Постанова
Іменем України
13 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 185/2696/16-ц
провадження № 61-9499св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш авто»,
представник відповідача - Полякова Тетяна Тарасівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш авто» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі судді Врони А. О. від 18 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Демченко Е. Л. від 24 листопада 2016 року,
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш авто» (далі - ТОВ «ЛК «Ваш авто») про визнання недійсним договору та стягнення коштів.
Позовна заява мотивована тим, що 22 лютого 2016 року він уклав з ТОВ «ЛК «Ваш авто» договір фінансового лізингу № 003603, відповідно до якого товариство зобов'язалось придбати у свою власність та передати йому у користування автомобіль марки «Geely MK-Cross», модифікації «Impress», вартістю 8 032,64 дол. США. Позивач вважає, що умови договору фінансового лізингу не відповідають чинному законодавству та порушують його права як споживача, умови договору є несправедливими, послуги, які надає відповідач потребують ліцензії як для залучення фінансових активів від фізичних осіб, яка відсутня. Також позивач посилався на нікчемність спірного договору в силу вимог статті 220 ЦК України, оскільки договір не було посвідчено нотаріально.
У зв'язку з наведеним просив визнати недійсним договір фінансового лізингу від 22 лютого 2016 року № 003603 та стягнути з ТОВ «ЛК «Ваш авто» на свою користь 23 990 грн сплачених за договором.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ЛК «Ваш авто», договір фінансового лізингу від 22 лютого 2016 року № 003603. Стягнуто з ТОВ «ЛК «Ваш авто» на користь ОСОБА_1 адміністративний платіж у сумі 23 990 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір фінансового лізингу від 22 лютого 2016 року № 003603, укладений між сторонами, містить несправедливі умови, оскільки є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, що обумовлює наявність підстав для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, у відповідача на час його укладення була відсутня ліцензія про здійснення фінансової діяльності і нотаріальне посвідчення спірного договору не здійснювалося, тому відповідач має повернути сплачені позивачем кошти в рахунок виконання умов недійсного правочину.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2016 року апеляційну скаргу ТОВ «ЛК «Ваш авто» відхилено, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2016 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2016 року ТОВ «ЛК «Ваш авто» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили всіх фактичних обставин справи; не зазначили, які саме умови оспорюваного договору в силу вимог статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливими та створюють дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін; не врахували, що під час укладання договору сторони погодили всі його істотні умови (предмет лізингу, розміри лізингових платежів та строк лізингу), після його укладання будь-яких додаткових угод щодо зміни, доповнення чи виключення таких умов сторони не укладали, тому виконання умов вказаного договору є обов'язковим для сторін. Позивачем не доведено введення його в оману під час укладання оспорюваного договору. Оскільки позивач не сплатив обумовлені умовами договору всі адміністративні платежі за предмет лізингу, то у відповідача не виник обов'язок передачі останнього у користування позивачу. Помилковими є висновки суду про необхідність наявності ліцензії на здійснення послуг з надання адміністративних фінансових активів для придбання товарів у групах, оскільки товариство надає лише послуги фінансового лізингу і не здійснює діяльності щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб для придбання товарів у групах. Крім того, на момент укладання оспорюваного договору були відсутні затверджені належним чином ліцензійні умови щодо здійснення фінансового лізингу. Правомочність діяльності товариства підтверджується довідкою Нацкомфінпослуг серії ФЛ № 551 від 11 червня 2015 року.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 185/2696/16-ц з Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області. У задоволенні клопотання ТОВ «ЛК «Ваш авто» про зупинення стягнення за виконавчим листом № 185/2696/16-ц відмовлено.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Указана справа передана до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 22 лютого 2016 року між ТОВ «ЛК «Ваш авто» (лізингодавець) та ОСОБА_1 (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 003603, за умовами якого товариство зобов'язалося придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді автомобіля марки «Geely MK-Cross», модифікації «Impress» та передати цей автомобіль у користування позивачу, який у свою чергу зобов'язався сплачувати за користування автомобілем періодичні лізингові платежі в розмірі 135,81 дол. США. Договір фінансового лізингу передбачає право позивача отримати автомобіль у власність за умови повної сплати вартості автомобіля та інших витрат.
Згідно пункту 4.1. договору автомобіль передається у користування не пізніше 120 робочих днів з моменту сплати на рахунок товариства адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмету лізингу.
Згідно з пунктами 8.2, 8.3. договору сторони погодили, що вартість предмета лізингу на момент укладання договору становить 8 732,64 дол. США доларів США, що еквівалентно 239 000 грн, і може змінюватися у випадку зміни обмінного курсу долара США до української гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця.
22 лютого 2016 року на виконання умов договору фінансового лізингу позивач сплатив товариству адміністративний платіж в розмірі 23 990 грн.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Виходячи з результату аналізу норм цивільного законодавства, договір фінансового лізингу за правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, про що свідчить зміст договору та правила статті 628 ЦК України.
За імперативним положенням статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанції поміж іншого керувалися тим, що оспорюваний договір нотаріально не посвідчений, як це вимагається статтею 799 ЦК України.
Крім того, статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
За змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, а відповідно до частини третьої статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до пункту 1.7. оспорюваного договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом терміну, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у пункті 9.4 статті 9 договору, або різниці вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у пункті 9.6. статті 9 договору.
Згідно з пунктом 12.1. договору лізингу лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, передбачені у пункту 1.7., та не отримав транспортний засіб, має право розірвати договір за власним бажанням, про що повинен повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначити реквізити особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.
Частиною другою статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі включають в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Комісія за організацію договору не є в розумінні статті 16 Закону України «Про захист прав споживачів» лізинговим платежем, оскільки не відноситься до витрат лізингодавця, які безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу та фактично полягає лише у виготовленні типової форми договору. Більш того, відповідачем не обґрунтовано співмірність розміру комісії за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги.
Встановлено, що розмір адміністративного платежу за організацію договору становить 10% від вартості предмета лізингу, а комісія за передачу предмета лізингу 3% (додаток № 1 до договору).
Відповідно до пункту 9.7. договору лізингу кошти, які сплачуються лізингоодержувачем до моменту отримання предмета лізингу, незалежно від їх призначення, яке вказується у квитанції, зараховуються за вказаним договором у такому порядку: - адміністративний платіж, - авансовий платіж, - комісія за передачу предмета лізингу, - у разі наявності, різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у пункті 9.4. статті 9 вказаного договору, або різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у пункті 9.6. статті 9 вказаного договору.
Також встановлено, що, за змістом укладеного правочину, розмір лізингової плати може змінюватися залежно від зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.
Крім того, укладаючи правочин, сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графік сплати лізингових платежів згідно з додатками до договору, які до нього не долучені.
Тобто, на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача.
Таким чином, оспорюваний договір фінансового лізингу від 22 лютого 2016 року № 003603, укладений між сторонами, містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якими виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства, що призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про несправедливі відносно споживача умови оспорюваного договору фінансового лізингу та про наявність у зв'язку із цим підстав для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів».
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-65цс16, від 11 травня 2016 року у справі № 6-3020цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-330цс16.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
За таких обставин касаційний суд погоджується з висновками суду про стягнення з відповідача на користь позивача 23 990 грн, які були сплачені на виконання оспорюваного правочину - договору фінансового лізингу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження у суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Оскільки оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш авто» залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун