13 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 405/3987/16
провадження № 61-28553 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
представник позивача - Сокуренко Євген Сергійович,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 20 липня 2017 року в складі колегії суддів Письменного О. А., Єгорової С. М., Дуковського О. Л.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 38 624,11 грн заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідно до укладеного договору № SAMDN03000011921305 від 01 березня 2007 року банк надав відповідачеві кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 22,8 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.
Позивач повністю виконав взяті на себе зобов'язання. В порушення умов договору та норм діючого законодавства відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконує, станом на 27 квітня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 62 419,58 грн, з яких 15 682 грн заборгованості за кредитом, 45 605,65 грн заборгованості по процентах за користування кредитом, 1 131,93 грн заборгованості по комісії за користування кредитом.
Вважаючи, що від цієї суми заборгованості слід відняти 23 795,47 грн, які стягнуті заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2010 року, просить стягнути з відповідача 38 624,11 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06 квітня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що строк дії картки та кредитного договору встановлений до березня 2010 року, тоді як позивач звернувся до суду у вересні 2015 року, тому пропустив позовну давність.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 20 липня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 25 322,24 грн заборгованості по процентах за кредитним договором за період з 27 травня 2013 року по 27 квітня 2016 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Апеляційний суд виходив із того, що 25 січня 2016 року відповідачем було сплачено 682 грн, що свідчить про визнання ним боргу перед банком, а тому наслідки пропуску позовної давності щодо щомісячних платежів не можуть бути застосовані, оскільки строк перебігу позовної давності переривався на підставі частини першої статті 264 ЦК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У серпні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказане судове рішення.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі, зупинено виконання рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 20 липня 2017 року.
На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» дана справа передана до Верховного Суду.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року дану справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати оскаржуване судове рішення як таке, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідач вважає, що у нього відсутня заборгованість перед позивачем за кредитним договором, а позивач пропустив позовну давність для вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заперечення/відзив на касаційну скаргу
17 листопада 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення на дану касаційну скаргу від Сокуренка Є. С. , в якому представник позивача просить суд відхилити касаційну скаргу та залишити оскаржуване судове рішення без змін.
Вважає правильним висновок суду про те, що оскільки відповідач здійснив платіж в сумі 682 грн на погашення заборгованості, це свідчить про визнання ним заборгованості перед банком, тому наслідки пропуску позовної давності щодо щомісячних платежів не можуть бути застосовані.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 1 березня 2007 року позивач та відповідач уклали договір № SAMDN03000011921305 про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки - до березня 2010 року.
Згідно розрахунку заборгованості станом на 27 квітня 2016 року, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед банком складає 62 419,58 грн, з яких 15 682 грн заборгованості за кредитом, 45 605,65 грн заборгованості по процентах за користування кредитом, 1 131,93 грн заборгованості по комісії за користування кредитом.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2010 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку 23 795,47 грн заборгованості, яка утворилася станом на 03 грудня 2010 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18.
Строк дії кредитного договору, як встановили суди, закінчився у березні 2010 року у зв'язку із закінченням строку дії платіжної картки.
Суди не встановили обставин, які б свідчили про те, що такий кредитний договір було продовжено, а платіжну картку перевипущено.
Таким чином у березні 2010 року у банку припинилося право нараховувати проценти за кредитним договором, у зв'язку з чим рішення апеляційного суду про стягнення з позивача 25 322,24 грн заборгованості по процентах за період з 27 травня 2013 року по 27 квітня 2016 року є неправомірним.
Також судами не враховано, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2010 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку 23 795,47 грн заборгованості за цим самим кредитним договором.
Позивач просить стягнути різницю між заборгованістю за кредитним договором станом на 27 квітня 2016 року та заборгованістю, стягнутою рішенням суду від 29 грудня 2010 року, яка становить суму процентів та комісії, що нараховані після припинення дії кредитного договору.
Позовні вимоги про стягнення процентів та комісії, нарахованих після закінчення дії кредитного договору, є необґрунтованими, у зв'язку з чим суди помилково застосували до них позовну давність.
Відповідно до вимог частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд вважає за можливе вийти за межі вимог касаційної скарги, у якій відповідач просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Оскільки у позивача було відсутнє право нараховувати проценти та комісію після закінчення строку дії кредитного договору, а заборгованість по тілу кредиту, процентах та комісії нарахована в межах дії кредитного договору, стягнута рішенням суду від 29 грудня 2010 року, то у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі за його безпідставністю.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Відповідно до статті 416 ЦПК України Верховний Суд зазначає розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 20 липня 2017 року скасувати.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06 квітня 2017 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 1 653,6 грн судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук