Постанова
Іменем України
14 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 758/14731/13-ц
провадження № 61-20846св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , орган опіки та піклування Подільської районної у місті Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 28 вересня 2015 року у складі судді Васильченка О. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 01 березня 2017 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Українець Л. Д., Шебуєвої В. А.,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 21 грудня 2007 між закритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний борг.
Відповідно до умов договору банк надав позичальнику кредит в сумі 600 000,00 грн з процентною ставкою 15,5 % річних строком до 20 грудня 2027 року.
На забезпечення виконання зобов'язання за договором ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
17 грудня 2012 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступило повний обсяг майнових прав на користь ПАТ «Альфа-Банк» відповідно до договору про відступлення права вимоги.
У зв'язку з небажанням відповідача погашати заборгованість у добровільному порядку позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з публічних торгів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 28 вересня 2015 року позов задоволено.
У рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний борг від 21 грудня 2007 року № 213, яка станом на 01 серпня 2013 року становить 529 928,87 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом - 496 476,70 грн, за відсотками - 30 674,56 грн, комісії - 993,39 грн, пені - 1 784,22 грн звернуто стягнення на предмети іпотеки, а саме, на квартиру АДРЕСА_1 яка складається з 2-х жилих кімнат, загальною площею 63,70 кв. м, жилою площею 34,40 кв. м, шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ Альфа-Банк» судовий збір у сумі 3 441,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на момент розгляду справи у відповідача наявна заборгованість за договором, що дає право кредитору задовольнити свої вимоги в повному обсязі за рахунок предмету іпотеки.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 01 березня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою та просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що у позивача не виникло право на звернення з цим позовом, оскільки відсутні докази про направлення іпотекодержателем вимоги щодо дострокового виконання основного зобов'язання, отримання такої вимоги боржником та її не виконання; у рішенні суду не зазначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації; суди не взяли до уваги, що у квартирі зареєстровані малолітні діти.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 21 грудня 2007 між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний борг № 213 і затверджено графік погашення боргу (а. с. 18-25, 26).
Відповідно до пункту 2.1 договору банк надав позичальнику кредит у сумі 600 000,00 грн зі сплатою процентів, передбачених пунктом 2.2 договору (15,5 % річних).
Згідно з пунктом 2.3 договору кінцевий термін повернення кредиту та відсотків за ним не пізніше 20 грудня 2027 року.
Пунктом 2.4 договору передбачено, що погашення кредиту та процентів за ним здійснюється позичальником щомісячно у відповідності до графіку (додаток № 1), який є невід'ємною частиною цього договору.
Виконання грошових зобов'язань за вказаним договором забезпечується передачею в іпотеку квартири АДРЕСА_1 , що належить позичальнику та порукою фізичних осіб - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (пункт 4.1 договору).
21 грудня 2007 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір (а. с. 30-33).
Згідно з умовами цього іпотечного договору іпотекодавець передала іпотекодержателю в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з 2-х жилих кімнат, загальною площею 63,70 кв. м, жилою площею 34,40 кв. м (пункт 1.3 договору).
Пунктом 1.4. іпотечного договору предмет іпотеки належить ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності.
Відповідно до пункту 1.6 іпотечного договору, експертна грошова оцінка предмета іпотеки цього договору становить 1 317 303,00 грн.
24 травня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін № 20-1805/2-1 до договору про іпотечний борг від 21 грудня 2007 року № 213, яким внесено зміни до додатку № 1 та № 2 до договору про іпотечний борг (а. с. 27, 28-29).
17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено договір відступлення прав вимоги, за умовами якого ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» передав (відступив), а ПАТ «Альфа-Банк» прийняв кредитний портфель та зобов'язався сплатити за нього первісному кредиторові грошову винагороду на умовах визначених договором (а. с. 8-13).
Як вбачається з витягу додатку № 1 відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року первісний кредитор передав кредитний договір № 213 ПАТ «Альфа-Банк» (а. с. 14).
17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено договір про передачу прав за договорами забезпечення, за умовами якого ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» передав ПАТ «Альфа-Банк» права, що передаються та зобов'язався передати договори забезпечення, а ПАТ «Альфа-Банк» прийняв та набув права, що передавалися та зобов'язався прийняти договори забезпечення (а. с. 15-16).
Відповідно до витягу з додатку № 1 до договору про передачу прав за договорами забезпечення від 17 грудня 2012 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» передав іпотечний договір ПАТ «Альфа-Банк» (а. с. 17).
Невиконання позичальником умов кредитного договору призвело до виникнення заборгованості перед банком, яка станом на 01 серпня 2013 року становить 529 928,87 грн, у тому числі: 496 476,70 грн - заборгованість за кредитом; 30 674,56 грн - заборгованість за процентами; 993,39 грн - комісія та 1 784,22 грн - пеня за неналежне виконання зобов'язань (а. с. 206).
Повідомленням про усунення порушень від 16 жовтня 2013 року № 83375-1026/6 ПАТ «Альфа-Банк» звернулося до ОСОБА_1 з вимогою про дострокове повернення кредиту протягом 30 днів. У разі якщо відповідач не має намір усунути порушення умов кредитного зобов'язання, ПАТ «Альфа-Банк» вимагало добровільно звільнити житлове приміщення, яке є предметом іпотеки (а. с. 42).
Зазначене повідомлення було відправлено на адресу ОСОБА_1 рекомендованим поштовим відправленням (реєстр від 16 жовтня 2013 року № 258, а. с. 43).
Відповідно до квитанцій від 17 липня, 28 серпня, 16 вересня, 30 жовтня, 21 листопада, 27 грудня 2013 року, 29 січня, 27 лютого, 28 березня, 30 квітня, 16 травня, 24 червня, 22 липня, 12 серпня, 08 вересня, 22 жовтня та 17 листопада 2014 року, ОСОБА_1 сплачувала кошти на погашення заборгованості за кредитним договором (а. с. 120-128).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що відповідач, який добровільно погодився на умови кредитного договору, повинен був належно їх виконувати.
Відповідно до частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов1язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Також частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку» вказує, що звернення стягнення на предмет іпотеки, окрім іншого, здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: зокрема, опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Встановивши, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а позичальник всупереч умов кредитного договору не здійснює платежів для погашення суми заборгованості за кредитом та нарахованими процентами, чим порушує взяті на себе договірні зобов'язання, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги про те, що у позивача не виникло право на звернення з цим позовом, оскільки відсутні докази про направлення іпотекодержателем вимоги щодо дострокового виконання основного зобов'язання, отримання такої вимоги боржником та її не виконання не знайшли свого підтвердження.
Так, за змістом припису частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору. Крім того, не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19).
Також не знайшли свого підтвердження доводи скарги про те, що у рішенні суду не зазначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, оскільки положенням частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, у тому числі початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», у розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.
За змістом частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку», ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Зазначений правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 521/10445/15-ц, провадження № 14-280цс19.
Доводи скарги про те, що суди не взяли до уваги того, що у квартирі зареєстровані малолітні діти є безпідставними з огляду на таке.
Згідно зі статтею 32 ЦК України, статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Тому суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.
Разом з тим, на момент укладення договору іпотеки малолітні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не мали права власності на предмет іпотеки, а питання про їх виселення не порушувалось.
При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 28 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 01 березня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
В. М. Сімоненко