18 листопада 2019 року Справа № 280/4263/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши за правилами спрощеного, у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166)
про визнання протиправною та скасування вимоги,
02.09.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.08.2019 №Ф-26360-49.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що у квітні 2012 року нею отримано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Водночас, Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Запорізької області прийнято рішення про зупинення адвокатської діяльності позивача з 15.10.2015 по 15.01.2016 та з 21.06.2016 по 21.06.2017. а з 16.08.2017 таке право припинено. Отже, враховуючи, що з 15.10.2015 адвокатська діяльність нею не здійснювалась та, відповідно, доходу від такої діяльності ОСОБА_1 не отримувала, посилаючись на норми Податкового кодексу України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», вважає спірну вимогу протиправною та просить задовольнити позов.
Ухвалою суду від 06.09.2019 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви строком 10 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху. В межах встановленого строку позивачем недоліки усунуто.
У зв'язку із перебуванням судді Бойченко Ю.П. на лікарняному в період з 20.09.2019 по 30.09.2019 питання щодо відкриття провадження у справі вирішувалося першого робочого дня - 01.10.2019.
Ухвалою суду від 01.10.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі №280/4263/19 та призначено судове засідання без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач позов не визнав, надав відзив (вх. від 22.10.2019 №43582), в якому зазначив, що згідно інформаційної бази даних органу доходів і зборів 16.05.2012 позивача зареєстровано як особу, яка займається незалежною професійною діяльністю та взято на облік у Олександрівського управління у м. Запоріжжі ГУ ДПС у Запорізькій області. Заяву форми №8-ОПП про ліквідацію або реорганізацію платника податків подано позивачем 30.08.2019. Таким чином, з 16.05.2012 по 30.08.2019 позивач перебувала на обліку як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, у зв'язку із чим автоматично проведено нарахування єдиного соціального внеску за період з 2017 року по ІІ квартал 2019 року включно. У задоволенні позову просить відмовити.
Позивачем пред'явлено вимогу, яка згідно пункту 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) належить до справ незначної складності та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності,
15.08.2019 Головним управлінням ДФС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-26360-49, відповідно до якої станом на 31.07.2019 заборгованість ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) зі сплати єдиного внеску становить 23 785,08 грн. Вимогу направлено позивачу 21.08.2019.
Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, вимогу контролюючим органом сформовано на підставі автоматичних нарахувань єдиного соціального внеску, а саме:
- за 2017 рік в сумі 8448,00 грн.;
- з терміном сплати 19.04.2018 в сумі 2457,18 грн. (І квартал 2018 року);
- з терміном сплати 19.07.2018 в сумі 2457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року);
- з терміном сплати 19.10.2018 в сумі 2457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року);
- з терміном сплати 21.01.2019 в сумі 2457,18 грн. (IV квартал 2018 року);
- з терміном сплати 19.04.2019 в сумі 2754,18 грн. (І квартал 2019 року);
- з терміном сплати 19.07.2019 в сумі 2754,18 грн. (ІІ квартал 2019 року).
При цьому, інтегрованої картки платника до матеріалів справи не надано.
Вважаючи вищевказану вимогу протиправною, ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом із вимогою про її скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно п. 1, 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.
За правилами, встановленими абз. 3 ч. 4 ст. 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», обов'язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1, пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - з початку провадження відповідної діяльності.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Позиція відповідача полягає у тому, що відповідно до наявної інформації ОСОБА_1 з 16.05.2012 по 30.08.2019 перебувала на обліку в органі доходів і зборів як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвокатською діяльністю), у зв'язку із чим автоматично проведено нарахування єдиного соціального внеску за період з 2017 року по ІІ квартал 2019 року включно.
Разом із тим, згідно з пунктами 1 та 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не може бути адвокатом особа, яка: позбавлена права на заняття адвокатською діяльністю, - протягом двох років з дня прийняття рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю.
Частиною 1 статті 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до положень п. 178.1, п. 178.2 ст. 178 Податкового кодексу України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05.11.2018 у справі №820/1538/17.
У відповідності до частин 1, 4 статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.
Інформація, внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. Рада адвокатів України і відповідні ради адвокатів регіонів надають витяги з Єдиного реєстру адвокатів України за зверненням адвоката або іншої особи.
Тобто, підтвердженням здійснення позивачем адвокатської діяльності може бути наявність відомостей у Єдиному реєстрі адвокатів України. Відомості про зупинення або припинення адвокатської діяльності також вносяться до Реєстру.
При цьому, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв'язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі: накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю.
Підстави для припинення права на заняття адвокатською діяльністю визначені статтею 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Так, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» право на заняття адвокатською діяльністю припиняється шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю у разі: накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю.
Матеріали справи містять Витяг з Єдиного реєстру адвокатів України, у відповідності до якого ОСОБА_1 обліковується у Раді адвокатів Запорізької області на підставі Свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю від 17.04.2012 №953.
Разом із тим, право на зайняття адвокатською діяльністю зупинено згідно п. 3 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 15.10.2015 по 15.01.2016 на підставі рішення КДКА Запорізької області №40-21/2015 та з 21.06.2016 по 21.06.2017 на підставі рішення КДКА Запорізької області №48-7/2016.
Також, право на зайняття ОСОБА_1 адвокатською діяльністю припинено з 16.08.2017 згідно п. 4 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» на підставі рішення КДКА Запорізької області №62-8/2017.
Відтак, суд доходить висновку, що з 15.10.2015 позивач не здійснювала адвокатської діяльності та не отримувала доходу від такої діяльності, оскільки не мала усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність обов'язку сплати єдиного внеску у особи, яка провадить незалежну професійну діяльність за період з 2017 року по ІІ квартал 2019 року.
Крім того, суд звертає увагу на наступну обставину.
Згідно з п. 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, у випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції (до яких входять і особи, які провадять незалежну професійну діяльність), протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Проте, як вбачається із матеріалів справи, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.08.2019 №Ф-26360-49, яка включила нарахування єдиного внеску за 2017-ІІ квартал 2019 року, направлено позивачу лише 21.08.2019. Доказів того, що позивачу своєчасно направлялись вимоги з моменту виникнення недоїмки, суду не надано.
Також, контролюючим органом не надано будь-яких доказів того, що тривале не формування та не направлення вимоги відбулося з об'єктивних причин.
Окрім того, відповідачем до матеріалів справи не надано жодного доказу, як то інтегрованої картки платника податків, доказів взяття позивача на облік в податковому органі тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням викладених обставин в сукупності, суд доходить висновку, що вимогу від 15.08.2019 №Ф-26360-49 прийнято ГУ ДФС у Запорізькій області протиправно, а отже вона підлягає скасуванню, а позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволенню.
Щодо клопотання відповідача про розгляд справи із викликом сторін слід зазначити про його необґрунтованість з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (ч.2 ст.12 КАС України).
Згідно з п. 6, 10 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (ч. 2 ст. 257 КАС України).
При цьому, згідно з ч. 3 ст. 257 КАС України, при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Як зазначено у ч. 1 ст. 260 КАС України, питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
У ч. 7 ст. 260 КАС України зазначено, що частини друга - шоста цієї статті не застосовуються до справ, визначених пунктами 1-9 частини шостої статті 12 цього Кодексу.
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до ч. 6 ст. 262 КАС України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Як зазначено у ч. 7 ст. 262 КАС України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Зважаючи на те, що відповідачем не обґрунтована необхідність розгляду справи з викликом сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання та дійшов висновку про можливість проведення судового засідання за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, оскільки справа є незначної складності і характер спірних правовідносин та предмет доказування в ній не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Запорізькій області від 15.08.2019 №Ф-26360-49.
3. Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166; код ЄДРПОУ 39396146).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення виготовлено та підписано 18.11.2019.
Суддя Ю.П. Бойченко