25 жовтня 2019 року Справа № 280/4052/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В. розглянув у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
-визнати дії відповідача, які полягають у перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 з обмеженням максимальним розміром з 01.01.2016 року, та не проведення нарахування і виплати компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, протиправними;
-зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром з 01.01.2016, з урахуванням виплачених сум.;
-зобов'язати відповідача здійснити ОСОБА_1 нарахування і виплату компенсації втрати частини доходу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є пенсіонером органів внутрішніх справ України, пенсія призначена відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Після прийняття Постанови КМУ № 103 від 21.02.2018 року позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.01.2016 року та виплачено суму перерахованої пенсії за період з 01.01.2018 року. Позивач 05.08.2019 року звернувся з заявою до відповідача про виплату перерахованою пенсії на підставі довідки без обмеження максимального розміру, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати суми пенсії, без обмеження максимальним розміром з нарахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, єдиним платежем. Відповідач своїм листом відмовив виплачувати пенсію без обмеження, оскільки відповідно ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб максимальний розмір пенсії не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів. Вважає, що його пенсія повинна виплачуватись без обмеження максимальним розміром, у зв'язку із чим просить позов задовольнити повністю.
Відповідачем подано до суду відзив на адміністративний позов (вх. №37264 від 09.09.2019), в якому проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на те, що посилання позивача на рішення Коституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 є безпідставним, оскільки Законом України «Про внесення змін до яких законодавчих актів України» внесено відповідні зміни до ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Оскільки перевищення максимального встановленого розміру пенсії досягнуто позивачем з 20.12.2016 року до нього правомірно застосовано обмеження, передбачене ч.7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Просив з вищевказаних підстав відмовити в задоволені позовних вимог.
Ухвалою суду від 26.08.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у межах строку, встановленого ст. 258 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд з'ясував наступне.
З 02.07.2002 позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як отримувач пенсії за вислугу років.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18.06.2018 року у справі №808/701/18 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову ОСОБА_1 в перерахунку призначеної пенсії за вислугу років з 01.01.2016 за посадою на день звільнення зі служби, оформлене листом від 23.02.2018 №381/Х-9.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 01 січня 2016 року, згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у зв'язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України № 988 від 11.11.2015 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» з урахуванням довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії за пенсійною справою №86/13445 від 19.01.2018 і визначити основний розмір пенсії 79% від грошового забезпечення без обмеження граничного розміру, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії, починаючи з 01.01.2016.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.08.2018 року залишено без змін рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.06.2018 року у справі 808/701/18.
05.08.2019 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій зазначив, що розмір перерахованої пенсії здійснюється незаконно всупереч чинного законодавства та просив поновити порушені позивача права, а саме виплатити перераховану пенсію з 01.01.2016 року в розмірі 20791,64 грн. без обмеження максимального розміру та виплачувати різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії без обмеження максимальним розміром, з нарахуванням компенсації втрати доходів про перерахунок пенсії за вислугу років з 01.01.2016 (а.с.16).
Листом від 19.08.2019 №1845/х-9 відповідач відмовив у перерахунку пенсії позивачу зазначивши, що згідно статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (з 01.07.2019-15640 грн.). Саме в такому розмірі виплачується пенсійна виплата на теперішній час. (а.с.17).
Позивач вважає рішення відповідача про відмову позивачу в перерахунку призначеної пенсії за вислугу років з 01.01.2016, оформлене листом від 19.08.2019 №1845/х-9 неправомірним, у зв'язку із чим звернувся із вказаним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 7 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015 чинній з 01.01.2016 по 20.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII зі змінами, а саме: ч. 7 ст. 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 положення ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 20.12.2016 року відсутня ч. 7 ст. 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині сьомій статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня ч. 7 ст. 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
За таких обставин, протягом 2017 року ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774 до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17 та від 12 березня 2019 року у справі №522/3049/17.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI, в редакції Закону України від 24.12.2015 № 911-VIII, чинній на час здійснення позивачу перерахунку пенсії, максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не може перевищувати 10740 грн.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень цього ж Закону обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Згідно з п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016.
Отже, враховуючи, що ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 р. №7-рп/201, то внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774 від 06.12.2016 року до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
В той час, на період з 01.01.2016 року по 19.12.2016 року включно запроваджено обмеження щодо розміру призначених та перерахованих пенсій, зокрема, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Крім того, передбачені ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» обмеження пенсій максимальним розміром введені в дію Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII.
Також, згідно п. 2 Прикінцевих положень Закону № 911-VIII, дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується лише до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016, при цьому пенсія позивачу призначена з 02.07.2002 року, що підтверджено висновком відповідача за пенсійною справою №86/13445 (а.с. 14).
Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість та задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, які полягають у обмеженні пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 20.12.2016 року та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію з 20.12.2016 року без обмеження максимальним розміром.
Такий висновок повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеного в постановах від 15.04.2019 року по справі № 127/4270/17, від 12.09.2019 року по справі № 750/12889/16-а, яка враховується судом відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при вирішенні даної справи.
Щодо вимоги позивача здійснити нарахування та виплатити суму компенсації втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, то суд вважає її обґрунтованою у зв'язку з наступним.
Частиною 2 ст. 46 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", регламентовано виплату пенсій за минулий час, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
За ст. 1 Закону України "Про компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі по тексту Закон№ 2050-ІІІ), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Згадані вище ст. 2 та 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Пункти 1, 2 Порядку відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
У п. 4 Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив у постановах від 19 грудня 2011 року (справа №6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа №21-2003а16), а Верховний Суд в постанові від 04 липня 2018 року у справі №521/940/17.
Отже, враховуючи той факт, що позивачу не було вчасно виплачено пенсію 20.01.2016 року, достатніми є підстави для задоволення вимог позивача про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів.
При цьому, обов'язок по розрахунку та виплаті компенсації покладається саме на орган, який вчасно не виплатив особі дохід, в даному випадку це Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності..
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст. ст.2, 9, 139, 241-243, 254-263 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, які полягають у перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 з обмеженням максимальним розміром з 20 січня 2016 року, та не проведення нарахування і виплати компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, протиправними.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром з 20 січня 2016 року з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 нарахування і виплату компенсації втрати частини доходу.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд.158-Б, код ЄДРПОУ 20490012).
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя (підпис) Н.В.Стрельнікова
Суддя Н.В.Стрельнікова