає, що позивачка має право на залишення автомобіля, строк експлуатації якого менше ніж 10 років, оскільки згодна на сплату нею до державного бюджету відповідних рахунків із залишковою вартістю такого автомобіля, звернулась за відповідним розрахунком з метою його оплати протягом 6 місяців з дня смерті особи з інвалідністю, проживала спільно з особою з інвалідністю на день її смерті і вела з нею спільне господарство, є дочкою такої особи.
У п. 3 зазначеного Порядку визначено, що до членів сім'ї особи з інвалідністю належать громадяни України, які проживають разом з нею, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки або піклування над неповнолітніми дітьми, а також на інших підставах, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, та місце проживання яких зареєстровано в Україні в установленому законодавством порядку.
«Член сім'ї» - це «наскрізний» суб'єкт декількох галузей права». При цьому в різних галузях права, а нерідко і в окремих нормативних актах у межах однієї галузі коло членів сім'ї визначається по-різному. У свою чергу, залежно від вирішення питання про суб'єктний склад сім'ї визначається коло учасників сімейних відносин, носіїв комплексу сімейних особистих та майнових прав і обов'язків.
Поняття близьких родичів та членів сім'ї міститься у пункті 1 частині першій статті 3 КПК України. До них, зокрема, належать: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
В даному випадку, виходячи з вище наведених норм законодавства, судова колегія прийшла до висновку, що позивачка є дочкою ОСОБА_2 , відповідно до відомостей, наданих органом місцевого самоврядування, проживала на момент смерті з матір'ю і вела з нею спільне господарство, на законних підставах зареєстрована Україні. Таким чином, позивачка набула відповідний комплекс сімейних особистих та майнових прав, обов'язків, в тому числі і права на залишення автомобіля в користуванні, строк експлуатації якого менше ніж 10 років, оскільки згодна на сплату нею до державного бюджету відповідних рахунків із залишковою вартістю такого автомобіля.
Зазначені обставини заслуговують на увагу та можуть бути підставою для задоволення вимог позивачки також з урахуванням наступного.
Cудова колегія відмічає, що сам законодавець міняв позицію щодо фактичного проживання члена сім'ї особи з інвалідністю оскільки постановою від 26 квітня 2007 р. N 661 " Про внесення змін до Порядку забезпечення інвалідів автомобілями" Кабінет Міністрів України доповнив пункт 3 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 р. № 999 абзацами такого змісту: "Факт спільного проживання інваліда та члена сім'ї, якому передається право керування автомобілем, може бути встановлений на підставі паспортів (інваліда та члена сім'ї) чи акта комісії, утвореної у складі депутата місцевої ради, посадової особи районного управління соціального захисту і двох сусідів інваліда, або довідки житлово-експлуатаційної організації чи іншого органу, визначеного місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, у сільській місцевості - сільськими (селищними) радами. До членів сім'ї інваліда належать особи, які проживають разом з ним, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки або піклування над неповнолітніми дітьми".
В подальшому у 2012 році, зазначений абзац восьмий постанови від 19 липня 2006 р. № 999 було виключено. При цьому, інші норми чинного законодавства України ( на час виникнення спірних правовідносин), які регулюють питання правового статусу автомобіля як технічного засобу реабілітації після смерті особи з інвалідністю та які визначають статус членів сім'ї, померлої особи з інвалідністю у разі смерті особи з інвалідністю, якій було надано в користування такий автомобіль - не змінились.
У ч. 3 ст. 38 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зазначено, що технічні та інші засоби реабілітації можуть бути залишені у власності членів сім'ї померлої особи з інвалідністю.
Факт спільного проживання позивачки за місцем реєстрації її матері, яка була особою з інвалідністю І-ї групи підтверджується також тими обставинами, що за законодавством така особа з інвалідністю потребує постійного стороннього догляду.
Так, відповідно до ст. 172 СК України слідує, що дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням такого піклування.
Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначає основи соціальної захищеності інвалідів і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами умови для ведення повноцінного способу життя. Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі та захисті.
Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає у наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації та сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв'язку до особливостей інвалідів.
Таким чином, позивачка як дочка померлої особи з інвалідністю, зобов'язана була піклуватись про таку особу як про свою матір, що відповідно вимагало постійного проживання з нею як з особою з інвалідністю першої групи та надання їй постійного догляду. Оскільки особа з інвалідністю 1-ї групи може мати нездатність до самообслуговування, нездатність самостійно пересуватися та повністю залежати від інших осіб, нездатність до навчання, нездатність до трудової діяльності, нездатність до орієнтації (дезорієнтація), нездатність до спілкування, нездатність контролювати свою поведінку.
Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Статтею 270 ЦК України визначено, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на право на вільний вибір місця проживання
Закон України " Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (від 11 грудня 2003 року № 1382-IV), відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Відповідно до статті 1 даного Закону № 1382-IV його дія поширюється на громадян України, а також на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, відповідно до їх прав та свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Статтею 2 Закону № 1382-IV визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Відповідно до ст. 6 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
При цьому, в Законі № 1382-IV визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що реалізація права позивачки, про захист якого йдеться в даній справі, не може залежати від місця реєстрації її місця проживання.
Враховуючи вище наведені норми законодавства, чинні на час виникнення спірних правовідносин, обставини справи судова колегія прийшла до висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивачки щодо надання дозволу на переоформлення автомобіля ЗАЗ SENS 2011 року випуску у власність, що належав на праві власності особі з інвалідністю ОСОБА_2 .
У рішенні по справі Олссон проти Швеції (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію... Фраза «передбачено законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 статті 8.
Згідно з практикою Європейського суду поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах «Олександр Волков проти України», «C.G. та інші проти Болгарії» та ін). Окрім того, Європейський суд зазначає, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах «Вєренцов проти України», «Кантоні проти Франції»).
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує позицію ЄС викладену у рішеннях у справах Racke Hauptzollamt Mainz (1979) та Hauptzollamt Landau (1979), в яких йдеться про такий елемент принципу правової визначеності як запобігання випадкам набрання чинності положеннями законодавства Співтовариства до моменту їх публікації. Така можливість є винятковою, коли це обумовлено цілями відповідного законодавства та у випадку, якщо законні очікування тих, на кого воно поширюється, належним чином забезпечені. Для забезпечення принципу передбачуваності закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків. Коли особа переконана у досягненні запланованого результату, має легітимні (законні) очікування, діючи згідно з нормами права, їй має бути гарантований захист цих очікувань. Близькою до окресленого принципу є презумпція незворотності дії закону в часі й неможливості застосування закону до особи, яка не могла знати про його існування.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги позивачки спростовують висновки відповідача викладені у рішенні відповідача про відмову у задоволенні заяви про залишення автомобіля у власності члена сім'ї особи з інвалідністю, яка померла та в рішенні суду першої інстанції викладені і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.
Підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України - відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні дозволу на переоформлення у власність автомобіля ЗАЗ SENS 2011 року випуску, що належав на праві власності особі з інвалідністю ОСОБА_2 .
Зобов'язати відповідача здійснити розрахунок залишкової вартості автомобіля ЗАЗ SENS 2011 року випуску, що належав на праві власності особи з інвалідністю ОСОБА_2 та надати ОСОБА_1 дозвіл на переоформлення автомобіля ЗАЗ SENS 2011 року випуску у власність.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 18 листопада 2019 року.
Головуючий Охрімчук І.Г.
Судді Капустинський М.М. Смілянець Е. С.