Справа № 607/3567/19Головуючий у 1-й інстанції Радосюк А.В.
Провадження № 22-ц/817/1070/19 Доповідач - Ходоровський М.В.
Категорія -
15 листопада 2019 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Ходоровський М.В.
суддів - Бершадська Г. В., Ткач О. І.,
секретаря - Панькевич Т.І.
з участю - представника головного управління ержгеокадастру у Тернопільській області Оленяка В.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лановецького районного суду від 23 вересня 2019 року (головуючий суддя Радосюк А.В., дата виготовлення рішення не вказана) у цивільній справі № 607/3567/19 за позовом ОСОБА_1 до Вишгородоцької сільської ради Лановецького району Тернопільської області, Відділу у Лановецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про зобов'язання вчинити дії та визнання права власності,-
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Вишгородецької сільської ради Лановецького району Тернопільської області, Держгеокадастру Лановецького району про визнання за його батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які є померлими, право власності на землю 4 га і 8 га в селі Вишгородок Лановецького району; про зобов'язання Вишгородоцьку сільську раду Лановецького району Тернопільської області повернути йому шляхом виділення у власність 12 га землі із резерву в селі Вишгородок Лановецького району.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у 1949 році при організації колгоспу імені Ватутіна в селі Вишгородок Лановецького району Тернопільської області його батьки вступили у нього та здали свої землі: матір - ОСОБА_4 8 га та батько - ОСОБА_2 4 га. Вважає, що він, як спадкоємець своїх померлих батьків, має право на те, щоб сільська рада повернула йому землі батьків.
Рішенням Лановецького районного суду від 23 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що його батьки були організаторами колгоспу ім.Ватутіна в с.Вишгородок в 1949р. і змушені були здати свою власну землю в колгосп. При розформуванні колгоспу сільська рада мала обов"язок повернути колишнім власникам їхні земельні ділянки, однак цього зроблено не було. Згідно Конституції України приватна власність є недоторканою, у ній відсутня норма, яка забороняє повернення земельних ділянок, які раніше були здані в колгосп.
У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що право власності на земельну частку (пай) виникає не з часу внесення членів KCП до списків, доданих до державного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнення і затвердження них списків, а з моменту передачі у колективну власність земель конкретному KCП, членом якого вони є.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 та представник Вишгородоцької сільської ради Лановецького району, будучи належним чином повідомлені про розгляд справи, не з'явилися, подали клопотання про розгляд справи без їх участі. Згідно 372 ЦПК України зазначені обставини не є перешкодою для розгляду справи. У судовому засіданні представник Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду вважає законними і обгрунтованим.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Судом встановлено, що відповідно до копії довідки №74, виданої виконкомом Вишгородоцької сільської ради Лановецького району Тернопільської області, згідно книг обліку трудового стажу, померлий батько ОСОБА_1 - ОСОБА_2 працював в колгоспі ім.Ватутіна з 1951 року по 1952 рік, а померла мати ОСОБА_4 працювала в колгоспі ім. Ватутіна з 1952 року по 1965 рік (а.с.2).
Згідно заяв ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , 1927 року народження, працювала в колгоспі ім.Ватутіна з 1949 року по 1965 рік, обробляла буряки та працювала на тоці на очистці зерна та на інших роботах в колгоспі, при вступі в колгосп вона здала 8 га землі, пару коней і віз, її чоловік ОСОБА_2 працював в колгоспі з 1949 ро 1954 рік і при вступі в колгосп здав 4 га землі (а.с.40-41).
Згідно копії історичної довідки колгоспу ім. Ватутіна с.Вишгородок Лановецького району Тернопільської області, наданої архівним сектором Лановецької районної державної адміністрації, сільськогосподарська артіль в с.Вишгородок була організована в жовтні місяці 1949 року на основі ініціативної групи селян. Організаційним протоколом загальних зборів в новоорганізованій артілі було обрано правління артілі і ревізійну комісію, проведено усуспільнення майна членів, які вступили в сільськогосподарську артіль. Новоорганізованій артілі в с.Вишгородок протоколом загальних зборів колгоспників було присвоєно назву артіль ім. Ватутіна. Під назвою Ватутіна колгосп існує і до цього часу. З січня місяця 1963 року в зв'язку з об'єднанням районів та ліквідацією Лановецького району і передачею його в склад Збаразького району колгосп ім.Ватутіна підпорядковувався Збаразькому територіальному управлінню сільського господарства. В січні місяці 1965 року з утворенням Лановецького району колгосп ім.Ватутіна ввійшов знову в його склад. Документи колгоспу оформлялися вперше з 1955 по 1975 роки в кількості 91 од.зб.(а.с.27).
Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що земельні ділянки, які перебували у власності до 15 травня 1992 року, особам або їх спадкоємцям не повертаються.
З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону та грунтується на матеріалах справи.
Відповідно до положень статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно ч.1 ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст.116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно ч.3 ст.116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно ч.4 ст.116 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Згідно положень ст. 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками; право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них; земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності; особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельним кодексом України), земельні ділянки не повертаються.
З врахуванням обставин справи та зазначених норм права, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивач не має права на повернення земельних ділянок, які у свій час належали його батькам та були передані ними в 1949 році у колективну власність.
Колегія суддів не приймає до уваги твердження в апеляційній скарзі про те, що Конституція України не містить норми, яка б забороняла повернення земельних ділянок, які були здані в колгосп, а від так суд мав підстави задовольнити його позов, виходячи з наступного.
Вище зазначено, що заборона щодо повернення земельних ділянок міститься у ст. 78 ЗК України, на яку правильно послався суд першої інстанції, згідно частини 4 якої вказано, що особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельним кодексом України), земельні ділянки не повертаються.
Встановлено, що згідно ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Дані щодо неконституційності ч.4 ст. 78 ЗК України позивачем не подано.
Доводи в апеляційній скарзі про те, що його батьки мали право на отримання земельної частки (паю), чого не враховано судом при вирішенні спору, не заслуговують на увагу, так як ці обставини апеляційної скарги не були предметом позовних вимог та судового розгляду.
Рішення суду є законне, обгрунтоване, підстав його скасування не має.
Стосовно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 35 ч.1, 259 ч.1.2.8, 374 ч.1 п.1, 375, 381 ч.1,3, 382 - 384, 389 ч.1 п. 2, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Лановецького районного суду від 23 вересня 2019 року залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на сторони в межах ними понесених.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15 листопада 2019 року.
Головуючий -
Судді -