21 жовтня 2019 року Справа № 280/3991/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Ліквідаційної комісії Апеляційного суду Запорізької області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Ліквідаційної комісії Апеляційного суду Запорізької області (далі - відповідач, в якому позивач просить:
1) визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Апеляційного суду Запорізької області, яка полягає у відмові, викладеної у листі від 26.02.2019 за № 94/17-48/59 видати позивачу Довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 04 грудня 2018 року та на 01 січня 2019 року виходячи з посадового окладу в розмірі 15 мінімальних заробітних плат з коефіцієнтом 1.1.
2) зобов'язати ліквідаційну комісію Апеляційного суду Запорізької області видати позивачу:
- оновлену довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 04 грудня 2018 року в сумі: 92144 грн. 25 коп. (посадовий оклад - 61429 грн. 50 коп. та доплата за вислугу років 50% - 30714,75 грн.) виходячи з мінімальної заробітної плати в розмірі 3723 грн. визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017;
- оновлену довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2019 року в сумі 103281,75 грн. (посадовий оклад - 68854,50 грн., та доплата за вислугу років 50% - 34427,25 грн.) виходячи з мінімальної заробітної плати в розмірі 4173 грн. визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звільнений у відставку з посади судді Запорізького обласного суду. Наказом голови Апеляційного суду Запорізької області призначено щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 82% від заробітної плати, яке виплачується Центральним об'єднаним управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. 22.02.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу довідки про грошове утримання судді, який має вислугу більше 21 року, відповідно до статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідач листом відмовив у видачі такої довідки із посиланням на те, що довідка станом на 04.12.2018 року та 01.01.2019 року позивачу видана раніше з розрахунку прожиткового мінімуму. З доводами відповідача позивач не погоджується, оскільки розрахунки суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці починаючи з 04.12.2018 року зроблено неправильно, з порушенням вимог чинного законодавства, а тому просить позов задовольнити.
Відповідачем подано до суду відзив на адміністративний позов (вх. №38477 від 16.09.2019), в якому зазначено, що у грудні 2018 року та 2019 року позивач звертався до ліквідаційної комісії з заявою про видачу довідок про суддівську винагороду та направлення їх до Пенсійного фонду для здійснення перерахунку щомісячного довічного утримання судді у відставці станом на 04.12.2018 року та 01.01.2019 року. Та вказані довідки були направленні до Пенсійного фонду, в яких відображено зміни розміру складових суддівської винагороди судді, виходячи з розрахунку 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Позивачу надано довідки виходячи з розміру 15, а не 10 прожиткових мінімумів, з урахуванням коефіцієнта 1,1 адже саме розмір прожиткового мінімуму застосовується при визначенні окладів та заробітної плати. Просив відмовити в задоволені позову.
Ухвалою суду від 21.08.2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення виклику сторін та проведення судового засідання.
Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у межах строку, встановленого ст. 258 КАС України.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював суддею та постановою Верховної Ради України від 22 березня 2001 року, наказом голови Запорізького обласного суду від 13 квітня 2001 звільнений у відставку з посади судді Запорізького обласного суду.
Наказом голови Апеляційного суду Запорізької області від 14 березня 2006 року №29-к позивачу призначено щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 82% від заробітної плати відповідно до статті 43 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року, яке виплачується Центральним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м Запоріжжя.
22 лютого 2019 року позивачем подано заяву до ліквідаційної комісії Апеляційного суду Запорізької області про надання позивачу довідок про грошове утримання судді, який має вислугу більше 21 року, відповідно до статті 133 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-УІ в розрахунку від мінімальної заробітної плати станом на 4 грудня 2018 року та 01 січня 2019 року у зв'язку з встановленням нової редакції цієї статті Рішенням Конституційного Суду №11 -р/2018 від 4 грудня 2018.
Листом Голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду Запорізької області № 94/17-48/59 від 26.02.2019 року відмовлено у наданні довідок, оскільки довідки, про суддівську винагороду станом на 04.12.2018 року та 01.01.2019 року, розраховані згідно чинного законодавства та які надіслані на адресу позивача 22.12.2018 року №07-48/212, а також 30.01.2019 року за №17-48/41 відповідно.
Вважаючи, що відповідачем як станом на 04.12.2018, так і станом на 01.01.2019 розмір посадового окладу неправомірно визначено виходячи з 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а не 15 мінімальних заробітних плат, як було вказано у рішенні Конституційного Суду України № 11-р/2018 від 04.12.2018 року, позивач звернулась до суду з вказаним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч. 4 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) та ч. 3 ст. 141 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, яка підлягає застосуванню згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.06.2016 року № 4-рп/2016) у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Разом з цим, норми ч. 4 ст. 142, п.25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII безпосередньо пов'язують розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з розміром суддівської винагороди, яку отримує суддя, що працює на відповідній посаді.
Так, судом встановлено, що позивач не проходив кваліфікаційного оцінювання, розмір суддівської винагороди для нарахування їй щомісячного довічного грошового утримання обчислюється у відповідності до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 року (далі - Закон № 2453-VI) виходячи із розміру грошового утримання судді, який не проходив кваліфікаційне оцінювання та працює на відповідній посаді.
Пунктом 3 частини II Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 року № 3-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 року за № 200/14891 (далі - Порядок № 3-1), визначено, що звернення за перерахунком щомісячного довічного грошового утримання проводиться в разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Згідно з п. 2 частини III Порядку № 3-1, до заяви про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання додається довідка про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою станом на дату, з якої відбулось підвищення розміру суддівської винагороди.
Позивач, отримавши від відповідача відповідні довідки та з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року № 11-р/2018 вважає, що в якості розрахункової величини потрібно брати не прожитковий мінімум, а мінімальну заробітну, встановлену Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік.
Отже рішенням від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII. За змістом резолютивної частини вказаного Рішення, це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року -12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».
Відповідно до п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 положення частин третьої, десятої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Разом з тим, слід зазначити, що норма ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI (в первинній редакції, чинній з 03.08.2010 року) є банкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.
Нормативним доповненням до зазначеної статті є положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, а саме пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Отже, у такий спосіб законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі суддів, і водночас передбачив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного року, в даному випадку - 1762,00 грн. станом на 01.01.2018 та 1921,00 грн. станом на 01.01.2019 року.
Положення Закону № 1774-VІІІ, яким заборонено застосовувати при розрахунку посадових окладів показник мінімальної заробітної плати є до теперішнього часу чинними та неконституційними не визнавались, а тому підлягають застосуванню, у тому числі і до спірних відносин.
Суд зауважує, що рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року № 11-р/2018, на яке посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, не вирішувалось питання розрахункової величини, яка підлягає застосуванню при розрахунку посадового окладу суддів.
Таким чином, з аналізу наведених норм законодавства слідує, що у зв'язку з набранням чинності Законом № 1774-VІІІ розмір посадового окладу, та, відповідно, суддівської винагороди діючих суддів визначається з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не від мінімальної заробітної плати, а тому суддівська винагорода позивача не могла бути розрахована відповідачем виходячи з мінімальної заробітної плати.
На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що підстави для обчислення розміру суддівської винагороди для розрахунку щомісячного довічного грошового забезпечення позивача як судді у відставці, виходячи з мінімальної заробітної плати в розмірі, встановленому Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" відсутні.
За таких обставин позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо розрахунку суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу в розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 04.12.2018 року та станом на 01.01.2019 року задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Так, частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б доводили обґрунтованість заявленого позову, позивач суду не надав, а отже в задоволені позовних вимог слід відмовити.
У зв'язку з відмовою позивачу в задоволенні позову, понесені ним судові витрати, пов'язані зі зверненням до суду не підлягають відшкодуванню.
На підстав наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ліквідаційної комісії Апеляційного суду Запорізької області (69005, м.Запоріжжя, пр-т. Соборний, 162, код ЄДРПОУ 02891457) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Н.В.Стрельнікова