Постанова
Іменем України
13 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 752/64/15-ц
провадження № 61-27188св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Перша», ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 січня 2017 року у складі судді Шевченка Т. М. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від
21 червня 2017 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» (далі - ПрАТ «СК «Перша»), ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).
Позовна заява мотивована тим, що 11 серпня 2014 року на просп. Бажана в
м. Києві з вини ОСОБА_3 , який керував автомобілем «МАN» державний номерний знак НОМЕР_1 , що на праві власності належить ОСОБА_2 , відбулося зіткнення, внаслідок якого належний позивачу автомобіль «Кіа Серато» державний номерний знак НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження. На місці ДТП відразу ж було повідомлено страхові компанії, у яких були застраховані обидва автомобіля. Постановою Дарницького районного суду міста Києва провадження у справі відносно його було закрито, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Позивач вважає винним у ДТП ОСОБА_3 , однак автомобіль, яким останній керував, на праві власності належав ОСОБА_2 , з якою той перебував у трудових відносинах, тому належним відповідачем у цій справі має бути саме власник автомобіля ОСОБА_2 . Також вказував, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «МАN» на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «СК «Перша» на підставі полісу № АС/2186625 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, однак 03 жовтня 2014 року вказана страхова компанія відмовила йому у виплаті страхового відшкодування. Вказував, що згідно звіту від 25 вересня 2014 року № 2014-08-11, складеного ТОВ «Експертплюс», вартість відновлювального ремонту його автомобіля становить 86 137,37 грн. Однак в ході розгляду цієї справи позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог з тих підстав, що 24 березня 2015 року ТОВ «Експертплюс» було підготовлено новий звіт № 2014-08-11 (Д) про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Кіа Серато», згідно якого вартість відновлювального ремонту автомобіля становила
135 301,64 грн. (а. с. 175 том 1).
У зв'язку з викладеним та з урахуванням збільшених позовних вимог позивач просив стягнути з ПрАТ «СК «Перша» на його користь 50 000,00 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 550,00 грн судового збору, а з ОСОБА_2 стягнути на його користь 85 721,64 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 15 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 1 007,22 грн судового збору
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 25 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 червня
2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «СК «Перша» на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 10,97 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та 500,11 грн судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 40 851,83 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 3 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, 420,00 грн вартості проведення дослідження та 442,72 грн судового збору.
У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що оскільки шкода завдана внаслідок ДТП з вини водія ОСОБА_3 , який перебував у трудовихвідносинах з
ОСОБА_2 , то вона повинна бути відшкодована роботодавцем. В основу судових рішень щодо підтвердження вини ОСОБА_3 було покладено висновок комплексної судової автотехнічної та фототехнічної експертизи. Також судами було зазначено, що оскільки автомобіль позивача не відновлений, то реальною вартістю втраченого майна на момент розгляду справи є сума матеріального збитку, визначена на день проведення повторного дослідження - 90 851, 83 грн. Визначаючи розмір моральної шкоди суди виходили із положень законодавства, засад розумності та справедливості.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд.
За змістом касаційних скарг судові рішення в частині вирішення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди ПрАТ «СК «Перша» не оскаржується, тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом в цій частині вони не переглядаються.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2017 року.
У вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2017 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 та витребувано цивільну справу з Голосіївського районного суду міста Києва.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу № 752/64/15-ц передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки судами обох інстанцій не були встановлені обставини, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин у справі. Вказує, що справу було розглянуто судами з численними порушеннями норм процесуального права, а оскаржувані судові рішення взагалі ґрунтуються на припущеннях. Зокрема ОСОБА_3 вказує, що за період з 2015 року до 2017 року ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції належним чином не повідомляв його про розгляд цієї справи, що позбавило його можливості доводити в судовому засіданні свою невинуватість, оскільки повернуті судові виклики за закінченням терміну зберігання не підтверджують висновків судів обох інстанцій про його належне повідомлення про розгляд справи. Також вказував, що особа несе відповідальність за шкоду завдану внаслідок ДТП лише за наявності її вини, однак судового рішення, яким би його було визнано винним у скоєнні ДТП матеріали справи не містять, оскільки такого не існує, тому висновок суду про те, що саме він є винним у вчиненні ДТП ґрунтується на припущенні, що є недопустимим. Висновок експертизи, яку суди обох інстанцій поклали в основу судових рішень на підтвердження його винуватості вважає неналежним доказом з тих підстав, що під час постановлення ухвали суду про призначення цієї експертизи, ні він, ні ОСОБА_2 не були присутніми, оскільки вони не були належним чином повідомленні про це судове засідання, яке відбулося 11 грудня 2015 року. Також звертає увагу на те, що судом першої інстанції на вирішення експертів було поставлено лише три питання, однак відповідач ОСОБА_2 ще в лютому 2015 року подавала до суду першої інстанції клопотання про призначення експертизи, в якому просила поставити на вирішення експертів аж 9 питань з метою встановити ступінь вини кожного з учасників ДТП, однак суд в порушення принципу змагальності на це клопотання взагалі не відреагував. Також зазначає, що на момент ДТП він не перебував у трудових відносинах з ОСОБА_2 , а в матеріалах справі взагалі не міститься жодного доказу про наявність трудових відносин між ним та ОСОБА_2 , тому судові рішення в цій частині також ґрунтуються на припущеннях
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин, а оскаржувані судові рішення взагалі ґрунтуються на припущеннях. Вказує, що протягом розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції ні вона, ні її представник не були належним чином повідомлені про судові засіданні, що позбавило їх права належним чином спростовувати доводи позивача. Також вказувала, що вона з метою встановлення невинуватості ОСОБА_3 у вчиненні ДТП заявляла до суду першої інстанції 09 лютого 2015 року клопотання про допит працівників ВДАІ Дарницького РУ м. Києва, які оформляли ДПТ за участі позивача та ОСОБА_3 , та клопотання про призначення автотехнічної експертизи на вирішення якої просила поставити аж 9 питань, однак судом першої інстанції вони не були задоволенні. Крім того зазначала, що 11 грудня 2015 року без її участі у судовому засідання судом першої інстанції було задоволено клопотання позивача про призначення аналогічної експертизи на вирішення якої були поставлені лише 3 питання позивача, і жодного з її 9 питань, а зміст самої ухвали суду навіть не містить мотивів чому на вирішення експерта не було поставлено жодного її питання. Вказує, що відповідальність за шкоду, завдану ДТП, може нести лише винувата особа у вчиненні такої ДТП, однак в матеріалах справи не міститься жодного належного доказу про наявність вини ОСОБА_3 у вчиненні цієї ДТП, тому судові рішення ґрунтуються на припущеннях, що є порушенням норм процесуального права. Звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що вона просила в суді апеляційної інстанції призначити у справі повторну автотехнічну експертизу, на вирішення якої поставити питання, які вона просила вирішити ще суд першої інстанції, однак суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у його задоволенні, як і відмовив у задоволенні клопотання про виклик свідків. Також зазначала, що суди стягуючи з неї відшкодування матеріальної та моральної шкоди позивачу, навіть не перевірили чи дійсно вона перебувала з ОСОБА_3 у трудових відносинах, оскільки ще до ДТП, а саме 01 серпня 2014 року, нею було укладено з ТОВ «Інтерсітілоджистікс» договір найму транспортного засобу, а тому ОСОБА_3 під час ДПТ, керував транспортним засобом «MAN», який перебував в оренді в ТОВ «Інтерсітілоджистікс» та з яким він перебував у трудових відносинах. На її думку, належним відповідачем у цій справі має бути саме ТОВ «Інтерсітілоджистікс», а не вона. Однак суди в порушення норм статей 212-214 ЦПК України 2004 року навіть не з'ясували чи дійсно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у трудових відносин, та ухвалили оскаржувані судові рішення на припущеннях. Також вказує, що суди стягуючи з неї відшкодування матеріальної шкоди визначили її розмір виходячи зі звіту, який було складено оцінювачем, а не експертом. Крім того звертала увагу на те, що її навіть не було повідомлено ні про день, ні про час проведення огляду транспортного засобу позивача з метою визначення вартості матеріального збитку, тому розмір визначеної в такому звіті майнової шкоди не визнає та заперечує, і вважає його значно завищеним. Також зазначала, що суди обох інстанцій стягуючи з неї відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн не встановили фактів та не навели доказів наявності її вини в заподіянні позивачу моральних страждань.
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 11 серпня 2014 року на просп. Бажана в м. Києві сталася ДТП між автомобілем «MAN», державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_2 , яким керував ОСОБА_3 , та належним позивачу автомобілем «KiaCerato», реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_1 , що призвело до механічних пошкоджень вказаних транспортних засобів (а. с. 17-18 том 1).
Згідно звіту від 25 вересня 2014 року № 2014-08-11, складеного ТОВ «Експертплюс», вартість відновлювального ремонту автомобіля «Kia Cerato», державний номерний знак НОМЕР_3 , становить 86 137,37 грн. За проведення автотоварознавчого дослідження та складення звіту позивачем понесені витрати у сумі 420,00 грн (а. с. 30-44 том 1).
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «МАN», державний номерний знак НОМЕР_1 , на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «СК«Перша» на підставі полісу № АС/2186625 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно умов якого обов'язковий ліміт відповідальності страховика становить
50 000,00 грн, а франшиза складає 0,00 грн.
Також судами було встановлено, що 03 жовтня 2014 року позивач звернувся до ПрАТ «СК«Перша» із заявою про виплату страхового відшкодування, разом з тим, 16 жовтня 2014 року страховик листом № 695/с повідомив позивача про відмову у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на пункт 32.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно якої страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності за законом.
Водій ОСОБА_3 на момент дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах із ОСОБА_2
Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 23 вересня 2014 року, провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАПзакрито на підставі пункту 1 статті
247 КУпАП за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення (а. с. 23 том 1). При цьому судом встановлено, що вина ОСОБА_1 в порушенні пунктів 10.1 та 10.3 Правил дорожнього руху не підтверджена наявними у справі доказами.
Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2015 року, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні ДТП, що мала місце 11 серпня
2014 року о 14:40 годині на просп. Бажана в м. Києві біля станції метро Харківська, разом з тим, звільнено останнього від накладення адміністративного стягнення в порядку статті 38 КУпАП та закрито провадження у справі (а. с. 22-24 том 2).
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 08 жовтня 2015 року, провадження у справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАПзакрито на підставі пункту 8 статті
38 КУпАП (а. с. 25-26 том 2). Судом апеляційної інстанції було встановлено, що з урахуванням того, що станом на 09 січня 2015 року, тобто на час складення протоколу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_3 , після події ДТП пройшло більше, ніж три місяці, провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо останнього не могло бути розпочате. Питання про відповідальність ОСОБА_3 у скоєні ДТП не вирішувалося.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційних скарг та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (стаття 1167 ЦК України).
Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, визначені статтею 1188 ЦК України, частиною першою якої визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:
1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;
3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що обов'язок відшкодувати шкоду, завдану іншому володільцю джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України, вина у завданні шкоди, є обов'язковою умовою для покладення на винну особу відповідальності за майнову шкоду, завдану внаслідок взаємодії транспортних засобів іншому учаснику дорожньо-транспортної пригоди.
Таким чином, з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, цивільне законодавство у деліктних зобов'язаннях покладає на відповідача обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а на позивача обов'язок доведення наявності шкоди та її розмір.
У тих випадках, коли шкоди завдано працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків, зобов'язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (частина перша статті 1172 ЦК України).
Задовольняючі частково позовні вимоги ОСОБА_1 суди обох інстанцій виходили з того, що відповідач ОСОБА_2 та водій автомобіля «MAN» ОСОБА_3 належними та допустимими доказами не спростували в судовому засіданні вини у ДТП, яка сталася за участю автомобіля позивача та автомобіля «MAN», яким керував ОСОБА_3 .
Крім того, суди також виходили з того, що висновком комплексної автотехнічної та фототехнічної експертизи від 16 листопада 2016 року
№ 5488/16-52/5770/16-35 було встановлено невідповідність дій водія
ОСОБА_3 вимогам пункту 12.3 ПДР.
Доводи касаційних скарг стосовно того, що вина водія ОСОБА_3 не встановлена судовим рішенням не заслуговують на увагу, оскільки у постанові Апеляційного суду міста Києва від 08 жовтня 2015 року, якою було закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності було зазначено, що питання щодо наявності або відсутності вини ОСОБА_3 у скоєні ДТП судом не вирішується, однак останній не позбавлений можливості відстоювати свою позицію щодо невинуватості у вчиненні ДТП при розгляді справи в порядку цивільного судочинства (а. с. 25-26 том 2).
Однак, під час розгляду справи судом першої інстанції процесуальним правом на доведення невинуватості у вчиненні ДТП ні третя особа ОСОБА_3 , ні відповідач ОСОБА_2 не скористалися, питання про проведення судової автотехнічної експертизи перед судом першої інстанції не порушували.
Також не заслуговують на увагу доводи касаційних скарг стосовно того, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у справі, оскільки вона не перебувала з ОСОБА_3 у трудових відносинах, з огляду на таке.
Позов було подано у грудні 2014 року, копію позовної заяви ОСОБА_2 , як відповідач у справі отримала 21 січня 2015 року (а. с. 88 том 1), у судові засідання з'являвся її представник ОСОБА_5 (а. с. 95, 101-104 том), однак жодних доказів та заперечень щодо перебування неї та водія ОСОБА_3 у трудових відносин вони до суду першої інстанції не надавали, тому жодних поважних підстав для оцінки судом апеляційної інстанції нових доказів матеріали справи не містили.
Відповідно до положень частини першої статті 131 ЦПК України 2004 року сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.
Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин (частина друга статті 131 ЦПК України 2004 року).
У звязку з цим вказані доводи касаційних скарг не заслуговують на увагу, оскільки такі дії відповідача ОСОБА_2 вказують на зловживання нею своїми правами, оскільки справа в суді першої інстанції перебувала досить тривалий час, судовий розгляд було розпочато у лютому 2015 року, а рішення у справі судом першої інстанції було ухвалено у січні 2017 року, однак за весь цей час вона жодного разу не вказала про існування тих обставин, що вона є неналежним відповідачем у справі, тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив такі доводи під час перегляду справи.
Також не заслуговують на увагу доводи касаційних скарг стосовно того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не були належним чином повідомлені про розгляд справи, оскільки з матеріалів справи вбачається, що їм було відомо про розгляд вказаної справи, адвокат представника ОСОБА_2 ходив у судові засідання.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Крім того, доводи касаційних скарг є аналогічними доводам апеляційної скарги ОСОБА_2 та були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом було дотримано норми матеріального і процесуального права.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.
При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, касаційні скарги слід залишити без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416, 419ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2017 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий СуддіВ. М. Сімоненко А. І. Грушицький А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров